ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2026 р. Справа № 200/7814/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мінаєвої К.В.,
Суддів: Фоміної Л.О. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2026 (головуючий суддя І інстанції: Ширант А.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022) по справі №200/7814/25
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправною бездіяльність, визнання протиправними дій, стягнення коштів,
ВСТАНОВИВ:
І. Зміст заяви та її обґрунтування.
11.06.2026 до Харківського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, в якій він просив суд зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 протягом десяти днів з дня отримання відповідної ухвали подати звіт про виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13.01.2026 №200/7814/25.
В обґрунтування заяви представник позивача зазначав, що 28.05.2026 представником позивача на правлено на електронну адресу відповідача лист з проханням виконати рішення суду та надано банківські реквізити позивача, проте станом на 08.06.2026 рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13.01.2026 у справі №200/7814/25 відповідачем не виконано. Зауважував, що обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтями 14, 370 КАС України.
ІІ. Зміст ухвали суду першої інстанції.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2026 залишено без задоволення заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.
Відмовляючи у задоволенні заяви про встановлення судового контролю, суд першої інстанції виходив з того, що на виконання рішення суду у справі №200/7814/25 відповідачем здійснено розрахунок індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, що підтверджується довідками від 04.06.2026, а також виплачено спірні суми, що підтверджується платіжними інструкціями від 08.06.2026 №№ 8572,8575. Отже, суд доходить висновку, що відповідачем добровільно виконано рішення суду у справі №200/7814/25. Разом з тим, у заяві про встановлення судового контролю позивач не зазначив дій відповідача, що свідчили б про умисне невиконання рішення суду, не навів належних та достатніх обґрунтувань щодо того, що рішення суду не буде фактично та в повному обсязі виконане в ході виконавчого провадження, тобто не навів обґрунтованих доводів щодо необхідності встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.
Суд першої інстанції звернув увагу, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами. Саме по собі застосування судового контролю за виконанням судових рішень за відсутності очевидної необхідності не є виправданим. Враховуючи ненаведення позивачем обґрунтованих підстав та ненадання доказів на обґрунтування заяви про встановлення судового контролю, зокрема, що свідчать про неможливість виконання судового рішення в загальному порядку, суд першої інстанції не встановив підстав для задоволення заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
ІІІ. Підстави апеляційного оскарження та їх обґрунтування.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду у справі № 200/7814/25 від 22.06.2026; ухвалити рішення, яким зобов`язати суб`єкта владних повноважень Військову частину НОМЕР_1 протягом десяти днів з дня отримання відповідної ухвали подати звіт про виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13.01.2026 №200/7814/25.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що під час постановлення оскаржуваної ухвали судом першої інстанції не було враховано додаткові пояснення, подані позивачем. Зауважує, що сума грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017- 2021 роки нарахована у розмірі 26488,19 грн, виплачена - 25998,70 грн; різниця між нарахованою та виплаченою сумами складає 489,49 грн. Разом з тим, виходячи з місячного грошового забезпечення позивача на квітень 2021 року сума грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за 70 календарних днів складає 47 268,22 грн, у зв`язку з чим сума недоплати складає 21269,52 грн. Отже, виплата у сумі 482,15 грн компенсації за невикористані відпустки не може вважатись належним виконанням рішення суду.
ІV. Провадження в суді апеляційної інстанції та виклад позиції інших учасників справи.
06.07.2026 судом отримано відзив Військової частини НОМЕР_1 на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що в порядку добровільного виконання рішення суду відповідачем після надходження відповідного фінансування на банківський рахунок ОСОБА_1 виплачено кошти, а саме: 87671,62 грн - після утримання відповідних податків та зборів індексацію грошового забезпечення; 482,15 грн - після утримання відповідних податків та зборів грошову компенсацію за невикористані 70 днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2017 - 2021 роки. За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачем добровільно виконано рішення суду. Незгода з боку позивача зі здійсненими розрахунками відповідача щодо виконання рішення суду є новим предметом позову та не може вирішуватись в межах здійснення судового контролю в даній справі. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
06.07.2026 на адресу суду також надійшла заява представника ОСОБА_1 про стягнення витрат на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 20000,00 грн.
