ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
про повернення позовної заяви
16 липня 2026 року Луцьк Справа № 140/8387/26
Суддя Волинського окружного адміністративного суду Волдінер Ф. А., вивчивши позовну заяву подану адвокатом Доманською Вікторією Анатоліївною в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, визнання протиправними та скасування наказів,
ВСТАНОВИВ:
Адвокатом Доманською Вікторією Анатоліївною в інтересах ОСОБА_1 подано до суду адміністративний позов до ІНФОРМАЦІЯ_1 :
1) визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про ОСОБА_1 , як про особу, яка перебуває у статусі військовослужбовця;
2) зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про ОСОБА_1 , як про особу, яка перебуває у статусі військовозобов`язаного;
3) визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 12.11.2014 № 560-од про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, в особливий період для проходження військової служби;
4) визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
5) зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вивчивши позовну заяву, суд дійшов висновку про її повернення, при цьому суд виходить з наступного.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 01.07.2026 позовну заяву було залишено без руху з підстав недотримання позивачем строку звернення до суду із даним позовом та встановлено строк для усунення недоліків шляхом подання (надіслання) до суду заяви про поновлення строку звернення до суду із вказанням інших, ніж були вказані в заяві доданої до адміністративного позову, підстав для поновлення строку звернення до суду із даним позовом.
Зокрема, ухвалою від 01.07.2026 встановлено, що виходячи зі змісту спірних правовідносин, даний спір стосується проходження позивачем публічної служби.
Відтак, до спірних правовідносин належить до застосування місячний строк звернення до суду встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.
Також з тексту позовної заяви встановлено такі фактичні обставини справи.
Начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) було видано Наказ № 324 від 14.11.2024, яким солдата ОСОБА_1 , [номер приховано], призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_4 відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" (зі змінами), призначити на посаду стрільцем 1 відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_1 , ВОС -100915А.
15.11.2024 представник ІНФОРМАЦІЯ_3 надав копію вищеописаного наказу та припис №17777 від 14.11.2024 року про прибуття 15.11.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_3 , з подальшим проходженням військової служби.
В адміністративній будівлі ІНФОРМАЦІЯ_5 позивача примусово утримували до 15.11.2024, тому і вказану дату позивач з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_3 та не приступив до виконання обов`язків військової служби.
26.11.2024 ОСОБА_1 отримав відповідь № 3460 від 26.11.2024 на скеровану до ІНФОРМАЦІЯ_3 заяву про надання відстрочки, у якій повідомили, що заява позивача не може бути розглянута у зв`язку з зим, що згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 13.11.2024 № 561-од, ОСОБА_1 було призвано на військову службу під час мобілізації в особливий період, а наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 14.11.2024 №324 призначено на посаду стрільцем 2 відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_7 . Згідно припису ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 підполковника ОСОБА_2 від 14.11.2024 вих. № 17777, позивач зобов`язаний був прибути до ІНФОРМАЦІЯ_8 15.11.2024 для проходження до військової служби. У зв`язку з самовільним залишенням місця несення служби та тривалою відсутністю на військовій службі, щодо ОСОБА_1 скеровано матеріали до слідчого відділу Територіального управління ДБР, розташованого у м. Львові для притягнення до кримінальної відповідальності. Запропоновано позивачу в найкоротший термін прибути до місця дислокації взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_3 в АДРЕСА_1 для проходження військової служби.
Таким чином, позивачу було відомо про його призов на військову службу та зарахування до складу військової частин 15.11.2024.
Також позивач додатково був ознайомлений про свій статус військовослужбовця 26.11.2024 з листа ІНФОРМАЦІЯ_3 № 3460 від 26.11.2024.
З даним позовом, представник позивача звернувся до суду лише 23.06.2026 (відмітка на поштовому конверті, в якому позов доставлений до суду), тобто за межами встановленого процесуальним законом місячного строку звернення до суду із даним позовом.
До суду 13.07.2026 від представника позивача на виконання вимог ухвали від 01.07.2026 надійшла заява про поновлення пропущеного строку звернення до суду, в якій вказує на таке.
У тексті позовної заяви було допущено технічну описку. Зазначає, що в адміністративній будівлі ІНФОРМАЦІЯ_5 позивача примусово утримували до 15.11.2024, тому у вказану дату у приписі про прибуття 15.11.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_3 , з подальшим проходженням військової служби позивач не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_3 та не приступив до виконання обов`язків військової служби.
