Справа № 201/6646/25
Провадження № 2/201/5219/2026
УХВАЛА
29 червня 2026 року Соборний районний суд
міста Дніпра
у складі головуючого судді - Федоріщева С.С.,
за участю секретаря судового засідання Максимової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Дніпрі клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Багдасарової Вікторії Миколаївни про закриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Управління-служба у справах дітей Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради про встановлення участі та спілкування батька з дитиною,-
ВСТАНОВИВ:
28 травня 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Управління-служба у справах дітей Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради про встановлення участі та спілкування батька з дитиною та просив:
1.Зобов`язати ОСОБА_1 надати відомості ОСОБА_2 щодо місцезнаходження та проживання ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та у разі їх зміни повідомити протягом наступного дня після їх зміни;
2.Зобов`язати ОСОБА_1 не чинити опір у спілкування ОСОБА_2 з сином ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у тому числі розблокувати його номер телефону для спілкування з батьком та у разі зміни номеру телефону повідомити наступного дня після його зміни;
3.Визначити способи участі ОСОБА_2 у спілкуванні та вихованні малолітньої дитини, дозволивши ОСОБА_2 побачення та спілкування з малолітнім сином ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 встановивши наступний порядок зустрічей:
- особисті побачення без обмеження у часі з правом перебування сина за місцем проживання батька без присутності матері, з правом залишитись у батька на ніч у тому числі у Республіці Польща або на території проживання в іншій державі сина;
- особисті побачення без обмеження у часі з правом перебування сина за місцем фактичного мешкання батька без присутності матері, з правом залишитись у батька на ніч;
- половину існуючих канікул сина проводити з батьком;
- спільного відпочинку у період щорічної відпустки протягом п`ятнадцяти днів та протягом відпустки, як учасника бойових дій з завчасним попередженням матері дитини;
- необмежене спілкування батька з сином особисто засобами телефонного, поштового, електронного та іншого зв`язку, надавши батьку та матері право змінювати порядок та узгоджувати час спілкування з дитиною за їх взаємною згодою, враховуючи добровільне волевиявлення дитини на таке спілкування.
В обґрунтування позовних вимог послався на те, що 15.06.2013 року між позивачем та відповідачем було укладено шлюб, який рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 14.12.2021 року по справі №201/10593/21 було розірвано.
Від шлюбу, колишнє подружжя має сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до судового наказу виданого 22.11.2021 року по справі №201/10594/21 відбувалося стягнення аліментів.
Рішенням суду по справі №201/6325/24 зменшено розмір аліментів, та постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22.07.2024 року залишено без змін.
Після розірвання шлюбу, позивач нормально спілкувався з сином, але після оголошення військового стану ОСОБА_1 разом із сином позивача ОСОБА_3 виїхала до Польщі. Спілкування із сином продовжувалось в телефонному режимі.
Наприкінці 2022 року ОСОБА_1 , заблокувала телефон сина і батько не міг навіть йому додзвонитись.
Доказом того, що наразі дитина з матір`ю знаходиться за межами України є постанова Дніпровського апеляційного суд по справі №201/6325/24.
В подальшому позивач намагався шляхом надсилання смс-повідомлень через соціальні месенджери написати сину та колишній дружині щодо надання можливості спілкування з сином та підтримання з ним зв`язку як батька та сина.
ОСОБА_1 заблокувала його в телефоні та наразі відсутній будь-який зв`язок з сином та невідоме їх місце перебування. Лише зі сторінки ОСОБА_4 відомо, що вони проживають у Польщі.
03 листопада 2025 року заочним рішенням Соборного районного суду міста Дніпра позов задоволено у повному обсязі.
25 травня 2026 року до суду надійшла заява представника відповідачки ОСОБА_1 - адвоката Багдасарової Вікторії Миколаївни, у якій вона просила заочне рішення від 03 листопада 2025 року у даній справі скасувати, а провадження у справі закрити через її непідсудність судам Української юрисдикції.
