УХВАЛА
10 червня 2026 року
м. Київ
справа №200/7537/25
адміністративне провадження № К/990/26339/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І.В.,
суддів - Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2026 року у справі № 200/7537/25 за позовом ОСОБА_1 до Новогродівської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
установив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Новогродівської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області, у якому просив:
- визнати протиправним рішення, оформленого листом від 09 вересня 2025 року;
- зобов`язати забезпечити повторний розгляд заяви від 29 серпня 2025 року про фіксацію факту знищення будинку на підставі відеозапису обльоту м. Новогродівка із телеграм каналу «Донбас оперативний» та надання компенсації за знищений об`єкт нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 з урахуванням висновків у цій справі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2025 року, у зв`язку з проведенням повторного автоматизованого розподілу справ, справу прийнято до провадження судді Михайлик А.С.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2026 року, у задоволенні позову відмовлено.
ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року, залишене без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2026 року, у справі № 200/7537/25.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням відповідає стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом (частина третя статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)).
Згідно з частиною першою статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Частиною першою статті 328 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
У цій справі, суд першої інстанції, врахувавши вимоги статті 257 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
Ураховуючи, що ця справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж значного суспільного інтересу чи виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
У тексті касаційної скарги скаржник, обґрунтовуючи необхідність касаційного перегляду у справі, формально посилається на підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, проте не наводить належного обґрунтування зазначених підстав.
У даному випадку слід зазначити, що питання права, які мають суттєве значення для забезпечення єдності судової практики, охоплюють правові явища, що є найбільш важливими для її формування та однакового застосування норм права. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси широкого кола осіб та супроводжуються значною кількістю оскаржень у подібних правовідносинах.
Однак скаржником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано, в чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.
Такий визначений законодавцем підхід до діяльності Верховного Суду (формування у конкретних справах правових висновків, обов`язкових для врахування судами та суб`єктами владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди здійснюють правосуддя з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Вживання законодавцем терміна «фундаментальне» передбачає наявність особливо складного та значущого для правозастосування питання. Доводів щодо такої складності або значущості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено. Суб`єктивні труднощі у тлумаченні правової норми, які виникають у суб`єкта правозастосування, не свідчать про наявність питання права фундаментального значення. Водночас за змістом підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України наявність висновку Верховного Суду щодо відповідного питання не є визначальною умовою для застосування цієї підстави.
Фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає необхідність постановки на вирішення суду касаційної інстанції проблеми, вирішення якої матиме вплив на значну кількість однотипних правовідносин та сприятиме формуванню нового, уніфікованого підходу до застосування норм права.
Сформульоване скаржником питання зводиться до з`ясування, чи допускає системне тлумачення пунктів 2 і 3 Особливостей, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 815, застосування механізму дистанційного обстеження об`єктів, розташованих на тимчасово окупованих територіях, у контексті реалізації Закону України «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об`єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України».
Разом із тим наведене питання не містить належного обґрунтування його фундаментального характеру, не свідчить про наявність неоднакової судової практики або необхідності формування нової правової позиції Верховного Суду.
Фактично доводи скаржника зводяться до необхідності надання правової оцінки застосуванню норм матеріального права до встановлених судами обставин конкретної справи, що не може вважатися підставою для відкриття касаційного провадження за пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Проаналізувавши ухвалені у цій справі судові рішення, які ґрунтуються на встановлених судами фактичних обставинах, та доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що у даному випадку відсутні підстави для висновку про наявність питання права фундаментального значення, а тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).
На підставі викладеного вбачається, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що за поданою касаційною скаргою оскаржуються судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 359 КАС України,
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 березня 2026 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2026 року у справі № 200/7537/25 за позовом ОСОБА_1 до Новогродівської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Головуючий І.В. Дашутін
Судді А.Г. Загороднюк
В.М. Соколов