УХВАЛА
08 червня 2026 року
м. Київ
справа №200/7814/25
адміністративне провадження № К/990/24992/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Дашутіна І.В.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу представниці ОСОБА_1 - адвокатки Матвійчук Наталії Євгеніївни на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2026 року у справі № 200/7814/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними дії, стягнення коштів,
установив:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 22 вересня 2017 року до 28 лютого 2018 року включно відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року;
- стягнення індексації грошового забезпечення за період з 22 вересня 2017 року до 28 лютого 2018 року включно у розмірі 21738,84 грн;
- визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати у повному розмірі індексації грошового забезпечення з 01 березня 2018 року до 07 травня 2021 року із застосуванням щомісячної фіксованої індексації-різниці відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078;
- стягнення фіксованої індексації-різниці грошового забезпечення з 01 березня 2018 року до 07 травня 2021 року у розмірі 170607,51 грн;
- визнання протиправними дії щодо нарахування та виплати грошової компенсації за щорічні додаткові відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2021 роки без врахування всіх складових грошового забезпечення;
- стягнення грошової компенсації за щорічні додаткові відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2021 роки з урахуванням виплачених сум у розмірі 27626,47 грн.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2026 року, позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 22 вересня 2017 року до 28 лютого 2018 року включно відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року.
Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 22 вересня 2017 року до 28 лютого 2018 року включно відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 у фіксованій величині із розрахунку 1808,49 грн на місяць за період з 01 березня 2018 року до 07 травня 2021 року у загальному розмірі 66914,13 грн.
Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 у фіксованій величині із розрахунку 1808,49 грн на місяць за період з 01 березня 2018 року до 07 травня 2021 року у загальному розмірі 67322,50 грн.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за щорічні додаткові відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2021 роки без врахування всіх складових грошового забезпечення.
Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 70 днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2017 - 2021 роки при звільненні з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення грошової винагороди за участь в АТО/ООС, враховуючи вже виплачені суми.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга представниці ОСОБА_1 - адвокатки Матвійчук Наталії Євгеніївни на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2026 року у справі № 200/7814/25.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Разом з цим, за змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Відомостей про те, що позивачка є військовою посадовою особою вищого офіцерського складу відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв`язку з положеннями Закону України "Про запобігання корупції", суду касаційної інстанції не надано, і у судових рішеннях така інформація відсутня.
Таким чином, враховуючи предмет позову, в силу вимог пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України ця справа законом віднесена до справ незначної складності.
Крім того, як вже зазначалося вище, судом першої інстанції розглянуто справу за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
Враховуючи, що ця справа віднесена до справ незначної складності та розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги про наявність одного з випадків, визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.
Отже, в силу вимог закону судові рішення у справах розглянутих за правилами спрощеного провадження не підлягають касаційному оскарженню. Законодавцем передбачено можливість перегляду таких судових рішень, але у виключних випадках, а отже процесуальний закон надає суду дискрецію саме у питанні можливості допуску до касаційного перегляду судового рішення, яка в силу закону не підлягає касаційному перегляду.
З огляду на це, саме скаржник, який зацікавлений у відкритті касаційного провадження за його скаргою повинен навести обґрунтовану аргументацію, чому на його думку, є підстави для відкриття касаційного провадження, в тому числі і наявність такої підстави, як «виняткове значення» для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також справа становить значний суспільний інтерес.
Верховний Суд проаналізувавши наведені доводи скаржника зауважує, що правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Переглядаючи справу у касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
У Рішенні від 22 листопада 2023 року у справі № 3-88/2021(209/21, 47/22, 77/23,188/23) Конституційний Суд України зазначив, що Верховний Суд як суд касаційної інстанції під час перегляду у касаційному порядку судових рішень має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків судових рішень, а не задля нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у вчиненні правосуддя. Унормування процесуальних відносин у спосіб визначення у процесуальному законі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики.
У даному випадку слід зазначити, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Однак скаржником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Вживання законодавцем слова «фундаментальне» несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено. Суб`єктивні труднощі у тлумаченні правової норми, які виникають у суб`єкта правозастосування, не обов`язково свідчать, що питання права має фундаментальне значення для правозастосовчої практики. За змістом підпункту "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не ставиться у залежність від наявності висновку Верховного Суду з цього питання.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Водночас колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає, передусім, у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання.
Обґрунтовуючи наявність фундаментального значення справи для формування єдиної правозастосовної практики, скаржник посилається на існування різних підходів судів щодо врахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889, при визначенні розміру грошового забезпечення за лютий та березень 2018 року.
Проте наведені доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування норм матеріального права та необхідності їх переоцінки судом касаційної інстанції. Саме по собі посилання на окремі судові рішення, ухвалені за інших фактичних обставин справ або за іншого доказового матеріалу, не свідчить про наявність правової проблеми фундаментального характеру, яка потребує формування нового правового висновку Верховного Суду.
При цьому наведені скаржником судові рішення не свідчать про існування сталої та системної розбіжності у правозастосуванні, яка потребує втручання Верховного Суду для забезпечення єдності судової практики, а наведені доводи не дають підстав вважати, що порушене питання виходить за межі конкретних обставин цієї справи.
Наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди із правовою оцінкою, наданою судами попередніх інстанцій, та необхідності переоцінки встановлених судами обставин справи.
Отже, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також може бути зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики.
Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Водночас процесуальним обов`язком заявника, окрім зазначення у касаційній скарзі наведених вище критеріїв наявності «суспільного інтересу», є необхідність доведення наявності цього «суспільного інтересу» щодо результату розгляду саме цієї справи, в якій подана ця касаційна скарга, проте у касаційній скарзі та додатків до неї відсутні докази, які б свідчили про наявність заінтересованої великої кількості людей (їх певних груп) в результаті розгляду саме цієї справи. Таким чином, доводи скаржника є абстрактними та не містять належного обґрунтування щодо наявності підпункту «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Скаржником не доведено, що наслідки розгляду цієї справи виходять за межі індивідуального спору сторін або матимуть визначальний вплив на невизначене коло осіб чи правозастосовну практику загалом.
Також скаржник не обґрунтував, яким чином розгляд цієї справи виходить за межі його індивідуального спору та чому без перегляду саме цієї справи неможливо забезпечити єдність судової практики.
Сам факт наявності певної кількості аналогічних спорів або того, що спір стосується соціальних виплат військовослужбовців, не є достатнім для висновку про значний суспільний інтерес у розумінні підпункту «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Скаржник не навів переконливих аргументів щодо існування виняткового впливу результату розгляду цієї справи на широке коло осіб чи на суспільні процеси загалом.
Не наведено й обставин, які б свідчили про виняткове значення справи для самого скаржника у розумінні зазначеної норми процесуального закону.
Отже, доводи касаційної скарги не підтверджують наявності підстав, на які посилається скаржник відповідно до підпунктів "а" та "в" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
При цьому, незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/ процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/ відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява №26737/95).
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що за поданою касаційною скаргою оскаржуються судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвокатки Матвійчук Наталії Євгеніївни на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2026 року у справі № 200/7814/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, визнання протиправними дії, стягнення коштів.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
Головуючий І.В. Дашутін
Судді А.Г. Загороднюк
В.М. Соколов