01 червня до суду надійшла заява представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Зайця Павла Леонідовича, у якій він заперечував проти скасування заочного рішення та проти закриття провадження у справі з підстав, наведених у заяві представника відповідачки ОСОБА_1 - адвоката Багдасарової Вікторії Миколаївни.
03 червня 2026 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Багдасарової Вікторії Миколаївни задоволено в частині скасування заочного рішення, справу призначено до розгляду в загальному порядку.
29 червня 2026 року до суду надійшло клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Багдасарової Вікторії Миколаївни про закриття провадження у даній через її непідсудність судам Української юрисдикції у зв`язку із тривалим постійним проживанням дитини сторін ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір`ю (відповідачкою по справі) за кордоном, у якому фактично продубльовано доводи, викладені у її відповідній заяві від 25 травня 2026 року.
В судове засідання представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Багдасарова Вікторія Миколаївна подала письмову заяву, у якій просила задовольнити її клопотання про закриття провадження у справі.
Представник позивача ОСОБА_2 адвокат Заєць Павло Леонідович проти задоволення цього клопотання заперечував, подав до суду письмову заяву про завершення підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.
Третя особа свого представника до суду не направила, про дату час та місце судового засідання повідомлена належним чином, заяв та клопотань до суду не надіслала.
За таких обстави, на підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами.
Дослідивши клопотання про закриття провадження та оцінивши надані докази, у їх сукупності з увагою на їх належність, допустимість та достатність, проаналізувавши доводи, які викладені у цьому клопотанні і співставивши їх з матеріалами справи, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
Судом встановлено, що15.06.2013 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачкою ОСОБА_1 було укладено шлюб, який рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 14.12.2021 року по справі №201/10593/21 було розірвано.
Від шлюбу, колишнє подружжя має сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до судового наказу виданого 22.11.2021 року по справі №201/10594/21 відбувалося стягнення аліментів.
Рішенням суду по справі №201/6325/24 зменшено розмір аліментів, та постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22.07.2024 року залишено без змін.
Після оголошення військового стану ОСОБА_1 разом із сином позивача ОСОБА_3 виїхала до Польщі. Спілкування позивача ОСОБА_2 із сином продовжувалось в телефонному режимі. За твердженням позивача, наприкінці 2022 року відповідачка ОСОБА_1 заблокувала телефон сина і батько не міг навіть йому додзвонитись, тому він й звернувся до суду із даним позовом.
Отже, судом також встановлено, що ОСОБА_1 з весни 2022 року по теперішній час разом з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , через військове вторгнення російської федерації до України та оголошення воєнного стану постійно проживає у Польщі.
Ця обставина визнається сторонами та в сенсі вимог частин 1 та 4 ст.82 ЦПК України не підлягає доказуванню, оскільки позивач ОСОБА_2 зазначив у своєму позові: «Доказом того, що наразі дитина з матір`ю знаходиться за межами України є постанова Дніпровського апеляційного суд по справі №201/6325/24».
Більш того, як випливає з наданих документів, відповідачка ОСОБА_1 разом з сином ОСОБА_5 проживає за адресою: АДРЕСА_1 - на підставі укладеного договору оренди житла, який є дійсним до 30.06.2027. При цьому відповідачка ОСОБА_1 постійно працює у Краківській опері у якості кравця опери з 09.05.2022 по теперішній час, за місцем роботи характеризується позитивно.
Наданими доказами також підтверджується, що син сторін по справі - ОСОБА_3 з 16.03.2022 по теперішній час навчається у Початковій школі з інтеграційними відділеннями №30 ім. Казіємєжа Пуласького у Кракові. Відповідно до наданої Початковою школою інформації ОСОБА_3 добре опанував польську мову і не має мовних бар`єрів ані під час уроків, ані у спілкуванні з однолітками. При цьому він регулярно відвідує уроки та додаткові заняття, намагаючись добре до них готуватися. Під час уроків розмовляє польською мовою, підтримує добрі стосунки з вчителями та охоче співпрацює з ними. Виходячи зі своїх можливостей, бере активну участь у заняттях і вміє працювати в групі. ОСОБА_6 охоче бере участь у всіх шкільних та класних заходах, а також у позашкільних заходах та екскурсіях. У вільний від навчання час ОСОБА_3 на постійній основі відвідує заняття з плавання з вересня 2024 по теперішній час. Також ОСОБА_3 відвідує приватні уроки з вивчення англійської мови, заняття математики, малювання, заняття з боксу. ОСОБА_3 має друзів однолітків, є відкритою до спілкування дитиною, однак з певними особливостями, через що перебуває під наглядом психолога, за рекомендацією якого необхідно уникати будь-яких стресових ситуацій, оскільки вони мають вкрай негативний вплив за стан здоров`я дитини.
