УХВАЛА
01 липня 2026 року
м. Київ
справа № 911/1553/25
провадження № 12-22гс26
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ткача І. В.,
суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Губської О. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Тітова М. Ю., Уркевича В. Ю.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 911/1553/25
за касаційною скаргоюТовариства з обмеженою відповідальністю «С.В.-Груп»
на рішення Господарського суду Київської області від 29.09.2025 (суддя Ейвазова А. Р.) та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2026 (головуючий суддя Тарасенко К. В., судді Кравчук Г. А., Сибіга О. М.)
у справі за позовом Департаменту регіонального розвитку Київської обласної державної адміністрації
до Товариства з обмеженою відповідальністю «С.В.-Груп»
про визнання недійсними пунктів договорів, стягнення 269 616,83 грн,
УСТАНОВИЛА:
1. Департамент регіонального розвитку Київської обласної державної адміністрації (далі - позивач, Департамент регіонального розвитку КОДА) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «С.В.-Груп» (далі - відповідач, скаржник, ТОВ «С.В.- Груп») про:
- визнання недійсним пункту 3.1 договору № 153-23 від 14.09.2023 будівельного підряду, який укладено сторонами, в частині включення до ціни договору податку на додану вартість щодо вартості постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва житла в сумі 256 132,63 грн;
- визнання недійсним пункту 3.1 договору № 153-23/24 від 05.07.2024 будівельного підряду на додаткові роботи в частині включення до ціни договору податку на додану вартість щодо вартості постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва житла в сумі 13 484,20 грн;
- стягнення з ТОВ «С.В.-Груп» на користь Департаменту регіонального розвитку КОДА безпідставно отриманих коштів у сумі 269 616,83 грн.
2. Рішенням Господарського суду Київської області від 29.09.2025 у справі № 911/1553/25 позов задоволено.
3. Суд першої інстанції виходив із того, що пункти 3.1 договорів № 153-23 та № 153-23/24 в частині включення до ціни договору, що становить вартість робіт за ним, податку на додану вартість не відповідають чинному законодавству, що зумовлює відсутність обов`язку у позивача сплачувати за відповідні роботи за визначеною у договорах ціною, що включає податок на додану вартість. При цьому, оскільки відповідач отримав від позивача у складі вартості робіт додаткові грошові кошти для сплати податку на додану вартість, однак операція з постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва житла за державні кошти не підлягала оподаткуванню, відповідні грошові кошти отримані безпідставно та підлягають поверненню позивачу.
4. Північний апеляційний господарський суд погодився із висновками суду першої інстанції та постановою від 18.02.2026 апеляційну скаргу ТОВ «С.В.-Груп» залишив без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 29.09.2025 - без змін.
5. ТОВ «С.В.-Груп» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 29.09.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2026 у справі № 911/1553/25 та ухвалити нове рішення - про відмову у задоволенні позову.
6. Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з обґрунтуванням того, у чому полягає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 та пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.
7. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання можливості визнання правочину (його частини) недійсним на підставі частини першої статті 203 та частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з підстав порушення вимог Податкового кодексу України (далі - ПК України), який не є актом цивільного законодавства.
8. Також, на думку скаржника, ймовірне порушення норм ПК України не може бути підставою визнання недійсності спірних пунктів договору щодо включення до їх ціни ПДВ на підставі частини першої статті 203 ЦК України, оскільки відсутня умова щодо невідповідності змісту правочину ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.
9. Скаржник посилається на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 20.10.2021 у справі № 910/4089/20 (щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України) та від 28.09.2021 у справі № 809/4194/15 (щодо ненастання жодних правових наслідків для платника податку у випадку незастосування ним при здійсненні своєї господарської діяльності узагальнюючої податкової консультації).
10. Скаржник наголошує на тому, що наявність договірних відносин унеможливлює застосування до спірних правовідносин статті 1212 ЦК України, яка була застосована судом першої інстанції.
11. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
12. Позивач звертає увагу на те, що справа № 909/753/24 є релевантною до цієї справи та може застосовуватись судами до зазначеної категорії справ, оскільки порушення податкового законодавства має наслідком застосування визнання правочину (його частини) недійсним на підставі частини першої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України, якщо це порушення свідчить про невідповідність угоди вимогам ЦК України.
13. Також позивач зазначає, що було порушено інтереси держави в особі Департаменту регіонального розвитку КОДА, а отже, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми законодавства при прийнятті рішень.
14. Позивач указує, що позиція щодо необхідності застосування статті 1212 ЦК України викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.02.2026 у справі № 914/2420/24.
15. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 08.04.2026 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «С.В.-Груп» на рішення Господарського суду Київської області від 29.09.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2026 у справі № 911/1553/25.
16. Ухвалою від 04.06.2026 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 302 ГПК України.
17. Мотивуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив таке.
18. Об`єктом касаційного перегляду у цій справі є рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову, які мотивовано невідповідністю оспорюваних пунктів договору положенням пункту 197.15 статті 197 ПК України, що, за висновком судів, повинно мати наслідком визнання таких пунктів договору недійсними з підстав, визначених положеннями статей 203, 215 ЦК України, як таких, що суперечать вимогам цивільного законодавства.
19. Відтак у цій справі, серед іншого, постало питання тлумачення можливості застосування до спірних правовідносин пункту 197.15 статті 197 ПК України в сукупності із положеннями статей 203, 215 ЦК України як правової підстави для визнання недійсними окремих елементів правочину та стягнення безпідставно отриманих коштів згідно зі статтею 1212 ЦК України.
20. Під час розгляду вказаного питання необхідним є дослідження питання обґрунтованості віднесення судами положень пункту 197.15 статті 197 ПК України до актів цивільного законодавства.
21. На теперішній час відсутній висновок Великої Палати Верховного Суду щодо вказаного питання у подібних правовідносинах.
22. Колегія суддів вважає, що справа містить виключну правову проблему, яка може бути сформульована шляхом визначення основних питань правозастосування у подібних правовідносинах:
1) чи є достатньо обґрунтованим віднесення судами положень пункту 197.15 статті 197 ПК України до актів цивільного законодавства та, як наслідок, визначення порушення вказаних положень ПК України як правової підстави для визнання недійсними елементів правочину з підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України?
2) чи є можливим застосування до спірних правовідносин пункту 197.15 статті 197 ПК України в сукупності з положеннями статей 203, 215 ЦК України як правової підстави для визнання недійсними окремих елементів правочину як таких, що суперечать актам цивільного законодавства?
23. Колегія суддів встановила, що в провадженні судів господарської юрисдикції перебуває значна кількість судових справ, позови у яких заявлені з аналогічних правових підстав, а саме невідповідності оспорюваних правочинів положенням пункту 197.15 статті 197 ПК України та/або стягнення безпідставно отриманих коштів на підставі статті 1212 ЦК України.
24. Так, відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень за 2023 рік господарським судом першої інстанції ухвалено 1 рішення по суті спору у схожих справах (справа № 921/281/22).
25. Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень за 2024 рік господарськими судами першої інстанції ухвалено 2 рішення по суті спору у схожих справах (справи № 910/6202/24 та № 907/485/24).
26. Також відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень за 2025 рік господарськими судами першої інстанції ухвалено 18 рішень по суті спору у схожих справах (справи № 909/753/24, 920/458/24, 904/5280/24, 904/5281/24, 914/3141/24, 914/60/25, 904/5279/24, 904/1456/25, 904/1406/25, 904/1306/25, 914/938/25, 904/1923/25, 914/1842/25, 911/1553/25, 914/1523/25, 903/636/25, 904/4761/25, 908/2253/25).
27. Разом з тим лише за перші 5 місяців 2026 року господарськими судами першої інстанції ухвалено 15 рішень по суті спору у схожих справах (справи № 908/2904/25, 924/954/25, 902/286/25, 911/3329/25, 911/3584/25, 914/59/25, 908/1888/25(908/2188/25), 911/3081/25, 911/3470/25, 911/3300/25, 910/16412/25, 910/127/26, 911/3375/25, 910/198/26, 911/3653/25).
