ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"02" вересня 2026 р. Справа№ 910/7458/26
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Тищенко А.І.
Мальченко А.О.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна газова компанія»
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.06.2026
у справі №910/7458/26 (суддя Ковтун С.А.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна газова компанія»
до Акціонерного товариства «Банк Альянс»
про визнання дій неправомірними, припинення зобов`язання зі сплати процентів та зобов`язання вчинити дії, -
В С Т А Н О В И В :
Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародна газова компанія» (далі - ТОВ «МГК»/Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Банк Альянс» (далі - АТ «Банк Альянс»/Банк) про:
- визнання неправомірними дій акціонерного товариства «Банк Альянс щодо нарахування товариству з обмеженою відповідальністю «Міжнародна газова компанія» після 23.11.2023 процентів за користування коштами за договором №57827-О/02 про надання овердрафту за поточним рахунком від 28.01.2022;
- визнання припиненим зобов`язання товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна газова компанія» перед акціонерним товариством «Банк Альянс» щодо сплати процентів за користування коштами за договором №57827-О/02 про надання овердрафту за поточним рахунком від 28.01.2022, які були нараховані акціонерним товариством «Банк Альянс» з 24.11.2023;
- зобов`язання акціонерного товариства «Банк Альянс» списати нараховані товариству з обмеженою відповідальністю «Міжнародна газова компанія» після 23.11.2023 проценти за користування коштами за договором №57827-О/02 про надання овердрафту за поточним рахунком від 28.01.2022.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2026 у справі №910/7458/26 визнано подання позовної заяви Товариством з обмеженою відповідальністю «Міжнародна газова компанія» зловживанням процесуальними правами та повернуто позовну заяву Товариству з обмеженою відповідальністю «Міжнародна газова компанія».
Ухвала суду мотивована тим, що фактично сформовані позивачем вимоги є вимогами про встановлення фактів, які мають юридичне значення. Із посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 26.01.2021 у справі №522/1528/15- ц, суд зазначив, що такі вимоги не можуть бути самостійними предметами спору, а є обставинами, що підлягають встановленню при вирішенні спору про право цивільне. Суд, проаналізувавши зміст позову і обставини, що пов`язані з ухваленням судових рішень у справі №910/2493/24 про стягнення з ТОВ «МГК» на користь АТ «Банк Альянс» за Договором процентів, у тому числі з 24.11.2023 по 25.01.2024, дійшов висновку, що заявлений позов не зумовлений існуванням спору про право, а має мету надання іншої правої оцінки вже встановленим обставинам.
Такі дії позивача щодо звернення до суду з позовом у цій справі розцінені судом як зловживання процесуальними правами, що полягає у поданні завідомо безпідставного позову у спорі, який має очевидно штучний характер.
Не погодившись із прийнятою ухвалою, 29.06.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародна газова компанія» подало через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.06.2026 у справі №910/7458/26 скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги позивач зазначає, що оскаржувана ухвала постановлена за неправильного застосування норм матеріального права - статей 55, 124 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 15 Цивільного кодексу України та з порушенням норм процесуального права - частина 1 та частина 2 статті 2, частина 1 та частина 2 статті 4, частина 2 статті 13 та частина 2 статті 14, частина 2 та частина 3 статті 43, частина 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України.
Узагальнені доводи апеляційної скарги позивача зводяться до того, що звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України. При цьому відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Однак, повертаючи позовну заяву Товариства, суд першої інстанції ще до з`ясування всіх обставин справи фактично позбавив Товариство права та можливості в судовому порядку захистити та відновити порушене Банком неправомірним нарахуванням процентів за користування апелянтом грошовими коштами за Кредитним договором після 23.11.2023 право Товариства.
Також скаржник наголосив, що ефективність обраного Товариством способу захисту не підлягає дослідженню на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.
У свою чергу Товариством обрано встановлений законом спосіб захисту його порушених прав, який є ефективним та повністю відновить порушені права апелянта.
Мотиви оскаржуваної ухвали щодо «штучного характеру позову» ґрунтуються на припущеннях та не відповідають фактичним обставинам спору. Суд першої інстанції не міг на стадії вирішення питання про відкриття провадження у даній справі №910/7458/26 - без дослідження всіх обставин справи в їх сукупності - дійти законного і обґрунтованого висновку про дійсне зловживання Товариством своїми процесуальними правами шляхом подання завідомо безпідставного та штучного позову.
