ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
У Х В А Л А
17.06.2026 м. Дніпро Справа № 904/6344/20 (204/9585/21)
Центральний апеляційний господарський суд у складі судді Андрейчук Л.В.
розглянувши заяву ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Центрального апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Золотарьової Я.С., суддів Мартинюка С.В. та Фещенко Ю.В. від розгляду справи № 904/6344/20 (204/9585/21)
у справі № 904/6344/20 (204/9585/21)
за позовом ОСОБА_1
до Дочірнього підприємства "Дніпропетровський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"
про встановлення факту перебування у трудових відносинах, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення заборгованості по заробітній платі та вихідної допомоги,
ВСТАНОВИВ:
У провадженні Центрального апеляційного господарського суду перебуває справа № 904/6344/20 (204/9585/21) за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.07.2024 у справі № 904/6344/20 (204/9585/21) в частині відмови у задоволенні позовних вимог про встановлення факту перебування у трудових відносинах та в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.
Верховний Суд постановою від 28.04.2026 касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково, постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.11.2025 у справі № 904/6344/20 (204/9585/21) в частині відмови у задоволенні позовних вимог про встановлення факту перебування у трудових відносинах та в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідача вчинити певні дії скасовано, а справу в зазначеній частині передано на новий розгляд до Центрального апеляційного господарського суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.05.2026 для розгляду справи № 904/6344/20 (204/9585/21) визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Золотарьової Я.С. (доповідач), суддів Мартинюка С.В. та Фещенко Ю.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 прийнято до провадження у визначеному автоматизованою системою складі суду та призначено судове засідання для розгляду справи.
08.06.2026 через підсистему «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшла заява про відвід колегії суддів Центрального апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Золотарьової Я.С., суддів Мартинюка С.В. та Фещенко Ю.В. від розгляду справи № 904/6344/20 (204/9585/21).
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.06.2026 заявлений відвід колегії суддів у складі головуючого судді Золотарьової Я.С., суддів Мартинюка С.В. та Фещенко Ю.В. визнано необґрунтованим та передано заяву ОСОБА_1 про відвід для вирішення суддею, який не входить до складу колегії суддів, що розглядає справу, в порядку, передбаченому статтею 32 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.06.2026 для вирішення заяви про відвід колегії суддів у справі № 904/6344/20 (204/9585/21) визначено суддю Андрейчук Л.В.
Розглянувши заяву ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Центрального апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Золотарьової Я.С., суддів Мартинюка С.В. та Фещенко Ю.В., суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Заява про відвід мотивована тим, що після часткового скасування Верховним Судом постанови Центрального апеляційного господарського суду від 24.11.2025 у справі № 904/6344/20 (204/9585/21) та передачі справи в скасованій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.05.2026 для її подальшого розгляду визначено колегію суддів у складі головуючого судді Золотарьової Я.С., суддів Мартинюка С.В. та Фещенко Ю.В.
На думку заявника, визначення зазначеного складу суду здійснено з порушенням вимог процесуального закону.
Обґрунтовуючи свою позицію, ОСОБА_1 посилається на положення частини тринадцятої статті 32 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких справа, розгляд якої розпочато одним суддею або колегією суддів, повинна бути розглянута тим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи, а також інших випадків, передбачених законом.
Заявник вважає, що після направлення справи на новий розгляд до Центрального апеляційного господарського суду автоматизована система документообігу суду повинна була визначити для її розгляду раніше сформований склад суду, який здійснював апеляційний перегляд справи на попередніх стадіях її розгляду.
При цьому заявник посилається на протоколи автоматизованого розподілу та передачі справи між суддями, які складалися під час попереднього апеляційного перегляду справи, та зазначає, що протягом розгляду справи в апеляційному суді вона перебувала у провадженні різних складів суду, зокрема колегій суддів у складах Коваль Л.А., Верхогляд Т.А., Мороза В.Ф., а також інших суддів, визначених автоматизованою системою документообігу суду на різних етапах розгляду справи.
На переконання заявника, відсутність визначення для нового розгляду одного із раніше сформованих складів суду свідчить про порушення порядку визначення суддів для розгляду справи.
