Справа 932/6709/26
Провадження № 2-з/932/55/26
У Х В А Л А
про забезпечення позову
02 червня 2026 року місто Дніпро
Суддя Шевченківського районного суду міста Дніпра Цитульський В.І., розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Гейко К.С. про забезпечення позову,-
ВСТАНОВИВ:
До Шевченківського районного суду міста Дніпра надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, яка була розподілена для розгляду судді Цитульському В.І.
Разом з позовною заявою подана заява про забезпечення позову шляхом заборони суб?єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та державним реєстраторам прав на нерухоме майно вчиняти будь-які дії щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зокрема набуття, зміни, припинення речових прав (права власності, користування (оренди, найму, позички тощо) на нерухоме майно, ОСОБА_2 , а саме:
- житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
- Земельної ділянки площею 0,0724 га, кадастровий номер: [номер приховано]:02:076:0021, реєстраційний номер 3317261412101.
Заява обґрунтована тим, що відповідач не виконує зобов`язання за договором позики і як наслідок може позбутися свого майна, що і надалі уникнути відповідальності за невиконання договірних зобов`язань.
Розглянувши подану заяву про забезпечення позову, дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до висновку, що заява не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, заходи забезпечення позову є винятковим правовим механізмом, який застосовується лише за наявності об`єктивної необхідності. Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, має на підставі доказів, наданих позивачем, пересвідчитися, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна, а не гіпотетична загроза невиконання чи утруднення виконання майбутнього рішення суду.
Обґрунтовуючи клопотання, Заявник вказує на наявність спору щодо стягнення заборгованості за Договором позики від 20.01.2022 року та стверджує, що Відповідач не має наміру добровільно виконувати зобов`язання. Проте, сам по собі факт існування грошового зобов`язання, термін виконання якого настав, та невиконання цього зобов`язання Відповідачем, не є достатньою підставою для автоматичного вжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони розпорядження нерухомим майном.
Суд наголошує, що згідно зі ст. 151 ЦПК України, у заяві про забезпечення позову обов`язково зазначаються причини, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов. Ці причини мають бути підкріплені доказами, які свідчать про те, що Відповідач вживає або має намір вжити заходів для відчуження свого майна, приховування активів чи зменшення їх вартості з метою уникнення виконання майбутнього судового рішення.
У поданій заяві Заявник обмежується лише припущеннями щодо можливої поведінки Відповідача, не надаючи жодних доказів, які б підтверджували наявність реальної загрози неможливості виконання рішення суду.
Накладення арешту на майно або заборона вчинення реєстраційних дій є суворими заходами, що обмежують конституційне право особи на вільне користування та розпорядження власністю (ст. 41 Конституції України). Тому застосування таких заходів має бути пропорційним. Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду, забезпечення позову не повинно перешкоджати нормальній господарській діяльності Відповідача або безпідставно обмежувати його право власності. У даному випадку заявлений захід (заборона будь-яких дій щодо реєстрації права власності та відчуження майна) є не співмірним з предметом позову, оскільки суттєво обмежує майнові права Відповідача на суму, що значно перевищує розмір заявлених позовних вимог.
Також суд бере до уваги роз`яснення, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", згідно з якими, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має враховувати інтереси не лише позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені. Безпідставне обмеження Відповідача у розпорядженні належним йому майном за відсутності доведеної недобросовісної поведінки останнього, порушує баланс інтересів сторін у судовому процесі.
Окремо суд звертає увагу на надані представником Позивача відомості про те, що право власності на зазначені об`єкти нерухомого майна було набуте Відповідачем у квітні 2026 року, тобто вже після виникнення спірних грошових зобов`язань.
З аналізу наведених обставин суд вбачає відсутність ознак недобросовісної поведінки Відповідача, спрямованої на виведення активів з метою уникнення відповідальності. Навпаки, факт придбання Відповідачем нерухомого майна у період наявності простроченої заборгованості вказує на відсутність у нього наміру щодо відчуження активів, оскільки придбання такого майна суперечить стратегії приховування майнового стану чи мінімізації активів для уникнення стягнення.
Враховуючи, що наявність майна у власності Відповідача навпаки спрощує процедуру звернення стягнення на нього в межах виконавчого провадження (у разі ухвалення рішення на користь Позивача), обраний Позивачем захід забезпечення позову у вигляді заборони реєстраційних дій виглядає передчасним та не має під собою підстав, визначених ст. 150 ЦПК України.
Припущень Позивача про те, що Відповідач, придбавши майно, одразу матиме намір його відчужити, недостатньо для висновку про наявність реальної загрози ускладнення виконання судового рішення. Суд не може діяти на підставі презумпції вини чи недобросовісності Відповідача, а відсутність доказів реальних дій чи намірів Відповідача щодо відчуження згаданого майна (наприклад, укладення попередніх договорів продажу, розміщення оголошень про продаж тощо) свідчить про безпідставність вимог про забезпечення позову.
Таким чином, інтереси Позивача в даному випадку не потребують вжиття заходів забезпечення позову, оскільки наявність ліквідного майна у власності Відповідача, навпаки, створює гарантії для майбутнього виконання рішення суду.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що доводи Заявника про існування ризиків невиконання рішення суду мають декларативний характер та не підтверджені належними доказами. Оскільки Заявник не довів наявності обставин, які б свідчили про реальну загрозу виконання рішення суду, а застосування заходів забезпечення позову у такий спосіб є непропорційним втручанням у майнові права Відповідача, підстави для задоволення заяви відсутні. Суд повинен діяти у межах, визначених ст. 149-150 ЦПК України, і не може застосовувати заходи забезпечення позову на підставі лише припущень заявника.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 149, 150, 151, 153 ЦПК України, суд -
У Х В А Л И В:
У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Гейко К.С. про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 15 днів, починаючи з наступного за днем вручення її копії.
Ухвала суду складена і підписана 02 червня 2026 року.
Суддя В.І. Цитульський