Сам факт ухвалення рішення у справі №910/2493/24 про стягнення заборгованості не означає, що судом були встановлені всі юридично значимі обставини кредитних правовідносин. Преюдиційними можуть вважатися виключно ті факти, які були предметом безпосереднього дослідження та оцінки суду, знайшли своє відображення у мотивувальній частині рішення та були необхідними для вирішення спору. Натомість питання правових наслідків вимоги Банку від 09.11.2023, моменту припинення кредитування, зміни строку виконання основного зобов`язання та правильності нарахування заборгованості після пред`явлення зазначеної вимоги судами у справі №910/2493/24 не досліджувалися та не вирішувалися. Окрім того, предметом розгляду у справі №910/2493/24 було встановлення наявності заборгованості та її стягнення. Натомість у даній справі підлягають встановленню інші юридично значимі обставини, зокрема: правові наслідки пред`явлення Банком вимоги про дострокове повернення кредиту; момент зміни строку виконання основного зобов`язання; правова кваліфікація всіх нарахованих Банком процентів після 23.11.2023, а не тільки у період з 23.11.2023 по 25.01.2024; правомірність нарахування процентів після зміненого Банком в односторонньому порядку строку кредитування; існування/відсутність у Товариства обов`язку щодо сплати на користь Банку процентів, нарахованих після 23.11.2023, а не тільки у період з 23.11.2023 по 25.01.2024; правомірність невиконання Банком вимог Закону щодо списання нарахованих після зміненого позивачем в односторонньому порядку строку кредитування. Вказані обставини не входили до предмета доказування у справі №910/2493/24, що підтверджується судовими рішеннями у такій справі, а тому не можуть вважатися встановленими преюдиційно чи свідчити про намагання Товариства здійснити переоцінку встановлених обставин. Наявність судового рішення про стягнення певної суми сама по собі не виключає можливості встановлення обставин, які свідчать про неправильність визначення розміру заборгованості, якщо такі обставини не були предметом дослідження суду під час розгляду попередньої справи.
Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.06.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна газова компанія» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.06.2026 у справі №910/7458/26 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Мальченко А.О.
Судом установлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2026 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/7458/26; відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.
06.07.2026 матеріали справи №910/7458/26 надійшли до суду апеляційної інстанції та були передані судді-доповідачу.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна газова компанія» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.06.2026 у справі №910/7458/26, розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, оскільки згідно з частиною 2 статті 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявникові) розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи; встановлено позивача строк на подання відзиву на апеляційну скаргу, а позивача - на подання заперечення на відзив.
15.07.2026 від позивача через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив суд у задоволенні апеляційної скарги відповідача відмовити, оскаржену ухвалу суду залишити без змін.
Позивач у відзиві наголосив на тому, що боржник у даній справі просить суд першої інстанції визнати «неправомірними» та «списати» ті самі проценти за період з 24.11.2023 по 25.01.2024, стягнення яких уже підтверджено остаточним рішенням Верховного Суду у справі №910/2493/24.
Тобто у даному випадку ТОВ «МГК» достеменно знає, що сума процентів за період з 24.11.2023 по 25.01.2024 вже стягнута судовим рішенням, що набрало законної сили. Намагання ініціювати новий судовий процес для оскарження нарахувань за цей же період є прямою спробою перегляду судового рішення вищої інстанції, що прямо суперечить принципу юридичної визначеності (res judicata).
Суд першої інстанції абсолютно правильно застосував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц. Боржник обрав спосіб захисту у вигляді «визнання дій щодо нарахування неправомірними», «визнання зобов`язання припиненим» та «зобов`язання списати проценти». Великою Палатою встановлено обов`язкове правило: якщо кредитор уже ініціював судовий процес про стягнення коштів (або такий спір судом уже вирішено), боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги у кредитора та відсутності боргу. Боржник зобов`язаний захищати свої права виключно всередині первісного процесу про стягнення, заперечуючи проти позову кредитора. Оскільки Банк отримав остаточне судове рішення про стягнення заборгованості, яке набрало законної сили, ТОВ «МГК» втратило будь-яке право на звернення з окремим позовом про «припинення зобов`язання» чи «визнання нарахувань неправомірними». Спроба подати такий позов є нічим іншим, як штучним створенням паралельного процесу для блокування виконання рішення суду.
Позов подано 18.06.2026, тобто одразу після того, як Верховний Суд 26.05.2026 поставив остаточну крапку у справі №910/2493/24 про стягнення боргу. Справжня мета апелянта - створити штучний «спір про право», який можна було б використовувати як підставу для: зупинення або затягування розгляду справи про банкрутство ТОВ «МГК» (провадження у якій відкрито за заявою Банку); зупинення виконавчого провадження з виконання судового рішення по справі №910/2493/24. Такі дії ТОВ «МГК» є класичним прикладом зловживання правом на звернення до суду (процесуального диверсії) та повністю суперечать завданням господарського судочинства. Суд першої інстанції, виявивши ці обставини на етапі відкриття провадження, виявив високий рівень правової культури та запобіг використанню судової системи як інструменту недобросовісної поведінки.
20.07.2026 від відповідача через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшли заперечення на відзив Банку.
