Дата документу 16.06.2026
Справа № 501/1452/26
2-з/501/27/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 червня 2026 року Чорноморський міський суд Одеської області у складі
головуючого судді Петрюченко М.І.,
за участю секретаря судового засідання - Тейбаш Н.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чорноморську Одеської області цивільну справу за
позовом представника ОСОБА_1 - адвоката Бойко Н.І.
до
відповідача ОСОБА_2
предмет та підстави позову: про стягнення коштів,
ВСТАНОВИВ:
І. Обгрунтування заяви.
В провадженні суду перебуває вказана цивільна справа.
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про забезпечення позову, згідно якої просить суд вжити заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на всіх рахунках у всіх банківських установах або інших фінансово-кредитних установах та на майно (рухоме та нерухоме) ОСОБА_2 до виконання рішення суду.
Заява обґрунтована тим, що відповідачка самоусунулась від свого обов`язку із повернення коштів, вимоги позивача про повернення коштів ігнорує, наразі існують об`єктивні ознаки того, що відповідачка буде вчиняти дії спрямовані на ухилення від повернення коштів навіть після ухвалення рішення суду у разі задоволення позову.
Заявник стверджує, що такими діями відповідача може бути реалізація належного їй майна, або виведення коштів з особистих рахунків, що в кінцевому результаті призведе до укладення або взагалі до неможливості виконання рішення суду.
На підставі викладеного, заявник, з метою забезпечення ефективного захисту його прав, просить суд вжити заходи забезпечення позову на спірне майно.
ІІ. Процедура.
Заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення учасників справи відповідно до статті 153 Цивільного-процесуального кодексу України (далі ЦПК).
Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК, у зв`язку із тим, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
ІІІ. Мотиви, з яких Суд дійшов висновків, і закон, яким керувався Суд.
Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд враховує, що згідно ч.2 ст.149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Позов забезпечується, зокрема, шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України).
Відповідно до ч.6 ст.153 ЦПК України, залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Такі висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20).
У постанові від 12 липня 2022 року у справі № 910/8482/18 (910/4866/21) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду виснував, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів; при цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі №754/5683/22 (провадження №14-28цс23) зазначено, що жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у постанові від 11 грудня 2023 року у cправі №904/1934/23 виснував, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (постанова Верховного Суду в складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22).
За таких обставин, у разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи не співмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності (постанова Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 06 жовтня 2022 року у справі № 905/446/22).
У постанові Верховного Суду від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20, від 17 серпня 2022 року в справі № 361/3446/21 зазначено, що предметом позову у справі є вимоги позивача про стягнення коштів й виконання в майбутньому судового рішення у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів. Тому застосування заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти на банківських рахунках відповідача безпосередньо пов`язано із предметом позову.
У постановах Верховного Суду від 02 серпня 2019 року в справі № 915/538/19 та від 06 листопада 2018 року в справі № 923/560/17 викладена правова позиція, що накладення арешту на грошові кошти відповідачів слід обмежувати розміром ціни позову та можливих судових витрат. Суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру загальної суми позовних вимог та можливих судових витрат.
Сам лише факт відсутності вказаних позивачем відкритих банківських рахунків, майна боржника не є безумовною підставою для відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти в межах суми позову, що належить відповідачу, оскільки, як передбачено частиною першою статті 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі №б/н (провадження № 61-16635ав20), від 28 вересня 2023 року у справі № б/н (провадження № 61-11439ав23), від 14 грудня 2023 року у справі № б/н (провадження № 61-14128ав23).
Вирішуючи заяву, суд виходить з того, що предметом позову є стягнення грошових коштів та сума грошових коштів, на які позивач просить накласти арешт, обмежується розміром позовних вимог, накладення арешту на грошові кошти відповідача є співмірним з позовними вимогами, сприятиме позивачу в можливості захистити свої права та інтереси шляхом забезпечення належного виконання рішення в разі задоволення позову.
Викладені позивачем обставини, виходячи з положень статті 151 ЦПК України, є достатніми для обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його задоволення.
Враховуючи вищезазначене, суд доходить висновку про наявність підстав для накладення арешту на грошові кошти відповідача, що знаходяться на всіх його рахунках у банківських чи інших фінансово-кредитних установах, в межах суми, про стягнення якої подано позов, оскільки такий захід забезпечення позову є обґрунтованим, адекватним і співмірним із заявленими позовними вимогами та дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення у разі задоволення позову і, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Разом з тим, захід забезпечення позову у виді накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно відповідача не є співмірним із заявленими позивачем вимогами, заява про забезпечення позову не містить підтвердження наявності фактичних обставин загрози реалізації відповідачем майна, яка була б підтверджена належними та допустимими доказами, у зв`язку з якими виникає необхідність застосування зазначених в ній таких заходів забезпечення позову, як накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно відповідача.
До того ж, будь-яке майно відповідача виходячи з обґрунтування позову не є предметом спору у цій справі.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_2 та вважає, що необхідним та достатнім для можливості виконання рішення суду, у разі ухвалення його на користь позивача, буде застосування заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу та знаходяться на всіх його рахунках у банківських чи інших фінансово-кредитних установах в межах заявленої до стягнення суми позовних вимог в розмірі 79 480 грн.
Саме такий вид забезпечення позову є співмірним заявленим позовним вимогам, забезпечить ухиленню від виконання рішення, у випадку задоволення позовних вимог.
Таким чином, заява про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про необхідність застосування зустрічного забезпечення, суд виходить з того, що, на час вирішення клопотання про забезпечення позову, у суду відсутні будь-які відомості про існування визначених частиною третьою статті 154 ЦПК України обставин, за наявності яких, суд зобов`язаний застосувати зустрічне забезпечення.
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову (ч.7 ст.153 ЦПК України).
Згідно частини першої статті 157 ЦПК України ухвала суду про забезпечення позову має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Керуючись статтями 149 - 154 Цивільного процесуального кодексу України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову - задовольнити.
Забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на всіх рахунках у всіх банківських установах або інших фінансово-кредитних установах ОСОБА_2 (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Іллічівським МВ УМВС України в Одеській області 04.08.1999) в межах заявленої до стягнення суми позовних вимог в розмірі 79 480 грн. до набрання законної сили рішенням суду у цивільній справі.
В іншій частині відмовити.
Ухвала суду підлягає негайному виконанню.
Стягувач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ).
Боржник: ОСОБА_2 (РНОКПП: не відомий, паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Іллічівським МВ УМВС України в Одеській області 04.08.1999).
Ухвала про забезпечення позову набуває законної сили з дня її підписання суддею та підлягає негайному виконанню у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.
Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання її копії до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги.
Суддя Чорноморського міського
суду Одеської області М.І.Петрюченко