ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
24 червня 2026 року м. Львів Справа № 299/5323/25 пров. № Н-А/857/55016/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Іщук Л.П., Пліша М.А.,
за участю секретаря судового засідання Демчик Л.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові заяву ОСОБА_1 про перегляд постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року за нововиявленими обставинами у справі №299/5323/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправними та скасування постанов і рішення,-
в с т а н о в и в :
27.10.2025, ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до відповідачів в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Закарпатській області Державної служби України з питань безпеки на транспорті Павлія Н.І. та Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - Укртрансбезпека, відповідач) про визнання протиправними та скасування постанови № ПС006110 від 12.08.2025 та рішення Державної служби України з питань безпеки на транспорті про відмову у її скасуванні №8910/3.3/15-25 від 14.10.2025.
В ході судового розгляду, позивач подав 04.11.2025 заяву про зміну предмету позову зазначивши про необхідність визнання протиправною та скасування постанови Відділу державного (нагляду) контролю у Закарпатській області Державної служби України з питань безпеки на транспорті від 19.08.2025 №ПС006116 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 132-2 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 51000 гривень.
Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 04 грудня 2025 позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано рішення Державної служби України з безпеки на транспорті №8910/3.3/15-25 від 14.10.2025, постанову про накладення адміністративного стягнення Відділу державного нагляду (контролю) у Закарпатській області Державної служби України з питань безпеки на транспорті № ПС006110 від 12.08.2025 за ч.4 ст.132-2 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 51000 гривень.
Визнано протиправною та скасовано постанову Відділу державного (нагляду) контролю у Закарпатській області Державної служби України з питань безпеки на транспорті від 19.08.2025 №ПС006116 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 132-2 КУпАП у виді штрафу у розмірі 51000 гривень.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Укртрансбезпеки судовий збір в сумі 484,48 грн.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2026 апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті задоволено.
Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 04 грудня 2025 у справі № 299/5323/25 - скасовано та прийнято нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Закарпатській області Державної служби України з питань безпеки на транспорті Павлія Назара Івановича та Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправними та скасування постанов і рішення, відмовлено.
Позивач, посилаючись на наявність підстав, передбачених ст. 361 КАС України, звернувся до суду з заявою про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2026.
Вказана заява мотивована тим, що як докази при прийнятті обох оспорюваних постанов відповідачем ПС №006110 та ПС №006116 були використані одні й ті ж документи, а саме, доповідна записка №27759/27/18-25 від 10.07.2025; постанова №017816 від 19.08.2025 щодо ФОП ОСОБА_2 ; акт №017652 від 09.07.2025; направлення на рейдову перевірку №000509 від 03.07.2025; товарно-транспортна накладна (ТТН) №419 від 08.07.2025.
Беручи до уваги, що факт повторного притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення одного і того ж самого правопорушення, підтверджується одними і тими ж самими доказами став відомий лише після отримання відповідей на адвокатські запити представника позивача 01.04.2026, а раніше дані обставини не були відомі ОСОБА_1 та він не володів і не міг володіти такими відомостями на час розгляду справи, тому ставиться питання переглянути судове рішення за нововиявленими обставинами.
З приводу відсутності порушень вагових та габаритних параметрів то позивач вказує на те, що зі змісту ст. 132-2 КУпАП адміністративна відповідальність вантажовідправника настає виключно за внесення відомостей про масу або габарити вантажу до товарно-транспортної накладної, що не відповідають фактичним даним, зазначеним в цій ТТН, а не за саме перевезення із порушенням норм, визначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху (ПДР).
Отже, посадова особа відповідача не пересвідчилась чи відповідає дійсності заявлена в ТТН №419 маса вантажу та загальна маса транспортного засобу разом із вантажем та не здійснено вимірювання (зважування) - процесу визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу.
Стороною відповідача подано відзив на заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами та вказується на те, що наведені обставини не є нововиявленими та могли бути відомі заявнику при належній процесуальній поведінці.
Крім того зазначено, що навіть за умови врахування доводів заявника, вони не спростовують встановлених судом фактів, не впливають на правову оцінку дій позивача та не змінюють висновків суду щодо правомірності оскаржених постанов, тому просить в заяві відмовити.
Також, відповідачем було подано заяву про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, однак така подана з порушенням строку, за п`ять днів до судового засідання, тому в задоволенні вказаної заяви відмовлено.
В судове засідання для розгляду апеляційної скарги учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до ч.4 ст. 229, ст. 313, ст. 368 КАС України апеляційний суд ухвалив розгляд заяви здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Відповідно до ст. 362 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати заяву про перегляд судового рішення суду будь-якої інстанції, яке набрало законної сили, за нововиявленими або виключними обставинами.
