ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. [телефон приховано], E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
УХВАЛА
м. Київ
24.06.2026 Справа № 910/7458/26
Господарський суд міста Києва у складі судді Ковтуна С.А., розглянувши позовної заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна газова компанія»
до акціонерного товариства «Банк Альянс»
про визнання дій неправомірними, припинення зобов`язання зі сплати процентів та зобов`язання вчинити дії,
Представники:
не викликались
ВСТАНОВИВ:
До Господарського суду міста Києва звернулося з позовом товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародна газова компанія» (далі - ТОВ «МГК») до акціонерного товариства «Банк Альянс» (далі - АТ «Банк Альянс»/Банк) про:
- визнання неправомірними дій акціонерного товариства «Банк Альянс щодо нарахування товариству з обмеженою відповідальністю «Міжнародна газова компанія» після 23.11.2023 процентів за користування коштами за договором № 57827-О/02 про надання овердрафту за поточним рахунком від 28.01.2022;
- визнання припиненим зобов`язання товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна газова компанія» перед акціонерним товариством «Банк Альянс» щодо сплати процентів за користування коштами за договором № 57827-О/02 про надання овердрафту за поточним рахунком від 28.01.2022, які були нараховані акціонерним товариством «Банк Альянс» з 24.11.2023;
- зобов`язання акціонерного товариства «Банк Альянс» списати нараховані товариству з обмеженою відповідальністю «Міжнародна газова компанія» після 23.11.2023 проценти за користування коштами за договором № 57827-О/02 про надання овердрафту за поточним рахунком від 28.01.2022.
Проценти, нарахування яких позивач просить визнати неправомірним, припинити за ними зобов`язання та зобов`язати їх списати, відповідач нарахував позивачу за користування кредитом у розмірі 135580000 грн за договором № 57827-О/02 про надання овердрафту за поточним рахунком від 28.01.2022 (далі - Договір). Ці проценти відповідач нарахував за визначеною Договором ставкою (17% річних) по 25.01.2024. Позивач вважає, що оскільки строк повернення кредиту за Договором наступив 23.11.2023 (строк було змінено в односторонньому порядку відповідачем), нарахування процентів за договірною ставкою з цієї дати є припиненим та може мати місце виключно в порядку, врегульованим ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України. Натомість в силу п. 18 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком, позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу.
Відповідач подав заяву, в якій просить:
- відмовити у відкритті провадження по справі № 910/7458/26 за позовом ТОВ «Міжнародна газова компанія» до АТ «Банк Альянс» про визнання дій неправомірними, припинення зобов`язання зі сплати процентів та зобов`язання вчинити дії за договором №57827-О/02 від 28.01.2022 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК України у зв`язку з наявністю судових рішень у справі № 910/2493/24, що набрали законної сили, ухвалених у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;
- визнати дії позивача зловживанням процесуальними правами;
- накласти на позивача штраф.
Відповідач вважає, що метою подання цієї позовної заяви є створення штучного «спору про право» для затягування розгляду справи про банкрутство ТОВ «МГК», відкриття якої ініційовано Банком 23.05.2024, та перешкоди виконанню законного судового рішення у справі № 910/2493/24 про стягнення понад 155 млн. грн з ТОВ «МГК».
АТ «Банк Альянс» послався на таке.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі № 910/2493/24, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2025 та постановою Верховного Суду від 26.05.2026, позовні вимоги АТ «Банк Альянс» до ТОВ «МГК» задоволено в повному обсязі. З ТОВ «МГК» на користь Банку стягнуто заборгованість за процентами за договором №57827-О/02 про надання овердрафту за поточним рахунком від 28.01.2022 у розмірі 19736815,04 грн.
Під час розгляду справи № 910/2493/24 суди встановили, що вказана сума процентів була нарахована Банком за період по 25.01.2024 (включно) за ставкою 17% річних на підставі ст. 1048 ЦК України. Більше того в справі № 910/2493/24 за заявою позивача була призначена та проведена експертиза (висновок КНДІСЕ № 12413/24-72/12414/24-71 від 15.09.2025), яка підтвердила правомірність розрахунку боргу.
