Справа № 127/6757/25
Провадження 6/127/495/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 липня 2026 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Борисюк І.Е.,
за участю: секретаря судового засідання Обертун Н.М.,
представників стягувача - Голуб Р.В. та Палій Т.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про розстрочення виконання судового рішення, -
ВСТАНОВИВ:
До Вінницького міського суду Вінницької області звернувся ОСОБА_1 із заявою про розстрочення виконання судового рішення.
Заява мотивована тим, що 28.04.2026 Вінницьким міським судом Вінницької області у справі № 127/6757/25 постановлено ухвалу про поворот виконання рішення суду, якою вирішено стягнути з заявника на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 9 359, 06 гривень, а також 1 767, 35 гривень витрат на професійну правничу допомогу. Заявник зазначив, що не ухиляється від виконання судового рішення та має намір виконати його добровільно, однак матеріальний стан заявника на даний час не дає можливості сплатити всю суму одноразово. Заявник зазначив, що на даний час він несе постійні витрати пов`язані зі станом здоров`я, необхідністю проходження лікування, медичного обстеження та придбання лікарських засобів. Крім того, на утриманні заявника перебуває неповнолітня дитина, що також потребує постійного матеріального забезпечення. На думку заявника, одноразове стягнення всієї суми суттєво погіршить його матеріальне становище та ускладнить можливість забезпечення необхідних витрат на лікування та утримання сім`ї. Разом з тим, заявник не заперечує проти виконання судового рішення та просить суд надати можливість виконати його частинами у розумний строк.
Вищевикладене й стало підставою для звернення боржника до суду із заявою про розстрочення виконання ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 28.04.2026 у справі № 127/6757/25 шляхом сплати заборгованості частинами по 2 000, 00 гривень щомісячно до повного виконання судового рішення.
У судове засідання заявник (боржник) не з`явився, хоча був належним чином повідомленим про дату час та місце розгляду заяви. Причини неявки суду не повідомлено.
Представники стягувача не заперечували щодо розгляду заяви та проведення судового засідання у відсутність заявника (боржника). Також представник стягувача ОСОБА_3 просила стягнути із заявника понесені стягувачем витрати на професійну правничу допомогу.
Враховуючи вищевикладене, думку представників стягувача та положення ст. 223 і ч. 2 ст. 435 ЦПК України, суд ухвалив провести судове засідання у відсутність заявника (позивача) (ухвала суду постановлена без оформлення окремого документа та занесена до протоколу судового засідання).
У судовому засіданні представники стягувача щодо задоволення заяви боржника заперечували, мотивуючи тим, зокрема, що його фінансовий стан є задовільним, доказів того, що на його утриманні перебуває неповнолітня дитина - не надано, розмір доходу заявника дозволяє йому виконати судове рішення своєчасно, а тому посилання на неспроможність виконання рішення суду є безпідставними.
Заслухавши пояснення представників стягувача, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 28.04.2026 по справі № 127/6757/25 частково задоволено заяву ОСОБА_2 про поворот виконання рішення суду та здійснено поворот виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04.06.2025 у цивільній справі № 127/6757/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 9 359, 06 гривень сплачених коштів. Також з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 було стягнуто витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1 767, 35 гривень.
Із наданих заявником до заяви медичних документів вбачається наявність у нього захворювань, якими він хворіє біля 5 років зі слів самого пацієнта. (а.с. 158-162)
Судом прийнята до уваги потреба заявника (боржника) у лікуванні наявних у нього захворювань, на що він звісно вимушений нести витрати. Водночас, заявником не надано суду належних доказів понесення будь-яких витрат пов`язаних із лікуванням наявних у нього захворювань, їх розміру, чи є такі витрати постійними або періодичними.
Із відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за період з січня 2026 року по березень 2026 року (включно) вбачається, що ОСОБА_1 працює в ДУ «Вінницька виправна колонія (№ 86)» та отримує дохід, розмір якого становить (виплаченого):
- за січень місяць - 25 654, 29 гривень;
- за лютий місяць - 44 252, 62 гривень;
- за березень місяць - 26 279, 44 гривень. (а.с. 163)
Водночас судом також прийнято до уваги, що на матеріальний стан боржника можуть вказувати не лише його офіційні доходи, але й його спосіб життя, яким майном він володіє і користується тощо, адже все це разом демонструє його фінансову спроможність.
Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 08.08.2025 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 08.08.2025 зареєстрував шлюб із ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис № 1470. (а.с. 164)
Судом встановлено, що батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , записані ОСОБА_4 і ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини. (а.с. 165)
Водночас, з витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України від 17.02.2015 вбачається, що відомості про батька дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , записані відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України. (а.с. 166-166зв.)
Матеріали справи не містять належних доказів того, що заявник є біологічним батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і дитина перебуває на його утриманні, про що ним повідомлено у заяві. При цьому обов`язок утримання дитини до досягнення нею повноліття закон покладає на її батьків.
Відповідно до ч. 3 ст. 435 ЦПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у своїх рішеннях (зокрема, у справі «Іммобіліаре Саффі проти Італії») неодноразово наголошував, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне обов`язкове судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Відстрочення або розстрочення виконання рішення не повинно порушувати саму суть права на справедливий суд та має бути належним чином виправдане.
Оскільки виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави, згідно з пунктом 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012 невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом, як це визначено у пункті 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 р. № 11-рп/2012.