09.07.2026 судом отримано клопотання Військової частини НОМЕР_1 про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, обґрунтоване тим, що такі витрати є необґрунтованими, несумісними з виконаною роботою та такими, що є не пропорційними до предмету спору. Сторона позивача, у порушення ч. 4 ст. 134 КАС України, не надала детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, який є необхідний для визначення розміру витрат на правничу допомогу. Враховуючи матеріали справи, в даному випадку не має очевидних підстав стверджувати, що необхідна підготовка заяв по суті вимагали значного обсягу юридичної роботи та потребували значних витрат часу представника позивача, адвоката Матвійчук Н.Є. Щодо послуги ознайомлення із судовою практикою Верховного Суду з предмету оскарження (2000,00 грн) вказує, що така є обов`язком представника позивача, що не може входити до складу витрат на правничу допомогу. Щодо складання та направлення до суду позовної заяви (15000,00 грн) зауважує, що правова позиція або думка адвокатом не сформульована, була зроблена лише механічна робота по шаблону, яка не потребує спеціальних професійних навиків. Щодо складання та направлення до суду заперечень на клопотання про зменшення витрат у справі № 200/7814/25 (3000,00 грн) зазначає, що в даному випадку представник зазначає послугу, яка ще фактично не була виконана, так як на момент підписання акта виконаних робіт відсутнє відповідне клопотання. Додатково звертає увагу, що стягнення надмірних грошових коштів з правоохоронного органу спеціального призначення в період правового режиму воєнного стану, є неприпустимим. Просить зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами за наслідками розгляду справи в суді.
09.07.2026 також на адресу суду надійшли заперечення представника позивача на подане клопотання Військової частини НОМЕР_1 , в яких зазначено, що відповідачем не наведено обґрунтованих доводів зменшення суми витрат. Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у разі домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару). З урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду вказує, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. Просить вважати необґрунтованими заперечення та задовольнити заяву про стягнення витрат з відповідача у повному обсязі.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 та частини першої статті 312 КАС України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження.
Учасники справи повідомлені про перегляд ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2026 судом апеляційної інстанції належним чином шляхом отримання ними копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа.
Відповідно до частини четвертої статті 229, частини першої статті 308 КАС України справа переглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розгляд апеляційної скарги здійснюється з урахуванням перебування головуючого судді Мінаєвої К.В. у період з 27.07.2026 по 21.08.2026 у щорічній відпустці відповідно до наказу Другого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2026 №2.2-06/268.
V. Нормативне регулювання та оцінка суду апеляційної інстанції.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.
Частиною першою статті 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частин другої та третьої статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом.
Згідно з частиною другою та третьою статті 14 КАС України постанови і ухвали суду в адміністративній справі, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
У рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).
Положеннями частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід`ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п. 40).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002, «Ромашов проти України» від 27.07.2004, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язальне рішення залишалося без дієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine) №29439/02 від 26 квітня 2005 року та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine) №1811/06, від 19 лютого 2009 року).
Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 КАС України.
Статтею 372 КАС України визначений порядок виконання судових рішень в адміністративних справах.
Відповідно до частин другої та четвертої вказаної статті судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Аналіз наведеного вище вказує, що рішення суду в адміністративних справах може бути виконане добровільно, з моменту набрання рішенням законної сили, та примусово, після відкриття відповідного виконавчого провадження. При цьому, виконання судового рішення, у якому порядку воно б не відбувалось, є невід`ємною складовою права на судовий захист.
Питання судового контролю за виконанням судових рішень врегульовано статтями 382-382-3 КАС України.
За приписами частини першої-другої, четвертої, п`ятої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
У заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності).
Відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення не перешкоджає розгляду заяви.
За письмовою заявою заявника суд під час ухвалення рішення суду може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання.
Згідно зі статтею 382-1 КАС України суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.
За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.
Суд може зобов`язати подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення особисто керівника суб`єкта владних повноважень.
Якщо суб`єктом владних повноважень є колегіальний орган і судовим рішенням такого суб`єкта владних повноважень зобов`язано вчинити певні дії, суд може зобов`язати подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення кожного з членів такого колегіального органу, до чиїх повноважень, завдань чи функцій належить забезпечення виконання такого судового рішення.
Таким чином, КАС України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.
Законодавець фактично наділив суд повноваженнями контролю за виконанням того, що для суб`єкта владних повноважень передбачив у своєму рішенні адміністративний суд.
Правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.
