ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА
01 липня 2026 р. Справа №160/18550/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турової О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпрі заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі №160/18550/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
30.06.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати Протокол №25/17 від 18.06.2026 Комісії з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині відмови ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період по п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
- зобов`язати Комісію з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», з урахуванням висновків суду.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена вище справа розподілена головуючому судді Туровій О.М.
Одночасно із вищевказаною позовною заявою ОСОБА_1 подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову, в якій останній просить суд забезпечити позов шляхом:
- заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 та іншим ТЦК та СП вчиняти будь-які дії щодо виклику для уточнення даних (в тому числі на підставі Повістки №7932442 від 18.06.2026 року), направлення на ВЛК, призову (мобілізації) ОСОБА_1 на військову службу, та направлення його до місць проходження військової служби - до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі по суті позовних вимог.
В обґрунтування вказаної заяви зазначається, що предметом спору у цій справі є рішення про відмову в наданні позивачеві відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, в особливий період, з яким позивач не погоджується та вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, при цьому, на думку позивача, оскільки Комісія з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовила позивачеві у наданні відстрочки, то ІНФОРМАЦІЯ_2 може вчиняти дії, спрямовані на призов позивача на військову службу під час мобілізації, у зв`язку із чим позивач може набути статусу військовослужбовця. Заявник додатково наголосив, що одночасно із винесенням рішення про відмову у наданні відстрочки від призову йому направлено повістку №7932442 від 18.06.2026 року про обов`язковий виклик на 01.07.2026 року о 09:00 год., проте, у випадку законної неявки позивача за викликом у строк та місце, зазначені в повістці, через триваючий судовий спір, відповідач отримає підстави для трактування таких дій як порушення правил військового обліку або ухилення від мобілізації. Як наслідок, відповідач отримає право на звернення до органів Національної поліції для доставлення заявника, як особи, яка скоїла адміністративні правопорушення, передбачені ст. ст. 210, 210-1 КУпАП, з метою складання протоколів про адміністративні правопорушення та подальшого проведення мобілізаційних процедур, що, в свою чергу, унеможливить реалізацію позивачем права на відстрочку та, відповідно, унеможливить виконання рішення суду у цій справі, у разі якщо воно буде ухвалене на користь позивача. З огляду на викладене, позивач просить вжити заходи забезпечення позову з урахуванням запропонованого способу.
Відповідно до частини 1 статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
З урахуванням приписів ч. 1 ст. 154 КАС України суд розглянув заяву про забезпечення позову в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Дослідивши подану заяву про забезпечення позову та матеріали справи, в рамках якої її подано, суд доходить висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на таке.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з ч. 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Частиною першою ст. 151 КАС України встановлено, що позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
При цьому відповідно до ч. 2 ст. 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
З аналізу наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України слідує, що забезпечення позову здійснюється з метою гарантування виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог та спрямоване на те, щоб не допустити настання незворотних наслідків щодо відновлення порушеного права.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії (зупинення оскаржуваного рішення). Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
З огляду на приписи статті 150 КАС України, небезпека істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, до вирішення справи по суті не є фактом, який підлягає встановленню, а є елементом аргументації або оціночною категорією.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В силу ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, суд зазначає, що обов`язок щодо доведення та обґрунтування наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, аргументованості та невідвертості додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на особу, яка заявляє клопотання.
Виходячи з системного тлумачення зазначених положень закону, застосування заходів забезпечення позову можливе лише у випадку існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або якщо захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також наявність ознак, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. При цьому небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача має бути очевидною.
При цьому з аналізу вищенаведених приписів статті 150 КАС України слідує, що цією нормою закону визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
В розумінні наведених норм процесуального закону, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності ускладнення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушення у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є у часниками даного судового процесу.
При цьому, інститут забезпечення позову є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.
Забезпечення позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Водночас, п. 5 ч. 3 ст. 151 КАС України встановлено, що не допускається забезпечення позову шляхом: зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.
Як слідує з матеріалів позовної заяви, 11.06.2026 року позивач через центр надання адміністративних послуг подав заяву щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації із додатками на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці), проте отримав повідомлення щодо рішення про відмову в наданні такої відстрочки.
