КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
про відмову у забезпеченні позову
26 червня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/4335/26
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді В.В. НАУМЕНКА, розглянувши у письмовому провадженні заяву про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просить:
1) Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (у тому числі до інформаційних систем «Оберіг» та «Резерв+») відомостей про ОСОБА_1 як про особу, що перебуває у «розшуку» та порушила правила військового обліку.
2) Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 вилучити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (у тому числі із систем «Оберіг» та «Резерв+») відомості щодо внесення інформації як про особу, що перебуває у «розшуку» та порушила правила військового обліку, що внесена стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 з направленням до органів Національної поліції України повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 , відповідно до вимог абзацу сімнадцятого пункту 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487.
26 червня 2026 року позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії електронного звернення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.05.2026 року, направленого до органів Національної поліції України, про адміністративне затримання та доставлення до ІНФОРМАЦІЯ_4 - до набрання рішенням у цій справі законної сили, а також шляхом заборони іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмету спору - працівникам органів Національної поліції України (зокрема Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області та його структурних/територіальних підрозділів) здійснювати адміністративне затримання та доставлення ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_4 на підставі електронного звернення Відповідача від 17.05.2026 року щодо відомостей про перебування у «розшуку» та статусу «порушника правил військового обліку» в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів (зокрема в системах «Оберіг», «Резерв+») - до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
Дослідивши заяву про забезпечення позову та матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно частини першої статті 153 КАС України, заява про забезпечення позову подається: до подання позовної заяви - до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
За приписами частини першої статті 154 КАС України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа.
Враховуючи наявні у матеріалах справи докази, суд доходить висновку про можливість розгляду заяви про забезпечення позову без участі сторін.
Вирішуючи по суті заяву про забезпечення позову, суд виходить з наступного.
Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно частини 1 статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Відповідно до частини 2 статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Отже, законодавцем визначено чіткі підстави, за наявності яких допустимо вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.
З аналізу вимог наведених статей вбачається, що заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим позовним вимогам, безпосередньо пов`язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення. До того ж, забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту заявнику до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Вирішуючи питання щодо вжиття заходів забезпечення позову, суд зазначає, що підстави, визначені статтею 150 КАС України є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти.
Крім того, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Слід зазначити, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 19.06.2018 (справа №826/9263/17, адміністративне провадження №К/9901/44796/18).
Повертаючись до обставин справи суд зазначає, що заява у даному випадку обґрунтована тим, що відповідач, на думку позивача, неправомірно оголосив останнього у розшук, не маючи на це жодних підстав. Вказується, що позивач не порушував правила військового обліку та не притягався до адміністративної відповідальності, а отже звернення відповідача від 17.05.2026 року до підрозділу ГУНП про доставлення позивача до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за вчинення адміністративних правопорушень, що передбачені ст.210, 210-1 КУпАП України, є протиправним та просить суд зупинити дію зазначеного електронного звернення, а також заборонити третім особам - працівникам органів Національної поліції України, здійснювати затримання та доставлення позивача до ТЦК та СП на підставі зазначеного електронного звернення, до набрання рішенням суду у цій справі законної сили.
Суд наголошує, що прийняття рішення про забезпечення позову доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду чи привести до потреби докладати значні зусилля та витрати для відновлення прав та інтересів позивача або є очевидними ознаками протиправності оскаржуваного рішення та порушення прав позивача цим рішенням.
Водночас, на думку суду, заявником не обґрунтовано наявності жодної із зазначених підстав можливості вжиття заходів забезпечення позову, та не надано доказів, з яких би суд міг пересвідчитись про можливість існування таких підстав.
Так, надаючи оцінку доводам позивача про очевидність ознак протиправності оскаржуваного рішення, суд зазначає, що заява не містить в собі жодних відомостей про такі обставини.
Наведені позивачем доводи про протиправність оскаржуваного рішення потребують з`ясування та перевірки їх доказами на стадії розгляду справи по суті та не можуть бути підставою для зупинення зазначеного рішення до розгляду справи по суті та набрання рішенням суду у даній справі законної сили, як заходів забезпечення позову.
Суд зазначає, що у разі задоволення поданої заяви, суд своєю ухвалою фактично відновить те становище, що існувало до прийняття оскаржуваного рішення, розгляд по суті щодо правомірності якого ще навіть не почався.
Суд наголошує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.03.2018 року у справі №800/521/17 дійшла до висновку та зазначила, що позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.
Також, позивачем не доведені та документально не підтверджені обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам та інтересам позивача, які б унеможливили захист його прав та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі.
В матеріалах справи також відсутні докази та підтвердження того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Отже, вказані позивачем аргументи не є достатніми та переконливими для висновку про наявність очевидної протиправності та застосування заходів забезпечення позову за правилами, встановленими статтями 150-151 Кодексу адміністративного судочинства України. Заявником не обґрунтовано наявність інших підстав для вжиття заходів забезпечення позову та не надано доказів, з яких би суд міг пересвідчитись про можливість існування таких підстав.
Таким чином, підстави для вжиття заходів забезпечення позову відсутні, оскільки доводи заявника базуються виключно на припущеннях та не доведені належними доказами.
Відтак, заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 150, 151, 154, 243, 248, 256, 293-297 КАС України, суд, -
УХВАЛИВ:
У задоволенні заяви про забезпечення позову - відмовити.
Копію ухвали надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 КАС України та може бути оскаржена за правилами, встановленими статтями 295-297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду В.В. НАУМЕНКО