КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
з питань встановлення судового контролю за виконанням рішення суду
01 червня 2026 року № 320/12637/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
встановив:
У провадженні Київського окружного адміністративного суду перебувала справа №320/12637/25 за позовом ОСОБА_1 до військових частин НОМЕР_1 та НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 року адміністративний позов було задоволено частково та зобов`язано відповідачів: здійснити нарахування та виплату додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 за період з 01.01.2024 по 08.05.2024; здійснити виплату компенсації сум військового збору, утриманого з грошового забезпечення за період з червня 2023 року по 08.05.2024 року.
Рішення суду набрало законної сили 25.12.2025 року.
У подальшому, 21.05.2026 на адресу Київського окружного адміністративного суду надійшла письмова заява про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду. Позивач обґрунтовував заяву тим, що рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 у справі №320/12637/25 набрало законної сили, видано виконавчий лист, а також заявником було вжито заходів щодо добровільного виконання рішення суду шляхом направлення відповідачам заяв із вимогою здійснити нарахування та виплату присуджених коштів. При цьому заявник зазначав, що, незважаючи на отримання відповідачами відповідних заяв та наявність судового рішення, яке набрало законної сили, станом на день звернення рішення суду не виконано, належні виплати не здійснено, а відповіді щодо причин невиконання рішення суду не надано, у зв`язку з чим просив встановити судовий контроль за виконанням рішення та зобов`язати відповідачів подати звіт про його виконання.
Суд, розглянувши подану письмову заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в порядку письмового провадження, вважає за необхідне, з урахуванням вимог чинного законодавства, зазначити таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Одним з основних принципів/засад адміністративного судочинства, згідно з пунктом 5 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є обов`язковість судового рішення.
Також відповідно до статей 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382, 382-3 і 383 цього Кодексу (стаття 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України).
За приписами абзацу 1 частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною 5 статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.
Згідно з частиною 2 статті 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
У рішенні від 30.06.2009 за №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац 1 підпункт 3.2 пункту 3, абзац 2 пункту 4 мотивувальної частини).
Виконання рішення, винесеного будь яким судом, має розглядатись як невід`ємна частина судового процесу для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зважаючи на важливість реального виконання судових рішень, це питання неодноразово ставало предметом обговорення як на національному, так і на міжнародному рівнях. Регулюванню цього питання, зокрема, присвячена Рекомендація №Rec (2003) 16 від 09.09.2003 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам "Про виконання адміністративних рішень і судових рішень у галузі адміністративного права", обов`язкова для виконання Україною як членом Ради Європи, в якій зазначається, що держави-члени повинні забезпечити виконання судових рішень адміністративними органами в межах розумного строку. Вони мають вживати всіх необхідних заходів згідно з законом з метою надання цим рішенням повної сили. У разі, якщо адміністративний орган не виконує судового рішення, слід передбачити відповідну процедуру, що дозволятиме домагатися виконання такого рішення, зокрема, за допомогою винесення судових заборон або накладення штрафів. Держави-члени повинні забезпечити притягнення адміністративних органів до відповідальності за відмову у виконанні та невиконанні судових рішень. Посадові особи, відповідальні за невиконання судових рішень, також можуть притягуватись до дисциплінарної, цивільної або кримінальної відповідальності у разі невиконання таких рішень.
Також у рішенні Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції" суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь яким судом, має розцінюватись як невід`ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (пункт 40).
Правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого унормований у тому числі і приписами статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, що порушує права та законні інтереси позивача. Застосування судом до суб`єкта владних повноважень заходів процесуального впливу можливе виключно у випадку встановлення факту невиконання таким суб`єктом владних повноважень дій зобов`язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи-позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами.
Застосування статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України має на меті забезпечення належного виконання судового рішення.
Підставою її застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи - позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Згідно з частиною 2 статті 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців (частина 3 статті 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України).
З огляду на те, що положеннями частини 3 статті 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України надано суду право власного розсуду щодо визначення тривалості встановленого строку для подання звіту, з урахування положень, що такий строк має становити не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищувати трьох місяців, суд вважає, що необхідним і достатнім буде встановлення відповідачу строку для подання звіту тривалістю тридцяти днів з дня отримання цієї ухвали.
Слід звернути увагу на те, що частинами 2-3 статті 382-2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено вимоги до звіту суб`єкта владних повноважень.
За змістом частини 1 статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини 5 статті 382-1 цього Кодексу.
Приписами частини 3 статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини 3 статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Суд наголошує, що рішення суду, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується насамперед через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Так, відповідно до частини першої статті 373 Кодексу адміністративного судочинства України, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 грудня 2021 року у справі № 9901/235/20 сформувала правовий висновок, згідно з яким зі змісту статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України випливає, що крайнім заходом для захисту прав особи-позивача, на користь якої ухвалено судове рішення, є звернення до суду з відповідною заявою. Перед поданням такої заяви стягувач має вичерпати всі можливі засоби для виконання судового рішення. Зокрема, наявність рішення суду, яке набрало законної сили, зобов`язує суб`єкта владних повноважень здійснити його виконання. У разі, коли боржник добровільно не виконує рішення суду, стягувач має вчинити дії для його примусового виконання відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження». І лише після того, як стягувач використає всі можливості для примусового виконання, а рішення все ще залишатиметься невиконаним, у нього виникає право звернутися до суду із заявою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.
Велика Палата також звернула увагу, що вимоги до заяви, яка подається відповідно до статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема щодо надання інформації про день пред`явлення виконавчого листа до виконання та інформації про хід виконавчого провадження, не є формальними, а становлять важливу інформацію, яка дозволяє суду визначити, чи не є звернення передчасним.
Вказаний висновок узгоджується з правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 805/1458/17-а, від 27 червня 2019 року у справі № 807/220/18, а також у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2024 року у справі № 120/6495/23.
При цьому заявником не надано доказів звернення до органів державної виконавчої служби чи приватного виконавця з метою примусового виконання рішення суду у справі №320/12637/25, а також доказів відкриття виконавчого провадження та вчинення заходів примусового виконання. Водночас заявник посилається на те, що рішення суду відповідачами не виконано, у зв`язку з чим вважає наявними підстави для встановлення судового контролю за його виконанням.
Звертаючись із заявою про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі №320/12637/25, заявник не обґрунтував та не навів мотивів доцільності і необхідності застосування саме такого виду судового контролю, як зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Таким чином, оскільки заявником не наведено переконливих аргументів щодо необхідності вжиття процесуальних заходів у вигляді встановлення судового контролю, а також не надано належних доказів на підтвердження наявності підстав для його застосування, суд доходить висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у даній справі.
Враховуючи, що на даний час відсутні докази примусового виконання судового рішення, а органи державної виконавчої служби та/або приватний виконавець наділені повноваженнями впливу на боржника, зокрема шляхом застосування заходів примусового виконання, накладення штрафів та ініціювання питання про притягнення винних осіб до відповідальності, з огляду на те, що встановлення судового контролю відповідно до статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України є правом, а не обов`язком суду, та беручи до уваги відсутність доказів умисного невиконання відповідачами рішення суду, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю, у зв`язку з чим відмовляє у задоволенні заяви.
З огляду на наведене, на підставі статті 124 Конституції України та керуючись статтями 243, 246, 248, 256, 381-1, 382, 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ухвалив:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.
Учасникам справи направити копію ухвали про відмову у встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.
Роз`яснити учасникам справи про можливість отримання інформації по справі, що розглядається, на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за посилання: http://adm.ko.court.gov.ua/sud1070/.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Вісьтак М.Я.