28. З наведеного вбачається очевидна тенденція до збільшення самих лише розглянутих судами схожих спорів, заявлених з аналогічних підстав, порівняно із минулими роками.
29. Більше того, очевидним є ініціювання й інших подібних справ у майбутньому з урахуванням невизначеного обсягу правовідносин, які стосуються укладення договорів, сторони у яких звільняються від оподаткування на підставі положень пункту 197.15 статті 197 ПК України.
30. Таким чином, на думкуколегії суддів, наявний кількісний критерій задля передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
31. Щодо якісного критерію колегія суддів звертає увагу, що від вирішення зазначеної правової проблеми залежатиме й розуміння визначеності для сторін у аналогічних правовідносинах правових питань на нормативному рівні, правильність розгляду таких видів спорів, а також її вирішення сприятиме формуванню однозначної практики судів з цього питання та забезпечить належний баланс між інтересами сторін у невизначеній кількості справ.
32. Окрім того, колегія суддів зазначила про відмінність підходів щодо застосування одних і тих самих положень ПК України судами господарської та адміністративної юрисдикцій.
33. В силу пункту 197.15 статті 197 ПК України звільняються від оподаткування операції з постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва доступного житла та житла, що будується за державні кошти.
34. За практикою судів господарської юрисдикції, що знаходить своє відображення і в судових рішеннях у цій справі, пункт 197.15 статті 197 ПК України є чітким, зрозумілим та передбачуваним. При цьому він визначає лише одну умову для застосування податкової пільги, а саме фінансування будівництва житла за державні кошти.
35. Втім у практиці судів адміністративної юрисдикції сформовано інший підхід щодо застосування тих самих положень ПК України.
36. Так, за практикою судів адміністративної юрисдикції (зокрема, у постановах Восьмого апеляційного господарського суду від 17.03.2021 у справі № 500/2034/19, П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.07.2022 у справі № 420/6392/19 та інших), застосовувати податкову пільгу щодо звільнення від оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва житла, що будується за бюджетні кошти, встановлену пунктом 197.15 статті 197 ПК України, мають лише ті суб`єкти господарювання - платники ПДВ, які є забудовниками та визначені виконавцями цільової програми будівництва житла і безпосередньо здійснюють будівельно-монтажні роботи.
37. З наведеного можна дійти висновку про те, що, надаючи оцінку можливості застосування наведених положень ПК України щодо звільнення від оподаткування ПДВ, суди адміністративної юрисдикції зазначають, що для їх застосування необхідною є наявність одночасно таких умов:
- суб`єкт господарювання, який застосовує таку пільгу, є платником ПДВ, який є забудовником і безпосередньо здійснює будівельно-монтажні роботи;
- суб`єкт господарювання, який застосовує таку пільгу, визначений виконавцем цільової програми будівництва житла;
- операції з постачання, будівельно-монтажних робіт та будівництва житла здійснюються за бюджетні кошти.
38. Тобто зазначене дає підстави для висновку про те, що суди господарської юрисдикції застосовують концептуально спрощений підхід до застосування пункту 197.15 статті 197 ПК України, акцентуючи увагу на загальній меті звільнення від оподаткування ПДВ, тоді як суди адміністративної юрисдикції додатково визначають необхідність одночасної наявності інших необхідних умов для такого звільнення.
39. Окрім того, зазначення судами про застосування такої податкової пільги щодо операцій з постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва житла, що будується за бюджетні кошти, також формує правову невизначеність щодо необхідності класифікації бюджетів (державний, місцеві, спеціальні тощо), які входять до сфери регулювання положень пункту 197.15 статті 197 ПК України, та відповідно ускладнює визначення судами можливості застосування положень наведеної норми до таких правовідносин.
40. З наведеного вбачається наявність фундаментальної відмінності тлумачення та застосування судами різних юрисдикцій положень однієї і тієї ж норми - пункту 197.15 статті 197 ПК України, враховуючи те, що законодавцем жодного разу не вносилися зміни до положень вказаної норми ПК України.
