Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
УХВАЛА
за наслідками розгляду питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення
09 липня 2026 року № 520/1957/25
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Рубан В.В., розглянувши заяву Міністерства юстиції України про зміну способу або порядку виконання судового рішення по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 ) до Другого апеляційного адміністративного суду (майдан Театральний, буд.1,м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ42256976), Державної судової адміністрації України (вул. Липська, буд.18/5,м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ26255795) про визнання бездіяльності та дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
Від Міністерства юстиції України до Харківського окружного адміністративного суду надійшла заява про зміну способу або порядку виконання рішення, в якій він просить:
- змінити спосіб та порядок виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2025 у справі № 520/1957/25, шляхом проведення Державною казначейською службою України безспірного списання нарахованої, але невиплаченої суддівську винагороду за листопад грудень 2024 року, січень 2025 року виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн. на користь ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 ) у сумі у сумі 312 307,43 грн. з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, у порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845.
Ухвалою від 30.06.2026 прийнято до розгляду заяву про зміну способу та порядку виконання судового рішення по справі № 520/1957/25. Призначено судове засідання для розгляду заяви про зміну способу та порядку виконання судового рішення на 09.07.2026 о 10:00 год.
Сторони у судове засідання, призначене на 09.07.2026 о 10:00 год., не прибули.
Відповідно до положень ч. 2 ст.378 КАС України неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4, ч. 4 ст. 229, ст.378 КАС України, суд приходить до висновку про можливість розгляду заяви у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та заяви про зміну способу виконання судового рішення, суд зазначає наступне.
Заява обґрунтована тим, що на виконанні у відділі перебуває виконавче провадження № 79747219 з виконання виконавчого листа Харківського окружного адміністративного суду від 15.10.2025 у справі №520/1957/25 про зобов`язання Другий апеляційний адміністративний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за листопад грудень 2024 року, січень 2025 року виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн. Боржником за даним виконавчим документом є Другий апеляційний адміністративний суд (код ЄДРПОУ 42256976). Державним виконавцем 05.12.2025 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. Копію даної постанови направлено сторонам виконавчого провадження. На виконання постанови про відкриття виконавчого провадження Другим апеляційним адміністративним судом листом від 19.12.2025 № 2.1-28/55779/25 повідомлено про неможливість виконання вимог зазначеного рішення суду у повному обсязі, з огляду на наступне. Другим апеляційним адміністративним судом згідно з судовим рішенням №520/1975/25 від 10.04.2025 проведено нарахування суддівської винагороди за листопад грудень 2024 року, січень 2025 виходячи із встановленого на 01 січня 2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн. у сумі 312 307,43 грн., які було відображено на позабалансовому рахунку у меморіальному ордері №16 за травень 2025 року. Виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється згідно із законодавством України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя", головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України (далі ДСА України), у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.
З метою виконання судових рішень у добровільному порядку Другий апеляційний адміністративний суд звертається щомісяця до головного розпорядника коштів, ДСА України, з листами щодо внесення зміни до кошторису суду та збільшення фінансування у 2025 році КПКВК 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя" за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки».