У запереченнях скаржник наголошує на тому, що предметом позову апелянта є питання нарахування відповідачем всіх процентів з 24.11.2023, а не тільки за період з 24.11.2023 по 25.01.2024, що не охоплюється предметом спору у справі №910/2493/24. У справі №910/2493/24 суди не здійснили жодної кваліфікації нарахованих Банком процентів за Кредитним договором у період з 24.11.2023 по 25.01.2024 - жодна судова інституція у судових рішеннях у справі №910/2493/24 не вказала жодної тези відносно того, які саме проценти стягують останні - проценти, нараховані відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України, чи як міру відповідальності, визначену частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, а обмежилися виключно математичною перевіркою заявленого Банком розміру нарахованих процентів, посилаючись на висновок судових експертів, який також не відповідає на питання правової природи заявлених відповідачем процентів.
Скаржник наголошує, що наразі відсутній активний судовий процес, в якому Товариство може поставити «питання права» відносно: визначення строку кредитування за Кредитним договором, кваліфікації нарахованих Банком процентів після 23.11.2023, правомірності нарахування Банком таких процентів, наявності у Товариства зобов`язання зі сплати таких процентів.
21.07.2026 від Банку до Північного апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» надішли заперечення (відповідь на відзив на апеляційну скаргу).
У поданих запереченнях позивач наголосив на тому, що твердження апелянта щодо необхідності обов`язкового відкриття провадження з проведенням судових засідань для розгляду очевидно безпідставного та штучного позову нівелює саму суть статті 43 Господарського процесуального кодексу України та призводить до невиправданого затягування судового процесу і безпідставного використання ресурсів судової системи.
Апелянт стверджує, що у справі № 910/2493/24 суди «не здійснювали кваліфікації процентів», а лише провели «математичну перевірку». Такий аргумент є юридично неспроможним, оскільки судовими рішеннями трьох інстанцій у справі №910/2493/24 (включаючи постанову Верховного Суду від 26.05.2026) з ТОВ «МГК» на користь Банку стягнуто 19 736 815,04 грн процентів на підставі статті 1048 Цивільного кодексу України (договірні проценти/ плата за користування кредитом). Задоволення судом позовних вимог на підставі статті 1048 Цивільного кодексу України є безумовним процесуальним актом правової кваліфікації цих коштів як договірного боргу, а не міри відповідальності за статтею 625 Цивільного кодексу України.
Апелянт у новому позові просить призначити «списання та визнання неправомірним нарахування процентів з 24.11.2023». Тобто новий позов ТОВ «МГК» повністю накладається на період (з 24.11.2023 по 25.01.2024), щодо якого вже є остаточне рішення суду про стягнення. Намагання боржника у новій справі змусити суд надати «іншу правову кваліфікацію» тим самим нарахуванням є прямою спробою перегляду остаточного рішення Верховного Суду у справі №910/2493/24 в обхід встановленого законом порядку процесуального оскарження, що грубо порушує принцип остаточності судових рішень.
У своїй відповіді на відзив апелянт зазначає про відсутність активного судового процесу, в якому Товариство може поставити питання права відносно визначення строку кредитування, правомірності нарахувань, однак ця заява є свідомим введенням суду в оману, адже наразі існує відкрита справа про банкрутство ТОВ «МГК» (ініційована Банком 23.05.2024). Відповідно до Кодексу України з процедур банкрутства, усі майнові вимоги кредиторів до боржника, а також заперечення боржника проти вимог кредиторів розглядаються виключно в межах справи про банкрутство. Саме у справі про банкрутство боржник має процесуальне право заперечувати проти вимог Банку щодо нарахування процентів поза межами періоду, охопленого рішенням у справі №910/2493/24. Також існує активне виконавче провадження з примусового виконання рішення у справі №910/2493/24.
Таким чином, звернення з окремим позовом у справі №910/7458/26 є штучним створенням паралельного судового процесу з єдиною метою - використовувати факт наявності такого «спору» для блокування розгляду справи про банкрутство ТОВ «МГК» та зупинення виконавчих дій.
Враховуючи наявність у матеріалах справи доказів повідомлення сторін про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження, а також закінчення встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2026 строків на подання учасниками справи документів, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті у розумний строк (після виходу членів колегії суддів зі щорічних відпусток), застосувавши статті 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтю 3 Конституції України та статті 2, 11 Господарського процесуального кодексу України.
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача з огляду на таке.
Неприпустимість зловживання процесуальними правами відповідно до частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України віднесено до основних засад (принципів) господарського судочинства.
Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
У частині п`ятій статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
Частина друга статті 42 Господарського процесуального кодексу України містить невичерпний перелік обов`язків учасників справи та передбачає, що вони зобов`язані виконувати також інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.
Відповідно до частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Отже, процесуальним законом на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.
Добросовісність необхідно розуміти як реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі №601/485/23, від 03 грудня 2025 року у справі №902/388/18).
Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі №147/66/17, Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі №910/1873/17).
За змістом частини другої статті 43 Господарського процесуального кодексу України законодавець вважає зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства. У цій же нормі наведений перелік дій, що суперечать завданню господарського судочинства, які суд залежно від конкретних обставин може визнати зловживанням процесуальними правами.