Таким чином, питання правомірності, обґрунтованості, законності та розміру нарахування процентів за договором № 57827-О/02 про надання овердрафту за поточним рахунком від 28.01.2022 за період з 24.11.2023 по 25.01.2024 вже було предметом повного, всебічного дослідження судами трьох інстанцій, у тому числі предметом експертного дослідження (висновок КНДІСЕ № 12413/24-72/12414/24-71 від 15.09.2025), і законність цього нарахування підтверджена остаточним судовим рішенням.
Твердження ТОВ «МГК» про те, що судами не досліджувався факт направлення вимоги від 09.11.2023, є відвертою неправдою та спробою переглянути обставини справи № 910/2493/24. Будь-які заперечення щодо зміни строку кредитування Боржник мав право і зобов`язаний був висувати як захист під час розгляду справи № 910/2493/24.
Наявність остаточного рішення суду у справі № 910/2493/24 про стягнення боргу з позивача (в т.ч. процентів) виключає можливість розгляду іншого позову про визнання цих же процентів неправомірними.
Крім того дії банку з відображення на рахунках обліку заборгованості є різновидом бухгалтерської діяльності банку, яка не створює для позичальника жодних правових наслідків. Захист прав позичальника не може здійснюватися шляхом визнання таких дій неправомірними або зобов`язання вчинити внутрішньобанківські операції (списання), оскільки це є неналежним та неефективним способом захисту.
Ухвалення рішення про стягнення коштів у справі № 910/2493/24 повністю нівелює будь-який правовий сенс у позові про «визнання зобов`язання припиненим», оскільки обов`язок сплати вже зафіксований судовим рішенням, яке набрало законної сили та на підставі якого видано виконавчий документ.
Подання цього позову 18.06.2026, одразу після винесення постанови Верховного Суду від 26.05.2026, на думку Банку, має виключну мету створити штучний «спір про право» для затягування розгляду справи про банкрутство ТОВ «МГК», відкриття якої ініційовано Банком 23.05.2024, перешкодити виконанню законного судового рішення у справі № 910/2493/24 про стягнення понад 155 млн. грн з позивача.
Дослідивши наявні матеріали справи суд дійшов таких висновків.
Положення ст. 4 ГПК України щодо права на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів, є реалізацією ч. 1 ст. 55 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, та ч. 2 ст. 124 Конституції України, відповідно до якої юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
У матеріальному сенсі позов - це право на задоволення своїх позовних вимог. У процесуальному сенсі позов - це звернена до суду вимога про захист своїх прав та інтересів. Подання позовної заяви є формою реалізації права на позов.
Водночас, право подання позовної заяви, як будь-яке суб`єктивне право, яким є міра свободи, тобто міра можливої поведінки правомочної особи у правовідносинах, має межі свого здійснення. Об`єктивним критерієм визначення межі здійснення суб`єктивного права є неможливість використання його на шкоду правам інших осіб. Таке використання свого права є зловживання ним, застереження щодо неприпустимості такої поведінки містить процесуальний закон - ст. 43 ГПК України.
За приписами частини 2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства. До таких дій, зокрема, віднесено подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.
Штучний - значить схожий на справжній. Отже, незважаючи на наявність формальних характеристик та дотримання обов`язкових вимог, які є зовнішніми критеріями легітимності позову у процесуальному сенсі як зверненої до суду вимоги, саме мета, як складова матеріального сенсу позову, буде тим критерієм, що розмежовуватиме його дійсний від штучного характери.
Очевидно штучний характер позову є нерозривно пов`язаний з його завідомою безпідставністю, що є необхідним для застосування п. 3. ч. 2 ст. 43 ГПК України. Така вказівка закону свідчить про умисний (цілеспрямований) характер дій позивача та дає змогу відрізнити зловживання процесуальними правами від реалізації права особи на звернення до суду за судовим захистом.
Подання завідомо безпідставного позову означає, що позивач завчасно (заздалегідь наперед) усвідомлював безпідставність свого позову та всупереч інтересам правосуддя, а також завданням господарського судочинства, звернувся з таким позовом.
Про цілеспрямований характер зловживання своїми процесуальними правами, а також завчасне усвідомлення безпідставності позову можуть свідчити дії позивача, які за своєю суттю та наслідками суперечать одна одній.
У рамках Договору, як зобов`язального правовідношення, стан виконання обов`язку щодо сплати процентів не належить до суб`єктивного права позичальника (позивача), стан якого, у випадку його заперечення/невизнання, підлягає окремому захисту шляхом визнання припиненим зобов`язання або неправомірними дій щодо їх нарахування.
