УХВАЛА
про повернення позовної заяви
м. Вінниця
09 липня 2026 р. Справа № 120/16482/25
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Бошкова Юлія Миколаївна, розглянувши матеріали позовної заяви за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.
Ухвалою від 02.01.2026 адміністративний позов повернуто позивачу з підстав визнання неповажними причини пропуску строку звернення до суду.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.05.2026 скасовано ухвалу суду першої інстанції про повернення адміністративного позову від 02.01.2026 та справу направлено для продовження розгляду зі стадії надання оцінки відповідності позовної заяви вимогам, встановленим статтями 160, 161 КАС України.
Скасовуючи ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 02.01.2026 суд апеляційної інстанції виходив з того, що постановляючи вказану оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції, в її описовій частині надав оцінку доводам позивача, що викладені в клопотанні про поновлення строку звернення до суду, та в резолютивній частині ухвали визнав їх неповажними, повернувши позовну заяву заявнику. Однак, суд не надав можливості позивачу скористатися правом подати заяву, в якій вказати інші причини поважності пропуску строку звернення до суду.
Враховуючи наведене, за висновком Сьомого апеляційного адміністративного суду, суд першої інстанції, передчасно повернув позовну заяву позивачу, не залишивши останню повторно без руху із зазначенням недоліків, які необхідно усунути, чим не надав позивачеві можливості повторно повідомити інші причини поважності пропуску строку на звернення до суду в разі їх наявності.
Ухвалою суду від 27.05.2026 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків, в тому числі шляхом подання обґрунтованого клопотання про поновлення пропущеного строк звернення до суду із відповідними доказами.
08.06.2026 від представника позивача надійшли матеріали на усунення недоліків. В обґрунтування клопотання про поновлення строків звернення до суду представник позивача лише посилається на те, що позивачем не порушено строки звернення до суду.
Ухвалою суду від 12.06.2026 відмовлено у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду. Продовжено строк виконання ухвали суду від 27.05.2026 у справі №120/16482/25 на 5 (п`ять) днів з дня отримання цієї ухвали суду.
На виконання вимог ухвали суду представник позивача подала заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій зазначила, що вважає звернення до суду таким, що здійснено у межах установленого законом строку.
Разом із тим, у разі висновку суду про його пропуск, представник позивача просила поновити цей строк, посилаючись на гарантії права на судовий захист, наявність неоднозначної судової практики щодо застосування строків звернення до суду у спорах про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, здійснення позивачем заходів досудового врегулювання спору, а також на специфіку проходження військової служби, необхідність отримання документів і правової допомоги, що, на думку позивача, об`єктивно ускладнювали своєчасне звернення до суду. Представник позивач вважає, що наведені обставини є поважними причинами пропуску строку звернення до суду та просить його поновити.
Визначаючись щодо заяви про усунення недоліків позовної заяви, суд зазначає наступне.
Згідно пунктом 5 частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Статтею 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частини шостої статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Так, право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яка відповідно до частини 1 статті 122 КАС України може бути подана в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За правилами частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у ч. 2 ст. 122 цього Кодексу.
Суд зазначає, що спірні відносини у даній справі виникли у зв`язку із не нарахуванням компенсації у повному розмірі ОСОБА_2 за неотримане речове майно протягом служби в повному обсязі без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування.
Судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду прийнято постанову від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19, в якій вирішувалось питанням наявності чи відсутності підстав для застосування статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі невиплати (несвоєчасної виплати) військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Для вирішення вказаного правового питання Верховний Суд у наведеній постанові визначив правову природу такої компенсації та строки її виплати.
Судова палата, проаналізувавши наведені законодавчі приписи та висновки Конституційного Суду України і Верховного Суду, дійшла до такого.
Зі змісту положень Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 року № 232, висновується, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.
Такі гарантії щодо забезпечення військовослужбовців доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме п. 3 ч. 1 ст. 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов`язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.
Варто також мати на увазі, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.
Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
Щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, судова палата зазначила, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
Як уже зазначено, стаття 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а статті 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Умовою для виникнення такого обов`язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Враховуючи визначену у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19, правову природу грошової компенсації за неотримане речове майно визначено, що спеціальним строком звернення до суду з цим позовом є місячний строк, установлений частиною 5 статті 122 КАС України.
Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 20.11.2025 року у справі № 260/1942/24, від 26.05.2021 року у справі №380/5093/20, від 30.08.2021 року у справі №520/7668/20 та від 12.10.2021 року у справі №380/6200/20, від 23.08.2022 року у справі №540/2001/21.
Враховуючи вищевикладене, до позовних вимог щодо нарахування відповідачем компенсації вартості за неотримане речове майно застосовується місячний строк звернення до суду.
При цьому усталеною є практика Верховного Суду, згідно з якою речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням).
Слід зазначити, що Верховний Суд сформував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема у постановах від 20.11.2025 у справі № 260/1942/24 та постанові від 03.11.2025 у справ № 260/1940/24 та, зокрема вказав про те, що подання відповідачу заяв про нарахування і виплату грошової компенсації за неотримане речове майно не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації права, і ця дата не пов`язана з початком перебігу строку звернення до суду. Верховний Суд зауважив, що право на отримання компенсації вартості за неотримане речове майно зберігається після звільнення та реалізується шляхом подання відповідної заяви. Разом із цим, це не свідчить про можливість подання вказаної заяви на отримання компенсації поза межами будь-яких строків.
Аналогічні висновки викладені, зокрема, у постановах Верховний Суд від 28 вересня 2023 року у справі № 260/4686/22, від 14 грудня 2023 року у справі № 380/1785/21 та від 10 лютого 2025 року у справі № 240/5940/24, від 03 листопада 2025 року справа № 260/1940/24.