Судовим розглядом встановлено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13.01.2026 у справі №200/7814/25, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2026, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 :
нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 22.09.2017 до 28.02.2018 включно відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року;
нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 у фіксованій величині із розрахунку 1808,49 грн на місяць за період з 01.03.2018 до 07.05.2021 у загальному розмірі 67322,50 грн;
здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 70 днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2017 - 2021 роки при звільненні з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення грошової винагороди за участь в АТО/ООС, враховуючи вже виплачені суми.
Висновуючи про факт виконання відповідачем рішення суду, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем здійснено розрахунок індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, що підтверджується довідками від 04.06.2026, а також виплачено спірні суми, що підтверджується платіжними інструкціями від 08.06.2026 №№ 8572,8575.
З огляду на надання відповідачем відповідних документів суд першої інстанції дійшов висновку про добровільне виконання відповідачем рішення суду у справі №200/7814/25.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що вказаний висновок зроблено судом першої інстанції без належного, повного та всебічного дослідження наданих сторонами доказів, а також без надання оцінки правильності визначення відповідачем розміру сум, які підлягали нарахуванню та виплаті на виконання судового рішення (індексації грошового забезпечення, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки).
Сам факт надання відповідачем документів, що підтверджують здійснення відповідних нарахувань та виплат, не може безумовно свідчити про належне та повне виконання судового рішення, оскільки суд мав встановити не лише факт здійснення виплати, але й відповідність проведених відповідачем розрахунків змісту та обсягу зобов`язань, визначених судовим рішенням.
Колегією суддів встановлено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13.01.2026 у справі №200/7814/25 було зобов`язано, серед іншого, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 22.09.2017 до 28.02.2018 включно відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року.
Так, сума індексації грошового забезпечення у період з 22.09.2017 до 28.02.2018 визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін у період з 22.09.2017 до 28.02.2018, поділений на 100 відсотків.
У період з вересня 2017 по листопад 2017 року величина приросту індексу споживчих цін становила 231,4%, у період з грудня 2017 року по лютий 2018 року включно - 241,7%. Прожитковий мінімум у період з червня 2017 по листопад 2017 року включно становив 1684 грн, у період з грудня 2017 по лютий 2018 року включно - 1762 грн.
Виходячи із зазначених відомостей, відповідач на виконання рішення суду нарахував поточну індексацію грошового забезпечення за період з 22.09.2017 до 28.02.2018 у загальному розмірі 21738,84 грн, що підтверджується довідкою-розрахунком індексації грошового забезпечення за період з 22.09.2017 по 28.02.2018 за вих.№09/65504/26-Вн від 04.06.2026.
Крім того, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13.01.2026 у справі №200/7814/25 було зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 у фіксованій величині із розрахунку 1808,49 грн на місяць за період з 01.03.2018 до 07.05.2021 у загальному розмірі 67322,50 грн.
Таким чином, позивачу було нараховано та виплачено суми поточної індексації грошового забезпечення та індексації-різниці, що підтверджується платіжною інструкцією№8572 від 08.06.2026 на суму 87671,62 грн, у зв`язку з чим рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13.01.2026 у справі №200/7814/25 в цій частині є виконаним.
Разом з тим, вказаним рішенням суду було також зобов`язано здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 70 днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2017 - 2021 роки при звільненні з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення грошової винагороди за участь в АТО/ООС, враховуючи вже виплачені суми.
Так, під час звернення до суду позивача була розрахована компенсація за невикористані 70 днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2017 - 2021 роки, виходячи з місячного грошового забезпечення 11142,40 грн (посадовий оклад 2640,00 грн; оклад за військовим званням 740,00 грн; надбавка за вислугу років 845,00 грн; надбавка за особливості проходження служби 2535,00 грн; преміювання 4382,40 грн), у зв`язку з чим сума вказаної компенсації складає 25998,70 грн (11142,40 грн : 30 х 70 к.д. = 25998,70 грн).
На підтвердження виконання рішення суду відповідачем надано довідку-розрахунок від 04.06.2026 №09/65505/26-Вн, відповідно до якої сума грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017-2021 роки, складає 26488,19 грн, обчислена виходячи з місячного розміру грошового забезпечення 11352,08 грн, з яких: посадовий оклад 2640,00 грн; оклад за військовим званням 740,00 грн; надбавка за вислугу років 845,00 грн; надбавка за особливості проходження служби 2535,00 грн; преміювання 4382,40 грн; винагорода за участь в АТО/ООС - 209,68 грн.
