Справа № 152/1637/24
4-с/152/3/26
У Х В А Л А
Іменем України
03 липня 2026 року м. Шаргород
Шаргородський районний суд Вінницької області
у складі головуючого судді Роздорожної А.Г.,
за участі секретаря судового засідання Сербіної М.В.,
представника скаржника - адвоката Молявчика О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду скаргу адвоката Молявчика Олексія Валерійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на дії та рішення старшого державного виконавця Приморського відділу Державної виконавчої служби у місті Одеса Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Марієнко Артема Олеговича, про визнання дій державного виконавця протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -
у с т а н о в и в :
17 червня 2026 року представник скаржника ОСОБА_1 - адвокат Молявчик О.В. звернувся до суду з цією скаргою та вказав, що заочним рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 31 березня 2025 року у справі № 152/1637/24 було задоволено позов ОСОБА_1 та солідарно стягнуто з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на його користь грошові кошти та судові витрати. Рішення набрало законної сили, на його виконання судом видано виконавчі листи, які скаржник направив до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі. 5 березня 2026 року старшим державним виконавцем Марієнком А.О. винесено повідомлення про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання з підстав невідповідності його вимогам пункту 6 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», а саме через відсутність у виконавчому листі дати народження та реєстраційного номера облікової картки платника податків боржника, що, на думку державного виконавця, унеможливлює ідентифікацію особи. Скаржник вважає такі дії державного виконавця незаконними, оскільки відсутність окремих відомостей про боржника у виконавчому документі не є підставою для повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, адже державний виконавець наділений законом повноваженнями самостійно отримувати необхідну інформацію для ідентифікації боржника. На підтвердження своєї позиції представник скаржника послався на положення Закону України «Про виконавче провадження», практику Верховного Суду та Верховного Суду України, а також практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої виконання судового рішення є складовою права на справедливий суд. Крім того, представник скаржника просив поновити строк на звернення до суду зі скаргою, зазначивши, що його пропущено з поважних причин, оскільки скаржник не мав достатніх юридичних знань та звернувся за отриманням безоплатної вторинної правничої допомоги, у зв`язку з чим призначення адвоката потребувало додаткового часу. У зв`язку з наведеним, представник скаржника просив поновити строк на звернення до суду, визнати неправомірною відмову державного виконавця у відкритті виконавчого провадження, скасувати повідомлення про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання та зобов`язати державного виконавця відкрити виконавче провадження з примусового виконання заочного рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 31 березня 2025 року у справі № 152/1637/24 (а.с.1-3, том 2).
В судовому засіданні представник скаржника ОСОБА_1 - адвокат Молявчик О.В. скаргу підтримав та просив її задовольнити посилаючись на норми чинного законодавства.
Старший державний виконавець Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Марієнко А.О. у судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду скарги. 24 червня 2026 року від нього надійшли заперечення на скаргу, у яких він зазначив, що повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання здійснено відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень. Посилаючись на положення статей 1, 3, 4, 18 Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», а також Інструкції з організації примусового виконання рішень, державний виконавець зазначив, що виконавчий документ повинен відповідати встановленим законом вимогам, зокрема містити дату народження боржника - фізичної особи. Оскільки поданий виконавчий лист таких відомостей не містив, він не відповідав вимогам статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», а тому його повернення без прийняття до виконання було обов`язком державного виконавця. Крім того, державний виконавець зазначив, що функціонал Автоматизованої системи виконавчого провадження не дає технічної можливості відкрити виконавче провадження за відсутності у виконавчому документі відомостей про дату народження боржника, у зв`язку з чим система дозволяє лише сформувати повідомлення про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання. З огляду на викладене старший державний виконавець просив суд відмовити у задоволенні скарги в повному обсязі (а.с.27-29, том 2).
Суд, вивчивши доводи скарги та докази додані до неї, доходить висновку, що скарга підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Так, під час розгляду скарги встановлено, що заочним рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 31 березня 2025 року у справі № 152/1637/24, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про захист прав споживачів та повернення коштів задоволено повністю та стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти у сумі 3179,80 грн (а.с.79-82, том 1).
На виконання вказаного рішення суду 15 травня 2025 року було видано виконавчий лист щодо (а.с.5 на звороті, 7 на звороті, том 2).
5 березня 2026 року старшим державним виконавцем Марієнком А.О. надіслано повідомлення про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання з підстав невідповідності його вимогам пункту 6 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», а саме через відсутність у виконавчому листі дати народження та реєстраційного номера облікової картки платника податків боржника, що, на думку державного виконавця, унеможливлює ідентифікацію осіб (а.с.4-5, том 2).
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до положень статті 1 Закону «Про виконавче провадження», виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом першим частини першою статті 3 Закону «Про виконавче провадження» передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів і наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону, у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно із пунктом 7 частини четвертої статті четвертої Закону виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень.
Відповідно до частини першої статті 18 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктом третім частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.