При цьому наведений у частині другій статті 43 Господарського процесуального кодексу України перелік дій, що можуть бути визнані судом зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним. Суд може визнати таким зловживанням також інші дії, які мають відповідну спрямованість і характер (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі №601/485/23 щодо застосування статті 44 ЦПК України аналогічного змісту).
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 43 Господарського процесуального кодексу України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема, подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.
Законодавець, використовуючи поняття «завідомо безпідставний позов», «позов за відсутності предмета спору» та «спір, який мас очевидно штучний характер», фактично встановлює межі допустимої реалізації права на доступ до правосуддя та вводить процесуальні запобіжники проти використання суду не для захисту права, а для досягнення неправомірної або непритаманної судочинству мети.
Водночас ці поняття не мають законодавчого визначення, а отже, мають оціночний характер, що обумовлює необхідність їх судового тлумачення та формування критеріїв правозастосування.
Суд при застосуванні відповідних процесуальних наслідків зловживання процесуальними правами повинен встановити очевидність недобросовісної мети, явну непропорційність використання процесуальних механізмів та суперечність поведінки учасника завданню судочинства.
У цьому аспекті особливого значення набуває принцип добросовісності як фундаментальна засада процесуального права.
Саме крізь призму добросовісності повинні оцінюватися межі реалізації права на позов, оскільки процесуальні права не можуть використовуватися всупереч їх соціальному призначенню - ефективному судовому захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів
Таку оцінку суд має здійснювати в межах власних процесуальних повноважень, доступних на тій стадії (етапі) судового провадження, на якій вирішується питання застосування наслідків зловживання процесуальними правами, зокрема з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 43 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому застосування заходів запобігання зловживанню процесуальними правами з підстав, передбачених частиною другою статті 43 Господарського процесуального кодексу України, за своєю правовою природою не є безумовним обов`язком суду, а є його процесуальним повноваженням за розсудом, реалізація якого обумовлюється встановленням факту недобросовісного використання процесуальних прав та необхідністю застосування дієвих заходів для забезпечення належного функціонування правосуддя відповідно до його мети.
У пунктах 14.8. - 14.21. постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2026 у справі №910/10837/25 наведено такі висновки:
« 14.8. … тлумачення і застосування критерію «позов у спорі, який має очевидно штучний характер» слід здійснювати із урахуванням конструкції удаваного (хоча б для одної із сторін) судового процесу.
14.9. Таке відбувається, коли стороною (сторонами) формально створюється спір, який зовні відповідає ознакам юридичного конфлікту, але в дійсності не має реального змагального характеру та використовується для досягнення сторонньої мети.
14.10. Позов у штучному спорі характеризується, зокрема, відсутністю реального конфлікту інтересів між сторонами; узгодженістю процесуальної поведінки учасників; використанням суду як інструменту легалізації певного результату; наявністю прихованої неправомірної мети.
14.11. Іншими словами, при поданні позову у спорі, який має очевидно штучний характер, сторони зовнішньо умисно формують хибну картину спору для відкриття провадження у справі чи отримання певного судового рішення задля досягнення прихованих цілей, як правило на шкоду інтересам третіх осіб.
14.12. Таке може відбуватися перед відкриттям справи про банкрутство (неплатоспроможності) з метою симуляції існування спору про право між ініціюючим кредитором і боржником як підстави для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство або формування боржником за допомогою судових рішень безспірної заборгованості «дружніх» кредиторів, які матимуть більшість голосів у комітеті кредиторів боржника.
14.13. До такої форми зловживання можуть бути віднесені також фіктивні позови для отримання «потрібного» судового рішення; створення спору для зміни підсудності; ініціювання процесу з метою блокування іншого судового процесу, активів чи корпоративних процедур; використання судового рішення для ухилення від виконання зобов`язань перед третіми особами, а також моделювання спору між афілійованими особами для отримання преюдиційного ефекту.
14.14. Натомість завідомо безпідставним слід вважати позов, щодо якого позивач достеменно знає про відсутність порушеного права, відсутність юридичного інтересу або неможливість задоволення вимоги, однак використовує судовий процес для інших цілей, зокрема для затягування виконання зобов`язань, створення перешкод відповідачу у реалізації його прав (інтересів), формування штучного спору, блокування діяльності особи, маніпуляції автоматизованим розподілом справ тощо.
14.15. До того ж для кваліфікації позову як завідомо безпідставного важливим критерієм є саме недобросовісна процесуальна поведінка, яка проявляється у свідомому використанні судової процедури всупереч її функціональному призначенню, зокрема за таких ознак:
- повторне подання тотожних позовів після неодноразового вирішення спору;
- подання позову за очевидної відсутності суб`єктивного права чи охоронюваного інтересу;
- посилання на факти, які позивач достеменно знає як неправдиві; ініціювання спору виключно для перешкоджання виконанню судового рішення або діяльності іншої особи;
- штучне конструювання правової позиції без реального матеріально-правового підґрунтя.