У своїх відповідях на звернення суду ДСА України повідомляє про те, що всі затверджені за КПКВК 0501150 видатки в розмірі 10,0 млн. грн. розподілені між розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня, і наразі не має можливості виділити додаткові бюджетні асигнування на цей напрямок. ДСА України листами від 03.02.2025 № 11-2404/25, від 06.03.2025 № Ц-4566/25, від 07.04.2025 № 11-6770/25, від 12.05.2025 № 11-9437/25, від 17.06.2025 № 11-12026/25, від 16.07.2025 № 11-14135/25 та від 26.08.2025 № 11-17114/25 зверталась до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету із пропозиціями щодо внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" у частині збільшення бюджетних призначень за Програмою. ДСА України листом від 02.10.2025 № 11-19638/25 звернулась до Прем`єр-міністра України Свириденко Ю.А. з проханням підтримати та подати на розгляд розроблений ДСА України проект розпорядження Кабінету Міністрів України "Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету, передбачених Державній судовій адміністрації України на 2025 рік" у частині збільшення обсягу видатків споживання за КПКВК 0501150 у сумі 1 377,7 млн. грн. за рахунок зменшення обсягу видатків споживання за бюджетною програмою 0501020 "Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя". Однак запропонований ДСА України проект розпорядження Кабінету Міністрів України "Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету, передбачених Державній судовій адміністрації України на 2025 рік" Міністерством фінансів України не підтримано (лист Мінфіну від 24.10.2025 № 08020-01-6/30697), так як з метою належного фінансового забезпечення заходів, спрямованих на забезпечення державного суверенітету, підвищення обороноздатності і безпеки держави, видатки ДСА України, що мають цільове призначення і не будуть за нею використані, вбачається за доцільне спрямувати на потреби Міністерства оборони України. З огляду на вищезазначене, станом на 19.12.2025, виконання постанови «Про відкриття виконавчого провадження» від 05.12.2025 ВП №79747219 в частині зобов`язання виплати суддівської винагороди судді ОСОБА_1 за виконавчим листом №520/1957/25 від 15.10.2025, не вбачається можливим у зв`язку з відсутністю коштів за КПКВК 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя", та буде здійснено в порядку черговості надходження виконавчих документів після отримання відповідних коштів. Аналізуючи повідомлення Другого апеляційного адміністративного суду та доданих до нього документів, державним виконавцем встановлено, що рішення суду боржником виконано частково, а саме нараховано ОСОБА_1 суддівську винагороду за листопад грудень 2024 року, січень 2025 року виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн. у сумі 312 307,43 грн., однак, повне та фактичне виконання рішення суду у спосіб та порядок встановлений таким рішенням, а саме проведення виплати стягувачу нарахованих коштів, не виявляється можливим з підстав не залежних від боржника. Станом на сьогоднішній день сума не сплаченої суми заборгованості, що утворилась в ході проведення нарахування стягувачу за рішенням Харківського окружного адміністративного суду по справі № 520/1957/25 становить - 312 307,43 грн. Дана сума підтверджується боржником та не спростовується стягувачем.
Представником Державної судової адміністрації України надано пояснення на заяву на вказану заяву, в яких зазначив, що ураховуючи мету забезпечення законного та належного виконання рішення суду, з огляду на вищевикладені норми законодавства, вважає слушною думку Міністерства юстиції України про зміну способу та порядку виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2025 у справі № 520/1957/25 шляхом проведення Державною казначейською службою України безспірного списання нарахованої, але невиплаченої суддівської винагороди за листопад грудень 2024 року, січень 2025 року виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн. на користь ОСОБА_1 з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя», розпорядником якої є ДСА України, у порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845.
Представником Другого апеляційного адміністративного суду надано пояснення на вказану заяву, в яких зазначив, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2025, Другий апеляційний адміністративний суд провів нарахування суддівської винагороди ОСОБА_1 за листопад - грудень 2024 року, січень 2025 року виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн. на суму 312307,43 грн. Також, Другий апеляційний адміністративний суд повідомив державного виконавця про неможливість виконання вищевказаного рішення суду в частині виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди зазначаючи про те, що виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється згідно із законодавством України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України. Сам факт відсутності фінансування Другого апеляційного адміністративного суду з боку ДСА України робить неможливим виконання рішення суду щодо виплат заборгованості суддівської винагороди, що є підставою для зміни способу виконання рішення суду із зобов`язання Другого апеляційного адміністративного суду здійснити виплату суддівської винагороди на стягнення нарахованої суми з бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів».
