Справа № 308/5946/26
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 липня 2026 року м. Ужгород
Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Фазикош О.В., розглянувши матеріали позовної заяви товариства з обмеженою відповідальністю «ЦИКЛ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних на підставі ст.. 625 ЦК України,-
В С Т А Н О В И В :
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЦИКЛ ФІНАНС» звернулося до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із позовною заявою до відповідача до ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних на підставі ст.. 625 ЦК України.
Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10.06.2026 вказана позовна заява залишена без руху із зазначенням недоліків які слід усунути, а саме вказано на те, що:
Звертаючись до суду із даним позовом, позивач просить: стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ТOB «ЦИКЛ ФІНАНС» три відсотки річних на підставі ст. 625 ЦК України у сумі: 2958,84 дол. СІЛА у зв`язку з невиконанням умов кредитного договору № 014/5409/74/40203 від 07.08.2008 року та довготривалим невиконанням рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.04.2015 року по справі № 308/11503/14-ц;
В додатку до позовної заяви додано копію рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.04.2015 року по справі № 308/11503/14-ц.
Також як вбачається зі змісту відповіді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 квітня 2026 року (копія якої наявна в матеріалах справи) Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області на запит ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» (копія якої наявна в матеріалах справи), за даними матеріалів цивільної справи № 308/11503/14-ц за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості встановлено, що 19.06.2015 представником позивача подано до суду заяву про видачу виконавчого листа. На підставі якої судом було виготовлено виконавчий лист. Представник позивача отримав виконавчий лист 20.11.2015.
При цьому зазначено, що в матеріалах справи відсутні виконавчі листи з відмітками про повне фактичне виконання та/або постанови про закінчення виконавчих проваджень.
Слід зазначити, що згідно чинного законодавства, не передбачено порядок повідомлення суд, яким видано виконавчий лист про стан виконавчого провадження. Відповідно такі відомості у матеріалах справ міститись не можуть. Разом із тим відсутність інформації щодо стану виконавчого провадження у матеріалах судової справи не є ані підтвердженням про не виконання рішення суду, ані його спростуванням.
Згідно додатків до позовної заяви, такі не містять відомостей щодо пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання.
Поряд із цим згідно висновку Великої Палати Верховного Суду викладеної в постанові № 754/511/23 від 11 лютого 2026 року, залишаючи касаційну скаргу банку без задоволення, погодилась із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для стягнення 3 % річних. При цьому Суд сформулював правову позицію: після втрати права на примусове виконання рішення суду основна вимога втрачає примусову захищеність, а тому не може бути підставою для заявлення похідних вимог за статтею 625 ЦК України.
Згідно матеріалів справи відсутні відомості про пред`явлення до примусового виконання виконавчого листа виданого судом 20.11.2015 по справі № 308/11503/14-ц та про стан виконавчого провадження.
Відповідно до ст.625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження".
Поняття сторін виконавчого провадження визначено статтею 11 вказаного закону, а саме - сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.
Стягувач та боржник - фізичні або юридичні особи, стосовно яких згідно з виконавчим документом має бути відповідно здійснено захист (поновлення) порушеного законного права чи інтересу та забезпечення виконання покладеного рішенням уповноваженого органу обов`язків (вчинення певних дій або утримання від їх вчинення).
Стягувач - це особа, яка за наявності належного виконавчого документа, виданого на її користь чи в її інтересах, звернулась до державного виконавця із заявою за захистом своїх прав або охоронюваних законом інтересів.
Боржником є особа, яка зобов`язана відповідати за виконавчим документом внаслідок заяви стягувача, в інших, визначених законом, випадках шляхом вчинення певних дій (передати майно, виконати інші обов`язки, передбачені рішенням) або утримання від їх вчинення.
Таким чином позивачем в додатках до позовної заяви, що до неї додані відсутні відомості щодо добровільного чи примусового, повного чи часткового, виконання вказаного рішення суду (відомості щодо пред`явлення виданого виконавчого листа до примусового виконання).
Окрім того, як вбачається з матеріалів справи в додатку до позовної заяви додано копії документів зміст яких, через їх вкрай низьку якість встановити не є можливим, зокрема: реєстри боржників від 05.05.2025 до Договору відступлення права вимоги №114/2-60 від 28.04.2023 р., та івд 05.05.2025 до Договору відступлення права вимоги №114/2-60 від 28.04.20…
Судом відповідно до ч.8 ст. 187 ЦПК України отримано відповідь №2649465 від 24.04.2026 з Єдиного державного демографічного реєстру, про те, що за вказаними параметрами ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , особу не знайдено.
Відповідно до вимог ч.6 ст.. 187 ЦПК України, судом направлено запит до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання відповідача з метою отримання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) ОСОБА_1 . Однак згідно відповіді Чопської міської ради Ужгородського району Закарпатської області від 27.05.2026 року, яка надійшла до суду 09.06.2026 року відомості відносно вказаної особи згідно реєстру Чопської територіальної громади відсутні.
Поряд із цим відповідно до ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
При цьому відповідно до ч.9 ст. 28 ЦПК України, позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред`являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).
