Єдиний унікальний номер справи № 824/48/26
Провадження № 22-ск/824/18/2026
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 червня 2026 року Київський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
при секретарі Павловій В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заявуBIANCOMARMO S.R.L. (Італія) про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 30 грудня 2025 року у справі №115/2025 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОСЕРВІС-БУДМАТЕРІАЛИ» (Україна) до BIANCOMARMO S.R.L. (Італія) про стягнення 169 323,72 євро,
ВС Т А Н О В И В :
25 травня 2026 року BIANCOMARMO S.R.L. (Італія) звернулося до Київського апеляційного суду як до суду першої інстанції із заявою про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 30 грудня 2025 року у справі №115/2025 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОСЕРВІС-БУДМАТЕРІАЛИ» (Україна) до BIANCOMARMO S.R.L. (Італія) про стягнення 169 323,72 євро.
В зазначеній заяві заявник зазначив, що рішенням МКАС при ТПП України від 30 грудня 2025 року у справі № 115/2025, з урахуванням виправлень, внесених рішенням від 27 лютого 2026 року, частково задоволено позов ТОВ «Техносервіс Будматеріали» та стягнуто із заявника 145 040,82 євро заборгованості а також 3 500 доларів США витрат на правничу допомогу.
На обґрунтування вимог про скасування зазначеного рішення заявник посилається на те, що Контракт № 133 від 04 серпня 2023 року, на підставі якого виник спір та який містить арбітражне застереження, є удаваним правочином, укладеним для приховання реальних правовідносин сторін щодо купівлі-продажу мармуру, що, на його думку, підтверджується листуванням сторін, інвойсами, проформами, платіжними документами, матеріалами кримінального провадження в Італії та іншими доказами, поданими до арбітражу.
Заявник вважає, що за правилами статті 235 ЦК України удаваний правочин є нікчемним, а тому МКАС був зобов`язаний за власною ініціативою перевірити доводи щодо його удаваності та надати оцінку відповідним доказам незалежно від наявності чи відсутності окремої позовної вимоги про визнання такого правочину удаваним. Натомість арбітражний суд, як зазначає заявник, відмовився досліджувати ці обставини з підстав відсутності самостійної позовної вимоги, чим неправильно застосував норми українського матеріального права, обраного сторонами для врегулювання спору.
Також заявник стверджує, що у разі встановлення удаваності Контракту № 133 арбітражне застереження, яке є складовою цього договору, також не може вважатися чинним, а відтак відсутні правові підстави для здійснення арбітражем юрисдикції щодо розгляду спору. У зв`язку з цим заявник вважає арбітражну угоду недійсною за законом, якому сторони її підпорядкували, а саме за правом України.
Крім того, заявник посилається на те, що оскаржуване рішення суперечить публічному порядку України, оскільки, на його переконання, ухвалене без перевірки доводів про нікчемність правочину, порушує фундаментальні засади цивільного права, зокрема принципи свободи договору, обов`язковості договору, юридичної визначеності та обов`язок суду враховувати нікчемність правочину ex officio. З огляду на наведене заявник просить скасувати рішення МКАС при ТПП України на підставах, передбачених пунктом 1 частини другої та пунктом 2 частини другої статті 459 ЦПК України.
08 червня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшли подані 05 червня 2026 року товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОСЕРВІС-БУДМАТЕРІАЛИ» (Україна) заперечення на заяву та клопотання про поновлення строку для подання цих заперечень.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 червня 2026 року поновлено товариству з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОСЕРВІС-БУДМАТЕРІАЛИ» (Україна) строк на подання заперечень на заяву.
В судовому засіданні 18 червня 2026 року представник заявника - Цімерман О.І. заяву підтримав з підстав, наведених в ній, та просив задовольнити у повному обсязі.
Представник ТОВ «ТЕХНОСЕРВІС-БУДМАТЕРІАЛИ» (Україна) - Надельнюк Р.О. в судовому засіданні заперечував проти задоволення заяви, просив суд відмовити у її задоволенні з підстав, наведених в письмових запереченнях.