Від представника Державної казначейської служби України до суду надійшли письмові пояснення, в яких зазначено, що заявником запропоновано встановлення способу виконання судового рішення, котрий не враховує ані вимоги законодавства України щодо виконання судових рішень, ані повноваження Казначейства та його органів у відповідній сфері. На думку Казначейства, в контексті спірних правовідносин у справі № 520/1957/25, обставини, якими Міністерство юстиції України обґрунтовує необхідність зміни способу і порядку виконання рішення суду, не є підставами для такої зміни, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не може бути змінений на стадії виконання судового рішення і поза межами судового розгляду позову по суті. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 25.11.2014 у справі № 21-506а14. У постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 759/1928/13-а, від 30.07.2019 у справі № 281/1618/14-а зроблено правовий висновок, що зміна на підставі статті 263 КАС України способу і порядку виконання судового рішення не передбачає зміни обраного судом відповідно до статті 162 КАС України при ухваленні рішення способу відновлення порушеного права. Представник вказав, що запропонований спосіб виконання рішення, викладений у заяві Міністерства юстиції України, а саме «шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України відповідної суми коштів» не призведе до перерахування коштів позивачеві у зв`язку із щорічним передбаченням Верховною Радою України критично недостатнім обсягом бюджетних асигнувань як за КПКВК 3504040, так і за КПКВК 0501150 та визначеною черговістю погашення заборгованості. Отже, Державна казначейська служба України просить суд відмовити у задоволенні заяви про зміну способу та порядку виконання рішення суду.
Судом встановлено, що Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2025 по справі №520/1957/25 ОСОБА_1 до Другого апеляційного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання бездіяльності та дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України, щодо незабезпечення Другого апеляційного адміністративного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди за листопад - грудень 2024 року, січень 2025 року ОСОБА_1 , виходячи із встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00грн.
Зобов`язано Державну судову адміністрацію забезпечити Другий апеляційний адміністративний суд в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за листопад - грудень 2024 року, січень 2025 року, виходячи із встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00грн.
Визнано протиправними дії Другого апеляційного адміністративного суду щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за листопад - грудень 2024 року, січень 2025 року виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00грн.
Зобов`язано Другий апеляційний адміністративний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за листопад - грудень 2024 року, січень 2025 року виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.
Вказане рішення суду набрало законної сили з 13.05.2025 року.
15.10.2025 року позивачу видано виконавчі листи у справі № 520/1957/25.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Суд звертає увагу, що Верховним Судом уже сформована судова практика щодо застосування цих положень Основного Закону України, зокрема, у постановах від 14 серпня 2018 року у справі № 826/4174/16, від 18 жовтня 2018 року у справі № 802/2135/17-а, від 22 січня 2019 року у справі № 813/142/16, від 11 листопада 2020 року у справі № 191/1169/16-а(2-а/191/7/17), від 18 травня 2022 року у справі № 140/279/21, від 1 червня 2022 року у справі № 640/25836/20, від 27 липня 2022 року у справі № 540/606/20 тощо.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Також Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі "Валерій Фуклєв проти України" від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі "Шмалько проти України" від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі "Apostol v. Georgia" від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі № 420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справі №140/279/21.
Подібний підхід застосований Верховним Судом у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 611/26/17, у якій Суд зазначив, що обов`язковість судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 129-1 Конституції України, статтями 2, 14, 370 КАС України та статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Обов`язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).
Також суд зазначає, що в адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.
Зазначені висновки суду узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 1 лютого 2022 року у справі № 420/177/20 та ухвалах від 26 січня 2021 року у справі № 611/26/17, від 7 лютого 2022 року у справі № 200/3958/19-а.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VІІІ від 02.06.2016 (далі також - Закон № 1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною третьою статті 33 Закон №1404-VIII за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Відповідно до частин першої, третьої статті 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, установлених законом), - установити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
З аналізу положень частин першої, третьої статті 378 КАС України суд робить висновок, що підставою для застосування правил цієї норми є настання обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо, а для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об`єкта стягнення або з інших причин. Тобто зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими судом. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, однак не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити у задоволенні такої заяви.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 800/203/17.
Як встановлено з матеріалів справи на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2025, Другий апеляційний адміністративний суд провів нарахування суддівської винагороди ОСОБА_1 за листопад - грудень 2024 року, січень 2025 року виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн. на суму 312307,43 грн.
Судом встановлено, що відповідач у справі, який є боржником, не відмовляється виплачувати позивачу нараховані грошові кошти.
Заява про зміну способу та порядку виконання судового рішення обґрунтована тим, що виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2025 у справі № 520/1957/25 в повному обсязі можливе лише після зміни способу i порядку виконання судового рішення.
