Справа № 420/16487/26
УХВАЛА
про повернення позову
25 червня 2026 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Хлімоненкова М.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И Л А:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просить суд: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 21 грудня 2023 року по 01 червня 2025 року; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та подати до ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідні відомості щодо нарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 21 грудня 2023 року по 01 червня 2025 року; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 21 грудня 2023 року по 01 червня 2025 року.
Відповідно до статті 171 частини 1 пункту 3 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Під час вирішення питання про відкриття провадження у даній справі, суд встановив, що даний позов поза межами встановлених законом строків, у зв`язку із чим ухвалою суду від 10.06.2026 позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення виявлених недоліків, шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з обґрунтованими поясненнями та доказами на їх підтвердження що свідчать про існування обставин, які об`єктивно перешкоджали позивачу звернутись до суду з адміністративним позовом у строки, визначені процесуальним законодавством.
На виконання вказаної ухвали, позивачем подано заяву у якій в обґрунтування поважності причин пропуску встановленого законом строку для подання цього позову зазначив, що порушення зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим: кожен день невиплати або затримки виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат означає не завершене правопорушення, а таке, що триває. Відтак, на думку позивача, строк звернення до адміністративного суду про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 21 грудня 2023 року по 01 червня 2025 року не є пропущеним, оскільки правовідносини у цій справі виникли з підстав порушення прав позивача на оплату праці, тобто є трудовими і відповідно регулюються не лише нормами Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», приписами Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженим Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, а й нормами Кодексу України про працю України, Законом України «Про оплату праці», Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» та іншими підзаконними актами. В свою чергу, строк звернення до суду за захистом порушених трудових прав після визнання неконституційною частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України, законодавством не обмежений (Рішення КСУ від 11 грудня 2025 року №1-р/2025).
Розглянувши заяву представника позивача суд виходить з наступного.
Частиною 1 ст. 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.
Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним, воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Згідно ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Питання ж поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.
Поважними причинами, в свою чергу, визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо об`єктивно йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив через можливі власні недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до свого права на звернення до суду.
Зазначена позиція суду також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права та свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (наприклад, рішення "Девеер проти Бельгії", "Голдер проти Сполученого Королівства").
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Суд враховує також, що в силу вимог ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022, який набрав чинності 19.07.2022, назву та частини першу і другу статті 233 та текст статті 234 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України, не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Строк на звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
При цьому, силу приписів ст.234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Суд також звертає увагу на правові висновки Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду викладені у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, згідно з якими, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»)».
Судовою палатою Верховного Суду в указаній вище постанові наголошено, що період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
У зв`язку з цим зроблено висновок про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. В справі №460/21394/23 це відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Також суд враховує, що за висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 07.11.2025 у справі № 160/26686/24, для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами, які регулюються нині діючою редакцією частини 2 статті 233 КЗпП України, слід з`ясувати наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача з розмірами та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення, як то докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо.
З огляду на викладене, оцінюючи зазначені позивачем у заяві доводи, суд враховує, що позивач наказом командира військової частини НОМЕР_1 №160 звільнений з військової служби 01.06.2025 року, відповідно строк звернення до суду становить 3 місяці.
Зі змісту вказаного наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.06.2025 р. №160 про звільнення ОСОБА_1 вбачається, що при звільненні позивачу нараховане та виплачене грошове забезпечення, одноразові та додаткові види грошового забезпечення, відтак, позивач був обізнаний про нараховане та виплачене грошове забезпечення, а також про його складові з моменту виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Також, судом встановлено, що після звільнення позивача зі служби ним були ініційовані численні позови до суду за захистом своїх порушених прав, в тому числі щодо військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зокрема й в частині неправильного виплати грошового забезпечення за час служби у ВЧ НОМЕР_1 .
Однак, із цим позовом до суду позивач звернувся лише 02.06.2026, тобто із тривалим пропуском встановленого законом (тримісячного) строку.
Суд звертає увагу, що обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Між тим, на переконання суду, в заяві про поновлення пропущеного строку, не вказуються обставини, які були чи є об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення позивача, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду, не надано доказів на підтвердження таких обставин.
Посилання позивача на визнання неконституційними положень частини 1 статті 233 КЗпП України суд оцінює критично, позаяк, у зв`язку із тим, що позивач був звільнений з військової служби, на спірні правовідносини поширюються приписи частини 2 статті 233 КЗпП України.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про дійсні об`єктивні перешкоди у позивача для звернення до суду із цим позовом в межах встановлених законом строків, позивач у своїй заяві не вказує.
Підсумовуючи усе вищевикладене у сукупності, судом зроблено висновок, що позивачем не доведено наявності поважних причин пропуску строку для звернення до суду із цим позовом.
Відтак відсутні підстави для поновлення такого пропущеного строку.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані ст.123 КАС України.
Згідно з ч.1, 2 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Зазначене кореспондується із приписами п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, відповідно до якого позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
На підставі викладеного, керуючись ст. 123, 169, 241, 243, 248, 256, 294-297 КАС України, суд
УХВАЛИВ:
Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку для подання цього позову до Одеського окружного адміністративного суду.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії - повернути позивачу.
Копію ухвали надіслати позивачу не пізніше наступного дня після її постановлення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею відповідно до ст.256 КАС України.
Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 294-297 КАС України до П`ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Марина ХЛІМОНЕНКОВА