Така позиція суду узгоджується з правовим висновком, сформованим Великою Палатою Верховного Суду у справі № 522/1528/15-ц (постанова від 26.01.2021). Згідно з цим висновком, для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема у таких випадках: кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права. Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним. Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту. Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання. Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений. Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася. Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите. У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту.
З огляду на це суд вважає, що фактично сформовані позивачем вимоги є вимогами про встановлення фактів, які мають юридичне значення. Такі вимоги не можуть бути самостійними предметами спору, а є обставинами, що підлягають встановленню при вирішенні спору про право цивільне.
Аналіз наведених вище фактів і обставин, що пов`язані з ухваленням судових рішень у справі № 910/2493/24 про стягнення з ТОВ «МГК» на користь АТ «Банк Альянс» за Договором процентів, у тому числі з 24.11.2023 по 25.01.2024, дає суду можливість дійти висновку, що заявлений позов не зумовлений існуванням спору про право, а має мету надання іншої правої оцінки вже встановленим обставинам.
Враховуючи наведене, дії позивача щодо звернення до суду з позовом у цій справі розцінюються судом як зловживання процесуальними правами, що полягає у поданні завідомо безпідставного позову у спорі, який має очевидно штучний характер.
Правовим наслідком зловживання процесуальними правами є право суду залишити без розгляду або повернути позовну заяву (ч. 3 ст. 43 ГПК України). При цьому, закон покладає на суд обов`язок вжиття заходів для запобігання зловживання процесуальними правами (ч. 4 ст. 43 ГПК України).
Ефективність судового захисту залежить не тільки від досконалості процедури розгляду судами справ, а й від поведінки осіб, які беруть участь у справі, сумлінного здійснення ними своїх процесуальних прав і обов`язків.
В розумінні Європейського суду з прав людини, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється залежно від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням пункту 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 в справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Так, відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Право суду залишити без розгляду позовну заяву у зв`язку зі зловживання процесуальними правами не є обмеженням права особи на доступ до суду.
Усталеною практикою Європейського суду з прав людини унормовано, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України», від 30.05.2013 у справі «Наталія Михайленко проти України»).
Крім того, суд вважає, що можливість застосування наслідків зловживання процесуальними правами у цій справі були передбачуваними для позивача.
Зловживання процесуальними правами - це особливий вид юридично значущої поведінки, яка полягає у діях (бездіяльності) учасника процесу, що суперечать завданням господарського судочинства.
Визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами, у розумінні ст. 43 ГПК України, та повернення позовної заяви без розгляду не є обмеженням доступу до правосуддя, оскільки штучність позову в своїй природі не переслідує мету здійснення правосуддя.
Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах «Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands» від 27.10.1993 (п. 33), та «Ankerl v. Switzerland» від 23.10.1996 (п. 38) встановлено, що принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони. Рівність засобів включає: розумну можливість представляти справу в умовах, що не ставлять одну сторону в суттєво менш сприятливе ніж іншу сторону; фактичну змагальність; процесуальну рівність; дослідження доказів, законність методів одержання доказів; мотивування рішень.
Крім того, принцип змагальності тісно пов`язаний з принципом рівності, тоді як рівноправність сторін - один із необхідних елементів принципу змагальності, «без якого змагальність як принцип не існує». Рівноправність сторін є суттю змагальності, бо тільки через рівні можливості сторін можлива реалізація принципу змагальності.
Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (ст. 15 Господарського процесуального кодексу України.
Викладене свідчить, що суд у своїй діяльності має забезпечувати непорушність балансу інтересів сторін, їх рівності та змагальності, зокрема, шляхом запобігання зловживання процесуальними правами окремими учасниками судового процесу.
На підставі викладеного, керуючись статтями 42, 43, 119, 185, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Визнати подання позовної заяви товариством з обмеженою відповідальністю «Міжнародна газова компанія» зловживанням процесуальними правами.
Повернути позовну заяву товариству з обмеженою відповідальністю «Міжнародна газова компанія».
Ухвала набрала законної сили 24.06.2026.
Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана до Північного апеляційного господарського суду.
Суддя С. А. Ковтун