Вислухавши пояснення представників учасників арбітражного розгляду, вивчивши заяву разом з доданими до неї матеріалами, дослідивши матеріали арбітражної справи АС № 115/2025, суд дійшов наступного:
Судом встановлено, що сторонами по справі 04 серпня 2023 року було укладено контракт № 133, відповідно до умов якого BIANCOMARMO S.R.L. (Італія) зобов`язався продати, а ТОВ «ТЕХНОСЕРВІС-БУДМАТЕРІАЛИ» (Україна) купити товари, кількість та якість яких вказані в специфікації до контракту, що складає його невід`ємну частину.
Замовник ТОВ «ТЕХНОСЕРВІС-БУДМАТЕРІАЛИ» (Україна), посилаючись на порушення BIANCOMARMO S.R.L. (Італія) умов Контракту, звернувся з позовом до МКАС при ТПП України про стягнення з продавця збитків, штрафу, трьох процентів річних з простроченого боргу з не поставки та повернення переплати, збитків за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності та вимог валютного законодавства. Згідно з позовною заявою, ціна позову становить 169323,73 доларів США.
Рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 30 грудня 2025 року позов задоволено частково, стягнуто з BIANCOMARMO S.R.L. (Італія) на користь ТОВ «ТЕХНОСЕРВІС-БУДМАТЕРІАЛИ» (Україна) 145 040,82 євро, а також 3 500,00 доларів США на відшкодування понесених позивачем витрат на правову допомогу. В решті позову відмовлено.
Порядок оскарження рішень міжнародних комерційних арбітражів встановлено Розділом VIII ЦПК України.
Відповідно до частин другої та четвертої статті 454 ЦПК України рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути оспорено в порядку, передбаченому цим розділом, якщо місце арбітражу знаходиться на території України.
Заява про скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу подається до апеляційного загального суду за місцезнаходженням арбітражу.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» арбітраж - будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України (додатки № 1 і № 2 до цього Закону).
Частиною першою статті 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» визначено, що арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв`язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.
Згідно з положеннями частини першої статті 20 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» сторони можуть на свій розсуд домовитись про місце арбітражу. У разі відсутності такої домовленості місце арбітражу визначається третейським судом з урахуванням обставин справи, включаючи фактор зручності для сторін.
Частинами першою, другою статті 34 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» передбачено, що оспорювання в суді арбітражного рішення може бути проведено тільки шляхом подання клопотання про скасування згідно з пунктами 2 та 3 цієї статті.
Арбітражне рішення може бути скасоване судом, зазначеним в пункті 2 статті 6, лише у разі, якщо:
1) сторона, що заявляє клопотання про скасування, подасть докази того, що:
одна із сторін в арбітражній угоді, зазначеній у статті 7, була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки - за законом України; або
її не було належним чином повідомлено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або
рішення винесено щодо не передбаченого арбітражною угодою спору або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди, проте, якщо постанови з питань, які охоплюються арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, що не охоплюються такою угодою, то може бути скасована тільки та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що не охоплюються арбітражною угодою; або
склад третейського суду чи арбітражна процедура не відповідали угоді сторін, якщо тільки така угода не суперечить будь-якому положенню цього Закону, від якого сторони не можуть відступати, або, за відсутності такої угоди, не відповідали цьому Закону; або
2) суд визначить, що:
об`єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законодавством України; або арбітражне рішення суперечить публічному порядку України.
Відповідно до статті 459 ЦПК України рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути скасоване судом лише у випадках, передбачених цією статтею, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж».
Рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути скасовано у разі, якщо: сторона, що подала заяву про скасування, надасть докази того, що: одна із сторін в арбітражній угоді була недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки - за законом України; або її не було належним чином повідомлено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або рішення винесено щодо не передбаченого арбітражною угодою спору або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди, проте якщо постанови з питань, які охоплюються арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, що не охоплюються такою угодою, то може бути скасована тільки та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що не охоплюються арбітражною угодою; або склад міжнародного комерційного арбітражу або арбітражна процедура не відповідали угоді сторін, якщо тільки така угода не суперечить закону, від якого сторони не можуть відступати, або, за відсутності такої угоди, не відповідали закону; або суд визначить, що: відповідно до закону спір, з огляду на його предмет, не може бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу; або арбітражне рішення суперечить публічному порядку України.