Таким чином, суд доходить до висновку про те, що наведені обставини свідчать про доведеність факту постійного проживання в Польщі малолітньої дитини - ОСОБА_7 , щодо якого позивачем ОСОБА_2 заявлені позовні вимоги про участь та спілкування дитини з батьком у даній справі.
Доходячи до такого висновку, суд також бере до уваги той факт, що згідно з вимогами ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, тощо обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Абзацем третім пункту 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженим постановою КМУ від 24.09.2008 №866 з наступними змінами, передбачено: «Працівник служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини проводить бесіду з батьками та відвідує дитину за місцем проживання, про що складає акт обстеження умов проживання за формою згідно з додатком 9, а також звертається до соціального закладу та/або фахівця із соціальної роботи для забезпечення проведення оцінки потреб сім`ї з метою встановлення спроможності матері, батька виконувати обов`язки з виховання дитини та догляду за нею».
В даному ж випадку, Орган опіки та піклування Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради зобов`язаний надати суду офіційний письмовий висновок щодо розв`язання спору на основі бесіди з батьками та дитиною, що є неможливим за викладених обставин.
Так, у заяві від 03.11.2025 представника третьої особи - Управління-служба у справах дітей Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради - зазначено про неможливість надати суду акт обстеження умов проживання дитини, оскільки дитина проживає у Польщі, а не на території Соборного району міста Дніпра (а.с.46.)
Надаючи оцінку доводам сторін та аналізуючи встановлені факти і надані суду докази в контексті клопотання про закриття провадження у справі, суд виходить з наступного з того, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA97 v. UKRAINE, №19164/04, §47, ЄСПЛ, від 21.10.2010).
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.
Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суб`єктний склад такого спору, суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.
Так, відповідно до статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частиною першою ст.19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Поряд з цим, згідно з вимогами частин першої та другої ст.3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.
Частиною першою статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Крім того, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, передбачено інші правила, ніж ті, що визначено у відповідному акті законодавства України, то згідно із частиною другою статті 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV "Про міжнародні договори України" (далі - Закон № 1906-IV), статті 3 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV "Про міжнародне приватне право" застосовуються правила міжнародного договору.
Враховуючи положення статті 9 Конституції України, статті 26 Віденської конвенції, статей 15, 19 Закону № 1906-IV, міжнародно-правовий принцип сумлінного виконання міжнародних зобов`язань, при здійсненні правосуддя суди повинні враховувати, що існує пріоритет міжнародного договору України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, над національним законом та іншими актами законодавства, крім Конституції України. Тобто якщо таким міжнародним договором встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Відповідно до вимог п.b ст. 3 Конвенції «Про юрисдикцію, право, що застосовується, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей» від 19 жовтня 1996 року, яка набрала чинності для України 1 лютого 2008 року, - далі: Конвенція від 19.10.1996, передбачені нею заходи стосуються права опіки, у тому числі права стосовно піклування про особу дитини та, зокрема, право визначати місце проживання дитини, а також права на спілкування, у тому числі право брати дитину на обмежений період у місце інше, ніж звичайне місце проживання дитини.
Правилами щодо юрисдикції, які закріплені у Конвенції від 19.10.1996, запроваджено загальний підхід до визначення юрисдикції, який забезпечує визначеність для сторін, і може, таким чином, сприяти недопущенню спроб пошуку «зручного суду».
