КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 756/290/24 Головуючий у суді І інстанції Ткач М.М.
Провадження № 22-з/824/719/2026Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
У Х В А Л А
про забезпечення позову
01 червня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 03 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
в с т а н о в и в:
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вищевказаним позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь борг за договором позики № 08.062018 від 08 червня 2018 року у розмірі 195 000 доларів США та три проценти річних у розмірі 11 828,22 доларів США, а також понесені судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтувала тим, що 08 червня 2018 року між сторонами укладено договір позики № 08.062018, за умовами якого вона як позикодавець передає, а відповідач як позичальник отримує у власне розпорядження готівкові грошові кошти в сумі 250 000 доларів США.
Факт передачі та отримання позичальником грошових коштів в сумі 195 000 доларів США підтверджується розпискою, власноруч написаною ОСОБА_2 при свідках ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Строк виконання зобов`язання щодо повернення позичених коштів в сумі 195 000 доларів мав настати 31 грудня 2018 року, проте позичальник за письмовою домовленістю із позикодавцем неодноразово продовжував кінцевий термін повернення грошових коштів, що підтверджується підписами під власноручно написаними рукописними текстами на договорі позики та розписці від 08 червня 2018 року, продовживши строк повернення коштів до 15 грудня 2021 року.
28 червня 2021 року сторони в присутності свідка ОСОБА_5 виклали власноручно написаним рукописним текстом пункт 1 договору у новій редакції, відповідно до якої в порядку та на умовах, визначених цим договором, позикодавець передає, а позичальник отримав у власність грошові кошти в сумі 195 000 доларів США, що еквівалентно по курсу НБУ 5 353 486 грн строком до 15 грудня 2021 року.
Однак станом на 22 грудня 2023 року позичальник не виконав взяті на себе фінансові зобов`язання та не повернув позикодавцю грошові кошти в сумі 195 000 доларів США у строк, визначений сторонами у договорі та розписці від 08 червня 2018 року, а також залишив без відповіді направлені йому рекомендованими листами письмові вимоги щодо добровільного досудового врегулювання повернення позики.
Позивачка неодноразово зверталась до відповідача з проханням повернути борг в добровільному порядку, остання зустріч була проведена у жовтні 2023 року при свідку ОСОБА_5 , під час якої відповідач взяв на себе відповідальність повернути частину коштів до 19 листопада 2023 року та запропонував графік повернення боргу, однак своє слово порушив і не виконав взяті зобов`язання.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 03 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 195 000 доларів США, 3 % річних у розмірі 1 121,92 доларів США, витрати по сплаті судового збору у розмірі 13 796,09 грн.
У задоволенні решти заявлених позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з вказаним судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 січня 2026 року відкрито апеляційне провадження та витребувано із суду першої інстанції матеріали справи № 756/290/24.
26 січня 2026 року від позивачки до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому вона просить вказану апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 березня 2026 року закінчено проведення підготовчих дій та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням її учасників.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 травня 2026 року клопотання ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі задоволено. Зупинено апеляційне провадження у цивільній справі № 756/290/24 до припинення перебування ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан.
25 травня 2026 року до суду апеляційної інстанції надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову, у якій позивачка просить накласти арешт на грошові кошти та все рухоме і нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 , в межах суми позовних вимог та стягнення за рішенням суду першої інстанції заборгованості у розмірі 195 000 доларів США, 3 % річних у розмірі 1 121,92 доларів США та судового збору у розмірі у розмірі 13 796,09 грн (або еквівалента в національній валюті України за курсом НБУ на момент вчинення виконавчих дій).
В обґрунтування своїх вимог зазначила про наявність реальної загрози невиконання рішення суду через зупинення провадження у справі, так як перебуваючи у статусі військовослужбовця в тиловому м. Біла Церква, маючи доступ до засобів зв`язку та цивільного життя, ОСОБА_2 отримав необмежений часовий ресурс, упродовж якого він може безперешкодно вчинити будь-які дії щодо відчуження, дарування, приховування або перереєстрації на третіх осіб усього свого рухомого та нерухомого майна, а також зняття коштів із банківських рахунків.