Отже, тягар доведення наявності підстав для скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу покладається на сторону, яка звертається із заявою про скасування такого рішення.
Рішення державного суду про скасування арбітражного рішення, як результат розгляду справи про оспорювання цього рішення, може бути винесено лише за наявності (доведеності) хоча б однієї з підстав, передбачених частиною другою статті 34 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», частиною другою статті 459 ЦПК України.
Отже, існує вичерпний перелік підстав, за наявності яких арбітражне рішення може бути скасоване. При цьому, суд не вправі перевіряти рішення міжнародного арбітражу по суті спору.
Звертаючись із заявою про скасування рішення МКАС при ТПП України від 30 грудня 2025 року, заявник як основну підставу для його скасування зазначав, що Контракт № 133 є удаваним правочином, а відтак, на його переконання, недійсним (нікчемним) у повному обсязі. Виходячи з цього, заявник стверджував, що недійсним є і арбітражне застереження, яке міститься у пункті 11.1 Контракту, а тому МКАС при ТПП України не мав юрисдикції на розгляд спору.
На обґрунтування цієї позиції заявник зазначав, що удаваність правочину підлягала дослідженню арбітражем незалежно від наявності окремої позовної вимоги, оскільки, на його думку, нікчемність правочину суд зобов`язаний враховувати за власною ініціативою (ex officio). На переконання заявника, відмовившись досліджувати доводи про удаваність Контракту та вирішивши спір, виходячи з його дійсності, МКАС застосував положення удаваного правочину, не дослідив наслідків його недійсності, безпідставно визнав чинною арбітражну угоду та розглянув спір за відсутності юрисдикції.
Крім того, заявник вважав, що такі дії МКАС суперечать публічному порядку України, оскільки порушують фундаментальні засади цивільного права, зокрема принцип свободи договору, обов`язковість врахування судом нікчемності правочину за власною ініціативою та правила застосування наслідків удаваного правочину, передбачені статтею 235 ЦК України.
Надаючи оцінку доводам і запереченням учасників справи щодо суті заяви про скасування рішення МКАС при ТПП України від 30 грудня 2025 року, суд виходить з такого:
Відповідно до п.п. «а» п. 1 ч. 2 ст. 459 ЦПК України, рішення міжнародного комерційного арбітражу може бути скасовано судом у разі, якщо арбітражна угода є недійсною за законом, якому сторони її підпорядкували, а за відсутності такого визначення - за законом України.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення вимог, встановлених, зокрема, статтею 203 цього Кодексу. Частина 2 ст. 203 ЦК України передбачає, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність прямо встановлена законом (нікчемний правочин). У такому разі визнання його недійсним судом не вимагається. Частина 3 ст. 215 ЦК України визначає, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін заперечує його дійсність, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Цивільне законодавство України розмежовує нікчемні та оспорювані правочини, визначаючи при цьому, що нікчемність має місце лише у випадках, прямо передбачених законом (зокрема ст. 219, 220, 221, 224, 226, 228 ЦК України тощо). Водночас правочин, який вчинено удавано, регулюється спеціальною нормою ст. 235 ЦК України.
Згідно зі ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. При цьому закон прямо не встановлює ані нікчемності, ані оспорюваності удаваного правочину. Відповідно до ч. 2 ст. 235 ЦК України у разі встановлення удаваності правочину відносини сторін регулюються правилами правочину, який сторони фактично мали на меті.
Таким чином, правова конструкція удаваності не тотожна конструкції недійсності правочину, а її наслідком є не анулювання правочину як такого, а застосування правового режиму того правочину, який сторони фактично вчинили. З огляду на це положення ст. 204 ЦК України встановлюють презумпцію правомірності правочину, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або не визнана судом.
Звертаючись із заявою про скасування рішення МКАС, заявник посилається на те, що Контракт №133 є удаваним, а отже - недійсним (нікчемним), включно з арбітражним застереженням. Основна аргументація заявника зводиться до твердження, що фактичні відносини сторін відрізнялися від умов, закріплених у Контракті, у зв`язку з чим, на його думку, правочин підлягає кваліфікації як удаваний.