Правило статті 5 Конвенції від 19.10.1996 визначає місце постійного проживання дитини як первинну підставу для визначення юрисдикції, сприяє зверненню батьків до влади з питань опіки, доступу контактів і переміщення в тих Договірних Державах, де їх дитина живе.
Згідно пункту 10 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» визнання рішення іноземного суду - поширення законної сили рішення іноземного суду на територію України в порядку, встановленому законом.
Статтею 81 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських відносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Згідно з частиною першою статті 82 Закону України «Про міжнародне приватне право» визнання та виконання рішень, визначених у статті 81 цього Закону, здійснюється у порядку, встановленому законом України.
Статтею 471 ЦПК України визначено, що рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, визнається в Україні, якщо його визнання передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.
Під принципом взаємності розуміють принцип, відповідно до якого держави на своїй території повинні надавати одна одній аналогічні права та приймати зобов`язання.
Принцип взаємності у міжнародному приватному праві вважається основою міжнародного співробітництва, що дозволяє зумовити дружнє ставлення однієї держави до іншої адекватним ставленням у відповідь.
В даному випадку, міжнародним договором, на підставі якого в Україні може бути визнано рішення суду республіки Польща, є зазначена Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року, учасницею якої є також республіка Польща.
Конвенцією визначено її цілі, якими є: визначити державу, органи якої мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини; визначити, яке право застосовується такими органами при здійсненні їхньої юрисдикції; визначити право, що забезпечується до батьківської відповідальності; забезпечити визнання та виконання таких заходів в усіх Договірних Державах; запровадити таке співробітництво між органами Договірних держав, яке може бути необхідним для досягнення цілей цієї Конвенції (стаття 1).
Наведені норми дають підстави для висновку, що юрисдикція спорів щодо батьківського піклування має визначатися залежно від звичайного місця проживання дитини.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 31 липня 2024 року у справі № 760/18630/22 (провадження № 61-6796св24).
Поняття «звичайне місце проживання дитини» не визначене цією Конвенцією, оскільки таке місце проживання дитини має визначатися Договірними Державами в кожному конкретному випадку на підставі фактичних обставин.
Звичайне місце проживання відповідає місцю, яке відображає певний ступінь інтеграції дитини в соціальне і сімейне середовище. З цією метою, зокрема, повинні братися до уваги тривалість, регулярність, умови і причини перебування дитини на території держави-члена і переїзду сім`ї в цю державу, громадянство дитини, місце і умови відвідування школи, мовні знання, а також сімейні та соціальні відносини дитини в цій державі.
У разі неможливості встановлення судом звичайного місця проживання дитини, до спірних правовідносин підлягатимуть застосуванню правила статті 6 Конвенції, відповідно до яких (1) для дітей-біженців та дітей, які внаслідок суспільних негараздів в їхній країні переміщені до інших держав, органи Договірної Держави, на території якої ці діти перебувають у результаті їхнього переміщення, мають юрисдикцію, передбачену в пункті 1 статті 5. (2) Положення попереднього пункту також застосовуються до дітей, чиє звичайне місце проживання не може бути встановлене.
Юрисдикція спору ґрунтується на визначенні звичайного місця проживання дитини та вирішується у кожному конкретному спорі залежно від встановлених фактичних обставин справи.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 212/4948/23 (провадження № 61-16830св23).
З огляду на викладене, суд доходить до висновку про те, що дана справа непідсудна судам Української юрисдикції, та ініційований ОСОБА_2 спір про встановлення участі та спілкування батька з дитиною підлягає вирішенню компетентним судом за місцем звичайного проживання малолітнього ОСОБА_7 у Республіці Польща відповідно до правил Конвенції від 19.10.1996 року.
До схожого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 червня 2026 року по справі №753/17854/24.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3, 4, 19, 82, 247, 255, 258-260 ЦПК України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Заяву представника ОСОБА_1 адвоката Багдасарової Вікторії Миколаївни про закриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Управління-служба у справах дітей Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради про встановлення участі та спілкування батька з дитиною - задовольнити.
Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Управління-служба у справах дітей Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради про встановлення участі та спілкування батька з дитиною - закрити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя С.С. Федоріщев