Справа № 202/8561/22
Провадження № 6/202/9/2026
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 червня 2026 року м. Дніпро
Індустріальний районний суд м. Дніпра у складі:
головуючого судді Недобитюк Н.В.,
за участю секретаря судового засідання Іващенко І.В.,
за участю заявника ОСОБА_1 ,
представника стягувача ОСОБА_2 ,
представника боржника ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Індустріального районного суду міста Дніпра цивільну справу за поданням приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова Олександра Миколайовича про вирішення питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, боржник: ОСОБА_4 , стягувач: ОСОБА_5 , -
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2025 року приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозов Олександр Миколайович звернувся до Індустріального районного суду міста Дніпра із поданням про вирішення питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_4 , право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.
Подання обґрунтоване тим, що на виконанні у приватного виконавця перебуває зведене виконавче провадження № 72532481, до складу якого входять три виконавчі провадження (АСВП № 72532346, АСВП № 73983013 та АСВП № 76910914) з примусового виконання виконавчих документів, виданих Індустріальним районним судом міста Дніпропетровська у цивільній справі № 202/8561/22, про солідарне стягнення зі ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 заборгованості за договором позики грошових коштів від 02 листопада 2021 року у розмірі 1 885 415,00 грн, суми боргу в розмірі 72 100 дол. США, а також судового збору.
Приватний виконавець зазначає, що боржник ОСОБА_4 , ухиляючись від виконання судових рішень та діючи недобросовісно, в період розгляду справи про стягнення з нього коштів здійснив відчуження належного йому майна - домоволодіння АДРЕСА_1 та автомобіля Mazda 6 - на користь своєї доньки ОСОБА_7 . Однак, рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2024 року у справі № 202/4452/23, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року, договір дарування вказаного домоволодіння та договір купівлі-продажу транспортного засобу було визнано недійсними (фраудаторними). Також вказаним судовим рішенням було скасовано рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав власності за ОСОБА_7 на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту 1105918812101).
Заявник вказує, що у зв`язку зі скасуванням правової підстави для вибуття майна з власності боржника, право власності на домоволодіння повернулось до ОСОБА_4 , однак у встановленому законом порядку за ним у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстроване. При цьому, залишок нестягнутої заборгованості за зведеним виконавчим провадженням становить понад 1 301 168,27 грн. Транспортний засіб Mazda 6, який також був повернутий у власність боржника судовим рішенням, переховується останнім, оголошений у розшук, а інше майно, достатнє для погашення боргу, відсутнє.
Додатково приватний виконавець у поданні зазначав, що в межах здійснення виконавчих дій ним було залучено спеціаліста для виготовлення технічної документації, за висновками якого на момент проведення інвентаризації об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться в стані реконструкції з відсотком готовності 15%. У зв`язку з цим, первісно заявник просив суд звернути стягнення на житловий будинок садибного типу в стані реконструкції, загальною площею забудови 273,3 кв.м.
10 квітня 2026 року через систему «Електронний суд» приватний виконавець Сивокозов О.М. подав заяву про уточнення вимог за поданням. В обґрунтування уточнених вимог заявник вказав, що твердження представника боржника про намагання виконавця «легалізувати самочинне будівництво» не відповідають дійсності, оскільки стягнення звертається на вже зареєстроване речове право, яке було предметом фраудаторного правочину і повернуто боржнику судом. Заявник наголосив, що відповідно до ст. 331 ЦК України об`єкт, який знаходиться у стадії реконструкції, до її офіційного завершення та введення в експлуатацію не змінює попередню реєстрацію права власності. Відтак, виконавець просить звернути стягнення не на новий (реконструйований) об`єкт як такий, а на існуюче речове право ОСОБА_4 на зареєстрований об`єкт нерухомого майна, який фізично наразі перебуває у стані реконструкції.
З урахуванням заяви про уточнення вимог, приватний виконавець остаточно просить суд вирішити питання про звернення стягнення на нерухоме майно (об`єкт речових прав) боржника ОСОБА_4 , право власності на яке не зареєстровано за ним в установленому законом порядку, а саме на: об`єкт речових прав (реєстраційний номер 1105918812101), тип об`єкта: домоволодіння; опис: житловий будинок літ. А-1, загальною площею 79,7 кв.м., житловою площею 52,5 кв.м.; літ. Б - літня кухня; літ. Г - погріб з шийкою; Д, Е, Ж, З, И - навіси; Л - вбиральня; № 1-15, І - споруди, за адресою: АДРЕСА_1 , який фактично перебуває у стані реконструкції (стан готовності до експлуатації 15%) у вигляді забудови загальною площею 273,3 кв.м., розташований на земельній ділянці з кадастровим номером [номер приховано]:04:172:0021.