ОСОБА_1 не прибував до ІНФОРМАЦІЯ_3 для проходження військової служби, не складав Військову присягу, не отримував речового чи грошового забезпечення, не приступав до виконання обов`язків стрільця взводу охорони та не набув статусу військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину. Вказані обставини підтверджуються відсутністю будь-яких відомостей про внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінальних проваджень за фактом вчинення ним кримінального правопорушення, пов`язаного із самовільним залишенням військової частини або місця служби.
Окрім того, 11.12.2024 позивач перебуваючи у статусі військовозобов`язаної особи отримав відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 14 ч. 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Разом з тим, протягом 2025 року у позивача була наявна відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.14 ч.1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", що підтверджується військово-обліковими документами з мобільного застосунку "Резерв+", які долучені до позовної заяви.
Станом на 14.05.2025 у мобільному застосунку "Резерв+" позивачу було сформовано військово-обліковий документ, у якому містилися наступні відомості: у графі "категорія обліку" - "військовозобов`язаний", у графі "відстрочка до" - 26.05.2025, у графі "тип відстрочки" - "п. 14 ч. 1 ст. 23", у графі "ТЦК та СП" - " ІНФОРМАЦІЯ_9 ".
Вищезазначене унеможливлює факт набуття позивача статусу "Військовослужбовця", оскільки відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації надається громадянам України, які перебувають виключно у статусі "Військовозобов`язаний".
Станом на 30.09.2025 у позивача була наявна відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 14 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу".
02.10.2025 позивач скерував заяву та відповідний пакет документів до ІНФОРМАЦІЯ_10 для продовження відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 14 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", проте відповіді на вказану заяву не отримав.
13.11.2025 позивач особисто звернувся до Відділу "Центр надання адміністративних послуг" Берестечківської міської ради (для скерування до голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 ) із заявою про оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 14 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
За результатом розгляду заяви позивача, 21.11.2025 ІНФОРМАЦІЯ_11 сформував повідомлення № б/н, у якому зазначив, що Комісія ухвалила рішення № 47 від 21.11.2025 про відмову у наданні відстрочки позивачу у зв`язку з тим, що позивач підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах. Причини відмови: відсутність законних підстав надання відстрочки, передбачених ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (наявність особи І ступеня споріднення (матері), яка зобов`язана здійснювати догляд за дочкою. ОСОБА_1 13.11.2024 року призваний на військову службу по мобілізації.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду у справі № 140/16137/25 від 16 лютого 2026 року позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом № 47 від 21.11.2025 про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до п. 14 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Зобов`язано комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.11.2025 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом за результатами розгляду цієї справи.
У період з листопада 2024 року до моменту виявлення 04.05.2026 невідповідності у відображених облікових даних у графі "Категорія обліку" Позивач перебував у статусі військовозобов`язаного, що додатково підтверджує факт відсутності у ОСОБА_1 статусу військовослужбовця.
Аналізуючи вищевикладене вказує, що у лише травні 2026 року позивач дізнався, що відповідачем до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (Реєстр «Оберіг») було внесено недостовірні відомості про те, що він перебуває у статусі військовослужбовця не зважаючи на те, що позивач з листопада 2024 року по теперішній час не проходив військову службу та перебував у статусі військовозобов`язаного. На цій підставі позивач звернувся із заявою до ІНФОРМАЦІЯ_3 про виправлення недостовірних даних.
Враховуючи, що про існування оскаржуваного наказу позивачу стало відомо лише після отримання 25.05.2026 відповіді № 1116 на його заяву (докази отримання додано до матеріалів позовної заяви), перебіг тридцятиденного строку звернення до суду з вимогою про оскарження наказу про призов на військову службу під час мобілізації розпочався саме з цієї дати. Відтак останнім днем такого строку є 24.06.2026.