Водночас така позиція не враховує правову природу удаваного правочину. Сам по собі висновок про удаваність не означає автоматичної недійсності правочину, а тим більше - недійсності арбітражного застереження. Для застосування ст. 235 ЦК України необхідним є встановлення, який саме правочин сторони фактично мали на меті укласти замість формально оформленого договору.
У цьому контексті суд зазначає, що конструкція удаваності передбачає наявність «іншого» прихованого правочину, який підлягає встановленню та юридичній кваліфікації. Саме тому сторона, яка посилається на удаваність, повинна чітко визначити зміст фактичних правовідносин, що заміщують формально укладений договір.
У даному випадку доводи заявника фактично зводяться до того, що сторони уклали той самий договір купівлі-продажу, але на «інших умовах». Однак така позиція не свідчить про укладення іншого виду договору, відмінного за своєю правовою природою, а отже не утворює правової конструкції удаваного правочину у розумінні ст. 235 ЦК України.
Удаваність не може ототожнюватися з незгодою сторони щодо змісту чи виконання умов договору або з оспорюванням окремих його положень. Вона передбачає саме приховування іншого виду правочину, а не модифікацію умов того самого виду договору.
Водночас посилання заявника на нікчемність як наслідок удаваності є юридично необґрунтованим, оскільки ст. 235 ЦК України не містить припису про недійсність правочину, а встановлює спеціальні правові наслідки у вигляді застосування норм щодо фактично вчиненого правочину. Таким чином, відсутні підстави для автоматичного висновку про нікчемність правочину та, відповідно, арбітражної угоди.
Отже, ч. 2 ст. 235 ЦК України прямо передбачає, що якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Тлумачення статті 235 ЦК України свідчить, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків. Єдиним правовим наслідком кваліфікації правочину як удаваного є застосування до правовідносин, які виникли на його підставі норм, що регулюють цей правочин.
Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2022 року в справі № 576/564/21 (провадження № 61-19258св21) вказано, що: «якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним (стаття 235 ЦК України). У разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.
На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною умовою правомірності правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясувати питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме. Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права (статті 12, 81 ЦПК України). За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача. Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: а) факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; б) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; в) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином».
Тобто зазначені норми спростовують тезу заявника про недійсність удаваного правочину, оскільки у випадку недійсності правочину він не породжує будь-яких правових наслідків, тоді як ч. 2 ст. 235 ЦК України прямо встановлює інше - у разі встановлення удаваності правочину суд повинен виходити з того правочину, який сторони фактично вчинили, і застосовувати саме його правові наслідки. Отже, така конструкція передбачає не усунення правочину як недійсного, а навпаки - надання йому належної правової кваліфікації та застосування відповідного правового режиму, що свідчить про помилковість позиції заявника.
Таким чином, доводи заявника про недійсність арбітражної угоди як наслідок удаваності Контракту №133 ґрунтуються на неправильному розумінні правової природи удаваного правочину та не узгоджуються з положеннями ст. 203, 204, 215, 235 ЦК України.
Позиція заявника щодо відсутності у МКАС компетенції не може бути прийнята.
Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж» визначає, що до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися спори з договірних відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних зв`язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном.
У пункті 11.1. укладеного між сторонами контракту визначено, що всі суперечки, які можуть виникнути між сторонами за даним Контрактом, враховуючи суперечність у частині трактування і/або виконання Контракту, не врегульовані мирним шляхом, з вилученням підсудності судам загального права, підлягають передачі для вирішення в Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгівельно-промисловій палаті України в м. Києві відповідно з регламентом даного суду з застосуванням норм українського матеріального права. Рішення арбітражного суду є остаточним та обов`язковим для обох сторін.
Відповідно сторони Контракту уклали у письмовій формі арбітражну угоду у вигляді арбітражного застереження в договорі про передачу МКАС усіх спорів, які виникли або можуть виникнути між сторонами.
