КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про відмову у вжитті заходів забезпечення позову
16 червня 2026 року 320/23917/26
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області, третя особа - Державна податкова служба України про визнання протиправними та скасування вимоги, податкових повідомлень-рішень , встановив:
ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Київській області, третя особа - Державна податкова служба України про визнання протиправними та скасування вимоги, податкових повідомлень-рішень, у якому просить суд:
-Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-8964/10-36-24-05/2397504018 від 04.03.2026.
- Визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій № 8965/10-36-24-05/2397504018 від 04.03.2026.
- Визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій № 8963/10-36-24-05/2397504018 від 04.03.2026.
- Визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій №23096/10-36-24-05/2397504018 від 19.05.2026 року на суму 1360 грн. 00 коп.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - Вісьтак М. Я.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.06.2026 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено питання про її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
10.06.2026 року на адресу Київського окружного адміністративно суду надійшла письмова заява (документ сформований в системі "Електронний суд") позивача про забезпечення позову.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.06.2026 року заяву позивача про забезпечення позову повернуто без розгляду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.06.2026 року заяву позивача про забезпечення позову повернуто без розгляду.
12.06.2026 року сторона позивача повторно подала письмову заяву про забезпечення позову, у якій просила суд:
Зупинити дію вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-8964/10-36-24-05/2397504018 від 04.03.2026 до набрання законної сили рішенням суду у справі №320/23917/26.
Зупинити дію рішення №8965/10-36-24-05/2397504018 від 04.03.2026 до набрання законної сили рішенням суду.
Зупинити дію рішення №8963/10-36-24-05/2397504018 від 04.03.2026 до набрання законної сили рішенням суду.
Зупинити дію рішення №23096/10-36-24-05/2397504018 від 19.05.2026 до набрання законної сили рішенням суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної заяви 15.06.2026 визначено головуючого суддю - Вісьтак М. Я.
Актом Київського окружного адміністративного суду від 16.06.2026 заяву про забезпечення позову передано на розгляду судді Вісьтак М. Я. 16.06.2026.
В обґрунтування вжиття заходів забезпечення позову ОСОБА_1 зазначає, що невжиття відповідних заходів може призвести до примусового виконання оскаржуваних рішень, стягнення спірних сум, нарахування додаткових фінансових санкцій та, як наслідок, істотно ускладнити ефективний захист його прав. Також позивач вказує на очевидну, на його думку, протиправність спірних рішень, посилаючись на відсутність у нього обов`язку зі сплати єдиного внеску як фізичною особою-підприємцем у період, коли за нього такий внесок сплачував роботодавець.
Вирішуючи питання щодо дотримання заявником вимог Кодексу адміністративного судочинства України стосовно змісту та форми заяви про забезпечення позову, суд зазначає наступне.
Частина 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Відповідно до частини 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Статтею 152 Кодексу адміністративного судочинства України визначено зміст і форму заяви про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 152 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити:
1) найменування суду;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв`язку, адресу електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;
3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову;
4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності;
5) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Відповідно до частин 1, 2 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено шляхом: зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Приписами пунктів 2, 3 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.
Отже, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Наведеною вище нормою процесуального закону передбачено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову і суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Водночас будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Суд зазначає, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень є очевидно протиправними.
Окрім цього, суд наголошує, що підстави щодо наявності очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог.
Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 19.06.2018 у справі № 826/9263/17.
За Рекомендацією № R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.
Тому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
В обґрунтування вжиття заходів забезпечення позову зазначено, що оскаржувані вимога про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій є чинними та підлягають виконанню до набрання законної сили рішенням суду у даній справі. На думку позивача, невжиття заходів забезпечення позову може призвести до вчинення контролюючим органом дій щодо стягнення спірних сум, застосування заходів примусового виконання, накладення арешту на рахунки та майно, а також нарахування пені та штрафних санкцій, що істотно ускладнить ефективний захист його прав та законних інтересів. Крім того, позивач посилається на наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішень, оскільки у спірний період він одночасно перебував у трудових відносинах, а єдиний соціальний внесок за нього сплачувався роботодавцем, у зв`язку з чим покладення на нього обов`язку зі сплати єдиного внеску як на фізичну особу-підприємця суперечить вимогам законодавства та правовим висновкам Верховного Суду.
Суд звертає увагу, що предметом розгляду даної адміністративної справи є перевірка правомірності прийняття відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішень про застосування штрафних санкцій. При цьому доводи позивача щодо відсутності у нього обов`язку зі сплати єдиного внеску як фізичною особою-підприємцем, перебування у трудових відносинах та сплати за нього єдиного внеску роботодавцем стосуються обставин, які входять до предмета доказування у даній справі та підлягають дослідженню й оцінці судом під час вирішення спору по суті. Надання оцінки таким доводам на стадії розгляду заяви про забезпечення позову фактично означало б передчасне вирішення спору по суті.
Розглядати заяву про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому що існує реальна загроза істотного ускладнення виконання чи невиконання рішення суду або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Застосований судом захід забезпечення позову має відповідати вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Водночас заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Так, за змістом підпункту 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податкове повідомлення-рішення - це письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.
Приписами абзацу четвертого пункту 56.18 статті 56 ПК України встановлено, що при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
Відповідно до абзацу першого пункту 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Аналіз наведених норм вказує, що оскарження платником податків податкового-повідомлення рішення до суду призводить до неузгодження визначеного ним грошового зобов`язання та, як наслідок, до неможливості вчинення податковим органом дій, спрямованих стягнення грошового зобов`язання, визначеного таким податковим повідомленням-рішенням, а також нарахування штрафних санкцій та пені на його підставі.
Оскільки позивачем оскаржуються податкові повідомлення-рішення у судовому порядку, то визначене таким податковим повідомленням-рішенням грошове зобов`язання на підставі абзацу четвертого пункту 56.18 статті 56 ПК України є неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили, що виключає можливість податкового органу вчиняти будь-які дії, спрямовані на стягнення грошового зобов`язання, визначеного спірним податковим повідомленням-рішенням, а також нараховувати штрафні санкції та пеню на його підставі.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що заява про забезпечення адміністративного позову задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 150, 151, 152, 154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ухвалив:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області, третя особа - Державна податкова служба України про визнання протиправними та скасування вимоги, податкових повідомлень-рішень - відмовити.
Копію ухвали про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову надіслати заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Вісьтак М.Я.