12 січня 2026 року через систему «Електронний суд» представник боржника ОСОБА_4 - адвокат Круглий В.В. подав заперечення проти подання приватного виконавця, у якому просив відмовити у його задоволенні у повному обсязі. Заперечення обґрунтовані тим, що приватним виконавцем безпідставно та з порушенням законодавства залучено в якості експерта ОСОБА_8 , яка не внесена до Реєстру атестованих судових експертів України, а технічний паспорт виготовлено без згоди власника та доступу до об`єкта. Крім того, представник боржника наголошує, що домоволодіння АДРЕСА_1 , яке було предметом договору дарування, визнаного недійсним у справі № 202/4452/23, на даний час фізично не існує, оскільки його було знесено. На підтвердження цього боржник посилається на Акт обстеження від 12 вересня 2024 року, складений інженером з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_9 , та Висновок про знищення/знесення майна, створений 13 вересня 2024 року в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва.
Представник боржника стверджує, що наявний на земельній ділянці об`єкт є фундаментом та стінами нового будівництва площею забудови 273,3 кв.м, контури якого не співпадають зі знесеним будинком. Відтак, на думку боржника, приватний виконавець намагається звернути стягнення на об`єкт незавершеного будівництва, який не введено в експлуатацію і право власності на який не зареєстровано, що фактично є спробою легалізувати самочинне будівництво поза межами судового позовного провадження. Також у запереченнях вказано на порушення приватним виконавцем черговості звернення стягнення на майно боржника (стаття 50 Закону України «Про виконавче провадження»), оскільки у боржника наявне рухоме майно (автомобіль Mazda 6), на яке стягнення досі не звернуто.
12 січня 2026 року приватний виконавець Сивокозов О.М. подав відповідь на заперечення, у якій доводи представника боржника відхилив. Зазначив, що рішенням державного реєстратора від 19 вересня 2024 року № 75125412 було відмовлено у проведенні реєстраційної дії щодо припинення права власності на спірне домоволодіння у зв`язку зі знищенням, оскільки на майно накладено арешт приватного виконавця від 24 лютого 2023 року. Крім того, з відповідною заявою до реєстратора та до інженера ОСОБА_9 зверталася ОСОБА_7 вже після того, як рішенням суду від 22 квітня 2024 року договір дарування було визнано недійсним, тобто на момент звернення вона вже не була власником майна і не мала права вчиняти щодо нього будь-які дії.
Також приватний виконавець стверджує, що акт обстеження від 12 вересня 2024 року містить завідомо неправдиві відомості про нібито порожню земельну ділянку, оскільки ще під час виїзду 20 вересня 2023 року виконавцем за допомогою технічних засобів із фіксацією геоданих було зафіксовано наявність на ділянці об`єкта, що перебуває у стані реконструкції. Виконавець наголошує, що він не змінює природу права власності на об`єкт та не вимагає визнання права власності на недобудову, а діє виключно в межах процедури звернення стягнення на майно, право власності на яке фактично повернуто боржнику судом (об`єкт площею 79,7 кв.м.), але навмисно не реєструється ним задля уникнення відповідальності перед стягувачем.
Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 30 жовтня 2025 року вказане подання приватного виконавця Сивокозова О.М. було прийнято до провадження суду та призначено до відкритого судового розгляду за участю сторін виконавчого провадження.
27 березня 2026 року представник боржника ОСОБА_4 - адвокат Круглий В.В. через підсистему «Електронний суд» подав клопотання про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи для з`ясування обставин знищення первісного домоволодіння.
Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 30 березня 2026 року у задоволенні вказаного клопотання було відмовлено, оскільки між сторонами відсутній спір щодо фізичного стану об`єкта (наявності недобудови площею 273,3 кв.м.), а питання правової кваліфікації стану майна (реконструкція чи нове будівництво) та можливості звернення на нього стягнення в порядку ст. 440 ЦПК України є виключною компетенцією суду і не потребує спеціальних технічних знань.
У судовому засіданні приватний виконавець Сивокозов О.М. подання, підтримав у повному обсязі, просив його задовольнити з підстав, викладених у поданні та відповіді на заперечення. Наголосив на умисному характері дій боржника, спрямованих на приховування майна та створення штучних перешкод для виконання судового рішення, що набрало законної сили.
Представник стягувача ОСОБА_5 - адвокат Воронко В.С. у судовому засіданні подання приватного виконавця підтримав, просив його задовольнити. Зазначив, що стягнені в ході електронних торгів кошти покрили лише близько 10% боргу, а тому для захисту прав кредитора необхідно звернути стягнення на повернуте боржнику нерухоме майно.
