Справа № 505/2404/26
№ 2-з/505/33/2026
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 липня 2026 року м.Подільськ
Подільський міськрайонний суд Одеської області у складі судді Ващук О.В., розглянувши матеріали за заявою ОСОБА_1 , поданої її представником - адвокатом Дрогобецькою Тетяною Юріївною про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Городок КВП» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої залиттям квартири,
встановив:
В провадженні суду перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Городок КВП» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої залиттям квартири.
14 липня 2026 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник позивача - адвокат Дрогобецька Т.Ю., подала до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, розміщенні на банківських рахунках Приватного підприємства «Городок КВП» в межах суми 360262,91 грн. до набрання рішенням у справі законної сили.
Дослідивши матеріали цивільної справи та вивчивши заяву про забезпечення позову, суд приходить до висновку, що заява позивача про забезпечення позову не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову.
Так, згідно з положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно із ч.3 ст.150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути спів мірними з заявленими позивачем вимогами.
У відповідності до положень п.1 ч.1 ст.150 ЦПК України одними із видів забезпечення позову є накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Згідно роз`яснень, які містяться в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 року за №9, вбачається, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Крім того, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Разом з тим, зі змісту заяви про забезпечення позову не вбачається наявність обставин, які можуть утруднити чи зробити неможливим виконання можливого рішення суду, а також зазначена заява не містить належного мотивування необхідності накладення арешту на грошові кошти відповідача, як цього вимагає Постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року.
Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Натомість, представник заявника при зверненні до суду із даної заявою не надає відповідних беззаперечних доказів та, відповідно, не доведено того, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернеться до суду. Крім цього, посилання представника заявника на існування ризиків ніяким чином не підтвердженні, оскільки не надано доказів їх існування.
Таким чином, заява про забезпечення позову мотивована виключно припущеннями заявника щодо можливого ухилення відповідача від виконання судового рішення у випадку задоволення позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Окрім того, законодавчо визначено, що при вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, суд може накласти арешт лише на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві.
Тобто, суд на цій стадії має перевірити, яке конкретно майно чи грошові кошти належить відповідачу і де вони знаходяться.
Саме з цією метою положеннями ч. 1 ст. 151 ЦПК України передбачено, що у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено зокрема: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
З наведеного випливає, що відомості про те, на які саме розрахункові рахунки позивач просить накласти арешт, в яких саме фінансових установах знаходяться грошові кошти, в якій сумі та в якій валюті перебувають грошові кошти відповідача є необхідними для забезпечення позову.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 25.09.2019 року по справі №320/3560/18 зазначив, що арештовані кошти слід обмежувати розміром суми позову та можливих судових витрат. Накладення судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачене, але суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат. Відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником.
Між тим, інформація про наявність рахунків, їх номери, назва банківських установ, де ці рахунки відкриті, суми розміщених на них грошових коштів, місце і умови їх розміщення до матеріалів заяви заявником не долучена.
Відповідно до ч. 4 ст. 150 ЦПК України не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на заробітну плату, пенсію та стипендію, допомогу по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, яка виплачується у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною), вагітністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на допомогу, яка виплачується касами взаємодопомоги, благодійними організаціями, а також на вихідну допомогу, допомогу по безробіттю, на майно (активи) або грошові кошти неплатоспроможного банку, банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених статтею 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (крім ліквідації банку за рішенням його власників), а також на майно (активи) або грошові кошти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Ця вимога не поширюється на позови про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, про відшкодування збитків, заподіяних кримінальним правопорушенням.
Так, представник позивача просить суд накласти арешт на грошові кошти, що належать відповідачу, однак не зазначає інформації про наявність у останнього банківських рахунків, їх вид та призначення, місце розміщення, що позбавляє суд можливості перевірити відповідність виду забезпечення, про який просить позивач, позовним вимогам та відповідно їх співмірність.
Крім того, накладення арешту на грошові кошти відповідача можуть бути обмеженням можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном, що в свою чергу може призвести до втручання в господарську діяльність, оскільки саме за рахунок отриманих доходів і здійснюється господарська діяльність підприємств, що є неприпустимим.
При цьому, суд зазначає, що арешт рахунків за відсутності їх ідентифікаційних даних може призвести до накладення арешту на рахунки, з яких здійснюється перерахування заробітної плати працівників, відраховуються податки та обов`язкові збори до державного бюджету. За відсутності даних про розмір сум, що знаходяться на рахунках, суд позбавлений можливості дотримання принципу співмірності між заявленим заходом забезпечення позову та позовними вимогами.
З огляду на викладене та враховуючи те, що представником позивача не надано жодних доказів в обґрунтування того, що невжиття заходів забезпечення позову у заявлений ним спосіб може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку, що у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити, у зв`язку із її необґрунтованістю.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 149, 150, 153 ЦПК України, суд,
у х в а л и в :
У задоволенні заяви ОСОБА_1 , поданої її представником - адвокатом Дрогобецькою Тетяною Юріївною про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Городок КВП» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої залиттям квартири, - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Одеського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її постановлення.
Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.
Суддя О.В. Ващук