УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 липня 2026 року
м. Київ
справа № 757/25793/20
провадження № 61-9407ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»,
третя особа - Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , на ухвалу Київського апеляційного суду від 07 липня 2026 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Желепи О. В., Поліщук Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк»), в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача відшкодування за кредитом на придбання енергоефективних вікон в розмірі 6 804,00 грн та відшкодування майнової шкоди в розмірі 91 196,00 грн, стягнути з відповідача на користь позивача 2 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 22 серпня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
З таким судовим рішенням не погодився ОСОБА_1 та подав апеляційну скаргу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 липня 2026 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 серпня 2023 року відмовлено.
Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, виходив із того, що сплив річний строк з дня складання повного тексту судового рішення, а річний строк є присічним і поновленню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 358 ЦПК України. Скаржником не наведено виняткових підстав для поновлення строку, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 358 ЦПК України, а сама по собі поважність причин пропуску строку не підлягає оцінці судом з урахуванням пропуску ним строку на апеляційне оскарження понад рік з дня складання повного тексту оскаржуваного рішення.
У липні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2, через підсистему «Електронний суд», подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 07 липня 2026 року, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду справи.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції формально підійшов до оцінки обставин та не дослідив наявність обставин непереборної сили, які перешкоджали скаржнику реалізувати своє право на апеляційне оскарження.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Вивчивши касаційну скаргу ОСОБА_1 , зміст ухвали Київського апеляційного суду від 07 липня 2026 року, Верховний Суд дійшов висновку, що скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного судового рішення.
Такого висновку Суд дійшов з огляду на таке.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦПК України).
Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (частина перша статті 126 ЦПК України).
Згідно із положеннями статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Аналіз вказаних процесуальних норм дає підстави для висновку, що сплив річного строку з дня складання повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку року з дня складення його повного тексту.
Виключенням з цього правила є подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученої до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, а також пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Верховний Суд у постановах від 10 квітня 2024 року у справі
№ 757/2593/19, від 06 березня 2024 року у справі № 953/5340/21, від 30 травня 2024 року у справі № 490/7952/20 звертав увагу, що законодавець, встановивши виключення, передбачені пунктами 1 та 2 частини другої
статті 358 ЦПК України, виходив, зокрема, із безпосередньої обізнаності учасника справи із наявністю відповідного судового провадження, а не з факту надіслання копії судового рішення, яким розгляд справи закінчено.
У постановах від 27 січня 2021 року у справі № 201/13990/15-ц, від 21 червня 2023 року у справі № 202/32361/13-ц Верховний Суд дійшов висновку, що під неповідомленням особи про розгляд справи в контексті частини другої
статті 358 ЦПК України слід розуміти випадки, коли учасник справи взагалі жодним чином не повідомлявся судом і не знав про наявність справи у провадженні суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24) не встановила підстав для відступу від правових висновків викладених в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 січня 2024 року у справі
№ Б-24/129-08 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 лютого 2024 року у справі
№ 340/3/20, від 19 жовтня 2022 року у справі № 214/63/20, від 14 вересня
2023 року у справі № 240/6538/20 та дійшла висновку, що особа, не повідомлена про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 цього Кодексу), - це особа, яку не сповістили про наявність судового провадження у справі і яка відповідно не знала/не могла знати про розгляд справи.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного суду, викладеного в постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18, «особою, не повідомленою про розгляд справи» (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), не можна вважати особу, яка власне ініціювала розгляд справи або відповідне судове провадження (позивача, заявника, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору), яка скористалася своїм правом доступу до правосуддя, подала позовну заяву (заяву, скаргу), на підставі якої було відкрито судове провадження.
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) визнає легітимними обмеженнями вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).
Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення ЄСПЛ у справі «Перетяка та Шереметьев проти України» від 21 грудня 2010 року).
Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України»).
Апеляційним судом встановлено, що 22 серпня 2023 року в судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частину рішення суду.
У вказаному судовому засіданні був присутній як позивач ОСОБА_1 так і його представник ОСОБА_3
Відповідно до наявної у справі розписки ОСОБА_1 отримав копію вступної та резолютивної частини рішення суду від 22 серпня 2022 року.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішення, оскаржуване рішення надіслано судом - 04 березня 2024 року, зареєстровано - 04 березня 2024 року та забезпечено надання загального доступу - 05 березня 2024 року.
24 червня 2026 року ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу через підсистему «Електронний суд».
Враховуючи те, що, будучи присутнім під час проголошення вступної та резолютивної частин рішення суду, позивач достеменно володів інформацією про ухвалене рішення за результатами розгляду його позову, наведені обставини щодо отримання копії повного тексту рішення лише 24 червня 2026 року не свідчать про наявність обставин непереборної сили, що зумовили такий тривалий пропуск строку на апеляційне оскарження.
Крім того позивачем не наведено об`єктивно непереборних підстав, які унеможливлювали його отримати рішення суду самостійно чи ознайомитися через мережу інтернет у Єдиному державному реєстрі судових рішень, будучи належним чином повідомленим про його ухвалення 22 серпня 2023 року.
Київський апеляційний суд вірно зазначив, що посилання в апеляційній скарзі на те, що ним було отримано оскаржуване рішення 24 червня 2026 року, не є підставою для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки ОСОБА_1 , будучи позивачем і ініціатором судового розгляду, був повідомлений про розгляд справи в суді, брав участь в судовому засіданні та був присутній під час проголошення вступної та резолютивної частини оскаржуваного рішення, фактично не цікавився розглядом справи, хоча мав таку можливість, підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження не наведено в апеляційній скарзі, а тому виключні випадки, передбачені частиною другою статті 358 ЦПК України, для відкриття апеляційного провадження у разі спливу одного року після складення повного тексту рішення суду відсутні.
Особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку та дотримання вимог процесуального закону стосовно строків подання, форми і змісту скарги, в тому числі щодо доведення поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, що є проявом добросовісного користування процесуальними правами.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, встановивши, що апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 серпня 2023 року подана з пропуском строку апеляційного оскарження більше ніж на рік, обґрунтовано, відповідно до вимог статті 357 ЦПК України, відмовив у відкритті апеляційного провадження, оскільки відсутні виключні випадки, передбачені частиною другою статті 358 ЦПК України (неповідомлення особи про розгляд справи, або обставини непереборної сили).
Процесуальний строк апеляційного оскарження, встановлений ЦПК України, забезпечує оперативність цивільного судочинства, є дисциплінуючим фактором регламентації процесуальних дій учасників справи, спрямований на незловживання процесуальними правами.
Доводи касаційної скарги на правильність висновку суду не впливають, оскільки згідно з частиною другою статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, а виключних випадків (неповідомлення особи про розгляд справи, або обставини непереборної сили), як було вказано вище, апеляційний суд не встановив.
Згідно з частиною першою статті статтею 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Доступ до суду, як елемент права на справедливий судовий розгляд, не
є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
ЄСПЛ сформував практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Такий підхід є складовою частиною принципу правової визначеності у площині запобігання перегляду остаточних судових рішень за відсутності вагомих для цього підстав.
Інші доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм процесуального права й висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись частинами четвертою, п`ятою і шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2, на ухвалу Київського апеляційного суду від 07 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», третя особа - Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження України, про відшкодування майнової та моральної шкоди.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: І. Ю. Гулейков
Р. А. Лідовець
Д. Д. Луспеник