УХВАЛА
14 липня 2026 року
м. Київ
справа №260/7472/25
адміністративне провадження № К/990/24479/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.
суддів: Жука А.В., Смоковича М.І.,
перевіривши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лучинець Олександра Вацлавовича на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року у справі №260/7472/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,
У С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суд з позовом до Державної міграційної служби України, у якому просив:
- скасувати рішення Державної міграційної служби України № 40-25 від 22 липня 2025 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов`язати Державну міграційну службу України вирішити питання стосовно надання ОСОБА_1 , статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням правової оцінки, наданої судами при вирішенні цього спору.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та (або) виклику учасників справи.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року, у задоволенні позову відмовлено.
28 травня 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Лучинець Олександра Вацлавовича на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року у справі №260/7472/25. Заявник, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2026 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лучинець Олександра Вацлавовича на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року у справі №260/7472/25 залишено без руху. Надано заявнику касаційної скарги строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, а саме для надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги. Роз`яснено, що у разі невиконання вимог цієї ухвали касаційна скарга буде повернута.
На виконання вимог ухвали суду від 10 червня 2026 року, представником позивача через підсистему «Електронний суд» надіслано заяву про усунення недоліків, до якої додано уточнену касаційну скаргу.
На підставі аналізу доводів уточненої касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Предметом спору у цій справі є правомірність рішення про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Положеннями пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та статті 14 Закону України від 30 вересня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» гарантовано право особи на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п`ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Наведене означає, що положеннями пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України передбачено можливість перегляду, як виняток, судового рішення, що не підлягає касаційному оскарженню судом касаційної інстанції у разі, якщо заявником зазначені випадки, передбачені підпунктами «а» - «г» цієї норми та викладені підстави, визначені частиною четвертою статті 328 КАС України.
Як вбачається з рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року, зазначену справу судом розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності або розглянутих в порядку спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
У касаційній скарзі заявник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа становить виняткове значення для позивача, оскільки відмова у захисті призведе до його примусового видворення до РФ, де йому безпосередньо загрожують політично вмотивоване кримінальне переслідування, катування, нелюдське поводження та загроза життю (підпункти «а» та «в» частини п`ятої статті 328 КАС України).
Верховний Суд зазначає, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Проте, заявником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
Щодо виняткового значення, то Суд зазначає, що поняття виняткового значення справи є оціночним, воно потребує належного обґрунтування з боку скаржника. Колегія суддів відхиляє викладені доводи щодо винятковості цієї справи для позивача, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях, відсутні обґрунтування та докази стосовно наявності певних ризиків для позивача, про які зазначено в касаційній скарзі.
Отже, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Інші, наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Щодо посилання заявника на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі незначної складності, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що заявник, оскаржуючи судове рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до опису обставин справи, незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, цитуванням норм законодавства, переоцінки доказів та неповного з`ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
При цьому суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, виходив із відсутності підстав для задоволення позовних вимог позивача. Зокрема, суди дійшли висновку про недоведеність того, що перебування позивача у країні походження (РФ), або повернення до неї реально загрожує його життю з підстав переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Позивач не надав відомостей про утиски в країні походження та доказів, які б підтверджували обґрунтованість побоювань переслідування, та існування реальних умов для визнання його біженцем.
Крім того, суди попередніх інстанцій звернули увагу на те, що позивач, всупереч заявленим доводам про його переслідування, побоювання зазнати утисків, позбавлення волі, вільно та без жодних обмежень чи перешкод зміг залишити країну походження та прибути в Україні. Однак по прибуттю в Україну позивач не звертався до уповноважених органів про надання йому статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту з мотивів політичного чи іншого переслідування. В той же час звертаючись в міграційну службу позивач покликався на наявність кримінального переслідування в країні походження, яке, як він вважає, є політично вмотивованим. Водночас, у матеріалах справи наявна інформація про те, що позивач оголошений в міжнародний розшук за поданням країни його походження за вчинення злочину передбаченого статтею 159 Кримінального кодексу РФ (шахрайство). Дані щодо позивача пройшли перевірку на відповідність вимогам Статуту Міжнародної організації кримінальної поліції Інтерполу.
Також суди зазначили, що у висновку за результатами повторного розгляду заяви позивача відповідачем конкретизовано причини відмови та наведено відповідне аргументування. Щодо врахування пункту 17 частини 2 статті 27 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», то відповідач чітко вказав, що сім`я позивача на даний момент перебуває поруч з ним. При цьому як дружина так і його діти отримали громадянство України. Разом з тим, набуття членами сім`ї громадянства України не є підставою для автоматичного надання позивачу статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту, як і не є підставою для набуття громадянства України. Водночас позивач не позбавлений можливості клопотати уповноважені органи на отримання дозволу на тимчасове чи постійне проживання в Україні у порядку та на підставах встановлених міграційним законодавством України.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є найвищим судом у системі судоустрою України, забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначений процесуальним законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,
У Х В А Л И В:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Лучинець Олександра Вацлавовича на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року у справі №260/7472/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді М.В. Білак
А.В. Жук
М.І. Смокович