Представник боржника ОСОБА_4 - адвокат Круглий В.В. у судовому засіданні проти задоволення подання заперечував у повному обсязі, посилаючись на аргументи, викладені у письмових запереченнях. Наполягав на тому, що об`єкт нерухомості (площею 79,7 кв.м.), який був повернутий у власність боржника судовим рішенням, фізично знищений, а об`єкт незавершеного будівництва (площею 273,3 кв.м.) не може бути предметом стягнення без попереднього введення його в експлуатацію та визнання на нього права власності у позовному провадженні.
Вислухавши пояснення учасників судового розгляду, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до частин першої та третьої статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Спеціальний порядок вирішення питань, що виникають на стадії виконання судових рішень, врегульовано положеннями Розділу VI ЦПК України.
Так, відповідно до частини першої статті 440 ЦПК України, суд, що розглядав справу як суд першої інстанції, може за заявою стягувача або державного чи приватного виконавця звернути стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, що набрало законної сили.
Згідно з частиною другою статті 440 ЦПК України, суд відмовляє в задоволенні такої заяви, якщо вона подана після закінчення строку позовної давності для відповідної вимоги боржника до такої особи, або строку на пред`явлення до виконання виконавчого документа про стягнення коштів з такої особи на користь боржника за судовим рішенням, що набрало законної сили.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад, як верховенство права, обов`язковість виконання рішень, законність, диспозитивність, справедливість, неупередженість та об`єктивність, співмірність заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 10 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.
Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено обов`язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Зокрема, відповідно до пункту 7 частини третьої статті 18 вказаного Закону, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
При цьому, згідно з частиною першою статті 53 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб. Зазначені особи зобов`язані подати на запит виконавця у визначений ним строк відомості про належне боржнику майно, що перебуває у них, та майно чи кошти, які вони повинні передати боржнику.
Разом з тим, щодо поданої приватним виконавцем Сивокозовим О.М. заяви про уточнення вимог за поданням, у якій він, посилаючись на положення статей 49, 197 ЦПК України, просить суд вважати правильними змінені вимоги, суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, приватний виконавець звернувся до суду із поданням про вирішення питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.
Порядок розгляду вказаного питання регламентований Розділом VI ЦПК України «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)», зокрема статтею 440 ЦПК України.
Відповідно до частини десятої статті 440 ЦПК України, питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.
Отже, розгляд даного подання здійснюється за спеціальною процесуальною процедурою, яка є відмінною від позовного провадження.
Звертаючись із заявою про уточнення вимог, приватний виконавець обґрунтовує своє право нормами статей 49 та 197 ЦПК України.
Проте, стаття 49 ЦПК України визначає процесуальні права та обов`язки сторін (позивача та відповідача) у позовному провадженні. Зокрема, частиною третьою вказаної статті встановлено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.
У свою чергу, стаття 197 ЦПК України регламентує порядок та завдання проведення підготовчого засідання, яке є обов`язковою стадією саме позовного провадження, під час якого суд, серед іншого, у разі необхідності заслуховує уточнення позовних вимог та розглядає відповідні заяви (пункт 3 частини другої статті 197 ЦПК України).
Суд звертає увагу, що приватний виконавець при зверненні до суду із поданням в порядку статті 440 ЦПК України не набуває статусу позивача в розумінні цивільного процесуального законодавства, а подання не є позовною заявою. Крім того, спеціальний порядок розгляду такого подання об`єктивно виключає проведення підготовчого засідання.
Законодавцем не передбачено застосування інституту зміни предмета або підстав позову (уточнення вимог) до процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень, оскільки такі питання вирішуються виключно в межах заявленого подання та наведених у ньому обставин на момент звернення до суду.
З огляду на викладене, оскільки подання приватного виконавця розглядається в порядку, передбаченому статтею 440 ЦПК України, до якого не можуть застосовуватися норми статей 49, 197 ЦПК України, що регулюють стадію підготовчого провадження за правилами позовного судочинства, суд не приймає до уваги та залишає без розгляду заяву приватного виконавця про уточнення вимог за поданням. Вирішення питання про звернення стягнення на нерухоме майно здійснюється судом виходячи з первісно заявлених у поданні вимог.
Щодо суті подання приватного виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини десятої статті 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.
Аналогічна норма закріплена у частині четвертій статті 50 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою, у разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.
Згідно з частиною першою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Тобто, кінцевою метою звернення стягнення є фактичний продаж майна на прилюдних торгах для задоволення вимог стягувача, що об`єктивно вимагає фізичного існування такого майна.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, згідно з Висновком з технічної інвентаризації (Реєстраційний номер в ЄДЕССБ DT01:6000-3519-3146-7465, дата, на яку проведено обстеження - 12.09.2024), сформованим атестованою особою, складено висновок про знищення/знесення майна - житлового будинку садибного типу «домоволодіння АДРЕСА_1 .