При цьому, суд звертає увагу, що здійснене відповідачем нарахування суддівської винагороди позивачу, сума якої не виплачена, не є обставиною, що вказує на неможливість виконання судового рішення у цій справі саме через спосіб захисту, застосований судом при його ухваленні, та не надає достатніх правових підстав для застосування процесуального інституту встановлення порядку і способу виконання судового рішення, регламентованого статтею 378 КАС України.
Зобов`язання відповідача вчинити певні дії з нарахування і виплати щомісячної суддівської винагороди та проведення Державною казначейською службою України безспірного списання нарахованої, але невиплаченої суддівську винагороду за листопад грудень 2024 року, січень 2025 року виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн. на користь ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 ) у сумі у сумі 312 307,43 грн. з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, у порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які обираються судом при ухваленні рішення.
Резолютивна частина рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2025 у справі № 520/1957/25 має зобов`язальний характер, однак судом при розгляді вказаної справи не здійснювався розрахунок належної позивачеві доплати, а тому змінивши спосіб виконання судового рішення із зобов`язання провести нарахування та виплату недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди на проведення Державною казначейською службою України безспірного списання нарахованої, але невиплаченої суддівську винагороду за листопад грудень 2024 року, січень 2025 року виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн. на користь ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 ) у сумі у сумі 312 307,43 грн. з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, у порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, однозначно свідчитиме про зміну судового рішення по суті.
Суд звертає увагу на те, що поняття "спосіб і порядок" виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Порядок виконання судового рішення означає визначену у рішенні суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним/приватним виконавцем, спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі об`єктивної (безумовної) неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений судом.
Так, у постанові від 24 грудня 2014 року у справі № 21-506а14 Верховний Суд України дійшов висновку, що зміну способу і порядку виконання судового рішення слід розуміти як застосування судом нових заходів щодо його реалізації у зв`язку з неможливістю виконання цього рішення раніше визначеними способом і порядком. Разом з цим зміна способу виконання не має змінювати (зачіпати) суті самого судового рішення.
Подібного підходу дотримується і Верховний Суд, зокрема у постановах від 7 березня 2018 року у справі № 456/953/15-а, від 16 липня 2020 року у справі № 130/2176/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 817/628/15, від 17 лютого 2021 року у справі № 295/16238/14-а.
Окрім того, Верховним Судом у постанові від 10 липня 2018 року у справі № 490/9519/16-а сформульовано наступний правовий висновок: "Змінивши спосіб виконання такої постанови із зобов`язання виплатити зазначені виплати на стягнення суми цих виплат, буде змінено постанову по суті, з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенням питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті". Подібний висновок також було зроблено Верховним Судом у постанові від 30 липня 2019 року у справі № 281/1618/14-а.
Отже, оскільки у справі, що розглядається, встановлено, що способом відновлення порушеного права позивача у цій справі судом обрано зобов`язання відповідача вчинити певні дії, а проведення Державною казначейською службою України безспірного списання нарахованої, але невиплаченої суддівську винагороду за листопад грудень 2024 року, січень 2025 року виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн. на користь ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 ) у сумі у сумі 312 307,43 грн. з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, у порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 не було встановлено способом відновлення порушених прав, то суд приходить до висновку про неможливість зміни способу та порядку виконання рішення суду у спосіб, який простить заявник, адже запропонований останнім спосіб виконання судового рішення фактично змінює зміст резолютивної частини судового рішення у справі № 520/1957/25, встановлення способу виконання рішення суду шляхом, який обраний заявником, фактично змінить рішення суду у зв`язку зі зміною обраного способу захисту прав позивача.
З огляду на викладене, суд вважає безпідставними аргументи заявника, наведені в його заяві, про наявність правових підстав для зміни способу та порядку виконання рішення суду у даній справі.
Зазначений висновок також узгоджуються з правовою позицією Другого апеляційного адміністративного суду, яка викладена у постановах від 19 лютого 2025 року у справі № 520/3879/24, від 20 травня 2025 року у справі № 520/6934/24 та від 08 вересня 2025 року у справі № 520/23556/23.
З огляду на вказане заява задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. 378 КАС України, суд, -
УХВАЛИВ:
Заяву про зміну способу та порядку виконання судового рішення - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Рубан В.В.