Справа № 509/3801/17
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 червня 2026 рокус-ще. Овідіополь
Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Спічака Вадима Олексійовича,
за участю секретаря судового засідання Лисенко Ольги Дмитрівни,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Рибак Світлана Олександрівна, про визнання заповіту недійсним,-
ВСТАНОВИВ:
В провадженні Овідіопольського районного суду Одеської області перебуває цивільна справа №509/3801/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Рибак Світлана Олександрівна, про визнання заповіту не дійсним.?
При здійсненні автоматизованого розподілу справи було визначено головуючого суддю ОСОБА_3 .?
Відповідно до Листа Вищої ради правосуддя №23614/0/9/25 від 01.12.2025 року та Наказу ОСОБА_4 «Про відсторонення від здійснення правосуддя судді ОСОБА_3 » № 08 г-о/с від 01.12.2025 року суддю ОСОБА_3 з 01.12.2025 року відсторонено від здійснення правосуддя до ухвалення Вищою радою правосуддя рішення про його звільнення з посади або скасування рішення Дисциплінарної палати.?
В зв`язку з цим, 29.12.2025 року дану цивільну справу було передано для здійснення повторного розподілу справи.?
При повторному автоматизованому розподілі судової справи між суддями дану цивільну справу 29.12.2025 року було передано на розгляд суді ОСОБА_5 .
Ухвалою від 30 грудня 2025 року було прийнято до провадження цивільну справу за позовною заявою? ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Рибак Світлана Олександрівна, про визнання заповіту недійсним.?
У судове засідання учасники справи не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Під час підготовки справи до судового розгляду, судом було досліджено матеріали справи та встановлено, що справа підлягає направленню за територіальною підсудністю виходячи з наступного.
Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України та статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України звернутися до належного за підсудністю суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Аналогічні положення закріплені у частині 1 статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом (частина 1 статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Територіальна підсудність - це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.
Основними видами підсудності є, зокрема, загальна, альтернативна та виключна.
Відповідно до ч.1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.
Як наголосив Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №638/1988/17, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна та стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах у справі №460/4286/16-ц від 23 січня 2018 року та у справі №640/16548/16-ц від 16 травня 2018 року, до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 Цивільного кодексу України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364,367 Цивільного кодексу України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370,372 Цивільного кодексу України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Згідно з п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що позови про визнання недійсними правочинів щодо нерухомого майна та застосування наслідків недійсності пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Кваліфікація об`єктів як нерухомого майна здійснюється відповідно до ст ст.181,190та191 ЦК України. Про цьому, за місцезнаходженням нерухомого майна повинні пред`являтися також позови про визнання недійсними правочинів щодо нерухомого майна, яке буде створено в майбутньому.
Листом Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» роз`яснено, що позови щодо права спадкування за загальними правилами підсудності подаються до суду за місцем проживання (знаходження) відповідача, за винятком позовів щодо нерухомого спадкового майна, які подаються до суду за місцезнаходженням цього майна.
Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців); спадкування здійснюється за заповітом або за законом; до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті; місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця або, якщо це місце невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна; право на спадкування мають особи, визначені у заповіті, у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 ЦК України(ст.ст.1216-1218, 1221, 1223, 1241 ЦК України).
Таким чином, право на спадкування є не абстрактним, а цілком конкретним і невіддільним від предмету спадкування (спадкової маси, спадкового майна).
Таким чином, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно, в тому числі і правом, яке набувається в порядку спадкування.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 липня 2020 року у справі №910/10647/18 вказала на те, що виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.
У постанові від 16 лютого 2021 року у справі №911/2390/18 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що словосполучення "з приводу нерухомого майна" необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.
Позивачем у позові оспорюється заповіт, тобто односторонній правочин з розпорядження особою належним йому майном на випадок своєї смерті, а саме заповіт складений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рибак С.О.
При цьому, з мактеріалів справи вбачається, що спадкове майно за оскаржуваним заповітом складається з квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Таким чином, вимоги позивача за даним позовом пов`язані з нерухомим майном та відповідно, для визначення територіальної юрисдикції даної справи підлягають застосуванню норми статті 30 ЦПК України щодо виключної підсудності.
Зазначене нерухоме майно територіально знаходиться у Хаджибейському районі міста Одеси.
Відповідно до ч.9 ст. 187 ЦПК України якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
Відповідно до п.1 ч.1 та ч. 3 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо, зокрема справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Згідно статті 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги вимоги ч.1 ст.30 ЦПК України, відповідно до яких спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта нерухомого майна, суд, дослідивши і оцінивши обставини справи, визначивши юридичну природу спірних правовідносин, з метою всебічного, об`єктивного розгляду справи, а також з метою дотримання правил підсудності, прийшов до висновку, що дана справа не підсудна Овідіопольському районному суду Одеської області, в зв`язку з чим її необхідно надіслати за підсудністю до Хаджибейського районного суду міста Одеси.
Керуючись ч.1 ст. 30, п.1 ч.1, ч. 3 ст. 31, ч.6 та ч.9 ст. 187 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Цивільну справу № 509/3801/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Рибак Світлана Олександрівна, про визнання заповіту недійсним, направити за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Хаджибейського районного суду міста Одеси (65033, м. Одеса, вул. Василя Стуса, 1а).
Ухвала набирає законної сили в момент її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення та підписання суддею.
Суддя Спічак В.О.