154/5020/25
2/154/436/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.07.2026 Володимирський міський суд Волинської області під головуванням судді Пустовойт Т.В., розглянувши в порядку письмового провадження в залі Володимирського міського суду Волинської області заяву представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, адвоката Карпука Андрія Сергійовича, про відвід судді у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Володимирський відділ державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ОСОБА_3 , про зняття арешту з нерухомого майна,
УСТАНОВИЛА:
У провадженні Володимирського міського суду Волинської області перебуває вказана цивільна справа.
06 липня 2026 року до суду надійшла заява представника третьої особи ОСОБА_3 , адвоката Карпука А.С. про відвід судді Пустовойт Т.В. від розгляду зазначеної цивільної справи, яка мотивована тим, що 22 червня 2026 Володимирський міський суд Волинської області після проведення судового розгляду оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення, проголошення якого було призначено на 14-00 год 01 липня 2026. Однак 01 липня 2026 року судом постановлено ухвалу про поновлення судового розгляду у справі на підставі ч.2 ст.244 ЦПК України.
На переконання заявника, суддя Пустовойт Т.В. штучно поновила судовий розгляд без належної мотивації та без наявності будь-яких підстав для цього, оскільки в ухвалі суду не наведено мотивів, які б відповідали вимогам ч.2 ст.244 ЦПК України. Крім того, заявник вказує, що під час судового розгляду судом були вчинені дії, які він розцінює як «консультаційні та допоміжні», зокрема щодо необхідності надання документів, які стосуються кредиту, на виконання якого також було накладено арешт на майно позивача. На думку заявника, такі дії суду спрямовані на недопущення відмови у задоволенні позову та створення процесуальних умов для ухвалення рішення на користь позивача, тоді як, за твердженням заявника, з урахуванням визначеного позивачем суб`єктного складу правовідносин суд мав би ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову.
Посилався, що підставою для відводу є не процесуальні дії судді, зокрема постановлення про відновлення з,ясування обставин справи, повідомлення позивачу які документи він має надати або які дії вчинити, а порушення принципу диспозитивності судового процесу, зокрема вчинення процесуальних дій в інтересах позивача, повідомлення позивачу про необхідність вчинення дій чи долучення документів, що вказує на упередженість головуючого, висловлення головуючою на стадії ухвалення судового рішення зацікавленості у результатах вирішення спору на користь позивача та створення процесуальних умов для виправлення позивачем помилки щодо визначення належного відповідача.
Враховуючи Бангалорські принципи поведінки судді, просив відвести суддю Пустовойт Т.В. від розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зняття арешту з майна.
Вирішуючи питання щодо обґрунтованості заявленого відводу в порядку частини третьої статті 40 ЦПК України, суд виходить із такого.
Відповідно до ч.1 ст.36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу, якщо: він є членом сім`ї або близьким родичем сторони чи інших учасників судового процесу; брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи; прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; або є інші обставини, що викликають сумнів у неупередженості чи об`єктивності судді.
Згідно з ч.2 ст.36 ЦПК України суддя підлягає відводу також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.
Частина 4 ст.36 ЦПК України прямо передбачає, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Відповідно до ч.3 ст.39 ЦПК України відвід повинен бути вмотивованим.
За змістом ч.ч.1,2 ст. 40 ЦПК України питання про відвід судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід лише у разі, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.
Відповідно до ч.3 ст.40 ЦПК України, якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні або раніше до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 ЦПК України.
Отже, у разі якщо суддя, якому заявлено відвід, дійшов висновку про необґрунтованість заявленого відводу, але заява надійшла за три робочі дні або раніше до наступного судового засідання, такий суддя не вирішує питання про відмову у задоволенні заяви про відвід по суті, а постановляє ухвалу про визнання заявленого відводу необґрунтованим та передачу заяви для вирішення іншому судді, визначеному в порядку, встановленому частиною першою статті 33 ЦПК України.
Відповідно до ч.2 ст.244 ЦПК України, якщо під час ухвалення рішення виникає потреба з`ясувати будь-яку обставину шляхом повторного допиту свідків або вчинення певної процесуальної дії, суд, не приймаючи рішення, постановляє ухвалу про поновлення судового розгляду.
Частина 3 ст.244 ЦПК України передбачає, що розгляд справи у випадку, встановленому частиною другою цієї статті, проводиться виключно в межах з`ясування обставин, що потребують додаткової перевірки.
Як убачається з ухвали Володимирського міського суду Волинської області від 01 липня 2026 року, 22 червня 2026 року за наслідками проведення судового розгляду судом було оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення, проголошення якого призначено на 14-00 год 01 липня 2026 року.
Водночас під час ухвалення рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Володимирський відділ державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ОСОБА_3 , про зняття арешту з нерухомого майна, суд у межах строку, визначеного абзацом другим частини першої статті 244 ЦПК України, встановив, що арешт на майно позивача накладено для забезпечення виконання судового рішення в інтересах ОСОБА_3 , а отже вирішення даного спору може безпосередньо вплинути на його права та інтереси. У зв`язку із цим виникла потреба з`ясувати обставини, які можуть істотно вплинути на прийняття судом законного й обґрунтованого рішення у справі.