14.16. Водночас, поняття «позов за відсутності предмета спору» має переважно об`єктивний характер і пов`язане з відсутністю самого об`єкта судового захисту.
14.17. За сформованими Верховним Судом висновками предметом спору є об`єкт спірних правовідносини, матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем (див. постанови Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №916/542/18, від 01 серпня 2019 року у справі №916/1743/18).
14.18. У позові за відсутності предмета спору матеріально-правовий конфлікт або існував раніше, але був повністю врегульований (припинений) до моменту звернення до суду, або ж сам об`єкт цього спору ніколи не виникав у правовій чи фізичній реальності. Якщо у завідомо безпідставному позові має місце дефект самого матеріального права, то у позові за відсутності предмета спору - дефект об`єкта права.
14.19. Тому для кваліфікації позову як поданого за відсутності предмета спору, ключовим є не намір позивача, а відсутність об`єктивної потреби у судовому захисті або об`єктивна відсутність такого об`єкта правовідносин, зокрема у випадках, коли:
- зобов`язання вже виконано до моменту подання позову;
- право позивача не порушується та не заперечується; між сторонами відсутня юридична конфліктність;
- спірне правовідношення припинилося;
- заявлена вимога не породжує жодних юридичних наслідків.
14.20. Для розмежування визначених у пункті 3 частини другої статті 43 ГПК України форм зловживання правом на позов в процесуальному аспекті слід ураховувати, що, на відміну від «позову за відсутності предмета спору», «позов у спорі, який має очевидно штучний характер» формально може містити предмет спору, однак цей предмет є змодельованим або удаваним.
14.21. Водночас, на відміну від «завідомо безпідставного позову», у «позові у спорі, який має очевидно штучний характер» акцент переноситься із необґрунтованості вимоги на фіктивність самого правового конфлікту між сторонами щодо визначеного у позові предмета спору, за наявності іншого прихованого спору, недобросовісних намірів чи неправомірної мети ініціювання такого судового провадження.».
Так, предметом спору в даній справі є вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна газова компанія» до Акціонерного товариства «Банк Альянс» (далі - АТ «Банк Альянс»/Банк) про:
- визнання неправомірними дій акціонерного товариства «Банк Альянс» щодо нарахування товариству з обмеженою відповідальністю «Міжнародна газова компанія» після 23.11.2023 процентів за користування коштами за договором №57827-О/02 про надання овердрафту за поточним рахунком від 28.01.2022;
- визнання припиненим зобов`язання товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна газова компанія» перед акціонерним товариством «Банк Альянс» щодо сплати процентів за користування коштами за договором №57827-О/02 про надання овердрафту за поточним рахунком від 28.01.2022, які були нараховані акціонерним товариством «Банк Альянс» з 24.11.2023;
- зобов`язання акціонерного товариства «Банк Альянс» списати нараховані товариству з обмеженою відповідальністю «Міжнародна газова компанія» після 23.11.2023 проценти за користування коштами за договором №57827-О/02 про надання овердрафту за поточним рахунком від 28.01.2022.
Проценти, нарахування яких позивач просить визнати неправомірним, припинити за ними зобов`язання та зобов`язати їх списати, відповідач нарахував позивачу за користування кредитом у розмірі 135 580 000,00 грн за договором №57827-О/02 про надання овердрафту за поточним рахунком від 28.01.2022 (далі - Договір). Ці проценти відповідач нарахував за визначеною Договором (із урахуванням договору від 27.01.2023 про внесення змін №1 до договору) ставкою (17% річних) по 25.01.2024. Позивач вважає, що оскільки строк повернення кредиту за Договором наступив 23.11.2023 (строк було змінено з 25.01.2024 на 23.11.2023 в односторонньому порядку відповідачем унаслідок направлення 09.11.2023 вимоги про дострокове стягнення заборгованості), нарахування процентів за договірною ставкою з цієї дати є припиненим та може мати місце виключно в порядку, врегульованому частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, а не статтею 1048 Цивільного кодексу України. Натомість в силу пункту 18 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком, позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу.
Отже підставою для подання позову є те, що Банк, незважаючи на змінений строк кредитування (з 25.01.2024 на 23.11.2023), здійснив неправомірне нарахування договірних процентів за ставкою 17% річних після 23.11.2023, що є незаконним.
На переконання Банку, станом на 09.11.2023 загальний розмір заборгованості Товариства становив 157 240 516, 21 грн.
При цьому Товариство у позові зазначило, що 23.05.2024 Банк звернувся до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства, де одночасно просив визнати кредиторські вимоги до боржника на загальну суму 155 316 815,04 грн, з яких:
135 580 000,00 грн - прострочена заборгованість по кредиту,
19 736 815,04 грн прострочена заборгованість за процентами, нарахованими до 25.01.2024 (включно) у розмірі 17% річних.
