РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
з питань залишення позову без розгляду
16 червня 2026 року м. Рівне Справа №460/2956/26
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., розглянувши в порядку письмового провадження окреме процесуальне питання у адміністративній справі за позовом:
ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 , Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут, Військової частини НОМЕР_2
про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,
В С Т А Н О В И В:
У провадженні Рівненського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут, у якому позивач просить суд:
1) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 (правонаступником якої є Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут) щодо нарахування позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 29.08.2020 з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 із застосуванням з 29.01.2020 по 29.08.2020 показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, для визначення розмірів складових грошового забезпечення;
зобов`язати Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації ім. Героїв Крут (як правонаступника Військової частини НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з врахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18) за період з 29.01.2020 по 29.08.2020 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020;
2) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування позивачу грошового забезпечення за періоди з 16.12.2020 по 27.10.2022 та з 02.02.2023 по 12.05.2023 з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 із застосуванням з 16.12.2020 по 27.10.2022 та з 02.02.2023 по 12.05.2023 показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, для визначення розмірів складових грошового забезпечення;
зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 :
- здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з врахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18) за період з 16.12.2020 по 31.12.2020 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021, за період з 01.01.2022 по 27.10.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, за період з 02.02.2023 по 12.05.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023;
- виплатити позивачу середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.12.2025 по день фактичного проведення виплати всіх належних сум, а саме: щомісячної премії у розмірі 489% та надбавки за особливості проходження служби у розмірі 65%, грошової допомоги при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, а також грошової компенсації за 84 доби невикористаної додаткової відпустки та за сукупно 50 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022-2025 роки.
- виплатити позивачу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік;
3) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування позивачу грошового забезпечення за період з 27.10.2022 по 02.02.2023 з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 із застосуванням з 27.10.2022 по 02.02.2023 показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, для визначення розмірів складових грошового забезпечення;
зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з врахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18) за період з 27.10.2022 по 31.12.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, за період з 01.01.2023 по 02.02.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
До початку розгляду справи по суті Військова частина НОМЕР_1 подала клопотання про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду, встановленого ч. 2 ст. 233 КЗпП України.
При вирішенні клопотання суд виходить з такого.
Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 ст. 122 КАС України).
Водночас, строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів визначені статтею 233 КЗпП України.
До 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Проте, з прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, стаття 233 КЗпП України, яка визначає строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, зазнала значних змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України (в редакції з 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції з 19.07.2022) із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Відтак, після 19.07.2022 строк звернення до суду за вирішенням спору про стягнення належної працівнику заробітної плати обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Разом з тим, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
У постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшов таких висновків: Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин"). З урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року (пп. 65.1 - 65.2 п. 65 постанови).
Таким чином, у цій справі до позовних вимог до Військової частини НОМЕР_1 за період з 16.12.2020 по 18.07.2022 слід застосовувати положення частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, якою визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Натомість до вимог за періоди з 19.07.2022 по 27.10.2022 та з 02.02.2023 по 12.05.2023, а також за вимогами щодо остаточного розрахунку при звільненні у 2025 році застосуванню підлягають положення частини другої статті 233 КЗпП України у редакції норми Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли особа (працівник, службовець) дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Враховуючи викладене, беручи до уваги предмет спору в частині позовних вимог до Військової частини НОМЕР_1 за період з 16.12.2020 по 18.07.2022, суд відхиляє покликання відповідача про порушення позивачем строку звернення до адміністративного суду з позовом в такій частині позовних вимог.
Що стосується позовних вимог до Військової частини НОМЕР_1 в частині періодів з 19.07.2022 по 27.10.2022 та з 02.02.2023 по 12.05.2023, а також за вимогами щодо остаточного розрахунку при звільненні у 2025 році суд виходить з такого.
Як зазначалося судом вище по тексту цієї ухвали, відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції з 19.07.2022) із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Таким чином, роботодавець має обов`язок письмово повідомити працівника про суми, нараховані та виплачені при його звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) в день їх виплати.
Порядок повідомлення працівника про розміри оплати праці, передбачено статтею 110 КЗпП України, за змістом якої при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:
а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;
б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати;
в) сума заробітної плати, що належить до виплати.
У постанові від 21.01.2026 у справі № 420/20606/24 Верховний Суд покликаючись до Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11.12.2025, яким частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, зауважив, що "Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.
Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:
тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;
тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними".
Предметом судового розгляду у цій судовій справі є, зокрема, поведінка Військової частини НОМЕР_1 у період з 19.07.2022 по 27.10.2022 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення за такий період.
За змістом матеріалів позовної заяви позивач у період з 16.12.2020 по 27.10.2022 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , у період з 27.10.2022 по 02.02.2023 - у Військовій частині НОМЕР_2 , а у період з 02.02.2023 по 05.12.2025 - у Військовій частині НОМЕР_4 (відокремлений підрозділ Військової частини НОМЕР_1 ) та звільнений з військової служби у запас за пп. «б» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я) на підставі наказу командувача Військової частини НОМЕР_4 від 10.11.2025 №91-РС з виключенням із списків особового складу Військової частини НОМЕР_5 на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_4 від 05.12.2025 №349 - з 05.12.2025.
Суд зауважує, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини саме по собі не свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути зумовлене переведенням до іншої частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням. Натомість лише виключення зі списків особового складу військової частини у зв`язку із звільненням у запас чи відставку, смертю, визнанням безвісно відсутнім чи оголошенням померлим підтверджує закінчення проходження військової служби.
Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 26.06.2025 у справі № 400/8927/23, від 03.02.2026 у справі №400/5149/24.
Оскільки на момент виникнення спірних правовідносин (з 16.12.2020 по 27.10.2022) військова служба позивача не була завершена, він не був звільнений з військової служби та продовжував виконувати свої службові обов`язки на нових місцях служби до 05.12.2025, то до позовних вимог слід застосовувати положення частини другої статті 233 КЗпП України, якою визначено, що у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк.
Враховуючи, що фактичне звільнення позивача з військової служби відбулося 05.12.2025, а звернувся він до суду з цим позовом 18.02.2026 шляхом його надіслання в підсистемі «Електронний суд» 17.02.2026, то позивач не пропустив строк звернення до адміністративного суду з цим позовом.
Відтак, клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 166-167, 240, 243, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У Х В А Л И В :
Відмовити у задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та окремо не оскаржується.
Повну ухвалу складено 16 червня 2026 року.
Суддя Н.О. Дорошенко