Таким чином, поновлення судового розгляду було здійснено судом із посиланням на пряму процесуальну норму - частину другу статті 244 ЦПК України, яка передбачає право суду під час ухвалення рішення, не приймаючи рішення по суті, поновити судовий розгляд у разі потреби з`ясування обставин шляхом вчинення певної процесуальної дії.
Суд звертає увагу, що ухвала про поновлення судового розгляду не вирішує спір по суті, не встановлює прав та обов`язків сторін чи третіх осіб, не визначає наперед результат розгляду справи, не містить висновку щодо належності чи неналежності відповідача та не свідчить про сформовану позицію суду щодо задоволення або відмови в задоволенні позову.
Таке процесуальне рішення лише забезпечує можливість у межах статті 244 ЦПК України з`ясувати обставини, які, на думку суду, потребують додаткової перевірки для ухвалення законного й обґрунтованого рішення.
Доводи заявника про «штучне» поновлення судового розгляду, вчинення судом «консультаційних дій» на користь позивача, створення умов для виправлення позивачем процесуальних помилок та порушення принципу диспозитивності є оцінкою заявником законності, обґрунтованості та доцільності ухвали суду від 01 липня 2026 про поновлення судового розгляду.
Однак незгода учасника справи з процесуальним рішенням судді, у тому числі з ухвалою про поновлення судового розгляду, відповідно до прямої вказівки частини четвертої статті 36 ЦПК України не може бути підставою для відводу судді.
Інститут відводу судді не призначений для перевірки правильності процесуальних рішень, постановлених під час розгляду справи, і не може використовуватись як спосіб їх оскарження чи як механізм впливу на подальший хід судового розгляду.
Правильність застосування судом норм процесуального права, зокрема положень статті 244 ЦПК України, обсяг процесуальних дій, які можуть бути вчинені після поновлення судового розгляду, а також доводи учасників справи щодо дотримання принципів змагальності та диспозитивності можуть бути предметом перевірки у порядку, визначеному ЦПК України, зокрема під час апеляційного перегляду рішення суду у справі, якщо відповідні доводи будуть включені до апеляційної скарги.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і диспозитивності. Разом з тим такі засади не усувають процесуальної ролі суду щодо керівництва судовим процесом та забезпечення ухвалення законного й обґрунтованого рішення.
Наведені заявником твердження про упередженість судді ґрунтуються на припущеннях та суб`єктивній оцінці процесуальних дій суду, не підтверджені належними й допустимими доказами та не дають об`єктивних підстав для висновку про наявність сумнівів у неупередженості чи об`єктивності судді.
Такий висновок узгоджується з правовим підходом Верховного Суду. Зокрема, в ухвалі Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2025 року у справі №592/9584/23, провадження №61-15862ск24, зазначено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді не може бути підставою для відводу, а заява про відвід, у якій фактично викладено незгоду із процесуальним рішенням судді та не наведено об`єктивно обґрунтованих обставин, що викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді, задоволенню не підлягає.
Європейський суд з прав людини вказав, що наявність безсторонності відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб`єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного. Стосовно об`єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (Білуха проти України, N 33949/02, § 49 - 52, від 09 листопада 2006 року).
У цій справі заявником не наведено таких фактів, які б з погляду стороннього розумного спостерігача могли викликати об`єктивно обґрунтований сумнів у безсторонності судді Пустовойт Т.В.
Саме по собі постановлення ухвали про поновлення судового розгляду, передбаченої статтею 244 ЦПК України, не свідчить про наявність упередженості, заінтересованості судді у результаті розгляду справи чи про сформовану наперед позицію щодо суті спору.
Посилання заявника на Бангалорські принципи поведінки суддів також не спростовує наведеного висновку, оскільки заявником не зазначено конкретних фактичних даних, які б свідчили про порушення суддею стандартів незалежності, безсторонності чи об`єктивності.
З урахуванням викладеного доходжу висновку, що заявлений адвокатом Карпуком А.С. відвід судді Пустовойт Т.В. є необґрунтованим та не підтверджують наявності обставин, передбачених статтями 36, 37 ЦПК України.
Разом з тим, оскільки заява про відвід надійшла до суду за три робочі дні до наступного судового засідання, відповідно до частини третьої статті 40 ЦПК України вирішення питання про відвід має здійснюватися іншим суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, та визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 ЦПК України.
Керуючись статтями 12, 13, 33, 36, 37, 39, 40, 244, 258-261 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, адвоката Карпука А.С. про відвід судді Пустовойт Т.В. у цивільній справі №154/5020/25, провадження №2/154/436/26, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Володимирський відділ державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ОСОБА_3 , про зняття арешту з нерухомого майна - визнати необґрунтованою.
Передати заяву представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, адвоката Карпука А.С. про відвід судді Пустовойт Т.В. для вирішення іншому судді, визначеному у порядку, встановленому частиною першою статті 33 ЦПК України.
Суддя Тетяна ПУСТОВОЙТ