Після подання до суду даного позову відповідач подав до Господарського суду міста Києва заяву, в якій просив:
- відмовити у відкритті провадження по справі №910/7458/26 за позовом ТОВ «Міжнародна газова компанія» до АТ «Банк Альянс» про визнання дій неправомірними, припинення зобов`язання зі сплати процентів та зобов`язання вчинити дії за договором №57827-О/02 від 28.01.2022 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК України у зв`язку з наявністю судових рішень у справі №910/2493/24, що набрали законної сили, ухвалених у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;
- визнати дії позивача зловживанням процесуальними правами;
- накласти на позивача штраф.
Відповідач вважав, що метою подання цієї позовної заяви є створення штучного «спору про право» для затягування розгляду справи про банкрутство ТОВ «МГК», відкриття якої ініційовано Банком 23.05.2024, та перешкоди виконанню законного судового рішення у справі №910/2493/24 про стягнення понад 155 млн. грн з ТОВ «МГК».
Колегія суддів погоджується з висновком Господарського суду міста Києва про те, що подання Товариством позовної заяви у цій справі є зловживанням процесуальними правами, передбаченим пунктом 3 частини другої статті 43 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на таке.
Судом за матеріалами справи установлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі №910/2493/24, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2025 та постановою Верховного Суду від 26.05.2026, позовні вимоги АТ «Банк Альянс» до ТОВ «МГК» задоволено в повному обсязі, присуджено до стягнення з ТОВ «МГК» на користь Банку заборгованість по кредиту в розмірі 135 580 000,00 грн за договором №57827-О/02 про надання овердрафту за поточним рахунком від 28.01.2022, заборгованість за процентами в розмірі 19 736 815,04 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 059 800,00 грн.
Під час розгляду справи №910/2493/24 суди встановили, що наявний в матеріалах справи розрахунок заборгованості ТОВ «Міжнародна газова компанія» перед АТ «Банк Альянс» в частині нарахованих відсотків за користування кредитними коштами (зі сплатою 17% річних) за період з 01.01.2023 по 26.01.2024, у загальній сумі 19 736 815,04 грн, відповідає умовам договору №57827-0/02 від 28.01.2022 та договору про внесення змін №1 від 27.01.2023 до договору №57827-0/02 від 28.01.2022.
При цьому у справі №910/2493/24 за заявою самого Товариства була призначена та проведена експертиза (висновок КНДІСЕ № 12413/24-72/12414/24-71 від 15.09.2025), яка підтвердила правомірність розрахунку боргу.
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, питання правомірності, обґрунтованості, законності та розміру нарахування процентів за договором №57827-О/02 про надання овердрафту за поточним рахунком від 28.01.2022 за період з 24.11.2023 по 25.01.2024 (включно) вже було предметом повного, всебічного дослідження судами трьох інстанцій, у тому числі предметом експертного дослідження (висновок КНДІСЕ № 12413/24-72/12414/24-71 від 15.09.2025), і законність цього нарахування підтверджена остаточним судовим рішенням у справі №910/2493/24, яке не може бути поставлене під сумнів з огляду на положення частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України та принцип правової певності.
При цьому твердження скаржника про те, що у справі № 910/2493/24 суди «не здійснювали кваліфікації процентів», а лише провели «математичну перевірку» оцінюються судом критично, оскільки судовими рішеннями трьох інстанцій у справі №910/2493/24 (включаючи постанову Верховного Суду від 26.05.2026) з ТОВ «МГК» на користь Банку стягнуто 19 736 815,04 грн процентів саме на підставі статті 1048 Цивільного кодексу України (договірні проценти/плата за користування кредитом). Задоволення судом позовних вимог на підставі статті 1048 Цивільного кодексу України є безумовним процесуальним актом правової кваліфікації цих коштів як договірного боргу, а не міри відповідальності за статтею 625 Цивільного кодексу України.
Колегія суддів під час даного апеляційного провадження також враховує правові висновки, сформовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, згідно з якими для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема у таких випадках: кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права. Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним. Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту. Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання. Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений. Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася. Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите. У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту.
Зазначені правові висновки у справі №522/1528/15-ц були також застосовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.10.2022 у справі №910/14224/20 про визнання припиненими зобов`язань за кредитним договором, зокрема, у пункті 90 постанови у справі №910/14224/20 зазначено, що «у разі якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора або кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту.».
Отже, оскільки, як встановлено судом вище, господарськими судами розглядалася справа №910/2493/24 за позовом Банку до Товариства про стягнення основної заборгованості за договором №57827-О/02 про надання овердрафту за поточним рахунком від 28.01.2022 у розмірі 135 580 000,00 грн та процентів за користування кредитними коштами у розмірі 19 736 815,04 грн, саме у межах неї підлягали встановленню обставини наявності відповідного боргу чи його відсутності, як і відсутності підстав для нарахування боргу. У випадку наявності у Товариства заперечень щодо правильності нарахувань Банком процентів, в тому числі періоду нарахування, їх правової природи, такі заперечення, враховуючи, що сторони зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки, мали бути висловлені Товариством саме у межах справи №910/2493/24, а не шляхом подання окремого позову про визнання неправомірними нарахувань та припиненими зобов`язань після завершення розгляду справи про стягнення кредитної заборгованості.
