УХВАЛА
07 липня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/30/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І. В. (головуючої), Бенедисюка І.М. та Малашенкової Т. М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Інституту технічної теплофізики Національної академії наук України (далі - Інститут)
на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2026
за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
до Інституту
про стягнення грошових коштів,
ВСТАНОВИВ:
Інститут 26.06.2026 (через систему "Електронний суд") звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2026, а справу № 910/30/26 направити на розгляд до апеляційного господарського суду.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.07.2026 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: Булгакова І.В. - головуючий суддя, Бенедисюк І.М. та Малашенкова Т.М.
Розглянувши матеріали поданої касаційної скарги, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Як свідчать обставини справи та вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції, Господарський суд міста Києва згідно з рішенням від 19.02.2026 у справі № 910/30/26 позов задовольнив повністю; стягнув з Інституту на користь Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) грошові кошти у розмірі 7 991 119,18 грн, 2 141 619,94 грн інфляційного збільшення, 708 691,86 грн 3% річних та витрат зі сплати судового збору в розмірі 130 097,17 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Інститут звернувся з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2026 у справі № 910/30/26.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 18.05.2026, зокрема: апеляційну скаргу Інституту на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2026 у цій справі залишив без руху та встановив скаржнику спосіб усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання до суду протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення скарги без руху клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції від 19.02.2026 у цій справі із зазначенням документально обґрунтованих підстав для поновлення такого строку; роз`яснив апелянту, що у випадку невиконання ним вимог вказаної ухвали у встановлений строк, у відкритті апеляційного провадження буде відмовлено відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 261 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; Кодекс).
Постановляючи вказану ухвалу від 18.05.2026 про залишення скарги без руху, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскаржуване рішення у цій справі ухвалено 19.02.2026 (повне судове рішення складено 20.02.2026), а отже, останнім днем подання апеляційної скарги є 12.03.2026 (з урахуванням вихідних днів), однак апеляційна скарга Інституту подана до суду 13.05.2026 (через систему "Електронний суд"), тобто з пропуском (майже 2 місяці) встановленого законом процесуального строку.
Також судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржуване рішення від 19.02.2026 у цій справі було надіслано до електронного кабінету скаржника 20.02.2026 о 18:3, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка міститься в матеріалах електронної справи.
Розглядаючи заявлене Інститутом клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції визнав наведені в ньому доводи, зокрема, щодо відсутності з листопада 2025 року в офісній будівлі Інституту електро- водо- та теплопостачання, переведення працівників інституту на дистанційну роботу на підставі наказу від 16.12.2025 № 30/1.А, а також мобілізацію єдиного у штаті інституту юрисконсульта, що призвело до необізнаності апелянта із фактом пред`явлених до нього позовних вимог та наявністю судового рішення у цій справі, неповажними, оскільки скаржником не доведено належними та допустимими доказами викладені ним обставини, зокрема, щодо відсутності можливості представляти інтереси Інституту керівником або іншою уповноваженою особою за відсутності юрисконсульта; надано апелянту можливість вказати інші підстави поновлення строку на апеляційне оскарження з наданням доказів на їх підтвердження.
Від Інституту на виконання вимог вказаної ухвали про залишення апеляційної скарги без руху до суду апеляційної інстанції надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, в якій апелянт "в обґрунтування підстав для поновлення строку та їх документального підтвердження" повторно зазначає про відсутність в офісній будівлі електро- водо- та теплопостачання з листопада 2025 року, переведення на період з листопада 2025 по березень 2026 року працівників інституту на дистанційну роботу, а також про те, що в штаті скаржника працював лише один юрисконсульт, на якого покладено обов`язок реєстрації кабінету в системі "Електронний суд", моніторинг справ та документів, контроль за надходженням претензій, позовних заяв та інших процесуальних документів, здійснення претензійно-позовної діяльності, забезпечення участі в судових справах з правом поданням процесуальних документів, проте згідно з наказом від 09.08.2024 № 197-К головного юрисконсульта Ієвлєва С.О. увільнено від роботи з 09.08.2024 із збереженням місця роботи та посади у зв`язку із призовом на військову службу; відділу кадрів Інституту доручено провести конкурс на заміщення вакантної посади юрисконсульта, однак станом на 26.05.2026 року, згідно з довідкою № 153-20/01-10 посада головного юрисконсульта вільна, а кандидат на вказану посаду відсутній.