Державний виконавець, повертаючи стягувачу виконавчий документ без прийняття, посилається на пункт 6 частини 4 статті 4 ЗУ «Про виконавче провадження», зокрема те, що документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 серпня 2018 року у справі № 471/283/17-ц (провадження № 61-331св18) зроблено висновок, що згідно з частиною першою та другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Пунктом 3 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну. Тому відсутність у виконавчому листі відомостей про дату народження боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків та його паспортні дані не є підставою для повернення державним виконавцем виконавчих документів без прийняття до виконання.
Аналогічний правовий висновок викладений і в постанові Верховного Суду від 27 грудня 2018 року у справі № 469/1357/16ц (провадження № 61-32698св18), прийнятій колегією суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.
Такий правовий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові № 6-62цс14 від 25 червня 2014 року, у якій ідеться про те, що відсутність у виконавчому листі ідентифікаційного номера боржника не є підставою для відмови державним виконавцем у відкритті виконавчого провадження.
Головним завданням виконавчого провадження є правильне і своєчасне виконання судового рішення. За умови відсутності у виконавчому листі окремих персональних даних у виконавця є можливість направити запит до відповідних державних органів для отримання цієї інформації.
Повернення виконавчого документа через відсутність у виконавчому листі даних про особу має ознаки формальності, оскільки у виконавця під час виконання судового рішення не виникає проблем із отриманням такої інформації з баз даних і реєстрів. Саме тому судова практика складається таким чином, щоб судове рішення було виконано якомога швидше.
Такі ж висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 219/7439/14-ц (провадження № 61-31681св18) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08 травня 2019 року у справі № 813/2125/16 (адміністративне провадження № К/9901/21841/18).
ЄСПЛ вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).
Таким чином, сама лише відсутність у виконавчому документі окремих відомостей про особу боржника не є підставою для повернення виконавчих документів без прийняття до виконання.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною та гарантує право кожного на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Це право було б ілюзорним, коли остаточне судове рішення, яке набрало законної сили, не виконувалось на шкоду одній із сторін.
Судовий контроль за виконанням судових рішень є заключним етапом у процесі реалізації права особи на суд, яке є захищеним в результаті швидкого і повного виконання остаточного судового рішення.
Згідно з положеннями розділу VII ЦПК України в процесі судового контрою за виконанням судових рішень сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника), згідно з положеннями статей 447-1, 451 ЦПК України.
Повернення виконавчого документа без виконання з формальних підстав, за наявності у ньому інформації, що достовірно ідентифікує особу боржника, становить втручання у право заявника на судовий розгляд, оскільки перешкоджає швидкому виконанню судового рішення. Вказане може вплинути на розумність строків реалізації права стягувача на справедливий суд, оскільки право на суд є захищеним лише у разі виконання судового рішення у порядку, передбаченому законом.
Внаслідок повернення виконавчого документа без прийняття до виконання створюється ситуація, коли стягувач на заключному етапі захисту своїх цивільних прав, під час примусового виконання остаточного судового рішення змушений вживати додаткових зусиль для поновлення порушених прав, зокрема, повторно звертатись до суду для усунення недоліків виконавчого листа та повторного пред`являти його до виконання. Враховуючи, що вимоги цивільно-процесуального законодавства не передбачають обов`язок учасника справи надавати суду інформацію, зокрема, про дату народження потенційного боржника (частина третя статті 175 ЦПК України), а також зазначає РНОКПП (для фізичних осіб) за його наявності, тому суд не завжди має змогу зазначати цю інформацію у виконавчому листі.
Відповідно до статті 451 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Оцінюючи належність, допустимість, а також достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що оскільки виконавчий лист № 152/1637/24, який видано 15 травня 2025 року на підставі заочного рішення суду у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про захист прав споживачів та повернення коштів, є виконавчим документом та підлягає примусовому виконанню органом державної виконавчої служби, з огляду на те, що у ньому зазначено, зокрема прізвище, ім`я та по батькові боржника, останнє відоме місце фактичного проживання, а також враховуючи те, що державний виконавець самостійно не був позбавлений можливості встановити інші ідентифікуючи дані боржника, з огляду на заходи примусового виконання рішення, на підставі якого був виданий цей виконавчий лист, у старшого державного виконавця відсутні були підстави для повернення виконавчого документу без прийняття до виконання.
З цих підстав,
Керуючись статтями 258, 259, 260, 450, 451 ЦПК України, Суд, -
п о с т а н о в и в :
1. Скаргу адвоката Молявчика Олексія Валерійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на дії та рішення старшого державного виконавця Приморського відділу Державної виконавчої служби у місті Одеса Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Марієнка Артема Олеговича, про визнання дій державного виконавця протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.
2. Визнати неправомірною відмову старшого державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Марієнка Артема Олеговича у відкритті виконавчого провадження на виконання рішення суду у справі № 152/1637/24, та скасувати повідомлення № АСВП: 80429137 про повернення виконавчого документа стягувачеві без виконання відносно ОСОБА_2 .
3. Зобов`язати старшого державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Марієнка Артема Олеговича вирішити питання про відкриття виконавчого провадження на виконання заочного рішення Шаргородського районного суду у справі №152/1637/24 про стягнення з ОСОБА_2 коштів на користь ОСОБА_1 .
На ухвалу може бути подана апеляція до Вінницького апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Повний текст ухвали складено 8 липня 2026 року
Головуючий суддя Андрея РОЗДОРОЖНА