УХВАЛА
м. Вінниця
12 червня 2026 р. Справа № 120/16482/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бошкової Юлії Миколаївни, розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії .
Ухвалою від 02.01.2026 адміністративний позов повернуто позивачу з підстав визнання неповажними причини пропуску строку звернення до суду.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.05.2026 скасовано ухвалу суду першої інстанції про повернення адміністративного позову від 02.01.2026 та справу направлено для продовження розгляду зі стадії надання оцінки відповідності позовної заяви вимогам, встановленим статтями 160, 161 КАС України.
Скасовуючи ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 02.01.2026 суд апеляційної інстанції виходив з того, що постановляючи вказану оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції, в її описовій частині надав оцінку доводам позивача, що викладені в клопотанні про поновлення строку звернення до суду, та в резолютивній частині ухвали визнав їх неповажними, повернувши позовну заяву заявнику. Однак, суд не надав можливості позивачу скористатися правом подати заяву, в якій вказати інші причини поважності пропуску строку звернення до суду.
Враховуючи наведене, за висновком Сьомого апеляційного адміністративного суду, суд першої інстанції, передчасно повернув позовну заяву позивачу, не залишивши останню повторно без руху із зазначенням недоліків, які необхідно усунути, чим не надав позивачеві можливості повторно повідомити інші причини поважності пропуску строку на звернення до суду в разі їх наявності.
Ухвалою суду від 27.05.2026 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків, в тому числі шляхом подання обґрунтованого клопотання про поновлення пропущеного строк звернення до суду із відповідними доказами.
08.06.2026 від представника позивача надійшли матеріали на усунення недоліків. В обґрунтування клопотання про поновлення строків звернення до суду представник позивача лише посилається на те, що позивачем не порушено строки звернення до суду.
Визначаючись щодо заяви про усунення недоліків позовної заяви, суд зазначає наступне.
Згідно пунктом 5 частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Статтею 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частини шостої статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Так, право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яка відповідно до частини 1 статті 122 КАС України може бути подана в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За правилами частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у ч. 2 ст. 122 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Суд зазначає, що спірні відносини у даній справі виникли у зв`язку із не нарахуванням компенсації у повному розмірі ОСОБА_2 за неотримане речове майно протягом служби в повному обсязі без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування.
Судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду прийнято постанову від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19, в якій вирішувалось питанням наявності чи відсутності підстав для застосування статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі невиплати (несвоєчасної виплати) військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Для вирішення вказаного правового питання Верховний Суд у наведеній постанові визначив правову природу такої компенсації та строки її виплати.
Судова палата, проаналізувавши наведені законодавчі приписи та висновки Конституційного Суду України і Верховного Суду, дійшла до такого.
Зі змісту положень Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 року № 232, висновується, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.
Такі гарантії щодо забезпечення військовослужбовців доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме п. 3 ч. 1 ст. 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов`язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.
Варто також мати на увазі, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.
Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
Щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, судова палата зазначила, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
Як уже зазначено, стаття 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а статті 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Умовою для виникнення такого обов`язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Враховуючи визначену у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19, правову природу грошової компенсації за неотримане речове майно визначено, що спеціальним строком звернення до суду з цим позовом є місячний строк, установлений частиною 5 статті 122 КАС України.
Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постановах від 26.05.2021 року у справі №380/5093/20, від 30.08.2021 року у справі №520/7668/20 та від 12.10.2021 року у справі №380/6200/20, від 23.08.2022 року у справі №540/2001/21.
Враховуючи вищевикладене, до позовних вимог щодо нарахування відповідачем компенсації вартості за неотримане речове майно застосовується місячний строк звернення до суду.
Заперечення представника позивача щодо самого факту пропуску строку свідчать про неправильне тлумачення нею норм матеріального та процесуального права. Сама лише незгода позивача з установленими законом строками або помилкове трактування моменту виникнення права на позов не спростовують факт закінчення цих строків та не звільняють його від обов`язку доведення поважності причин їх пропуску.
Як уже зазначалось судом раніше, позивача звільнено зі служби 25.07.2025, при цьому, при звільненні не було виплачено спірну компенсацію. Отже, з липня 2025, позивач обізнаний щодо не нарахування та не виплати компенсації за речове майно при звільненні.
Більше того, суд звертає увагу, що отримавши лист-відповідь на запит представника позивача від 29.08.2025, позивач вже достеменно знав про порушене право.
Однак з позовом звернувся до суду лише 26.11.2025, тобто із пропуском місячного строку.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Натомість, подана заява про усунення недоліків позовної заяви за своїм змістом не спрямована на виконання вимог ухвали суду від 27.05.2026 року. З аналізу поданої заяви вбачається, що позивач фактично висловлює незгоду з правовою позицією суду щодо застосування строків звернення до адміністративного суду та наводить власне тлумачення норм матеріального і процесуального права, однак не заявляє клопотання про поновлення строку звернення до суду та не зазначає поважних причин його пропуску.
Таким чином, подана заява не може вважатися належним усуненням недоліків позовної заяви.
Відповідно до частини другої статті 121 КАС України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Тому, з метою забезпечення реалізації права позивача на доступ до правосуддя та недопущення порушення права особи на звернення до суду, гарантованого статтею 55 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд вважає за можливе продовжити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Надання додаткового строку спрямоване на забезпечення реальної можливості виконання вимог ухвали суду та усунення виявлених недоліків позовної заяви, а також на уникнення надмірного формалізму, який міг би призвести до необґрунтованого обмеження права позивача на судовий захист.
У зв`язку з цим позивачу слід надати додатковий строк для подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважних причин його пропуску та належних доказів на їх підтвердження.
Керуючись ст.ст. 121, 248, 256 КАС України, -
УХВАЛИВ:
Відмовити у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду.
Продовжити строк виконання ухвали суду від 27.05.2026 у справі №120/16482/25 на 5 (п`ять) днів з дня отримання цієї ухвали суду.
Копію ухвали надіслати позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 КАС України.
Суддя Бошкова Юлія Миколаївна