Проаналізувавши мотиви, якими позивач обґрунтовує подану заяву про забезпечення позову, суд доходить висновку, що доводи й аргументи позивача не є достатніми та переконливими для висновку про наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову за правилами, встановленими статтями 150-151 КАС України, адже мотиви заяви про забезпечення позову збігаються з підставами позовної заяви в тій частині, що позивач стверджує про протиправність оскаржуваного рішення про відмову у наданні йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, в особливий період.
Водночас, доводи позивача про протиправність оскаржуваного рішення відповідача можуть бути перевірені лише під час розгляду справи по суті позовних вимог, бо протиправність оскаржуваного рішення може бути встановлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності під час розгляду адміністративної справи по суті.
Правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладена у постанові від 19.06.2018 року у справі №826/9263/17, зводиться до того, що підстави щодо наявності очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення (дій) є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог.
Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Великою Палатою Верховного Суду у рішенні від 28.03.2018 року у справі №800/521/17 зазначено, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.05.2023 року у справі №640/15534/22.
За таких обставин, наведені заявником доводи в обґрунтування необхідності забезпечення позову в частині щодо посилання на наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваної відмови відповідача, на думку суду, не є достатніми та обґрунтованими для вжиття заходів забезпечення позову, а забезпечення позову з цих підстав за змістом буде ухваленням рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Щодо посилання заявника на те, що відповідачем можуть бути внесені до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку або ухилення від мобілізації і, як наслідок, відповідач отримає право на звернення до органів Національної поліції для доставлення заявника, як особи, яка скоїла адміністративні правопорушення, передбачені ст. ст. 210, 210-1 КУпАП, з метою складання протоколів про адміністративні правопорушення та подальшого проведення мобілізаційних процедур, суд зазначає таке.
По-перше, наведене є припущеннями позивача, які не підтверджені жодними доказами.
По-друге, адміністративне затримання та доставлення порушника є заходами забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення, проводиться уповноваженими на те органами (посадовими особами) щодо осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, зокрема з метою складання протоколу про адміністративне правопорушення (ст. 259, 260-263 КУпАП). Зазначені заходи застосовуються, зокрема, до осіб, які допустили порушення правил військового обліку, законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, відповідальність за які передбачена ст. 210, 210-1 КУпАП. При цьому заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення безпосередньо не пов`язані з процедурами призову громадян на військову службу під час мобілізації та не є елементом такого призову, а сам по собі статус особи як порушника військового обліку не тягне автоматичного призову на військову службу.
Водночас, слід зазначити, що заходи забезпечення позову, які просить вжити заявник в частині щодо заборони іншим (будь-яким, невизначеним) ТЦК та СП вчиняти будь-які дії щодо виклику ОСОБА_1 для уточнення даних, направлення його на ВЛК, призову (мобілізації) на військову службу та направлення його до місць проходження військової служби, виходять за межі предмету спору у цій справі, позаяк ці вимоги стосуються невизначеного кола суб`єктів та їх можливих дій та рішень, які не є предметом спору у цій справі, що, в свою чергу, суперечить приписам п. 5 ч. 3 ст. 151 КАС України, відтак, не можуть бути застосованими.
Отже, мотиви, наведені у заяві про забезпеченні позову, не свідчать про реальний характер загрози правам чи інтересам заявника до ухвалення рішення по суті спору і ґрунтується виключно на припущеннях заявника без підтвердження того, що такі наслідки фактично настануть, а дії, про які він вказує, будуть вчинені. Побоювання заявника щодо можливого настання для нього наслідків, які він вважає негативними та прагне уникнути, самі по собі не можуть бути підставою для забезпечення позову.
Таким чином, в ході розгляду заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову судом не виявлено існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам заявника до прийняття у справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь заявника.
За таких обставин, наведені заявником (позивачем) доводи в обґрунтування необхідності забезпечення позову, на думку суду, не є достатніми та обґрунтованими для вжиття заходів його забезпечення, оскільки матеріали справи не містять об`єктивних доказів, які б свідчили про існування підстав, визначених ст. 150 КАС України, отже, подана ОСОБА_1 заява є необґрунтованою та передчасною, а тому задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 150-154, 156, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
УХВАЛИВ:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі №160/18550/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.М. Турова