Справа № 357/10914/26
Провадження № 2/357/7496/26
У Х В А Л А
30.06.2026 cуддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Ярмола О. Я. ознайомившись із позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей,
В С Т А Н О В И В:
26.06.2026 позивач ОСОБА_1 звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до відповідача ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей.
Дослідивши зміст отриманої позовної заяви та доданих до неї документів, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає залишенню без руху, оскільки не відповідає вимогам статті 177 ЦПК України та має недолік, що перешкоджає вирішенню питання про відкриття провадження у справі.
Так, за змістом ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Позивачем у позовній заяві вказано, що відповідач фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , однак доказів на підтвердження цього, до позову не додано.
Крім того, з відповіді № 2957338 від 30.06.2026 з Єдиного державного демографічного реєстру установлено, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрований по АДРЕСА_2 з 20.02.1993 по даний час.
Положення частини першої статті 27, частини першої статті 28 ЦПК України імперативно встановлюють, що визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється з урахуванням зареєстрованого місця проживання або перебування фізичної особи - сторони у справі, якщо інше не передбачено законом.
Зазначена вимога процесуального закону унеможливлює зловживання процесуальними правами при визначенні підсудності.
Отже в нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення (висновок ВС у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду по справі № 554/7669/21 від 24.06.2024, де зокрема, відступлено від висновку щодо застосування частини першої статті 28 ЦПК України, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2022 у справі № 556/1395/21 (провадження № 61-3887св22), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого2020 року у справі № 161/1246/18 (провадження № 61-35403св18)) щодо визначення підсудності за фактичним місцем проживання або перебування позивача, відмінним від зареєстрованого.
З огляду на викладене, використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю фактичної адреси проживання матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватись чи не щодня. Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання.
Водночас, згідно з ч. 3 ст. 199 СК України право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той із батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 28 ЦПК України, позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Позови про розірвання шлюбу можуть пред`являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров`я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що спільні діти сторін: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживають разом з позивачкою.
Водночас, матеріали позовної заяви не містять доказів на підтвердження проживання спільних дітей сторін разом із позивачкою. Такі відомості відсутні і у наданому позивачкою договорі № 46 про надання соціальних послуг з догляду на професійній основі.
Відповідно до частин 1-3 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору та надасть суду відповідний платіжний документ, - позовна заява вважатиметься поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усуне недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява вважатиметься неподаною і підлягає поверненню позивачеві.
Згідно з ч. 7 ст. 185 ЦПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Враховуючи наведені вище недоліки позовної заяви, суд вважає за необхідне надати позивачу десятиденний строк з дня вручення їй цієї ухвали для усунення вказаного недоліку у спосіб надання суду відомостей про факт проживання спільних дітей сторін разом із позивачкою.
Суд зауважує, що дотримання вимог ст. ст. 175, 177 ЦПК України при пред`явленні позову є імперативним правилом, в тому числі і для суду.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов`язків. Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету.
Оскільки судом установлено невідповідність позовної заяви вимогам ст. 177 ЦПК України, суд вважає, що позовна заява підлягає залишенню без руху із наданням позивачу десятиденного строку для усунення вказаних недоліків поданої заяви.
На підставі наведеного та керуючись статтями 4, 14, 43, 175, 177, 184, 185, 260, 261, 353 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей залишити без руху та надати позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали на усунення вказаних у ній недоліків.
Роз`яснити позивачу, що в разі, якщо у вказаний строк недоліки позовної заяви не будуть усунуті, - позовна заява вважатиметься неподаною і буде йому повернута.
Копію ухвали надіслати позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала складена та підписана 30.06.2026.
Суддя О. Я. Ярмола