41. З огляду на викладене Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважав за необхідне передати справу № 911/1553/25 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, постановляючи ухвалу
42. Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
43. Пунктом 1 частини другої статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
44. Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
45. Отже, з наведеної норми права, а також частини п`ятої статті 302 ГПК України слідує, що справа може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду за наявності двох ознак: 1) справа містить виключну правову проблему; 2) вирішення такої виключної правової проблеми Великою Палатою Верховного Суду необхідне для забезпечення розвитку права та формування судами єдиної правозастосовчої практики.
46. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що зміст виключної правової проблеми полягає в тому, що у справі, переданій на її розгляд, вбачається різне застосування норм матеріального права, відсутні норми, які регулюють спірні відносини, або є прогалини в застосуванні спірних відносин.
47. Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключну правову проблему слід оцінювати з урахуванням кількісного та якісного критеріїв. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як: відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.
48. З огляду на зазначене вище Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми, має обґрунтувати її наявність за кількісним та якісним критеріями, зокрема навести інші справи, у яких мала місце зазначена правова проблема, наявність різної судової практики її вирішення судами різних юрисдикцій тощо.
49. Втім, передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК України для вирішення виключної правової проблеми, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не обґрунтував її наявності за кількісним та якісним критеріями.
50. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, обґрунтовуючи кількісний вимір виключної правової проблеми, указав, що вона наявна не в одній конкретній справі, а щонайменше в тридцяти шести судових спорах, які розглядалися господарськими судами першої інстанції, й прослідковується тенденція до збільшення схожих спорів, заявлених з аналогічних підстав.
51. Разом із тим посилання колегії суддів на такі справи, позови в яких заявлені з аналогічних правових підстав, а саме невідповідності оспорюваних правочинів положенням пункту 197.15 статті 197 ПК України та/або стягнення безпідставно отриманих коштів на підставі статті 1212 ЦК України, не свідчить про наявність виключної правової проблеми.
52. Формулюючи виключну правову проблему, колегія суддів покликалась на необхідність узгодження висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій у подібних правовідносинах - господарської та адміністративної.
53. Однак Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не вказав на відсутність сталої судової практики судів касаційних інстанцій господарської та адміністративної юрисдикцій в питаннях, які він визначив як виключну правову проблему.
54. Судом касаційної інстанції в господарських справах відповідно до статті 286 ГПК України є Верховний Суд, у складі якого за змістом статей 36, 37 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» діє, зокрема, Касаційний господарський суд. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.
55. Отже, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не навів ні кількісних, ні якісних критеріїв наявності виключної правової проблеми в справі № 911/1553/25, а тому ця справа може бути вирішена ним як належним судом у межах оцінки правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
56. З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що мотиви, зазначені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 04.06.2026, не свідчать про наявність виключної правової проблеми. Підстава для передачі цієї справи, передбачена частиною п`ятою статті 302 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.
Висновки Великої Палати Верховного Суду
57. Відповідно до частини шостої статті 303 ГПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
58. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи № 911/1553/25 на її розгляд та повернення справи Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду для розгляду.
Керуючись статтями 233-235, 302, 303 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Справу № 911/1553/25 за позовом Департаменту регіонального розвитку Київської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «С.В.-Груп» про визнання недійними пунктів договорів, стягнення 269 616,83 грн за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «С.В.-Груп» на рішення Господарського суду Київської області від 29.09.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2026 повернути Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду для розгляду.
Ухвала у справі № 911/1553/25 набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Ткач
Судді: О. О. Банасько М. В. Мазур
О. В. Білоконь Н. М. Мартинюк
О. Л. Булейко К. М. Пільков
О. А. Губська С. О. Погрібний
Л. Ю. Кишакевич Н. С. Стефанів
В. В. Король Т. Г. Стрелець
С. І. Кравченко О. В. Ступак
О. В. Кривенда М. Ю. Тітов
В. Ю. Уркевич