Посилаючись на пункт 4 частини першої статті 35 Господарського процесуального кодексу України, заявник вказує, що порушення порядку визначення складу суду є самостійною підставою для відводу суддів, а тому колегія суддів у складі головуючого судді Золотарьової Я.С., суддів Мартинюка С.В. та Фещенко Ю.В., на його думку, не може брати участь у подальшому розгляді справи.
З огляду на наведене ОСОБА_1 просить задовольнити заяву про відвід колегії суддів Центрального апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Золотарьової Я.С., суддів Мартинюка С.В. та Фещенко Ю.В. від розгляду справи № 904/6344/20 (204/9585/21) та передати справу для визначення іншого складу суду в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.
Відповідно до статті 39 Господарського процесуального кодексу України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.
Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.
Згідно з частинами другою та третьою статті 38 Господарського процесуального кодексу України з підстав, визначених статтями 35, 36 та 37 цього Кодексу, судді може бути заявлено відвід учасниками справи.
Відвід повинен бути вмотивованим та містити посилання на конкретні обставини, які, на думку заявника, свідчать про неможливість участі відповідного судді у розгляді справи.
Інститут відводу судді є однією із процесуальних гарантій реалізації права особи на справедливий судовий розгляд незалежним, безстороннім та об`єктивним судом.
Метою цього інституту є усунення будь-яких обґрунтованих сумнівів щодо неупередженості суду, забезпечення довіри учасників процесу до судової влади та гарантування дотримання принципу справедливого судового розгляду.
Водночас механізм відводу не може використовуватися як спосіб довільного впливу на формування складу суду або як процесуальний засіб усунення суддів виключно з мотивів незгоди учасника справи із процесуальними рішеннями суду чи власного суб`єктивного сприйняття тих чи інших процесуальних обставин.
Відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є незалежність суддів.
Статтею 126 Конституції України встановлено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України, а будь-який вплив на суддю у зв`язку зі здійсненням ним правосуддя забороняється.
Згідно з частинами першою та другою статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя під час здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання та здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись принципом верховенства права.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Частиною четвертою статті 11 Господарського процесуального кодексу України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що під час розгляду справ суд застосовує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним та безстороннім судом, встановленим законом.
У своїй усталеній практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що безсторонність суду повинна оцінюватися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями.
Так, у пунктах 49, 50 рішення у справі «Білуха проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до суб`єктивного критерію враховуються особисті переконання та поведінка конкретного судді, а відповідно до об`єктивного критерію встановлюється, чи забезпечував суд та його склад достатні гарантії для виключення будь-яких обґрунтованих сумнівів щодо його безсторонності.
При цьому особиста безсторонність судді презюмується доти, доки не буде надано належних доказів протилежного.
Європейський суд з прав людини також звертав увагу на те, що позиція особи, яка заявляє про сумніви у безсторонності суду, має значення, однак не є визначальною. Вирішальним є те, чи можуть такі сумніви вважатися об`єктивно обґрунтованими з точки зору стороннього неупередженого спостерігача (рішення у справі «Газета «Україна-Центр» проти України»).
Відповідно до частини першої статті 35 Господарського процесуального кодексу України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо він є членом сім`ї або близьким родичем учасників справи, брав участь у справі в іншому процесуальному статусі, прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи, було порушено порядок визначення судді для розгляду справи, а також за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості або об`єктивності.
Частиною четвертою статті 35 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями суду, рішення або окрема думка судді в інших справах, а також висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не можуть бути підставою для відводу.
Суд зазначає, що при вирішенні заяви про відвід необхідним є встановлення не лише факту існування відповідних тверджень заявника, а й наявності належних та допустимих доказів, які об`єктивно підтверджують існування передбачених законом підстав для відводу судді.
Саме з урахуванням наведених правових підходів та критеріїв суд оцінює доводи ОСОБА_1 , викладені у поданій заяві про відвід.
Оцінюючи доводи заявника щодо наявності підстав для відводу колегії суддів Центрального апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Золотарьової Я.С., суддів Мартинюка С.В. та Фещенко Ю.В., суд виходить з такого.
Як вбачається зі змісту поданої заяви, єдиною підставою для відводу, на яку фактично посилається ОСОБА_1 , є її переконання про порушення порядку визначення складу суду для нового апеляційного розгляду справи після часткового скасування Верховним Судом постанови Центрального апеляційного господарського суду від 24.11.2025.