Згідно ч. 1 ст. 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.
Частиною 2 статті 361 КАС України визначено, що підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є:
1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;
2) встановлення вироком суду або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі;
3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягає перегляду.
Відповідно до ч. 4 ст. 361 КАС України не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами:
1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи;
2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 09 червня 2011 (справа «Желтяков Проти України» заява №4994/04) наголосив на тому, що право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (пункт 42).
Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов`язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру.
В рішенні у справі «Христов проти України» від 19 лютого 2009, заява № 24465/04, Європейський суд з прав людини зазначив, що:
п. 33. «… право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (справа «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], № 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII).
п. 34. « Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу resjudicata (див. там же, п. 62), тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. справу «Рябих проти росії» (Ryabykh v. russia), № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-IX)».
Поряд з наведеним, колегія суддів зазначає на тому, що в адміністративному судочинстві перегляд судових рішень у зв`язку з нововиявленими обставинами є особливим видом провадження. На відміну від перегляду судового рішення в порядку апеляційного та касаційного оскарження, підставою такого перегляду не є недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки учасники судового розгляду не знали про неї та, відповідно, не могли надати суду дані про неї. Тобто перегляд справи у зв`язку з нововиявленими обставинами має на меті не усунення судових помилок, а лише перегляд уже розглянутої справи з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення судового рішення.
Водночас апеляційний суд зауважує, що істотними обставинами справи вважаються ті, які можуть вплинути на рішення суду, яке набрало законної сили, а це, передусім, ті, що взагалі не були предметом розгляду по даній адміністративній справі в адміністративному суді, у зв`язку з тим, що вони не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою на час розгляду справи.
Не вважаються нововиявленими нові обставини, які виявлені після ухвалення судом рішення, а також ті обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі. Обставини, що виникли чи змінилися після ухвалення судом рішення, а також обставини, на які посилався учасник судового процесу у своїх поясненнях, або які могли бути встановлені в разі виконання судом вимог процесуального закону, теж не можуть визнаватися нововиявленими.
Отже, нововиявлені обставини - це юридичні факти (фактичні обставини) справи, які мають істотне значення для вирішення справи по суті, існували в період первинного провадження і ухвалення судового акта, але не були і не могли бути відомі ні сторонам, ні третім особам, їхнім представникам, іншим учасникам адміністративного процесу, ні суду, за умови виконання ними всіх вимог закону для об`єктивного повного і всебічного розгляду справи та ухвалення законного й обґрунтованого судового рішення.
Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення, та породжують процесуальні наслідки, впливають на законність і обґрунтованість ухваленого без їх врахування судового рішення.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що наведені заявником обставини не є нововиявленими обставинами в розумінні пункту 1 частини 2 статті 361 КАС України з огляду на наступне.
Так, суд першої інстанції при задоволенні позовних вимог виходив з того, що ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності саме як вантажовідправника, що не є тотожним поняттю «уповноважена посадова особа» у контексті даного правопорушення. Останнє, передбачене ч. 4 ст. 132-2 КУпАП, має своїм об`єктом порушення порядку внесення відомостей до товарно транспортної накладної (ТТН).
Проте, позивач не здійснював безпосереднього внесення відомостей до ТТН та не підписував їх, не здійснював оперативного контролю за вагою вантажу та маршрутом його перевезення.
Виконавши свій обов`язок, затвердивши внутрішній розподіл обов`язків та делегувавши ці функції бухгалтеру ОСОБА_3 , ОСОБА_1 не вчинив ні умисних, ні необережних дій (бездіяльності), які б прямо призвели до порушення порядку внесення даних до ТТН №419 від 08.07.2025.
Отже, на думку суду першої інстанції, позивач не є суб`єктом правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 132-2 КУпАП, оскільки не вчиняв дій, які утворюють його об`єктивну сторону, та не мав можливості впливати на фактичні обставини перевезення та фактично не вчиняв адміністративного правопорушення.
Не погодившись з наведеним судовим рішенням стороною відповідача було подано апеляційну скаргу, в якій покликання мались на те, що хоча бухгалтер ОСОБА_3 наділена повноваженнями та зобов`язана згідно трудового договору вносити відомості до ТТН, здійснювати контроль за своєчасним і правильним оформленням первинних документів, однак ФОП ОСОБА_1 подібне не звільняє від відповідальності як керівника.
