ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про відмову в забезпечені адміністративного позову
06 липня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/3420/26-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Анісімова О.В., розглянувши у порядку письмового провадження заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом Департаменту транспорту та окремих питань комунального господарства Чернівецької міської ради до Чернівецької міської ради про зупинення проведення внутрішнього аудиту,
В С Т А Н О В И В:
Департамент транспорту та окремих питань комунального господарства Чернівецької міської ради (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Чернівецької міської ради (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати розпорядження Чернівецького міського голови №255-р від 01.06.2026 про проведення позапланового внутрішнього аудиту виконання департаментом транспорту та окремих питань комунального господарства визначених функцій та повноважень.
Разом із позовною заявою представником позивача 02.07.2026 подано заяву про забезпечення позову, в якій просить:
- вжити заходи забезпечення позову Департаменту транспорту та окремих питань комунального господарства Чернівецької міської ради шляхом зупинення проведення внутрішнього аудиту діяльності департаменту транспорту та окремих питань комунального господарства Чернівецької міської ради, розпочатої на підставі розпорядження Чернівецького міського голови №255-р від 01.06.2026, до набрання чинності судовим рішення у справі про визнання протиправним та скасування вказаного розпорядження.
Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, суд вважає, що вона не підлягає задоволенню виходячи із наступного.
Відповідно до частини 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Так, відповідно до частин 1, 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно із частиною 1 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
У частині 2 статті 151 КАС України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Водночас, згідно пункту 5 частини 3 статті 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.
Із системного аналізу вимог наведених норм слідує, що заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим позовним вимогам, безпосередньо пов`язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення. При цьому, заявник обов`язково повинен обґрунтувати свою заяву і з цією метою подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язує застосування певного заходу забезпечення позову. Доказами у даному випадку вважатимуться будь-які відомості, що вказують на ймовірне порушення чиїхось прав (свобод, інтересів) під час провадження у справі.
Інститут забезпечення позову за своєю сутністю та з урахуванням європейського досвіду є інститутом попереднього судового захисту порушеного права.
На цій стадії процесу суд не констатує факт порушення права, однак забезпечує можливість виконання рішення суду, яке може бути прийнято на користь позивача.
Конституційний Суд України в рішенні від 30.01.2003 року, №3-рн/2003 У справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13) (пункт 9 мотивувальної частини рішення).
Європейський суд з прав людини у своєму рішення від 23.01.2014 року, №19336/04 Справа East/West Alliance Limited проти України вказав на те, що межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача (див., серед інших джерел, вищезазначене рішення у справі "Аксой проти Туреччини", п. 95, та рішення у справі "Кудла проти Польщі" [ВП], заява N 30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI) (пункт 227).
Окрім цього, в рішенні від 18.02.2010, № 54131/08 Справа Байсаков та інші проти України Європейський суд зазначив, " ... що процедура такого судового контролю становить, у принципі, ефективний засіб юридичного захисту у значенні статті 13 Конвенції стосовно скарг, пов`язаних з рішеннями про вислання та екстрадицію, але за умови існування можливості ефективної перевірки судами законності - з матеріально-правового та процесуального погляду - дискреційних дій органу виконавчої влади і можливості скасування ними такого рішення в разі необхідності (див. ухвалу у справі "Сливенко проти Латвії" [ВП], N 48321/99, п. 99, ЄСПЛ 2002-II).
Отже, підсумовуючи наведене, слід прийти до висновку, що існування інституту забезпечення позову, обумовлено потребою в ефективному юридичному захисті прав та інтересів людини. Ефективне використання інституту забезпечення позову унеможливить порушення права людини, яке на думку останньої є порушеним.
Водночас використання засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади.
Так, в обґрунтування поданої заяви представник позивача вказує, що у разі прийняття рішення на користь позивача та скасування розпорядження про проведення аудиту, позивачу доведеться повторно звертатись до суду з оскарженням результатів аудиту. Наведене, на думку представника позивача, порушить принцип ефективного захисту прав позивача.
Однак, у поданій заяві заявник констатує лише про очевидну протиправність оскаржуваного розпорядження Чернівецького міського голови №255-р від 01.06.2026 про проведення позапланового внутрішнього аудиту виконання департаментом транспорту та окремих питань комунального господарства визначених функцій та повноважень. Разом з цим, на цій стадії судового процесу суд не може оцінювати оскаржуване розпорядження та вважати його таким, що містить очевидні ознаки протиправності, оскільки в іншому випадку втрачається сенс розгляду самої справи по суті, під час якого оскаржуваному акту буде надана оцінка на предмет його правомірності.
Тобто, забезпечення позову на даній стадії у той спосіб та із тих підстав, який визначений заявником, без дослідження обставин справи та доказів по справі призведе до фактичного вирішення судом спору по суті до постановлення рішення в даній справі, зокрема щодо правомірності розпорядження Чернівецького міського голови №255-р від 01.06.2026 року, що суперечить інституту забезпечення позову.
Вказане узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у рішенні від 28.03.2018 у справі №800/521/17, в якій зазначено, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
Окрім цього, суд приходить до висновку, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення проведення внутрішнього аудиту діяльності департаменту транспорту та окремих питань комунального господарства Чернівецької міської ради, розпочатої на підставі розпорядження Чернівецького міського голови №255-р від 01.06.2026, не може ґрунтуватись лише на доводах представника позивача про ймовірність порушення прав позивача.
Таким чином, беручи до уваги встановлені обставини та відсутність належних доказів в обґрунтування своєї заяву, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та охоронюваним законом інтересам позивача, або про те, що захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття відповідних заходів забезпечення позову, суд приходить до висновку, що відсутні підстави для забезпечення позову.
Відтак, суд вважає, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 150, 151, 154, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,
У Х В А Л И В:
1. У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про забезпечення позову, відмовити.
Згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково. Апеляційна скарга на ухвалу подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).
Суддя О.В. Анісімов