Разом з тим, дослідивши наявні в матеріалах справи особисту картку грошового забезпечення ОСОБА_1 , а також архівні відомості, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначена в довідці-розрахунку сума грошової винагороди за участь в АТО/ООС у розмірі 209,68 грн не підтверджується належними доказами, у зв`язку з чим висновок суду першої інстанції про виконання відповідачем рішення суду в цій частині є передчасним.
Колегія суддів наголошує на тому, що, дійсно, встановлення судового контролю у цій категорії справ, є правом, а не обов`язком суду, однак, задля того, щоб відмовити в його встановленні, суд має перевірити належним чином доводи заявника, викладені в його заяві та навести підстави для висновку про відмову в задоволенні заяви, поданої у порядку статті 382 КАС України.
З урахуванням наведеного, судова колегія підсумовує, що доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції положень статті 382 КАС України знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.
Разом з тим, наведений апелянтом розрахунок грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки із включенням до такого, зокрема, премії у розмірі 4435,20 грн, поточної індексації грошового забезпечення 415,41 грн, індексації-різниці 1808,49 грн не входили в предмет доказування в даній справі та не стосуються порядку виконання ухваленого судового рішення, у зв`язку з чим не досліджуються судом.
Інші доводи апеляційної скарги, зважаючи на викладені вище висновки суду апеляційної інстанції для вирішення питання про встановлення судового контролю визначального значення не мають, а тому колегією суддів не досліджуються.
У постанові від 02.07.2026 у справі № 990/282/24 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що ухвала про відмову у встановленні судового контролю за виконанням рішення за своєю правовою природою належить до судових рішень, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі, оскільки вона приймається на стадії виконання судового рішення, яке вже набрало законної сили, і не зупиняє рух справи. Тому в суду апеляційної інстанції немає правових підстав для направлення матеріалів справи до суду першої інстанції для продовження розгляду на підставі статті 320 КАС України.
Натомість відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Тож у разі скасування ухвали про відмову в установленні судового контролю апеляційний суд наділений повноваженнями самостійно вирішити питання по суті.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Відповідно до частини другої-третьої статті 382-1 КАС України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову в задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.
Враховуючи встановлені судом обставини та вжиття відповідачем заходів з метою виконання судового рішення, з урахуванням триваючої збройної агресії Російської Федерації проти України та введення воєнного стану, колегія суддів вважає достатнім строком для надання звіту у цьому випадку три місяці з дня отримання цієї ухвали, у зв`язку з чим розглядувана заява підлягає частковому задоволенню.
Судова колегія враховує, що вирішення питання про зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання рішення у розумінні статті 382 КАС України віднесено до компетенції суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, яким в даному випадку є Харківський окружний адміністративний суд.
Зважаючи на передчасність висновку суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в цій справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , скасування ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2026 по справі № 200/7814/25 та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення її заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, яким слід зобов`язати відповідача протягом трьох місяців з дня отримання копії цієї постанови подати до суду першої інстанції звіт про виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13.01.2026 у цій справі.
Стосовно поданої представником позивача заяви про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу, понесених при зверненні з апеляційною скаргою, колегія суддів зауважує наступне.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 132 КАС України).
Згідно з частиною першою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За частиною третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин першої, сьомої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.
При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
Зокрема, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
На підтвердження розміру судових витрат на правничу допомогу позивачем було надано суду: договір №23/25 про надання правничої допомоги від 03.10.2025, додаткову угоду б/н від 14.01.2026 до Договору від 03.10.2025 №23/25, додаткову угоду №б/н від 23.06.2026 до Договору від 03.10.2025 №23/25, Акт наданих послуг №б/н від 05.07.2026 до Договору від 03.10.2025 №23/25, квитанцію до прибуткового касового ордера №23/3.
Колегією суддів встановлено, що 03.10.2025 між адвокатом Матвійчук Наталією Євгеніївною та ОСОБА_1 (як клієнтом) укладено договір №23/25 про надання правничої допомоги (далі - Договір), за умовами якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту, в тому числі щодо стягнення в судовому порядку за період проходження військової служби заборгованості з виплати грошового забезпечення, індексації грошового забезпечення, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, моральної шкоди та ін., а клієнт зобов`язується оплатити надані юридичні послуги.