Враховуючи викладені обставини, а також те, що права, свободи та законні інтереси позивача були порушені, а також, що ОСОБА_1 не проходив військової служби у ІНФОРМАЦІЯ_3 та не приступав до виконання обов`язків військової служби, вважає, що строк звернення до суду пропущено з поважних причин та підлягає поновленню, оскільки:
- позивач перебував значний період часу, а саме: з листопада 2024 року по травень 2026 року у статусі " ІНФОРМАЦІЯ_12 " у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів,
- у позивача була наявна належним чином оформлена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації у період з грудня 2024 року по вересень 2025 року включно,
- позивач не був обізнаний про існування основного доказу спору, наказу про призов по мобілізації ОСОБА_1 ,
- у тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного позивача відсутності будь-які відомості про зняття з обліку військовозобов`язаних, у зв`язку із призовом на військову службу.
Враховуючи вищевикладене, просить суд визнати причини пропуску строку для звернення до суду за захистом прав та законних інтересів поважними та поновити даний строк.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість причин пропуску позивачем строку звернення до суду, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суд зазначає таке.
За правилами частин першої, другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Надаючи оцінку зазначеним позивачем підставам пропуску строку на предмет їх поважності, суд дійшов висновку, що вони не свідчать по об`єктивну неможливість реалізації позивачем свого права звернення до суду у передбачений КАС України строк.
Так, питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.
Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Верховний суд у постанові від 30.09.2021 у справі № 320/3307/21 вказав, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Представник позивача стверджує, що у позивач, перебуваючи у статусі «військовозобов`язаного», не був обізнаний про існування основного доказу спору, наказу про призов по мобілізації ОСОБА_1 , а відтак не знав про порушення його права, що знайшло своє вираження у діях відповідача, зокрема, у винесенні наказів від 12.11.2014 № 560-од про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, в особливий період для проходження військової служби та про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Визначаючись щодо застосування строків звернення до суду, Верховний Суд в постанові від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19 дійшов до наступних висновків.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Таким чином, при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатись» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року №340/1019/19).
З тексту позовної заяви, клопотання про поновлення строку звернення до суду поданого разом з позовною заявою та заяви на виконання ухвали від 01.07.2026 встановлено такі фактичні обставини справи.
Начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) було видано Наказ № 324 від 14.11.2024, яким солдата ОСОБА_1 , [номер приховано], призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_4 відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" (зі змінами), призначити на посаду стрільцем 1 відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_1 , ВОС -100915А.
15.11.2024 представник ІНФОРМАЦІЯ_3 надав копію вищеописаного наказу та припис №17777 від 14.11.2024 про прибуття 15.11.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_3 , з подальшим проходженням військової служби.
Позивача примусово утримували в адміністративній будівлі ІНФОРМАЦІЯ_5 до 15.11.2024, тому у вказану дату у приписі про прибуття 15.11.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_3 , з подальшим проходженням військової служби позивач не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_3 та не приступив до виконання обов`язків військової служби.
26.11.2024 ОСОБА_1 отримав відповідь № 3460 від 26.11.2024 на скеровану до ІНФОРМАЦІЯ_3 заяву про надання відстрочки, у якій повідомили, що заява позивача не може бути розглянута у зв`язку з тим, що згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 13.11.2024 № 561-од, ОСОБА_1 було призвано на військову службу під час мобілізації в особливий період, а наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 14.11.2024 №324 призначено на посаду стрільцем 2 відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_7 . Згідно припису ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 підполковника ОСОБА_2 від 14.11.2024 вих. № 17777, позивач зобов`язаний був прибути до ІНФОРМАЦІЯ_8 15.11.2024 для проходження до військової служби. У зв`язку з самовільним залишенням місця несення служби та тривалою відсутністю на військовій службі, щодо ОСОБА_1 скеровано матеріали до слідчого відділу Територіального управління ДБР, розташованого у м. Львові для притягнення до кримінальної відповідальності. Запропоновано позивачу в найкоротший термін прибути до місця дислокації взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_3 в АДРЕСА_1 для проходження військової служби.
13.11.2025 позивач особисто звернувся до Відділу "Центр надання адміністративних послуг" Берестечківської міської ради (для скерування до голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 ) із заявою про оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 14 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
За результатом розгляду заяви позивача, 21.11.2025 ІНФОРМАЦІЯ_11 сформував повідомлення № б/н, у якому зазначив, що Комісія ухвалила рішення № 47 від 21.11.2025 про відмову у наданні відстрочки позивачу у зв`язку з тим, що позивач підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах.