Оскаржуваною в касаційному порядку ухвалою апеляційного господарського суду від 09.06.2026 у цій справі відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Інституту на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2026 у цій справі відповідно до пункту 4 частини першої статті 261 ГПК України.
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Інституту на підставі пункту 4 частини першої статті 261 ГПК України, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що наведені апелянтом доводи, зокрема, щодо мобілізації юрисконсульта, в обов`язки якого входили контроль за надходженням претензій, позовних заяв та інших процесуальних документів, здійснення претензійно-позовної діяльності, забезпечення участі в судових справах, не можуть самі по собі вважатися поважними причинами для поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки мають суб`єктивний характер та не свідчать про те, що Інститут як юридична особа, не мав можливості самостійно подати скаргу у визначений законом строк або звернутись у цей період до іншого представника.
Додатково суд апеляційної інстанції зауважив про недостатність посилання Інституту на сам факт відключення тепло-водо-постачання та дистанційну роботу працівників, оскільки наведені обставини не є безумовною перешкодою для здійснення правосуддя та підставою для зупинення судового процесу, адже дистанційна робота передбачає збереження всіх посадових прав та обов`язків, заробітну плату, доступ до робочих інструментів та не звільняє працівників від виконання їх посадових обов`язків, а скаржник не надав жодних доказів, які свідчили б про те що наведені обставини об`єктивно перешкоджали реалізації ним процесуальних прав чи виконання процесуальних обов`язків.
Звертаючись з касаційною скаргою, Інститут посилається на те, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції від 09.06.2026 постановлена з порушенням норм процесуального права, а також основних засад судочинства.
Проте твердження Інституту, викладені у касаційній скарзі, не є безумовною підставою для скасування судового рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не викликають сумнівів щодо правомірності застосування норм процесуального права, оскільки їх застосування чітко передбачено процесуальним законом.
За приписами статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з частиною четвертою статті 260 ГПК України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 261 ГПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Згідно до приписів статті 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини цього пропуску поважними.
При цьому, клопотання чи заява про відновлення процесуального строку повинна містити роз`яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості.
Питання про поважність причин пропуску процесуального строку в розумінні статті 86 ГПК України вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, суд апеляційної інстанції, розглянувши заяву Інституту про поновлення строку на апеляційне оскарження та оцінивши відповідно до приписів статті 86 цього Кодексу наведені в ній доводи, дійшов висновку, що скаржник не довів поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі, оскільки останнім не надано доказів, що підтверджували б наявність непереборних обставин, які зумовили пропуск строку на апеляційне оскарження, тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність поважних підстав для поновлення процесуального строку, у зв`язку з чим відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційного скаргою Інституту.
Право на доступ до суду, гарантоване статтею 129 Конституції України та пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права (рішення ЄСПЛ від 12.07.2001 у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини»).
На суд покладено обов`язок надавати оцінку обґрунтованості причин пропуску строку оскарження судового рішення, у тому числі суд має звернути увагу на те, наскільки швидко й сумлінно діяв скаржник з метою оскарження судового рішення та, відповідно, чи є в його діях ознаки зловживання правом на оскарження судового рішення, і мотивувати підстави поновлення цього строку.
Тобто, право на звернення до суду не є абсолютним та обмежено вимогами процесуального закону щодо прийнятності відповідної скарги чи заяви, зокрема, стосовно строків їх подання. Застосування відповідних обмежень у передбачених законом випадках не може вважатися порушенням права особи на доступ до суду.
За змістом ухвал суду апеляційної інстанції від 18.05.2026 та від 09.06.2026 убачається, що суд: 1) вжив заходи щодо надання можливості стороні навести інші мотиви та причини поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження; 2) наведені скаржником причини як під час подання апеляційної скарги, так і на усунення недоліків належать до суб`єктивних обставин, які перебувають у залежності від дій, а в цьому випадку бездіяльності, юридичної особи; 3) всі причини і докази оцінені судом апеляційної інстанції; 4) у цьому випадку має місце пропорційне обмеження, адже суд урахував принцип res judicata та добросовісність виконання скаржником своїх процесуальних обов`язків.
За змістом частини другої статті 293 ГПК України у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Інституту на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2026 про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки під час постановлення вказаної ухвали у цій справі правильне застосовування апеляційною інстанцією норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 234, 255, 260, 293 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Інституту технічної теплофізики Національної академії наук України на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2026 зі справи № 910/30/26.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Суддя І. Булгакова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Т. Малашенкова