Відповідно до змісту Додаткової угоди №б/н від 23.06.2026 до Договору від 03.10.2025 №23/25 адвокат приймає на себе зобов`язання з надання клієнту юридичних послуг в порядку судового контролю у справі №200/7814/25. Гонорар адвоката за надані юридичні послуги складає 20000,00 грн. Клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі 20000,00 грн не пізніше 3 днів після ухвалення судового рішення.
Згідно з актом наданих послуг №б/н від 05.07.2026 до Договору від 03.10.2025 №23/25 адвокатом надані наступні послуги:
- ознайомлення з судовою практикою Верховного Суду з предмету оскарження - 2000,00 грн;
- складання та направлення до суду апеляційної скарги у справі №200/7814/25 - 15000,00 грн;
- складання та направлення до суду заперечень на клопотання про зменшення витрат у справі №200/7814/25 - 3000,00 грн. Загальна вартість за надані юридичні послуги складає 20000,00 грн.
Колегія суддів враховує, що надана послуга з ознайомлення з судовою практикою Верховного Суду з предмету оскарження є передумовою для складання апеляційної скарги, а тому входить у послугу щодо складання та направлення до суду апеляційної скарги, тому її зазначення в якості окремої послуги є безпідставним
Відповідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Згідно з частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у додатковій постанові у справі №755/9215/15-ц від 19.02.2020 саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Таким чином, суд не може на власний розсуд зменшувати розмір витрат на оплату правничої допомоги, який підлягає відшкодуванню.
Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постановах Верховного Суду від 09.03.2021 по справі № 200/10535/19-а, від 05.08.2020 у справі № 640/15803/19, від 09.05.2023 у справі № 340/9009/21, від 08.11.2023 у справі № 160/17970/21, від 16.05.2024 у справі № 320/4539/21, Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 у справі № 9901/459/21.
Крім того, колегія суддів бере до уваги позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 25.07.2023 у справі № 340/4492/22, відповідно до якої наявність/відсутність з боку іншої сторони заперечень проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення виключно для вирішення питання про співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на правову допомогу як це передбачено частиною сьомою статті 134 КАС України, однак, не впливає на обов`язок суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу застосовувати вимоги частин першої-четвертої статті 134 КАС України і перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірності, критеріям.
Отже, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Відповідно до наданого військовою частиною НОМЕР_1 клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу визначена представником позивача сума витрат на правничу допомогу в розмірі 20000 грн є необґрунтованою, не підтверджується належними та достовірними доказами, а заявлена сума є неспівмірною, і завищеною.
Колегія суддів зауважує, що ця справа, з урахуванням предмету спору (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки), належить до категорії справ незначної складності. При цьому встановлення судового контролю за виконанням судового рішення не є тотожним вирішенню спору по суті та не потребує проведення нового повного аналізу спірних правовідносин. Підготовка апеляційної скарги у такому випадку зводиться передусім до аналізу процесуальних підстав для встановлення судового контролю, оцінки висновків суду першої інстанції та формулювання відповідних доводів.
Здійснивши системний аналіз наведених вище доказів понесених позивачем судових витрат на правничу допомогу у їх співвідношенні до тривалості розгляду справи, складності правовідносин та обсягу вчинених представником позивача дій в процесі вивчення матеріалів справи та підготовки процесуальних документів для забезпечення юридичного представництва інтересів, колегія суддів зазначає, що заявлена сума у розмірі 20 000 грн не є належним чином обґрунтованим у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг із урахуванням складності справи.
При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що в межах апеляційного перегляду справи представником позивача було підготовлено та подано апеляційну скаргу, зміст якої значною мірою ґрунтується на доводах клопотання від 23.06.2026, поданого до суду першої інстанції, що не свідчить про значний обсяг наданої правничої допомоги чи підвищену складність виконаних адвокатом робіт.
З огляду на викладене, виходячи із загальних засад законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви про відшкодування судових витрат у розмірі 2000,00 грн, які, на переконання колегії суддів, є достатніми та співмірними із часом витраченим адвокатом та обсягом наданих ним послуг.
Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2026 по справі №200/7814/25 скасувати.
Заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі № 200/7814/25 задовольнити частково.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 протягом трьох місяців з дня отримання копії цієї постанови подати до Харківського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13.01.2026 у справі №200/7814/25.
У задоволенні іншої частини заяви відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн (дві тисячі гривень 00 копійок).
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя К.В. Мінаєва
Судді Л.О. Фоміна І.М. Ральченко