Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
УХВАЛА
про повернення позовної заяви
12 серпня 2026 року справа № 520/20297/26
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Ширант А.А., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИЛА:
Позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у не проведенні розрахунку з ОСОБА_2 за всіма належним на день звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини сумами грошового забезпечення, а також у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_3 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 27.02.2025 по 27.08.2025 (включно);
- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_3 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 27.02.2025 по 27.08.2025 (включно) на суму 185 765,58 грн.;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_3 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати на суми грошового забезпечення, нарахованого та виплаченого на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 у справі № 520/8675/25 у розмірі 261 185,15 гривень за весь час затримки: з 30.01.2020 по 26.06.2026;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_3 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати на суми грошового забезпечення, нарахованого та виплаченого на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 у справі № 520/8675/25 у розмірі 261 185,15 гривень за весь час затримки: з 30.01.2020 по 26.06.2026.
Позов обґрунтовується тим, що позивач проходив службу у відповідача і звільнився 26.02.2025, незгоден із тим, що відповідач не виплатив йому частину грошового забезпечення, а тому звертався до суду із позовною заявою для захисту своїх прав.
Рішенням суду у справі №520/8675/25 зобов`язано відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення з 30.01.2020 по 19.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
Оскільки частина суми, яка належала позивачу при звільненні (яка складалась, в тому числі, й зі спірної суми грошового забезпечення), була виплачена позивачу за рішенням суду лише 26.06.2026, позивач вважає, що відповідач має виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 27.02.2025 по 27.08.2025 та компенсацію втрати частини доходів за період з 30.01.2020 по 26.06.2026.
Ухвалою суду від 17.07.2026 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення її недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду.
Позивач подав заяву, у якій зазначив, що на виконання рішення суду відповідач здійснив нарахування належних позивачу сум, які виплатив 26.06.2026, тобто фактичний розрахунок з працівником відбувся лише 26.06.2026, тому саме ця дата є днем фактичного розрахунку з працівником в розумінні ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України та початком відліку строку звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільнені.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі суд враховує правові позиції, сформовані у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 30.01.2019 року у справі № 910/4518/16, в якій вказано, що за змістом приписів ст.ст. 94, 116, 117 КЗпП України і ст.ст. 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (п.17 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Відповідно до положень ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у ч. 2 ст. 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (в тому числі й щодо вимог на підставі ст. 117 КЗППУ) є місячний строк, установлений ч.5 ст. 122 КАС України.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно зі ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX внесені зміни до норм КЗпП України. Зокрема, ч.ч. 1 та 2 ст. 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст. 116 КЗпП України). Отже щодо вимоги по виплаті компенсації втрати частини доходу застосовується тримісячний строк.
Відповідно до нової редакції ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (ст. 116 КЗпП України), минуло не більше одного року.
Згідно з ч. 6 ст. 160 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Щодо дотримання позивачем строку звернення до суду із врахуванням принципу добросовісності
Суд бере до уваги правову позицію Верховного Суду, який визначає принцип добросовісності - як загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом- це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (постанова Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17).
Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену ним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15-ц, де він зазначив, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає ч.3 ст. 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо грошові суми, які має сплатити роботодавець працівнику за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.
Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у якомога більшої суми.
Висновки суду
Принципи, які застосовує суд
Суд бере до уваги, що в цій справі є важливий контекстуальний елемент: в країні триває війна, а позовні вимоги звернені до військової частини, яка наразі - виконує важливу функцію по захисту від військової агресії російської федерації.
Суд також враховує висновок ЄСПЛ, викладений у п. 39 рішення у справі «СЄРКОВ ПРОТИ УКРАЇНИ» (SERKOV v. UKRAINE) (заява № 39766/05) від 07.07.2011, в якому зазначено, що "дійсно, можуть існувати переконливі причини для перегляду тлумачення законодавства, яким слід керуватись. Сам Суд, застосовуючи динамічний та еволюційний підходи в тлумаченні Конвенції, у разі необхідності може відходити від своїх попередніх тлумачень, тим самим забезпечуючи ефективність та актуальність Конвенції (див. рішення у справах «Вілхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії» (Vilho Eskelinen and Others v. Finland), [ВП], заява № 63235/00, п. 56, ECHR 2007-IV та «Скоппола проти Італії» (Scoppola v. Italy № 2) [ВП], заява № 10249/03, п. 104, ECHR 2009-...)".
А тому дослідження добросовісності користування позивачем своїми правами для суду є пріоритетним.
Отже при надані оцінки обставинам, які вплинули на дату звернення позивача до суду, суд застосовує принципи:
(1) добросовісного користування позивачем своїми правами, а також
(2) принципу, за яким судовий захист надається тим, хто стежить за своїми правами та вчасно їх відстоює;
(3) існування переконливих причин (війна, яка загрожує існуванню держави) для перегляду тлумачення законодавства, яким слід керуватись.
Судом встановлено, що позивач неодноразово звертався до суду за захистом своїх прав на оплату праці.
Суд вважає, що позивач мав розуміти, що він, неодноразово звертаючись до суду з вимогами по оплаті праці, може мати право як на компенсацію частини втрати доходу, так і на суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а тому, добросовісно користуючись своїм правами, мав б заявити одночасно всі вимоги: як по оплаті праці, так і вимоги щодо компенсації втрати частини доходу, так і по вимогам на підставі ст. 117 КЗпПУ ще при першому зверненні до суду.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що у позивача було достатньо часу задля звернення до суду із своїми вимогами одразу після звільнення 26.02.2025, натомість позивач своїм правом не скористався, поважні причини пропуску строку звернення до суду не повідомив.
Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених ч. 2 ст. 123 КАС України.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 2, 7, 45, 118, 123, 166, 169 КАС України,
УХВАЛИЛА:
1. Позовну заяву - повернути позивачу.
2. Копію ухвали надіслати особі, яка подала заяву.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів до Другого апеляційного адміністративного суду з дня її підписання в порядку, передбаченому ст. 294 КАС України.
Суддя А.А. Ширант