Як вірно наголосив суд першої інстанції, аналіз наведених вище фактів і обставин, що пов`язані з ухваленням судових рішень у справі №910/2493/24 про стягнення з ТОВ «МГК» на користь АТ «Банк Альянс» за Договором процентів, у тому числі з 24.11.2023 по 25.01.2024, дає суду можливість дійти висновку, що заявлений позов не зумовлений існуванням спору про право, а фактично має мету надання іншої правої оцінки вже встановленим обставинам, що є недопустимим.
При цьому суд апеляційної інстанції наголошує, що зі змісту позовної заяви Товариства не вбачається, що мова йде про якісь інші проценти за користування кредитними коштами, ніж нараховані за період з 24.11.2023 по 25.01.2024 в сумі 19 736 815,04 грн й які були предметом розгляду у справі №910/2493/24, а тому критично оцінює доводи апеляційної скарги позивача в частині тверджень, що позов стосується й процентів за інший період, нарахованих Банком.
Так, позов від 18.06.2026 не містить відомостей про те, що Банк після 25.01.2024 продовжує нараховувати Товариству проценти за кредитним договором на підставі статті 1048 Цивільного кодексу України, розмір таких процентів, які на його думку нараховані неправомірно.
Натомість Товариство у позові (сторінка 3 позову) вказує, що « 23.05.2024 Банк звернувся до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства, де одночасно просив визнати кредиторські вимоги до боржника на загальну суму 155 316 815,04 грн, з яких:
135 580 000,00 грн - прострочена заборгованість по кредиту,
19 736 815,04 грн прострочена заборгованість за процентами, нарахованими до 25.01.2024 (включно) у розмірі 17% річних.
Однак, Позивач не погоджується із вихідними даними, способом нарахування та загальним визначенням розміру заборгованості, її складових та підходів до розрахунків за Договором, який був здійснений Банком. Так Позивач вважає, що визначення Банком суті (предмету) кредитного зобов`язання, підстав його виникнення, суми зобов`язання та структури кредитної заборгованості, а також строку виконання основного зобов`язання не відповідають умовам Договору, положенням чинного законодавства та актуальної судової практики, що спричинило незаконність нарахуванням Банком процентів за користування кредитом та завищений розмір заборгованості, яку обліковує Банк.».
Таким чином, надавши оцінку змісту позовної заяви, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає, що поданням позову у справі №910/7458/26 позивач фактично намагається не вирішити спір про право цивільне, а здійснити ревізію рішень суду у справі №910/2493/24, які набрали законної сили.
При цьому, як принагідно наголошує відповідач у відзиві на апеляційну скаргу, позов у справі №910/7458/26 подано 18.06.2026, тобто одразу після того, як Верховний Суд 26.05.2026 поставив остаточну крапку у справі №910/2493/24 про стягнення боргу. Справжня мета подання даного позову - створити штучний «спір про право», який можна було б використовувати як підставу для: зупинення або затягування розгляду справи про банкрутство ТОВ «МГК» (справа №925/663/24 (провадження у якій відкрито за заявою Банку від 23.05.2024); зупинення виконавчого провадження з виконання судового рішення у справі №910/2493/24.
Крім того, відповідно до Кодексу України з процедур банкрутства усі майнові вимоги кредиторів до боржника, а також заперечення боржника проти вимог кредиторів розглядаються виключно в межах справи про банкрутство. Таким чином саме у справі про банкрутство боржник має процесуальне право заперечувати проти вимог Банку у разі нарахування останнім процентів поза межами періоду, охопленого рішенням у справі №910/2493/24.
Як уже наголошувалось, завідомо безпідставним слід вважати, зокрема, позов, (1) щодо якого позивач достеменно знає про відсутність порушеного права, відсутність юридичного інтересу або неможливість задоволення вимоги, (2) ініційований виключно для перешкоджання виконанню судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що подання Товариством позовної заяви у цій справі є зловживанням процесуальними правами, що полягає у поданні завідомо безпідставного позову у спорі, який має очевидно штучний характер, передбаченим пунктом 3 частини другої статті 43 Господарського процесуального кодексу України.
Посилання скаржника на те, що суд першої інстанції не міг на стадії вирішення питання про відкриття провадження у даній справі №910/7458/26 дійти законного й обґрунтованого висновку про дійсне зловживання Товариством своїми процесуальними правами шляхом подання завідомо безпідставного та штучного позову судом відхиляються, оскільки інститут протидії зловживанню процесуальними правами створений саме для того, щоб суд мав процесуальний механізм превентивного припинення недобросовісних дій учасників справи ще на початковій стадії, протилежні висновки нівелювали б саму суть статті 43 Господарського процесуального кодексу України.