Частинами першою, другою статті 16 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» визначено, що третейський суд може сам прийняти постанову про свою компетенцію, в тому числі стосовно будь-яких заперечень щодо наявності або дійсності арбітражної угоди. Заява про відсутність у третейського суду компетенції може бути зроблена не пізніше подання заперечень щодо позову. Призначення стороною арбітра або її участь у призначенні арбітра не позбавляє сторону права зробити таку заяву. Заява про те, що третейський суд перевищує межі своєї компетенції, повинна бути зроблена, як тільки питання, яке, на думку сторони, виходить за ці межі, буде поставлено в ході арбітражного розгляду. Третейський суд може в будь-якому з цих випадків прийняти заяву, зроблену пізніше, якщо він визнає затримку виправданою.
Згідно з частиною 2 статті 16 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» і частиною другою статті 5 Регламенту МКАС при ТПП України заява про відсутність у МКАС компетенції може бути зроблена не пізніше подання заперечень щодо позову.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» сторона, яка знає про те, що яке-небудь положення цього Закону, від якого сторони можуть відступати, або яка-небудь вимога, згідно з арбітражною угодою, не були дотримані, і проте продовжує брати участь у арбітражному провадженні, не заявивши заперечень проти такого недотримання без невиправданої затримки, а якщо для цього передбачено будь-який строк, то протягом цього строку, вважається такою, що відмовилась від свого права на заперечення.
Статтею V Європейської конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж передбачена неможливість подання заперечень до державного суду з приводу повноважень арбітра, якщо такі не були заявлені в ході арбітражного процесу.
Обмінюючись позовною заявою та відзивом на позов, обидві сторони не вказували про те, що МКАС при ТПП України не має юрисдикцію щодо цієї справи. Також, відповідач письмово підтвердив, що сторони у справі погодили кандидатуру одноособового арбітра.
Також, звертаючись з цією заявою, відповідач зазначав, що ухвалене арбітражним судом рішення порушує публічний порядок України.
У постановах Верховного суду від 23 січня 2025 року у справі № 824/63/24 та від 30 березня 2023 року у справі № 824/50/22, відповідно до яких саме на заявника покладається обов`язок доведення порушення публічного порядку України. Будь-яка оцінка судом правильності висновків МКАС, повноти дослідження доказів чи тлумачення умов державного контракту від 21 листопада 2023 року № 447 означала б неправомірне втручання у діяльність арбітражу, що прямо заборонено статті 5 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж».
Під публічним порядком слід розуміти правопорядок держави, визначені принципи і засади, які становлять основу існуючого у ній ладу (стосуються її незалежності, цілісності, самостійності й недоторканості й основних конституційних прав, свобод, гарантій тощо).
Обґрунтування доводів заявника щодо порушення арбітражним рішенням публічного порядку України фактично зводиться до незгоди з правильністю застосування норм матеріального права, переоцінки доказів та до перегляду спору по суті, що процесуально є неприпустимим.
За таких обставин суд визнає недоведеною підставу для скасування рішення арбітражного суду у зв`язку з порушенням публічного порядку України.
Ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
У постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року (справа № 757/1782/18) вказується, що змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Судом не встановлено, а заявником не наведено обставин, які можуть бути підставами для задоволення заяви про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 30 грудня 2025 року у справі № 115/2025 у відповідності до вимог ЦПК України та ЗУ «Про міжнародний комерційний арбітраж»
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що доводи заявника є необґрунтованими та не доведеними, а тому у задоволенні заяви про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 30 грудня 2025 року слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 23, 268, 457, 459, 460 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Відмовити в задоволенні заяви BIANCOMARMO S.R.L. (Італія) про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 30 грудня 2025 року у справі №115/2025 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОСЕРВІС-БУДМАТЕРІАЛИ» (Україна) до BIANCOMARMO S.R.L. (Італія) про стягнення 169 323,72 євро.
Ухвала суду може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) ухвали зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту ухвали.
Ухвала суду, якщо вона не була оскаржена в апеляційному порядку, набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.
У разі подання апеляційної скарги ухвала суду набирає законної сили після розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Головуючий суддя С.О. Журба