При цьому суд нагололошує, що згідно з даними ЄДЕССБ, датою та підставою знищення майна є 06 лютого 2024 року, за бажанням власника.
Суд бере до уваги встановлену хронологію подій: 03 лютого 2023 року між боржником ОСОБА_4 та його донькою ОСОБА_7 було укладено договір дарування вказаного майна. На момент волевиявлення щодо знесення будинку (06 лютого 2024 року) судове рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 22 квітня 2024 року про визнання цього договору недійсним ще не було ухвалено, а законної сили воно набрало лише 10 вересня 2024 року після перегляду в апеляційному порядку.
Відповідно до абзацу першого частини п`ятої статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом. Оскільки у взаємовідносинах із третіми особами та під час здійснення адміністративних процедур органи державної влади і спеціалісти керуються виключно відомостями реєстру, станом на 06 лютого 2024 року ОСОБА_7 мала фактичний та юридичний статус зареєстрованого власника майна. Отже, атестована особа, фіксуючи волевиявлення власника станом на вказану дату та в подальшому вносячи відомості до ЄДЕССБ, діяла добросовісно, в межах наданих їй повноважень та на підставі достовірних на той час відомостей державного реєстру.
Суд критично оцінює можливі доводи щодо того, що право власності на вказаний об`єкт юридично не припинено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Як вбачається з Рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій від 13.09.2024, державний реєстратор не ставив під сумнів фактичне знищення об`єкта. Навпаки, у рішенні прямо встановлено, що заявником подано належний документ, що підтверджує факт знищення об`єкта будівництва. Відмова у державній реєстрації припинення права власності була мотивована виключно наявністю зареєстрованого обтяження (арешту), накладеного 24.02.2023 приватним виконавцем Сивокозовим О.М., що відповідно до пункту 6 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є формальною підставою для відмови у проведенні реєстраційної дії, проте не спростовує факту фізичного знищення (знесення) майна.
Визначаючись щодо можливості застосування до спірних правовідносин правової позиції Верховного Суду, суд враховує наступне.
У постанові від 07 липня 2023 року у справі № 2-2727/11 (провадження № 61-8007св23) Верховний Суд зазначив, що питання про звернення стягнення на майно боржника, що не зареєстроване у встановленому законом порядку, вирішується судом в порядку передбаченому частиною четвертою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» та частиною десятою статті 440 ЦПК України, та стосується тих випадків, коли боржник фактично володіє та користується таким нерухомим майном, але право власності на таке майно за ним не зареєстровано у встановленому законом порядку.
Суд звертає увагу, що ситуація, яка розглядалася Верховним Судом у вказаній справі, є відмінною від обставин даної справи. Правовий висновок Верховного Суду ґрунтується на презумпції фізичного існування об`єкта нерухомості, яким боржник фактично володіє та користується, проте ухиляється від його належної державної реєстрації.
Натомість, у справі, що розглядається, об`єкт стягнення - домоволодіння АДРЕСА_1 , фізично знищено (знесено), що підтверджується належним висновком з технічної інвентаризації, внесеним до ЄДЕССБ. Знищений об`єкт нерухомого майна не може перебувати у фактичному володінні та користуванні боржника, а відтак, втрачає ознаки об`єкта цивільних прав, на який може бути звернено стягнення в розумінні статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», шляхом його арешту, вилучення та примусової реалізації на електронних торгах. Звернення стягнення на неіснуюче (знесене) майно позбавлене правового та фактичного сенсу, оскільки унеможливлює його подальшу реалізацію та задоволення вимог стягувача.
Враховуючи викладене, оскільки фізичний об`єкт нерухомого майна, на який приватний виконавець просить звернути стягнення, знищено, суд приходить до висновку про відсутність правових та фактичних підстав для задоволення подання приватного виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.
Керуючись статтями 258, 259, 260, 261, 440 ЦПК України, статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження», суд, -
У Х В А Л И В:
У задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова Олександра Миколайовича про вирішення питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, а саме на: житловий будинок садибного типу в стані реконструкції (стан готовності до експлуатації 15%), загальною площею до реконструкції - 79,7 м. кв., житловою площею до реконструкції - 52,5 м. кв., фактично встановленою загальною площею забудови - 273,3 м. кв., розміщеного за адресою АДРЕСА_1 , який розташовано на земельній ділянці (кадастровий номер - [номер приховано]:04:172:0021, площею 1000 м. кв., яка знаходиться у комунальній власності) - відмовити.
Заяву приватного виконавця Сивокозова Олександра Миколайовича про уточнення вимог за поданням - залишити без розгляду.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст ухвали складено 29 червня 2026 року.
Суддя Н. В. Недобитюк