Стосовно посилань скаржника на порушення оскаржуваною ухвалою його права на доступ до правосуддя, суд зазначає таке.
У пункті 10.13. постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2026 у справі №910/10837/25 наведено висновок, згідно з яким тлумачення норм частини другої статті 43 Господарського процесуального кодексу України у сукупності із нормою частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України дозволяє визначити зловживання процесуальними правами як процесуальні дії, які, хоча й відповідають визначеній законом процесуальній формі, але чиняться на шкоду справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенню судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляду інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, а отже, всупереч меті ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Приписи статті 43 Господарського процесуального кодексу України спрямовані на дієвий захист правосуддя від недобросовісного використання процесуальних механізмів, тож їх мета полягає не в обмеженні права на суд, а у забезпеченні того, щоб судова процедура використовувалася відповідно до її функціонального призначення - для вирішення реального юридичного спору та захисту порушених прав / інтересів осіб.
Тому у випадках, коли особа: свідомо ініціює фіктивний / штучний спір; використовує судовий процес для досягнення неправомірної мети; діє всупереч принципу добросовісності; фактично маніпулює механізмом судового захисту, реагування суду у формі залишення позову без розгляду саме по собі не суперечить праву на доступ до правосуддя, як його тлумачать національні суди з урахуванням практики ЄСПЛ щодо застосування Конвенції.
У контексті статті 6 Конвенції та статті 55 Конституції України право на доступ до суду не є абсолютним. ЄСПЛ послідовно виходить із того, що держава вправі встановлювати процесуальні правила та обмеження, спрямовані на забезпечення належного функціонування системи правосуддя, запобігання хаотичному судовому процесу та недобросовісному використанню права на звернення до суду.
Водночас будь-яке обмеження доступу до суду повинно: переслідувати легітимну мету; бути пропорційним; не порушувати саму сутність права на судовий захист, зокрема не створювати надмірних або свавільних процесуальних бар`єрів.
Зокрема, ЄСПЛ зауважував, що, незважаючи на те, що сторону в цивільному провадженні не можна звинувачувати у використанні засобів юридичного захисту, які передбачаються національним законодавством для захисту її інтересів, вона має розуміти, що такі дії обов`язково подовжать провадження у справі [див. «Маліска-Васовська проти Польщі» (Malicka-Wasowska v. Poland, № 41413/98)].
У справі «Купець проти Польші» (Kupiec v. Poland, № 67414/11) ЄСПЛ сформулював висновок про те, що позов, який подається до суду для розгляду, вважається справжнім та серйозним, якщо лише немає явних показників протилежного, що можуть стати підставою для висновку, що позов є безпідставним (frivolous) або сутяжницьким (vexatious), або йому з інших підстав бракує обґрунтованості.
Щодо можливих ефективних правових механізмів протидії заявленню безпідставних позовів у цивільному судочинстві ЄСПЛ у справі «Танбай Тютен проти Туреччини» (Tanbay Tuten v. Turkey, № 38249/09) зробив висновок, що встановлення можливості накладення судових штрафів для того, щоб запобігти безпідставним зверненням до суду та забезпечити належне відправлення правосуддя, саме по собі не суперечить праву на доступ до суду.
Зазначена практика ЄСПЛ свідчить про те, що суд виокремлює випадки зловживання правом на позов та не відносить процесуальні засоби запобігання такій поведінці апріорі до обмеження права на доступ до суду.
Ураховуючи наведене вище, суд акцентує, що в кожному конкретному випадку, вирішуючи питання відповідальності за зловживання процесуальними правами, суд має розмежувати добросовісне використання процесуальних прав і зловживанням ними. При цьому недобросовісність при реалізації свого права - оціночна категорія і суд повинен оцінювати правову ситуацію у справі в цілому, а не окремо ставлення сторін до спору і процедури судочинства.
Оскільки у спірному випадку суд установив, що подання позову в даній справі має ознаки недобросовісного використання позивачем права на судовий захист, дії суду із повернення позивачу позовної заяви на підставі частини 3 статті 43 Господарського процесуального кодексу України не порушують норм матеріального та процесуального права, як про це стверджує позивач.
Отже, доводи Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна газова компанія», викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та не спростовують висновків місцевого господарського суду щодо наявності підстав для повернення позовної заяви позивачу з огляду на положення частини 3 статті 43 Господарського процесуального кодексу України.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна газова компанія» необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, ухвала Господарського суду міста Києва від 24.06.2026 у даній справі підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтями 129, 255, 269, 270, 271, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна газова компанія» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.06.2026 у справі №910/7458/26 залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.06.2026 у справі №910/7458/26 залишити без змін.
Матеріали справи №927/1084/24 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Ю.Б. Михальська
Судді А.І. Тищенко
А.О. Мальченко