Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
УХВАЛА
про залишення позовної заяви без руху
17 липня 2026 року cправа № 520/20297/26
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Ширант А.А., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИЛА:
Позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у не проведенні розрахунку з ОСОБА_2 за всіма належним на день звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини сумами грошового забезпечення, а також у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_3 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 27.02.2025 по 27.08.2025 (включно);
- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_3 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 27.02.2025 по 27.08.2025 (включно) на суму 185 765,58 грн.;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_3 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати на суми грошового забезпечення, нарахованого та виплаченого на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 у справі № 520/8675/25 у розмірі 261 185,15 гривень за весь час затримки: з 30.01.2020 по 26.06.2026;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_3 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати на суми грошового забезпечення, нарахованого та виплаченого на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 у справі № 520/8675/25 у розмірі 261 185,15 гривень за весь час затримки: з 30.01.2020 по 26.06.2026.
Згідно з ч. 1 ст. 171 КАС України суддя перевіряє чи подано позовну заяву у строк, установлений законом.
Вивчивши матеріали позовної заяви, суд встановив, що вона не відповідає вимогам вказаної статті, оскільки позов поданий не у строки, встановлені КАС України.
Позов обґрунтовується тим, що позивач проходив службу у відповідача і звільнився 26.02.2025, незгоден із тим, що відповідач не виплатив йому частину грошового забезпечення, а тому звертався до суду із позовною заявою для захисту своїх прав.
Рішенням суду у справі №520/8675/25 зобов`язано відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення з 30.01.2020 по 19.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
Щодо позовних вимог про виплату середнього заробітку
Відповідно до правової позиції, сформованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів ст.ст. 94, 116, 117 КЗпП України і ст.ст. 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (п.17 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Відповідно до положень ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у ч. 2 ст. 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений ч.5 ст. 122 КАС України.
Згідно з ч. 6 ст. 160 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Щодо дотримання позивачем строку звернення до суду із врахуванням принципу добросовісності
Верховний Суд визначає принцип добросовісності - як загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом- це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (постанова Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17).
Верховний Суд в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15-ц зазначив, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає ч.3 ст. 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо грошові суми, які має сплатити роботодавець працівнику за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.
Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у якомога більшої суми.
Позивач, неодноразово звертаючись до суду після свого звільнення вважав, що відповідач не виплатив йому всі суми як в період проходженням ним служби і відповідно й сум, які йому належали при звільненні, а також й вимог по ст. 117 КЗпПУ (оскільки мав місце спір про розмір сум між позивачем та відповідачем).
При цьому позивач мав розуміти, що він, неодноразово звертаючись до суду з вимогами по оплаті праці має право й на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а тому, добросовісно користуючись своїм правами, мав б заявити одночасно (при першому зверненні до суду) всі вимоги: як по оплаті праці, так і по вимогам згідно зі ст. 117 КЗпПУ.
Слід зазначити, що не одночасне заявлення вимог по оплаті праці, в тому числі, й при звільнені, штучно збільшує період, за який можливе стягнення спірних сум із роботодавця і в цьому разі може розглядатися як зловживання правами.
Отже, позивач звернувся до суду 13.07.2026, в той час як звільнився ще 26.02.2025, тому доцільно уточнити поважні причини пропуску строку звернення до суду.
У зв`язку із вищевказаним позивачу належить надати до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій зазначити поважні причини його пропуску з наданням доказів на підтвердження поважності цих причин.
Суд акцентує увагу на тому, що поважною причиною пропуску строку звернення до суду може бути проходження служби у Силах оборони та безпеки України, що об`єктивно могло вплинути на здатність позивача вчасно звернутись за судовим захистом своїх прав.
Щодо позовних вимог про компенсацію втрати частини доходів
Норми права, які застосовує суд: процесуальні положення про строк звернення до суду
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
У ч. 2 ст. 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно зі ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX внесені зміни до норм КЗпП України. Зокрема, ч.ч. 1 та 2 ст. 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст. 116 КЗпП України).
Відповідно до нової редакції ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (ст. 116 КЗпП України), минуло не більше одного року.
Разом з цим відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020 (постанова Уряду від 11.03.2020 № 211) та закінчився 30.06.2023 (постанова Уряду від 27.06.2023 № 651).
Щодо дотримання позивачем строку звернення до суду із врахуванням принципу добросовісності
Верховний Суд визначає принцип добросовісності - як загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (постанова Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17).
Верховний Суд в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15-ц зазначив, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає ч.3 ст. 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо грошові суми, які має сплатити роботодавець працівнику за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.
Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у якомога більшої суми.
Позивач, звертаючись до суду після свого звільнення вважав, що відповідач не виплатив всю суму, яка належала при звільненні.
При цьому позивач мав розуміти, що він, звертаючись до суду перший раз з вимогою по оплаті праці має право й на компенсацію втрати частини доходу, а тому, добросовісно користуючись своїм правами, мав би заявити одночасно всі вимоги: як по оплаті праці, так і по вимогам щодо компенсації втрати частини доходу та середнього заробітку за час затримки розрахунку ще при першому зверненні до суду.
Слід зазначити, що не одночасне заявлення вимог по оплаті праці, в тому числі, й при звільнені, штучно збільшує період, за який можливе стягнення спірних сум із роботодавця і в цьому разі може розглядатися як зловживання правами.
У зв`язку із вищевказаним позивачу належить надати до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій зазначити поважні причини його пропуску з наданням доказів на підтвердження поважності цих причин.
При цьому суд зазначає, що поважною причиною пропуску строку звернення до суду може бути перебування позивача у лавах Сил безпеки і оборони України.
За приписами ч. 2 ст. 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених ст.ст. 160, 161 кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись ст.ст. 122, 123, 160, 161, 169, 171, 248 КАС України,
УХВАЛИЛА:
1. Позовну заяву - залишити без руху.
2. Надати позивачу термін - десять календарних днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду:
- заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій зазначити поважні причини його пропуску, тобто такі, що об`єктивно, незалежно від волі позивача, унеможливили звернення до суду з дотриманням установленого строку, з наданням доказів на підтвердження поважності цих причин.
3. Копію ухвали надіслати позивачу.
4. Роз`яснити позивачу, що у разі невиконання вимог ухвали позовна заява підлягає поверненню.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Cуддя А.А. Ширант