УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 червня 2026 року
м. Київ
справа № 751/570/26
провадження № 61-7222ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - заступник керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської міської ради,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
треті особи: ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Форнаріна-Н»,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 лютого 2026 року у складі судді Косенка О. Д. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 22 квітня 2026 року у складі колегії суддів: Висоцької Н. В., Мамонової О. Є., Шитченко Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2026 року заступник керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської міської ради звернувся до Новозаводського районного суду м. Чернігова з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просив зобов`язати ОСОБА_1 за власний рахунок усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою територіальної громади м. Чернігова, площею 57,2 кв. м, шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва - кафетерію з мініперкарнею за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 52,2 кв. м; визнати недійсним іпотечний договір, укладений від 24 вересня 2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; стягнути судові витрати.
Одночасно з пред`явленням позову, заступник керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської міської ради звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, у якій просив заборонити суб`єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам, у тому числі нотаріусам, вчиняти будь-які реєстраційні дії стосовно нерухомого майна загальною площею 52,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 52,2 кв. м (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 2996446674100); накласти арешт на об`єкт нерухомого майна, загальною площею 52,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 52,2 кв. м (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 2996446674100).
Свої вимоги заявник обґрунтовував тим, що 29 серпня 2024 року державним реєстратором Олишівської селищної ради Чернігівської області Комовою Ю. М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з відкриттям розділу, індексний номер: 74806635 щодо реєстрації права власності на кафетерій з мініпекарнею, закінчений будівництвом об`єкт, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 52,2 кв. м за ОСОБА_3 , а в подальшому, на підставі акту приймання-передачі нежитлового приміщення від 08 жовтня 2024 року, ОСОБА_3 передала ТОВ «Форнаріна-Н» об`єкт нерухомого майна нежитлове приміщення кафетерію з мініпекарнею, загальною площею 52,2 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , про що державним реєстратором внесений запис про реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю ТОВ «Форнаріна-Н» (далі - ТОВ «Форнаріна-Н»).
Проте, як зазначав заявник, опрацюванням відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було встановлено, що на даний час власником кафетерію з мініпекарнею, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 52,2 кв.м, є ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 01 вересня 2025 року, укладеного з ТОВ «Форнаріна-Н».
Зазначав, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 24 вересня 2025 року укладенно іпотечний договір, предметом якого є кафетерій з мініпекарнею, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить іпотекодавцю на праві приватної власності. Технічний паспорт, на підставі якого зареєстровано право власності, не підтверджує право власності на зареєстрований об`єкт нерухомості та не дає можливості встановити підстави набуття права власності ОСОБА_3 на вищевказаний об`єкт нерухомості.
Посилався, що згідно інформації Чернігівської міської ради від 05 вересня 2025 року № 1517/2- 05/вих земельна ділянка, за адресою: АДРЕСА_1 , у власність або користування не передавалась, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки для будівництва/реконструкції об`єкта, розташованого за вказаною адресою, виконавчим комітетом міської ради не затверджувались та не надавались. За даними Реєстру будівельної діяльності інформація щодо реєстрації дозвільного документа або документа про прийняття в експлуатацію, за наведеною адресою, відсутня. Відповідно до інформації виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 01 жовтня 2025 року № 1693/2-05.01/вих, на час надання відповіді, до міської ради не надходили звернення від замовника, який має намір встановити ТС по АДРЕСА_1
Заявник вважав, що ОСОБА_4 шляхом будівництва кафетерію з мініпекарнею без відповідних дозвільних документів, а саме: без повідомлення про початок виконання будівельних робіт, без належно затвердженого проекту, за відсутності документа щодо введення об`єкта в експлуатацію, без відповідного документа на право власності чи користування земельною ділянкою, за адресою: АДРЕСА_1 , самовільно зайняла земельну ділянку комунальної форми власності, що є порушенням прав територіальної громади м. Чернігів.
