КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА
Справа № 488/3689/26
Провадження № 4-с/488/10/26
УХВАЛА
Іменем України
17.07.2026 року м. Миколаїв
Суддя Корабельного районного суду м. Миколаєва Чернявська Я.А., перевіривши матеріали скарги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності державного виконавця щодо незняття арешту з нерухомого майна та зобов`язання скасувати обмеження, суб`єктом оскарження в якій зазначено Корабельний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України,
ВСТАНОВИВ:
14.07.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Корабельного районного суду м. Миколаєва зі скаргою про визнання протиправною бездіяльності державного виконавця щодо незняття арешту з нерухомого майна та зобов`язання скасувати обмеження, суб`єктом оскарження в якій зазначено Корабельний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України. У поданій скарзі заявник просив суд визнати протиправною бездіяльність Корабельного відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо незняття арешту з нерухомого майна та зобов`язати Корабельний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві зняти арешт (скасувати обтяження № 9643124), накладений постановою АА № 215428 від 22.03.2010 року.
14.07.2026 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначену скаргу передано судді Чернявській Я.А. для вирішення питання про прийняття скарги до розгляду.
Дослідивши матеріали скарги, суддя доходить висновку про необхідність відмовити у прийнятті скарги до розгляду, виходячи з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно з ч. 9 ст.10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Відтак, виходячи з приписів частини 9 статті 10 цього ж Кодексу щодо застосування судом закону за аналогією, вимоги до вказаної заяви визначаються загальними нормами.
Оскільки ЦПК України не визначає підстав для відмови у прийнятті до розгляду скарги, поданої в порядку статті 448 ЦПК України, суд відповідно до ч. 9 ст. 10 ЦПК України застосовує за аналогією положення статті 186 ЦПК України.
Згідно з ст. 186 ЦПК України до відкриття провадження у справі суддя після одержання заяви з`ясовує, чи відповідає заява вимогам, встановленим ст. 186 ЦПК України, чи підсудна справа даному суду, чи немає інших підстав для повернення заяви або відмови у відкритті провадження в цивільній справі, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів скарги, скаржник фактично просить суд визнати протиправною бездіяльність Корабельного відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо незняття арешту з нерухомого майна та зобов`язати вказаний орган державної виконавчої служби зняти арешт (скасувати обтяження № 9643124), накладений постановою АА № 215428 від 22.03.2010 року.
З аналізу поданої скарги вбачається, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься запис про обтяження № 9643124, внесений на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АА № 215428 від 22.03.2010 року, винесеної Корабельним ВДВС ММУЮ старшим державним виконавцем Зимою О.М.
ОСОБА_1 (скаржник) є власником 1/3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім того, виконавче провадження № 3240210 закінчено 02.06.2017 року на підставі пункту 7 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є сукупністю дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень та проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно зі статтею 14 Закону України «Про виконавче провадження», учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання та інші особи, визначені цим Законом. Для проведення виконавчих дій виконавець за потреби залучає понятих, працівників поліції, представників органів опіки і піклування, інших органів та установ у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.
Розділ VІІ ЦПК України передбачає судовий контроль за виконанням судових рішень.
Зокрема, статтею 447 ЦПК України, судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому цим розділом.
Згідно зі статтею 447-1 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
З матеріалів скарги вбачається, що виконавче провадження № 3240210 закінчено 02.06.2017 року на підставі пункту 7 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого виконавче провадження підлягає закінченню у разі закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів.
Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» закінчення виконавчого провадження та його завершення мають різні правові наслідки.
Статус виконавчого провадження «Закінчено» означає, що виконавче провадження припинено з підстав, визначених законом. При цьому такий статус не завжди свідчить про фактичне виконання рішення. Виконавче провадження може бути закінчено, зокрема, у зв`язку із закінченням строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, як це передбачено пунктом 7 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Статус виконавчого провадження «Завершено» означає, що виконавче провадження припинено з процесуальних або інших визначених законом причин, однак сам по собі такий статус не свідчить про повне виконання рішення. Причинами завершення виконавчого провадження можуть бути відсутність майна у боржника, неможливість його знайти, повернення виконавчого документа стягувачу, сплив строку його пред`явлення до виконання та інші обставини.