Право людини на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення ЄСПЛ у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997 р., п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II). За певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення ЄСПЛ у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії», № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).
ЄСПЛ у рішенні у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008 зазначив, що, ураховуючи що існування заборгованості, підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, «легітимні сподівання» на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи зумовлена затримка у виконанні рішення особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація «потерпілій стороні» за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексація присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як «потерпілої сторони»; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
У цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів, обов`язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої ухвалено рішення. Тобто відстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
Отже, згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції остаточні судові рішення не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі «Горнсбі проти Греції»).
Закон пов`язує можливість відстрочки та розстрочки виконання рішення лише з об`єктивними, тобто такими, що не залежать від волі боржника, обставинами, які носять винятковий характер і утруднюють виконання рішення суду у строк чи у встановлений судом спосіб.
Таким чином, розстрочка виконання рішення суду може бути надана у виняткових випадках, що обумовлюють об`єктивні ускладнення при виконанні судового рішення або наявність яких робить його виконання неможливим.
Суд прийшов до висновку, що заявником (боржником) не доведено належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні ст.ст. 77-79 ЦПК України, які б були достатніми, в розумінні ст. 80 ЦПК України, існування виняткових обставин, які б унеможливлювали або суттєво ускладнювали виконання ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 28.04.2026. При цьому судом прийнято до уваги, що стягнення з ОСОБА_1 коштів на користь ОСОБА_2 відбулось внаслідок повороту виконання рішення суду.
Враховуючи вищевикладене та встановлені судом обставин, заява ОСОБА_1 про розстрочення виконання судового рішення є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Вирішуючи клопотання адвоката Палій Тетяни Григорівни, діючої в інтересах ОСОБА_2 , про відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, суд прийшов до наступного висновку.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Під час судового засідання адвокатом стягувача було надано суду договір про надання правничої допомоги від 29.03.2026 і акт виконаних робіт від 09.07.2026 та заявлено клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника (заявника).
Водночас, адвокатом стягувача не було надано суду разом із доказами понесення стягувачем витрат на професійну правничу допомогу у цій справі, докази їх надіслання боржнику (заявнику).
Відповідно до ч. 9 ст. 83 ЦПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України здійснені стороною у справі судові витрати, зокрема, на правничу допомогу визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі в разі розгляду справи в порядку загального позовного провадження, а в разі розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження - до ухвалення судового рішенні у справі, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом установленого строку така заява залишається без розгляду. При цьому розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Склад та розмір витрат, пов`язаних, зокрема, з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
За правилами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Оскільки склад і розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, підлягає доведенню, порушення стягувачем свого процесуального обов`язку та не направлення іншій стороні копій доказів на підтвердження дійсності понесення на правничу допомогу витрат призводить до порушення принципу змагальності, неможливості іншому учаснику судового розгляду ознайомитись із їхнім змістом, позбавляє можливості надати свої заперечення щодо обсягів витрат, а також правильності їх обрахунку.
У випадку недотримання заявником вимог щодо належного направлення відповідних копій документів іншій стороні, а також у разі ненадання суду доказів підтвердження факту такого надсилання, суд не може брати до уваги докази понесення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду відповідної заяви, адже відсутні підстави для задоволення заяви про відшкодуванні витрат на правничу допомогу та ухвалення додаткового рішення з цього питання.
Вищевказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 21.08.2019 у справі № 922/2821/18, від 16.02.2021 у справі № 910/14138/18, від 24.03.2021 у справі № 756/2399/18.
У процедурі розгляду заяви сторони про розподіл судових витрат, у тому числі на правову допомогу, суду належить забезпечити сторонам у справі можливість бути повідомленими про розгляд заяви та надати свої заперечення щодо розміру витрат, які заявник намагається компенсувати за рахунок протилежної сторони.
Вищевказане узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21.
При розгляді цієї заяви суд повинен забезпечити сторонам дотримання принципів змагальності, рівності в судочинстві, реалізацію права сторони «бути вислуханою» як передумови того, що вона була «почута», що є складовою права на справедливий суд (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Серявін проти України», заява № 4909/04 від 10 лютого 2010 року).
ЄСПЛ вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц зроблено такі висновки: «Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».
Як вбачається з матеріалів справи, боржник не мав можливості подати письмові заперечення щодо розміру заявлених адвокатом стягувача до компенсації витрат на професійну правничу допомогу, тим самим скористатись передбаченим ч. 5 ст. 137 ЦПК України правом.
Враховуючи вищевикладене та положення ч. 9 ст. 83 ЦПК України, суд не бере до уваги докази щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, подані адвокатом стягувача під час судового засідання 09.07.2026.
Таким чином, суду не надано докази понесення учасниками справи судових витрат, пов`язаних із розглядом даної заяви. Відповідно, клопотання адвоката стягувача про відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 83, 133, 141, 258-261, 353-355, 435 ЦПК України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про розстрочення виконання ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 28.04.2026 по справі № 127/6757/25 - відмовити.
У задоволенні клопотання адвоката Палій Тетяни Григорівни, діючої в інтересах ОСОБА_2 , про відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.
Ухвала суду може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення до Вінницького апеляційного суду. Учасник справи, якому повну ухвалу суду не було вручено у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її проголошення.
Ухвала суду складена 13.07.2026.
Суддя