Слід врахувати, що позивач після звільнення його зі служби зберігає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання відповідної заяви. Однак це не свідчить про можливість подання вказаної заяви на отримання компенсації поза межами будь-яких строків.
Подібного висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 10.04.2026 у справі №560/22177/25.
Вирішуючи питання про наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом, суд враховує, що поважними визнаються лише такі причини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами, тобто, які об`єктивно та істотно перешкоджали б зверненню до суду та не залежали від волевиявлення особи.
Водночас навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», пункт 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Як уже зазначалося судом в ухвалі від 12.06.2026, позивача звільнено з військової служби 25.07.2025. Саме при звільненні відповідачем було здійснено остаточний розрахунок, у тому числі визначено розмір грошової компенсації за неотримане речове майно із застосуванням пропорції часу, що, на переконання позивача, призвело до її нарахування у неповному розмірі. Отже, саме з цього моменту позивач був обізнаний як про розмір нарахованої компенсації, так і про обставини, які він вважає порушенням свого права.
Крім того, отримавши лист-відповідь відповідача від 29.08.2025 на адвокатський запит, позивач достеменно знав про правову позицію відповідача щодо порядку визначення розміру спірної компенсації та відсутність підстав для її донарахування.
Незважаючи на це, з даним адміністративним позовом позивач звернувся до суду лише 26.11.2025, тобто після спливу місячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України.
У заяві, поданій на виконання ухвали суду, представник позивача фактично повторно висловлює незгоду із правовою позицією суду щодо застосування спеціального строку звернення до адміністративного суду, посилаючись на необхідність застосування шестимісячного строку, гарантії права на доступ до суду, неоднозначність судової практики, здійснення позасудового врегулювання спору, специфіку проходження військової служби, необхідність отримання документів та правової допомоги.
Однак наведені доводи не свідчать про існування об`єктивних та непереборних обставин, які перешкоджали своєчасному зверненню до суду.
Саме по собі інше тлумачення позивачем норм матеріального чи процесуального права, незгода із судовою практикою або переконання щодо застосування іншого строку звернення до суду не є поважною причиною пропуску процесуального строку. Так само звернення із запитами до відповідача, отримання правової допомоги чи здійснення позасудового врегулювання спору не позбавляли позивача можливості своєчасно звернутися до суду та не перешкоджали реалізації такого права.
Посилання представника позивача на гарантії статті 55 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод також не спростовують висновку суду про пропуск строку звернення до суду. Як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 13.12.2011 №17-рп/2011, встановлення процесуальних строків звернення до суду не порушує права на судовий захист, а спрямоване на забезпечення принципу правової визначеності.
Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного вчинення ними передбачених КАС України процесуальних дій і стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.
Суд враховує й те, що на виконання вказівок суду апеляційної інстанції позивачу було двічі надано можливість подати заяву про поновлення строку звернення до суду із зазначенням інших поважних причин його пропуску. Проте у поданих заявах представник позивача фактично повторно навела доводи щодо відсутності пропуску строку звернення до суду та не навела нових обставин, які могли б бути визнані поважними причинами його пропуску.
Суд роз`яснює, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку поважних причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні критерії визначення таких причин, вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив.
Однак наведені представником позивача доводи таким критеріям не відповідають.
Отже, суд доходить висновку, що позивач, попри неодноразово надану можливість усунути недоліки позовної заяви та навести інші підстави для поновлення строку звернення до суду, не навів обставин, які могли б бути визнані поважними причинами пропуску такого строку, а тому підстави для його поновлення відсутні.
Згідно з пунктом 1 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, вона повертається позивачеві.
В силу приписів пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Як унормовано частиною 2 статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків (частина 5 статті 169 КАС України).
З огляду на викладене і враховуючи те, що позивач подав позов після закінчення строку, встановленого законом та при цьому не навів поважних причин його пропуску та не надав доказів на їх підтвердження, а також враховуючи те, що позивач не усунув в повному обсязі недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, позовну заяву належить повернути позивачеві на підставі п. 1 та п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України.
Окремо суд зауважує, що попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Сторона, яка задіяна у судовому розгляді справи, зобов`язана добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (ч. 2 ст. 44 КАС України).
У пункті 37 рішення від 18 листопада 2010 року у справі "Мушта проти України" Європейський суд з прав людини нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть звужувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.
Суд вважає, що повернення позовної заяви позивачу у зв`язку з невиконанням ухвали суду про усунення недоліків позовної заяви переслідує легітимну мету та має розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Адже розгляд позовної заяви, яка складена без дотримання вимог КАС, не передбачений положеннями процесуального законодавства. Позивач був повідомлений про наслідки неусунення недоліків у встановлений судом строк і мав реальну можливість їх усунути у визначений судом спосіб, чого, однак, не зробив.
Отже, рішення про повернення позовної заяви зумовлене не будь-яким свавільним небажанням суду розглядати звернення позивача до суду, а лише невиконанням ним процесуальних вимог закону щодо форми та порядку подання позовної заяви.
В даному випадку суд залишаючи позовну заяву без руху виконав вимоги процесуального закону та надав позивачу можливість звернутися із заявою про поновлення строку звернення до суду.
Відповідно до частини 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє його права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись ч. 4 ст. 169, ст.ст. 248, 256 КАС України, -
УХВАЛИВ:
Визнати неповажними причини пропуску строку на звернення до суду з позовом, викладені у заяві від 16.06.2026.
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії разом з доданими до неї матеріалами повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 КАС України.
Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Бошкова Юлія Миколаївна