Обґрунтовуючи зазначену позицію, заявник посилається на частину тринадцяту статті 32 Господарського процесуального кодексу України та вважає, що після повернення справи на новий розгляд вона повинна була розглядатися одним із раніше визначених складів суду, які брали участь у її апеляційному перегляді на попередніх стадіях провадження.
Проте суд не може погодитися з такими доводами з огляду на таке.
Відповідно до частини тринадцятої статті 32 Господарського процесуального кодексу України справа, розгляд якої розпочато одним суддею або колегією суддів, повинна бути розглянута тим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, наведена норма не встановлює безумовного правила щодо обов`язкової участі одного й того самого складу суду у розгляді справи за будь-яких обставин.
Навпаки, сама диспозиція наведеної норми прямо передбачає можливість зміни складу суду у випадках, коли участь відповідного судді або колегії суддів у подальшому розгляді справи є неможливою чи прямо заборонена процесуальним законом.
При цьому положення частини тринадцятої статті 32 Господарського процесуального кодексу України підлягають застосуванню у системному взаємозв`язку з іншими положеннями процесуального законодавства, зокрема зі статтею 36 Господарського процесуального кодексу України, яка встановлює випадки недопустимості повторної участі судді у розгляді справи.
Відповідно до частини третьої статті 36 Господарського процесуального кодексу України суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у новому розгляді цієї самої справи після скасування постанови суду апеляційної інстанції.
З матеріалів справи вбачається, що постановою Верховного Суду від 28.04.2026 постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.11.2025, ухвалену колегією суддів у складі головуючого судді Іванова О.Г., суддів Кощеєва І.М. та Чус О.В., в частині відмови у задоволенні позовних вимог про встановлення факту перебування у трудових відносинах та в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідача вчинити певні дії скасовано, а справу в зазначеній частині передано на новий розгляд до Центрального апеляційного господарського суду.
Таким чином, саме колегія суддів у складі Іванова О.Г., Кощеєва І.М. та Чус О.В. ухвалила судове рішення, яке було предметом касаційного перегляду та в подальшому скасоване Верховним Судом.
За таких обставин зазначені судді відповідно до прямої заборони, встановленої частиною третьою статті 36 Господарського процесуального кодексу України, не могли брати участь у новому апеляційному розгляді цієї справи після скасування постанови суду апеляційної інстанції.
Таким чином, доводи заявника про необхідність передачі справи на розгляд саме колегії суддів у складі Іванова О.Г., Кощеєва І.М. та Чус О.В. суперечать наведеним вище приписам процесуального закону.
Суд також звертає увагу, що заявник у своїй заяві посилається на попередні склади суду, які визначалися автоматизованою системою документообігу суду під час апеляційного розгляду справи на різних етапах провадження, зокрема на колегію суддів у складі Коваль Л.А., Верхогляд Т.А. та Мороза В.Ф.
Однак сам по собі факт участі певного складу суду у вчиненні окремих процесуальних дій під час руху справи не породжує обов`язку щодо подальшого визначення саме такого складу суду для нового розгляду справи після її повернення з касаційної інстанції.
Більше того, матеріали справи не містять будь-яких даних про те, що автоматизована система документообігу суду під час здійснення розподілу справи 18.05.2026 діяла з порушенням вимог процесуального закону або встановленого порядку автоматизованого розподілу судових справ.
Навпаки, визначення колегії суддів для нового розгляду справи здійснювалося автоматизованою системою документообігу суду відповідно до вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням встановлених законом обмежень щодо участі окремих суддів у повторному розгляді справи.
Сам по собі факт незгоди заявника з результатом автоматизованого розподілу справи або його власне тлумачення положень статей 32 та 36 Господарського процесуального кодексу України не може свідчити про порушення порядку визначення складу суду.
Для висновку про наявність підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 35 Господарського процесуального кодексу України, заявник повинен навести конкретні обставини та надати належні докази, які б підтверджували факт порушення встановленого законом порядку визначення суддів для розгляду справи.
Проте жодних таких доказів суду не подано.
Фактично доводи заяви ґрунтуються виключно на власному припущенні заявника про те, що справа повинна була бути передана іншому складу суду, ніж той, який був визначений автоматизованою системою документообігу суду.