Згідно отриманої судом інформації не можливо встановити зареєстроване місце проживання/перебування відповідача по справі. Окрім того, відсутні відомості і щодо останнього відомог зареєстрованого його місцеяпроживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).
У позовній, з огляду на встановлені судом обставини, не обґрунтовано звернення позивача із вказаним позов саме до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області. Вказане позбавляє суд можливості визначити підсудність даного позову.
Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 Закону України ''Про виконання рішень, застосування практики Європейського суду з прав людини'', інститут підсудності безпосередньо пов`язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у п.1 ст.6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається ''належний суд'', тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.
Недотримання правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю (ч. 1ст. 378 ЦПК України).
Для усунення вказаних в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліків було надано строк, п`ять днів з дня отримання копії ухвали.
Ухвалу про залишення позовної заяви без руху позивачем отримано 12.06.2026.
Разом із тим, суд констатує, що станом на 16.07.2026, недоліки на які вказано в ухвалі від 10.06.2026 не усунуто.
В даному випадку позивач, отримавши ухвалу суду про залишення позову без руху та будучи обізнаний із встановленим судом строком для усунення недоліків позовної заяви міг усунути вказані у ній недоліки, або скористатися своїм правом на подання клопотання про продовження вказаного строку. Клопотань про продовження такого строку позивач або представник позивача не подавали.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено право людини на доступ до правосуддя, а ст. 13 Конвенції - ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Крім того, при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист та доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі "Ашінгдейн проти Великої Британії (Ashingdane v. the. UnitedKingdom)).
Право доступу до суду має не тільки існувати, але й бути практичним та ефективним. Просте існування права доступу в законі не є достатнім. Наприклад, воно може бути порушене такими чинниками: існуванням процесуальних перепон, які заважають або зменшують можливості звернення до суду (занадто суворе тлумачення національними судами процесуальної норми (надмірний формалізм), що може позбавити заявників права доступу до суду (PerezdeRadaCavanilles проти Іспанії", № 2809095, рішення від 28 жовтня 1998 року).
Згідно практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
Право особи на доступ до правосуддя гарантовано статтею 55 Основного Закону, положення якого є нормами прямої дії. Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав та свобод.
Реалізацію права на доступ до правосуддя повинні забезпечувати, зокрема і судові органи.
Разом із тим, слід зазначити, що стосовно питання доступу до суду Європейський суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності заяви № 6778/05 «МПП «Голуб» проти України» від 18 жовтня 2005 року зазначив, що процедурні гарантії, закріплені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань (див. справу «Ґолдер проти Сполученого Королівства», рішення від 21 лютого 1975 року). Суд наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. рішення від 19 грудня 1997 року у справі «Бруала Гомес де ла Торре проти Іспанії»).
Аналіз судової практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (справа «Мушта проти України», заява №8863/06, рішення від 18.11.2010, пункти 37-38; Справа "Golder v. The United Kingdom", заява №4451/70, рішення від 21.02.1975, пункт 38).
В даному випадку, зазначена в ухвалі про залишення позовної заяви без руху вимоги, щодо усунення недоліків, не є надмірним формалізмом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
При цьому, право кожної особи на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод чи інтересів слід розуміти у праві такої особи на подання відповідних документів та доказів, певне обґрунтування позовних вимог у тій мірі, в якій вона вважає за необхідне, оскільки одним із визначальних принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, а особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Надання переваги будь-кому з учасників у справі у вирішенні процесуальних питань (у даному випадку щодо відкриття провадження без доданих до позовної заяви копій всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб) не відповідає таким засадам (принципам) судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність, неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (Справа «Надточій проти України», заява № 7460/03, рішення від 15.05.2008, пункт 26; див. серед інших рішень та mutatis mutandis, "Кресс проти Франції" (Kress v. France), [GC], no.39594/98, п.72, ECHR 2001-VI; "Ф.С.Б. проти Італії" (F.C.B. v. Italy), рішення від 28.08.1991, Серія A no. 208-B, п.33; "Т. проти Італії" (Т. v. Italy), рішення від 12.10.1992, Серія A no.245-C, п.26; та "Кайя проти Австрії" (Kaya v. Austria), no.54698/00, п.28, від 08.06.2006).
Таким чином, маючи реальну можливість та достатній процесуальний строк, передбачений законом і визначений судом, позивач та його представник не скористалися наданим правом для належного усунення недоліків, а обмежилися повторним викладенням власної правової позиції без виконання вимог ухвали суду.
За таких обставин суд доходить висновку, що недоліки позовної заяви у встановлений судом строк не усунуті.
Таким чином, з огляду на вказане, відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Окрім того, право позивача на судовий захист не порушено, оскільки повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до суду в загальному порядку після усунення недоліків, про що вказав місцевий суд в ухвалі у даній справі, відповідно до ч. 7 ст. 185 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 185, 258-260 ЦПК України, суддя, -
ПОСТАНОВИВ:
Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «ЦИКЛ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних на підставі ст.. 625 ЦК України,- вважати неподаною і повернути заявнику.
Роз`яснити заявнику, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду О.В. Фазикош