Зупинення судового процесу за відсутності арешту майна створює абсолютний ризик того, що на момент поновлення провадження та ухвалення остаточного рішення апеляційного суду у відповідача не залишиться жодних активів для виконання своїх фінансових зобов`язань.
Вказує, що факт наявності боргу є очевидним та визнаним самим боржником в суді першої інстанції, що свідчить про високу ймовірність залишення рішення суду без змін, а захисту потребує саме майновий інтерес позивачки, який блокується недобросовісною поведінкою відповідача.
Вважає, що застосування заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно та грошові кошти, що належать відповідачу, є повністю співмірними із позовними вимогами, оскільки арешт вона просить накласти виключно в межах суми стягнення та судового збору. При цьому накладення арешту не перешкоджатиме відповідачу проходити службу чи користуватися майном, воно лише забороняє його продаж (відчуження), що повністю балансує інтереси сторін. Зупинення провадження у справі не є перешкодою для розгляду заяви про забезпечення позову, оскільки заходи забезпечення мають невідкладний та превентивний характер, що підтверджується сталою практикою Верховного Суду.
За правилом пункту 3 частини першої статті 152 ЦПК України заява про забезпечення позову подається після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
Згідно із вимогами частини першої статті 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті.
Відповідно до процесуального законодавства зупинення провадження у справі не позбавляє суд, у провадженні якого вона перебуває, права вирішити питання про вжиття заходів забезпечення позову, якщо для цього є обґрунтовані підстави.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 червня 2021 року у справі № 308/8567/20 розгляд заяви про забезпечення позову не залежить від вирішення питання про відкриття провадження у справі. Законодавець не покладає обов`язку на суд відкрити провадження у справі, а тільки потім вирішувати питання про забезпечення позову.
З огляду на зазначене і ту обставину, що забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, суд вправі постановляти ухвали з процесуальних питань, зокрема щодо забезпечення позову, навіть якщо провадження у справі зупинене.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи та заявлені вимоги, колегія суддів вважає, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Згідно із частиною першою статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Такі висновки узгоджуються з постановами Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 212/4159/23, від 21 серпня 2024 року у справі № 757/37408/23, від 25 липня 2024 року у справі № 565/1607/23, від 29 травня 2024 року у справі № 757/67718/21.
За своєю правовою природою, правовий інститут забезпечення позову покликаний гарантувати особам, які беруть участь у справі, реальну можливість ефективного захисту свого права шляхом дійсного виконання можливого рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Саме тому, такі заходи покликані забезпечити можливість охорони матеріально-правових інтересів позивача від потенційних недобросовісних дій інших учасників, направлених на ухилення від реального та ефективного виконання судового рішення, в тому числі з метою запобігання труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Разом з тим, забезпечення позову у справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та визначаються судом залежно від фактичних обставин у кожному конкретному випадку.
Встановлено, що у справі, яка переглядається апеляційним судом, предметом судового розгляду були майнові вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики № 08.062018 від 08 червня 2018 року у розмірі 195 000 доларів США та 3 % річних у розмірі 11 828,22 доларів США, а також понесені судові витрат.
Суд першої інстанції своїм рішенням від 03 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 195 000 доларів США, 3 % річних у розмірі 1 121,92 доларів США та витрати по сплаті судового збору у розмірі 13 796,09 грн. У задоволенні решти заявлених позовних вимог відмовив.
Відповідач подав апеляційну скаргу на вказане судове рішення, а також клопотання про зупинення провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України.
Київський апеляційний суд ухвалою від 20 травня 2026 року зазначене клопотання задовольнив та зупинив апеляційне провадження у справі № 756/290/24 до припинення перебування ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан.
Наразі ОСОБА_1 просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту все майно та грошові кошти, що належить ОСОБА_2 , в межах суми позовних вимог та стягнення за рішенням суду першої інстанції, посилаючись на існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову про стягнення боргу внаслідок зупинення провадження у справі, яке може бути тривалим і протягом якого відповідач може безперешкодно вчинити дії щодо відчуження свого рухомого та нерухомого майна в будь-який спосіб, а також зняття коштів зі своїх банківських рахунків.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цих заходів призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.
Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Таким чином, умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Колегія суддів також враховує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Правозастосовна практика стосовно вирішення питання про забезпечення позову є остаточно сформованою, усталеною.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову має бути домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року у справі № 908/2382/21 зроблено висновок про те, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів, боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22звернуто увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Крім того, подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У справі, яка переглядається апеляційним судом, між сторонами дійсно виник спір щодо стягнення боргу за договором позики на значну суму коштів, а виконання в майбутньому рішення суду в цій справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо буде пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості та/або майна, за рахунок можливо задовольнити вимоги стягувача, тому з огляду на встановлені обставини спірних правовідносин такі заходи забезпечення позову як накладення арешту на майно та грошові кошти, що належать відповідачу, в межах суми позовних вимог та стягнення за рішенням суду першої інстанції є необхідним і співмірним заходом, який випливає з фактичних обставин, які свідчать про те, що протягом періоду зупинення провадження у справі і до остаточного вирішення спору не виключається можливість відчуження відповідачем, як стороною договору позики, належного йому майна і коштів, які знаходяться на його рахунках, що може істотно ускладнити чи унеможливити виконання в майбутньому рішення суду.
В матеріалах справи наявні достатні докази і позивачкою наведено значимі факти того, що захист та поновлення її порушених прав та інтересів, за захистом яких вона звернулася до суду, може бути неефективним без вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на належне відповідачу майно.
Обраний позивачкою вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Можливість накладення арешту на майно в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення заборгованості є додатковою гарантією для позивачки того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та вона отримає задоволення своїх вимог.
Отже, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів позивачки щодо необхідності вжиття відповідних заходів та врахувавши, що між сторонами виник майновий спір про повернення боргу, а у відповідача та пов`язаних з ним осіб існує реальна можливість вільно розпорядитися своїм майном на власний розсуд, чим може нівелюватися функція судового рішення як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів особи, яка звернулася до суду за захистом, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав, передбачених статтями 149-153 ЦПК України, для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме і нерухоме майно та грошові кошти (крім коштів, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом), що належать ОСОБА_2 , в межах суми позовних вимог та стягнення за рішенням суду першої інстанції заборгованості у розмірі 195 000 доларів США, 3 % річних у розмірі 1 121,92 доларів США та судового збору у розмірі у розмірі 13 796,09 грн (або еквівалента в національній валюті України за курсом НБУ на момент вчинення виконавчих дій).
Такий вид забезпечення позову, який просить застосувати ОСОБА_1 , є співмірним із заявленими позовними вимогами, накладення арешту на майно та грошові кошти загальною вартістю, яка відповідає сумі стягнення (задоволених позовних вимог) буде сприяти повному та своєчасному виконанню ймовірного судового рішення у цій справі.
Вжиття наведеного заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача в межах ціни позову не порушує принципу диспозитивності, а сприяє дотриманню принципів співмірності та адекватності вжитого заходу забезпечення позову. Такий захід не позбавляє відповідача права володіння майном, на яке буде накладений арешт, оскільки обмеження розповсюджується лише на право розпоряджання майном і грошовими коштами на банківських рахунках виключно в межах суми стягнутої заборгованості та судових витрат.
На думку суду апеляційної інстанції, зазначений захід забезпечення позову також відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог позивачки щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Невжиття таких заходів забезпечення позову призведе до неможливості виконання судового рішення і породження нових спорів, що не відповідає завданню цивільного судочинства. Будь-які права інших осіб, що не є учасниками судового процесу, не порушуються у зв`язку із вжиттям такого заходу.
За наведених обставин заява ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 03 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 149, 150, 153, 365, 381, 384 ЦПК України, суд
у х в а л и в:
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 03 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити.
Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме і нерухоме майно та грошові кошти (крім коштів, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом), що належать ОСОБА_2 , в межах суми позовних вимог та стягнення за рішенням суду першої інстанції заборгованості у розмірі 195 000 доларів США, 3 % річних у розмірі 1 121,92 доларів США та судового збору у розмірі у розмірі 13 796,09 грн (або еквівалента в національній валюті України за курсом Національного банку України на момент вчинення виконавчих дій).
Стягувач - ОСОБА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Боржник - ОСОБА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом та підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження. Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її постановлення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: О.В. Борисова
Д.О. Таргоній