Тому, враховуючи самовільне будівництво на самовільно зайнятій земельній ділянці, що в подальшому легалізовано шляхом незаконної реєстрації права власності, яке неодноразово відчужувалось та передавалось у іпотеку, в якості забезпечення позову, обґрунтованим є застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на вищевказаний об`єкт нерухомого майна, оскільки невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення виконання рішення суду.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 лютого 2026 року заяву Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської міської ради про забезпечення позову задоволено частково.
Накладено арешт на об`єкт нерухомого майна, загальною площею 52,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 52,2 кв. м (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 2996446674100).
У задоволенні решти вимог заяви відмовлено.
Не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 22 квітня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 лютого 2026 року залишено без змін.
У травні 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 лютого 2026 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 22 квітня 2026 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову повністю.
За приписами частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною четвертою статті 394 ЦПК України визначено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Із касаційної скарги вбачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до положень статті 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до частини п`ятої статті 153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.
Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі
№ 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) сформульовано висновок про те, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Окрім цього, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді заборони третім особам вчиняти певні дії щодо предмета спору тощо) права відповідача або вказаних осіб, а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.
Сиди встановили, що відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29 серпня 2024 року державним реєстратором Олишівської селищної ради Чернігівської області Комовою Ю. М. здійснено державну реєстрацію права власності на кафетерій з мініпекарнею, закінчений будівництвом об`єкт, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 52,2 кв. м за ОСОБА_3 .
На підставі акту приймання-передачі нежитлового приміщення від 08 жовтня 2024 року, ОСОБА_3 передала ТОВ «Форнаріна-Н» об`єкт нерухомого майна нежитлове приміщення кафетерію з мініпекарнею, загальною площею 52,2 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим 15 жовтня 2024 року здійснено державну реєстрацію права власності на кафетерій з мініпекарнею, закінчений будівництвом об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 52,2 кв.м, за ТОВ «Форнаріна-Н».
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 01 вересня 2025 року право власності на кафетерій з мініпекарнею, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 52,2 кв. м, зареєстровано ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 01 вересня 2025 року, укладеного між ТОВ «Форнаріна-Н» та ОСОБА_1
24 вересня 2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, предметом якого є кафетерій з мініпекарнею, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить іпотекодавцю на праві приватної власності.
Згідно з відомостями технічного паспорту від 19 серпня 2024 року, виготовленого ФОП ОСОБА_5 та поданого реєстратору встановлено, що площа забудови складає 57,2 кв.м, загальна площа приміщень 52,2 кв. м, 1 поверх, тип фундаменту - під окремими опорами (залізобетонні стакани), тип стін - зовнішні (метал), перекриття (покриття) тип горищні (бетон), підлога тип першого поверху (плитка), тип покрівлі металева. Дату початку будівництва та дату завершення будівництва взагалі не зазначено. Кафетерій з мініпекарнею має опалення, водопостачання, каналізацію та водовідведення, електропостачання та освітлення. Технічний паспорт на підставі якого зареєстровано право власності не підтверджує право власності на зареєстрований об`єкт нерухомості та не дає можливості встановити підстави набуття права власності ОСОБА_3 на вищевказаний об`єкт нерухомості.
Відповідно до інформації виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 01 жовтня 2025 року № 1693/2-05.01/вих, рішення про присвоєння чи зміну адреси об`єкту нерухомого майна (об`єкту будівництва) по АДРЕСА_1 виконавчим комітетом міської ради не приймалось.
З інформації Чернігівської міської ради від 05 вересня 2025 року № 1517/2-05/вих., встановлено, що земельна ділянка, за адресою: АДРЕСА_1 , у власність або користування не передавалась, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки для будівництва/реконструкції об`єкта, розташованого за вказаною адресою, виконавчим комітетом міської ради не затверджувались та не надавались. За даними Реєстру будівельної діяльності інформація щодо реєстрації дозвільного документа або документа про прийняття в експлуатацію, за наведеною адресою, відсутня. Чернігівською міською радою не приймались рішення щодо надання у власність або користування земельної ділянки по АДРЕСА_1 .