Разом з тим наведене припущення не підтверджується положеннями процесуального законодавства та не свідчить про наявність передбачених пунктом 4 частини першої статті 35 Господарського процесуального кодексу України підстав для відводу суддів.
Суд також враховує, що заявлений відвід не містить посилань на будь-які обставини, які б свідчили про особисту, пряму чи опосередковану заінтересованість головуючого судді Золотарьової Я.С., суддів Мартинюка С.В. та Фещенко Ю.В. у результаті розгляду справи № 904/6344/20 (204/9585/21).
Заявником не наведено відомостей про існування між зазначеними суддями та будь-яким із учасників справи позапроцесуальних відносин, службової, майнової, особистої чи іншої залежності, яка могла б поставити під сумнів здатність суддів здійснювати апеляційний перегляд справи незалежно, безсторонньо та об`єктивно.
Так само заява про відвід не містить конкретних даних про поведінку суддів Золотарьової Я.С., Мартинюка С.В. та Фещенко Ю.В. саме під час розгляду справи № 904/6344/20 (204/9585/21), яка могла б свідчити про прояв упередженості, прихильності до будь-якого учасника справи, сформовану наперед правову позицію щодо результату розгляду спору або інші обставини, що об`єктивно викликали б сумнів у їхній неупередженості.
Зміст заяви свідчить про те, що доводи Єрашової О.В. зводяться виключно до її незгоди з визначеним автоматизованою системою документообігу суду складом колегії суддів та власного тлумачення порядку застосування положень статей 32, 35 і 36 Господарського процесуального кодексу України.
Однак така незгода не може бути ототожнена з наявністю обставин, які свідчать про упередженість або необ`єктивність суддів.
Суд зазначає, що пункт 4 частини першої статті 35 Господарського процесуального кодексу України передбачає можливість відводу судді у разі порушення порядку його визначення для розгляду справи.
Разом із тим для застосування цієї підстави має бути встановлено саме факт порушення порядку визначення судді, а не лише суб`єктивне переконання учасника справи про те, що справа мала бути розподілена іншому складу суду.
У даному випадку заявником не наведено жодних обставин, які б свідчили про втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду, здійснення розподілу справи поза межами автоматизованої системи, маніпулювання складом суду, порушення принципу випадковості визначення суддів або недотримання встановленої процедури автоматизованого розподілу.
Не містить заява про відвід і посилань на конкретні порушення відповідних положень Господарського процесуального кодексу України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Положення про автоматизовану систему документообігу суду чи Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді.
Натомість заявник фактично просить суд погодитися з його власним баченням того, який саме склад суду мав би здійснювати новий апеляційний розгляд справи.
Проте право учасника справи на справедливий суд не включає права на обрання конкретного судді або конкретного складу суду для розгляду його справи.
Склад суду визначається виключно у порядку, встановленому законом, із застосуванням автоматизованої системи документообігу суду, а не за волевиявленням чи процесуальними очікуваннями сторони.
В іншому випадку інститут відводу міг би використовуватися як спосіб впливу на формування складу суду шляхом оскарження кожного небажаного для учасника справи результату автоматизованого розподілу, що суперечило б принципам незалежності суду, рівності учасників процесу та визначення судді законом.
Суд також бере до уваги, що відповідно до частини четвертої статті 35 Господарського процесуального кодексу України незгода сторони з процесуальними рішеннями суду не може бути підставою для відводу.
Хоча у даному випадку заявник формально посилається на порушення порядку визначення складу суду, за своїм змістом наведені ним доводи фактично зводяться до незгоди з процесуальними діями суду щодо прийняття справи до провадження визначеною автоматизованою системою колегією суддів та призначення її до розгляду після повернення з касаційної інстанції.
Такі доводи можуть бути предметом процесуальної оцінки у межах розгляду справи, однак самі по собі не свідчать про наявність об`єктивних підстав для відводу суддів.
Вирішуючи питання про відвід, суд виходить із того, що безсторонність суддів презюмується доти, доки не буде доведено протилежне.
Обов`язок наведення обставин, які можуть свідчити про існування підстав для відводу, покладається на особу, яка заявляє відповідний відвід.
При цьому такі обставини повинні бути не абстрактними, гіпотетичними чи такими, що ґрунтуються лише на припущеннях, а конкретними, об`єктивно встановленими та підтвердженими належними доказами.