Причиною відмови, зокрема, вказано, що ОСОБА_1 13.11.2024 призваний на військову службу по мобілізації.
Крім того, судом встановлено, що 18.12.2025 ОСОБА_1 звернувся до Волинського окружного адміністративного суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , який, зокрема містив позовну вимогу про визнання протиправним та скасування рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 від 21.11.2025 № б/н (повідомлення №8832) про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Узагальнюючи наведені фактичні обставини, слід дійти очевидного та недвозначного висновку, що позивач був проінформований про його призов на військову службу:
• 15.11.2024, коли представник ІНФОРМАЦІЯ_3 надав позивачу копію наказу № 324 від 14.11.2024 та припис №17777 від 14.11.2024 про прибуття 15.11.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_3 , з подальшим проходженням військової служби;
• 26.11.2024, коли позивач отримав лист від ІНФОРМАЦІЯ_3 № 3460 від 26.11.2024, яким позивачу відмовили у наданні відстрочки у зв`язку з тим, що згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 13.11.2024 № 561-од, ОСОБА_1 було призвано на військову службу під час мобілізації в особливий період, а наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 14.11.2024 №324 призначено на посаду стрільцем 2 відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_7 ;
• 18.12.2025, коли позивач звернувся до суду із позовом про оскарження рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 від 21.11.2025 № б/н (повідомлення №8832) про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, яким позивачу відмовлено у наданні відстрочки, зокрема, з тієї підстави, що позивач 13.11.2024 призваний на військову службу по мобілізації.
Наведені фактичні обставини однозначно вказують, що позивач мав можливість дізнатися про порушення своїх прав, оскільки йому було відомо про обставини прийняття рішення про його мобілізацію в листопаді 2024 року.
Навіть, якщо припустити, що позивач не був ознайомлений з оскаржуваними у даній справі наказами, позивач, будучи проінформованим про його призов по мобілізації, не вжив жодних дій для уточнення свого статусу.
Таким чином, нереалізація позивачем права на судовий захист зумовлена його власною пасивною поведінкою, оскільки звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від позивача.
При цьому, суд звертає увагу, що представником позивача не наведено жодних фактичних обставин, що свідчили б про існування труднощів чи перешкод, які б унеможливили чи істотно ускладнили можливість позивача реалізувати своє право на звернення до суду у визначений процесуальним законом строк.
Водночас, неправильна оцінка позивачем його процесуальних прав та обов`язків не може слугувати поважною причиною для уникнення наслідків недотримання приписів процесуального закону, в даному випадку наслідків пропуску визначених строків звернення до суду, оскільки суперечить принципам юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.
Суд, в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19, щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України.
Зокрема, Верховний Суд вказав, що позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Також суд не приймає доводів позивача про те, що строк звернення до суду із даним розпочинає свій перебіг з моменту отримання 25.05.2026 відповіді відповідача № 1116 на його заяву, з якої йому стало відомо про те, що він перебуває у статусі військовослужбовця.
Отримання позивачем листа відповідача у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата, в даному випадку, не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду.
Окрім того, суд вважає за необхідне вказати на таке.
В заяві про поновлення строку звернення, яка була подана разом з позовною заявою, представник позивача вказував як на поважні причини пропуску строку звернення, перебування позивача на військовій службі, а відтак можливість спілкування з ним та обмін будь-якими документами суттєво обмежена через відсутність зв`язку.
В заяві про поновлення строку звернення до суду представник позивача вказує, що позивач не проходив військової служби та не приступав до виконання обов`язків військової служби.
Наведене свідчить про маніпуляції фактичними обставинами представником позивача адвокатом Доманською Вікторією Анатоліївною.
Таким чином, суд дійшов висновку, що представником позивача не наведено обставин, які були чи є об`єктивно непереборними, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду із даним позовом.
Зважаючи на наведене, суд вказує, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права.
ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
Таким чином, за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Відтак, враховуючи те, що позивачем пропущений строк звернення до суду з даним позовом, а належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску вказаного строку позивачем не подано, то суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви відповідно до частини другої статті 123 КАС України.
Керуючись частиною другою статті 123, статтею 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, визнання протиправними та скасування наказів, повернути позивачу.
Роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка її подала, разом із позовною заявою і доданими до неї документами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання.
Суддя Ф. А. Волдінер