Відповідно до інформації виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 01 жовтня 2025 № 1693/2-05.01/вих, на час надання цієї відповіді, до міської ради не надходили звернення від замовника, який має намір встановити ТС по проспекту Миру, 44-Л.
Предметом позову у даній справі є усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою територіальної громади м. Чернігова, площею 57,2 кв.м, шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва - кафетерію з мініперкарнею за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 52,2 кв.м та визнання недійсним іпотечного договору від 24 вересня 2025 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, встановивши, що спірним об`єктом нерухомого майна відповідачка ОСОБА_1 , як власниця, на даний час, вправі вільно розпоряджатися, що може свідчити про потенційну можливість, зважаючи на наявність спору та в залежності від строку його розгляду, вчинення і будь-яких інших дій щодо відчуження, зміни власника (володільця) вказаного майна, зміни статусу майна, його видозміни, тощо протягом продовження розгляду справи та відповідно може свідчити про потенційні загрози для виконання можливого рішення про задоволення позову, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви.
Крім того, враховуючи правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24 липня 2024 року у справі № 567/459/23, суди дійшли обґрунтованого висновку, що не є необхідним додатково забороняти державним реєстраторам прав на нерухоме майно та іншим органам держреєстрації прав вчиняти реєстраційні дії щодо зазначеного нерухомого майна, в тому числі вносити до державного реєстру речових прав записи про речових прав та їх обтяжень, про скасування держреєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів, а тому в цій частині заяви відмовлено.
Верховний Суд погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17).
Як установлено судами, засупником керівника Чернігівської окружної прокуратури, який діє в інтересах Чернігівської міської ради, якому відомо, що право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_1 , доведено, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову та може призвести до порушення прав та законних інтересів позивача, враховуючи, також, і те, що вид забезпечення позову запропонований у заяві про забезпечення позову є співмірним із майбутніми заявленими позивачем позовними вимогами та не порушить прав та інтересів інших осіб.
Таким чином, підсумовуючи вищенаведене, Верховний Суд зазначає, що при вирішенні питання про забезпечення позову суди у межах вимог чинного ЦПК України здійснили належну оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, та дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для забезпечення позову у цій справі, зокрема, шляхом накладення арешту на житловий будинок.
Оскаржувані судові рішення не суперечить висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 308/290/19, від 07 вересня 2022 року у справі № 569/9228/21, від 11 вересня 2024 року у справі № 463/1525/23 та від 06 жовтня 2025 року у справі № 643/18590/15-ц на які посилається заявниця у касаційній скарзі, оскільки фактичні обставини у цих справах є різними.
Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним та об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Посилання на різні постанови Верховного Суду як таке із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції по суті вирішення заяви про забезпечення позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального чи процесуального права, а справу розглянуто без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17, від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20, постановах Верховного Суду від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20, від 24 травня 2021 року у справі № 910/3158/20, від 06 грудня 2021 року у справі № 640/15588/19, від 21 грудня 2021 року у справі № 910/10598/21, від 11 серпня 2022 року у справі № 522/1514/21, від 28 серпня 2023 року у справі № 906/304/23, від 27 листопада 2023 року у справі № 903/639/23, від 27 серпня 2025 року у справі № 761/2686/22.
Ураховуючи викладене, оскільки правильне застосовування судом апеляційної інстанції норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а касаційна скарга є необґрунтованою, у відкритті касаційного провадження на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 лютого 2026 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 22 квітня 2026 року слід відмовити.
Керуючись пунктом 1 частини другої статті 394 та частини четвертої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 лютого 2026 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 22 квітня 2026 року у справі за позовом заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва та визнання недійсним іпотечного договору.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: І. Ю. Гулейков
Р. А. Лідовець
Д. Д. Луспеник