Також, на думку апелянта не було враховано та не досліджувалась та обставина, чи складалася ТТН №419 від 08.07.2025 саме бухгалтером ОСОБА_3 , а тому судом зроблено висновок, який не відповідає обставинам справи.
Восьмий апеляційний адміністративний суд в постанові від 25 лютого 2026 у справі №299/5323/25 в межах доводів апеляційної скарги прийшов до висновку, що статтею 132-2 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність у виді штрафу, що накладається на спеціального суб`єкта - уповноважену посадову особу вантажовідправника.
Відповідно до ст. 14 КУпАП посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення зв`язані недодержанням установлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоров`я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до службових обов`язків.
Як свідчили фактичні обставини справи, під час перевірки 09.07.2025 встановлено ТТН № 419 від 08.07.2025, згідно якої вантажовідправником був ФОП ОСОБА_1 , фактична маса транспортного засобу не відповідала фактичним даним понад 30% при допустимих 24 т (обмеження ваги при перевезенні дорогою місцевого значення) при перевезенні вантажу; перевозився вантаж щебінь фракції 20-40, а фактична маса транспортного засобу складала 41 509 т, при допустимих 24 т (обмеження ваги при перевезенні дорогою місцевого значення), що складало 72,95% при перевезенні подільного вантажу.
Дані щодо відповідальної особи вантажовідправника взято з бази даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та таким є ОСОБА_1 .
Врахувавши зазначене, на думку апеляційного суду був доведеним факт вчинення позивачем порушення пункту 22.5 ПДР та наявності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 132-2 КУпАП, а отже оскаржені постанови відповідачем були прийняті правомірно.
Стосовно доводів ОСОБА_1 , з якими погодився і суд першої інстанції, що позивач не є суб`єктом правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 132-2 КУпАП, оскільки саме бухгалтер наділена повноваженнями та зобов`язана згідно посадової інструкції вносити дані до ТТН, здійснювати контроль за своєчасним і правильним оформленням первинних документів ФОП, то суд апеляційної інстанції визнав їх помилковими.
Виходив з того, що вказана ТТН підписана позивачем (а.с.14, 101). Особа яка їх оформила не встановлена.
З наведеного вбачається, що ОСОБА_1 у поданій заяві покликається на обставини, які не досліджувались судом апеляційної інстанції та не містились у доводах апеляції, а судове рішення першої інстанції не містило мотивів які б охоплювали подібні обставини та слугували підставою для задоволення позовних вимог. Причому, позивач не оскаржував останнє з приводу відсутності оцінки, щодо повторного притягнення до адміністративної відповідальності позивача за вчинення одного і того ж самого правопорушення, підтвердженого одними і тими ж самими доказами.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на вище наведену норму ч. 4 ст. 361 КАС України, а саме, не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами, а саме, докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були ним встановлені.
Крім того, покликання позивача на те, що факт повторного притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення одного і того ж самого правопорушення, що підтверджується одними і тими ж самими доказами став відомий лише після отримання відповідей на адвокатські запити представника позивача 01.04.2026, а раніше дані обставини не були відомі ОСОБА_1 та він не володів і не міг володіти такими відомостями на час розгляду справи, є необґрунтованими, позаяк при належній процесуальній поведінці позивача такі мали бути йому відомі.
Суд також звертає увагу на неодноразові листування позивача з відповідачем та позасудове оскарження оспорених постанов виходячи з матеріалів справи (а.с.12, 29-33, 36-38).
З наведеного можна зробити висновок, що доводи наведені у заяві позивачем можуть бути реалізовані шляхом подання окремого позову, однак не вирішуються через інститут нововиявлених обставин.
Таким чином, вказані ОСОБА_1 у своїй заяві обґрунтування, свідчать про його фактичну незгоду з висновком апеляційного суду від 25 лютого 2026 у справі №299/5323/25 щодо відмови в задоволенні позову в цій справі з інших підстав та такі не можуть вважатися нововиявленими за своїм визначенням.
Оскільки заява про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, подана ОСОБА_1 , не містить нововиявлених обставин, визначених частиною другою статті 361 КАС України, тому суд вважає, що у задоволенні заяви останнього необхідно відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 КАС України, у разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу.
Судові витрати згідно ст. 139 КАС України розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 77, 361, 362, 368, 369 КАС України, суд, -
у х в а л и в :
у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року за нововиявленими обставинами у справі №299/5323/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправними та скасування постанов і рішення - відмовити.
Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року у справі №299/5323/25 залишити в силі.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді Л. П. Іщук
М.А. Пліш