Таким чином, статус «Закінчено» не є тотожним фактичному виконанню рішення, а свідчить про припинення виконавчого провадження з визначеної законом підстави.
Окрім того, питання щодо порядку звернення до суду у випадку необхідності скасування арешту, накладеного в рамках виконавчого провадження, залежить від статусу особи, яка звертається за судовим захистом. Так, питання щодо розмежування звернення до суду з позовом про зняття арешту та звернення зі скаргою на дії державного чи приватного виконавця було розглянуто у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2023 року у справі № 208/9810/21.
Відповідно до висновку Верховного Суду, у разі якщо питання про скасування арешту, накладеного в межах виконавчого провадження, порушує сторона виконавчого провадження, застосовуються положення розділу VII ЦПК України, який передбачає звернення до суду зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного чи приватного виконавця.
Водночас, якщо особа, яка не погоджується з накладеним арештом, не є стороною виконавчого провадження, однак такими діями порушується її право власності, така особа має звернутися до суду з позовом, у якому передусім ставиться питання про підтвердження її права власності на арештоване майно, а потім - про зняття арешту. Вказаний правовий висновок підлягає застосуванню судом з огляду на подібність правовідносин.
Як вбачається з матеріалів скарги, ОСОБА_1 мав статус боржника у виконавчому провадженні № 3240210, у межах якого постановою державного виконавця АА № 215428 від 22.03.2010 року накладено арешт на нерухоме майно та внесено запис про обтяження № 9643124 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Разом з тим, виконавче провадження № 3240210 закінчено 02.06.2017 року на підставі пункту 7 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Відтак, на момент звернення ОСОБА_1 до суду зі скаргою виконавче провадження № 3240210 не перебувало на виконанні, виконавчі дії державним виконавцем у межах такого провадження не здійснювалися, а тому відсутній предмет судового контролю у порядку розділу VII ЦПК України.
Зі змісту поданої скарги вбачається, що заявник фактично порушує питання про зняття арешту з належного йому нерухомого майна та скасування відповідного обтяження, що за своєю суттю є способом захисту права власності на майно, а не оскарженням рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця під час здійснення виконавчих дій у межах виконавчого провадження, яке перебуває на виконанні.
За таких обставин, вимоги ОСОБА_1 не підлягають розгляду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, а підлягають вирішенню в порядку позовного провадження шляхом звернення до суду з позовом про зняття арешту з нерухомого майна.
Оскільки ЦПК України не визначає окремих підстав для відмови у прийнятті скарги, поданої в порядку статті 448 ЦПК України, суд застосовує положення пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України за аналогією закону.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Згідно з ч. 2 статті 186 ЦПК України про відмову у відкритті провадження у справі постановляється ухвала не пізніше п`яти днів з дня надходження заяви. Така ухвала надсилається заявникові не пізніше наступного дня після її постановлення в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу.
З огляду на викладене, враховуючи, що подана ОСОБА_1 скарга фактично стосується зняття арешту з належного йому нерухомого майна та скасування відповідного обтяження, а не оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця під час здійснення виконавчих дій у межах виконавчого провадження, яке перебуває на виконанні, суд дійшов висновку про відмову у прийнятті скарги до розгляду.
При цьому суд зазначає, що вирішення питання щодо наявності чи відсутності правових підстав для зняття арешту з нерухомого майна не входить до предмета розгляду при вирішенні питання про прийняття скарги до розгляду, оскільки таке питання підлягає з`ясуванню судом у порядку позовного провадження з дотриманням принципів змагальності сторін.
Водночас, суд наголошує, що ОСОБА_1 не позбавлений права звернутися до суду в порядку позовного провадження з позовом про зняття арешту з нерухомого майна та скасування відповідного обтяження.
Керуючись ст. ст. 10, 186, 260, 447-448, 353 ЦПК України, суддя
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у прийнятті скарги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності державного виконавця щодо незняття арешту з нерухомого майна та зобов`язання скасувати обмеження, суб`єктом оскарження в якій зазначено Корабельний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі апеляційної скарги.
У разі, якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, зазначений строк обчислюється з дня вручення їй відповідної ухвали суду.
Суддя Я.А. Чернявська