Справа №:755/13845/25
Провадження №: 6/755/418/26
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"16" липня 2026 р. місто Київ
Дніпровський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді САВЛУК Т.В., розглянувши в порядку письмового провадження, в приміщенні суду, цивільну справу за поданням приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Оліфера Олександра Олександровича, заінтересовані особи: ОСОБА_1 (стягувач в процедурі виконавчого провадження), ОСОБА_2 (боржник в процедурі виконавчого провадження), про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа,
в с т а н о в и в:
15 липня 2026 року (вх.№46176) приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Оліфер О.О. звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянина України ОСОБА_2 , на строк до повного виконання зобов`язань, покладених на неї за виконавчими листами %755/13845/25, виданими 27 травня 2026 року Дніпровським районним судом міста Києва.
За змістом подання приватний виконавець посилається на наступні обставини. На примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Олефіра Олександра Олександровича перебуває зведене виконавче провадження №81359011 з примусового виконання: виконавчого листа №755/13845/25, виданого 27.05.2026 року Дніпровським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_2 ) на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 20 липня 2024 року у загальному розмірі 300 000 (триста тисяч) доларів США 00 центів та витрат по сплаті судового збору в розмірі 12 112 (дванадцять тисяч сто дванадцять) гривень 00 копійок. (ВП № 81130253); виконавчого листа № 755/13845/25, виданого 27.05.2026 року Дніпровським районним судом міста Києва про стягнення з боржника на користь стягувача витрат на правову допомогу у розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень 00 коп (ВП №81248780).
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 24.12.2025 по справі № 755/13845/25 та додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20.03.2026 по справі № 755/13845/25, боржником оскаржувались в апеляційному порядку, та постановою Київського апеляційного суду від 06.05.2026 залишені без змін.
Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Олефіром О.О. було винесено постанови про відкриття виконавчих проваджень, які були відправлені за місцем проживання боржника рекомендованим листом з описом вкладення та повернуті АТ "Укрпошта" за закінченням терміну зберігання. Також боржнику направлялись виклики приватного виконавця, які були відправлені за місцем проживання боржника рекомендованим листом з описом вкладення та повернуті АТ «Укрпошта» за закінченням терміну зберігання.
Відповідно до статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Таким чином, відносно боржника у виконавчому провадженні дотримано вимоги щодо повідомлення про відкриття виконавчого провадження.
Постановами про арешт коштів боржника від 28.05.2026, 11.06.2026 року накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів.
Постановою про арешт майна боржника від 02.06.2026 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, належне боржнику, та відповідні обтяження зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майна та Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.
09.07.2026 року приватним виконавцем було здійснено вихід за адресою місця проживання боржника: АДРЕСА_1 , в ході якого складено акт про те, що за даною адресою ОСОБА_2 не проживає, зі слів сусідів дана особа їм не знайома, фактично в даній квартирі не мешкає. Таким чином, боржника та належне боржнику майно за даною адресою не виявлено.
З викладеного вбачається, що приватним виконавцем під час здійснення зведеного виконавчого провадження відносно боржника ОСОБА_2 було вжито цілий ряд заходів примусового виконання вказаного виконавчого листа, визначених Законом України «Про виконавче провадження», які позитивного результату не дали. Станом на момент звернення з даним поданням будь яка інформація, декларація про доходи та майно боржника, пояснення, документи щодо виконання рішення суду від боржника не надходили. Погашення боргу повне або часткове боржником не здійснюється. Достатнього майна, на яке можливо було звернути стягнення для повного погашення боргу, у боржника відсутнє.
За змістом положень ч.13 ст.7 Цивільного процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 441 Цивільного процесуального кодексу України, суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.
Вивчивши подання та долучені до нього матеріали виконавчого провадження, дослідивши докази по справі, які наданні приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Оліфером О.О., суд приходить наступного.
Як убачається з долучених до подання приватного виконавця матеріалів зведеного виконавчого провадження №81359011, на виконання приватного виконавця перебуває: виконавчий лист №755/13845/25, виданий 27.05.2026 року Дніпровським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_2 ) на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 20 липня 2024 року у загальному розмірі 300 000 (триста тисяч) доларів США 00 центів та витрат по сплаті судового збору в розмірі 12 112 (дванадцять тисяч сто дванадцять) гривень 00 копійок. (ВП № 81130253); виконавчий лист № 755/13845/25, виданий 27.05.2026 року Дніпровським районним судом міста Києва про стягнення з боржника на користь стягувача витрат на правову допомогу у розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень 00 коп (ВП №81248780).
Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до п. 5 ч. 1, ч. 2 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду і в`їзду в Україну громадян України», громадянинові який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов`язань. При цьому паспорт може бути тимчасово затримано чи вилучено у випадках, передбачених пунктами 1-9 частини першої цієї статті, або в разі використання паспорта для вчинення злочину, або виявлення у ньому підробки, а також у випадках припинення громадянства України. Тимчасове затримання або вилучення паспорта у таких випадках здійснюється судом, органами прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Державної прикордонної служби України, військовими комісаріатами та консульською службою України.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України «ухилення від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)», вжите у п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону № 3857-XII та у п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону № 606-XIV, означає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов`язків. У зв`язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
Особа, яка має невиконані зобов`язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.
Відповідно до положення ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України, наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб`єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови «доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання».
Ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.
Саме невиконання боржником самостійно зобов`язань протягом строку, який вказує приватний виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків.
Поняття «ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).
Пунктом 15 Правил перетинання державного кордону громадянами України постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27 січня 1995 року передбачено, що громадянину може бути відмовлено у виїзді з України, якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням.
Відповідно до п. 8 ст. 19 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», запобігання та недопущення перетинання державного кордону України особами, яким згідно із законодавством не дозволяється в`їзд в Україну або яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у тому числі згідно з дорученнями правоохоронних органів, постановами державного виконавця; розшук у пунктах пропуску через державний кордон та у контрольних пунктах в`їзду - виїзду, а під час дії воєнного або надзвичайного стану - на блокпостах чи контрольних постах осіб, які переховуються від органів досудового розслідування та суду, ухиляються від відбуття кримінальних покарань; виконання в установленому порядку інших доручень правоохоронних та уповноважених законом державних органів, у тому числі доручень митних органів щодо інформування митних органів про факт наміру перетинання державного кордону України особами, стосовно яких митними органами було виявлено порушення митних правил.
Відповідно до ст. 313 Цивільного кодексу України (далі - «ЦК України») передбачено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
З наведених статей вбачається, що обмеження свободи пересування має бути пропорційним, тобто державний виконавець має довести суду, що за існуючих у державного виконавця повноваженнях неможливо забезпечити реальне виконання рішення суду за рахунок менш обтяжливого зобов`язання, без обмеження основоположного та конституційного права боржника на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України.
Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується інше за наявності достатніх підстав уважати, що така особа ухиляється від виконання обов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням та має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.
Зокрема, у справі «Гочев проти Болгарії» Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином:
У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку із неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише тоді, коли сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78-82).
Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121)
У пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. вказане вище рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», §124 і вказане вище рішення Європейського Суду «Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии», §35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 року за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70)
Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, §60)...»
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Такий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 28.10.2020 у справі № 331/8536/17-ц.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Подання державного виконавця повинно бути обґрунтованим, тобто містити зазначення обставин, що підтверджують необхідність обмежити право особи на виїзд за межі України.
Відповідно до роз`яснень Верховного Суду України щодо судової практики вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 01.02.2013, поняття «ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим, з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.
Ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак, воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.
На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.
Отже, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України це певного виду санкція, яка може застосовуватися саме у зв`язку з ухиленням особи від виконання зобов`язання, зокрема виконання судового рішення.
Аналізуючи вищевикладене у сукупності, зважаючи на підстави звернення до суду із даним подання суд доходить до висновку, що приатним виконавцем не надано достатніх доказів на підтвердження навмисного чи іншого свідомого невиконання боржницею своїх обов`язків, зважаючи на те що, що постанови про відкриття виконавчого винесені 28 травня 2026 року, боржником ці постанови не отримано, трвають виконавчі дії для реалізації виконання рішення суду, передбачені Законом «Про виконавче провадження»
При цьому, саме виконавець зобов`язаний довести суду, з наданням відповідних матеріалів виконавчого провадження, необхідність обмеження конституційного права боржника у виконавчому провадженні.
В силу положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.
Аналізуючи вищевикладені обставини, суд доходить висновку про відсутність підстав для обмеження боржника у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа, оскільки не доведено навмисне ухилення боржника від виконання судового рішення, відтак у задоволенні подання слід відмовити.
На підставі ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду і в`їзду в Україну громадян України», ст. 19 Закону України «Про державну прикордонну службу України» та керуючись статтями 260, 353, 354, 441 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
п о с т а н о в и в:
Подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Оліфера Олександра Олександровича, заінтересовані особи: ОСОБА_1 (стягувача в процедурі виконавчого провадження), ОСОБА_2 (боржник в процедурі виконавчого провадження), про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного докумсента, - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Інформацію по справі можна отримати на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі інтернет http://dn.ki.court.gov.ua.
С у д д я :