У поданій заяві ОСОБА_1 не навела обставин, які з точки зору розумного, поінформованого та неупередженого спостерігача могли б породити обґрунтований сумнів у незалежності, безсторонності чи об`єктивності головуючого судді Золотарьової Я.С., суддів ОСОБА_2 та Фещенко Ю.В.
Наведені у заяві твердження мають характер суб`єктивної оцінки заявником процесуальних обставин руху справи та не підтверджують існування реального або потенційного конфлікту інтересів, особистої заінтересованості суддів чи інших обставин, передбачених статтями 35, 36 Господарського процесуального кодексу України.
За таких обставин суд не вбачає підстав для висновку, що участь колегії суддів у складі головуючого судді Золотарьової Я.С., суддів Мартинюка С.В. та Фещенко Ю.В. у розгляді справи № 904/6344/20 (204/9585/21) може поставити під сумнів гарантії незалежного та безстороннього судового розгляду.
Таким чином, аналіз наведених у заяві доводів у їх сукупності свідчить про те, що фактично ОСОБА_1 пов`язує наявність підстав для відводу виключно з власним розумінням порядку застосування положень частини тринадцятої статті 32 Господарського процесуального кодексу України та незгодою з результатами автоматизованого розподілу справи після її повернення на новий розгляд із суду касаційної інстанції.
Разом із тим наведені заявником обставини не підтверджують факту порушення порядку визначення складу суду для розгляду справи, не свідчать про існування будь-яких об`єктивних перешкод для участі колегії суддів у складі головуючого судді Золотарьової Я.С., суддів Мартинюка С.В. та Фещенко Ю.В. у розгляді справи та не містять даних про наявність передбачених статтями 35, 36 Господарського процесуального кодексу України підстав для їх відводу.
Суд звертає увагу, що положення частини тринадцятої статті 32 Господарського процесуального кодексу України не можуть тлумачитися відокремлено від інших норм процесуального закону.
Зазначена норма спрямована на забезпечення стабільності складу суду під час розгляду справи, однак її застосування можливе лише за відсутності обставин, які виключають участь відповідних суддів у подальшому розгляді спору.
Натомість у даному випадку процесуальний закон прямо встановлює обмеження щодо повторної участі суддів у новому розгляді справи після скасування постанови суду апеляційної інстанції.
Саме тому визначення нового складу суду після повернення справи на новий розгляд не лише не суперечить положенням Господарського процесуального кодексу України, а навпаки відповідає його вимогам.
Суд також враховує, що право на заявлення відводу є важливою процесуальною гарантією забезпечення права на справедливий суд, однак реалізація такого права повинна ґрунтуватися на об`єктивних фактичних даних та належних доказах.
Саме по собі існування у сторони сумнівів щодо правильності процесуальних дій суду або незгода з визначеним автоматизованою системою складом суду не може бути достатньою підставою для усунення суддів від розгляду справи.
Інший підхід фактично надавав би учасникам процесу можливість впливати на формування складу суду шляхом послідовного заявлення відводів з мотивів незгоди з результатами автоматизованого розподілу справ, що суперечило б принципу незалежності судової влади та встановленому законом порядку здійснення правосуддя.
Оцінюючи доводи заявника за суб`єктивним та об`єктивним критеріями безсторонності, виробленими практикою Європейського суду з прав людини, суд не встановив жодних обставин, які могли б свідчити про особисту упередженість суддів або викликати у розумного та неупередженого спостерігача обґрунтовані сумніви щодо їхньої незалежності, безсторонності чи об`єктивності.
Заявником не надано належних та допустимих доказів існування обставин, передбачених статтями 35, 36 Господарського процесуального кодексу України, які б унеможливлювали участь головуючого судді Золотарьової Я.С., суддів Мартинюка С.В. та Фещенко Ю.В. у розгляді справи № 904/6344/20 (204/9585/21).
За таких обставин суд доходить висновку, що заява ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Центрального апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Золотарьової Я.С., суддів Мартинюка С.В. та Фещенко Ю.В. є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 35, 36, 38, 39, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -
УХВАЛИВ:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Центрального апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Золотарьової Я.С., суддів Мартинюка С.В. та Фещенко Ю.В. від розгляду справи № 904/6344/20 (204/9585/21) - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню у касаційному порядку.
Суддя Л.В. Андрейчук