ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
ПРО ПОВЕРНЕННЯ ПОЗОВНОЇ ЗАЯВИ
20 липня 2026 року Справа № 280/6699/26 м.Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Татаринов Д.В., розглянувши матеріали позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
02 липня 2026 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 19 серпня 2023 року по 05 березня 2024 року, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за 133 дні невикористаних календарних днів відпусток без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення тарифного коефіцієнта на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та донарахування розміру посадового окладу та окладу за військовим званням капітана ОСОБА_1 за весь період служби з 19 серпня 2023 року по 05 березня 2024 року із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2023 року (3028,00 грн) та станом на 01 січня 2024 року (3028,00 грн.) відповідно до тарифних коефіцієнтів, та виплатити різницю між фактично виплаченими сумами та сумами, належними до виплати;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та донарахування щомісячної премії у розмірі 405% посадового окладу та надбавки за особливості проходження військової служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням за період з 19 серпня 2023 року по 05 березня 2024 року, виходячи з оновлених розмірів окладів;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань за 2024 рік та зобов`язати Відповідача нарахувати і виплатити вказану допомогу у розмірі місячного грошового забезпечення, обчисленого з урахуванням оновлених окладів;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та донарахування грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за 133 дні невикористаних відпусток, включивши до розрахунку середньоденного забезпечення оновлені розміри окладів, премій, а також суму грошової компенсації за неотримане речове майно у розмірі 25 294,94 грн та суми належної індексації, і виплатити утворену різницю з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за весь період служби з 19 серпня 2023 року по 05 березня 2024 року із застосуванням законного базового місяця січень 2023 року.
Ухвалою судді від 06 липня 2026 року позовну заяву залишено без руху, у зв`язку із пропуском строку звернення до суду із даним позовом. Вказаною ухвалою суді позивачу повідомлено про необхідність у десятиденний строк з дня отримання даної ухвали судді подати до канцелярії Запорізького окружного адміністративного суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням поважних підстав для поновлення строку звернення до суду з цим позовом.
14 липня 2026 року позивачем до суду через особистий кабінет в підсистемі «Електронний суд» подано заяву про усунення недоліків позовної заяви в обґрунтування якої вказано, що позивач після звільнення перебував на тривалому лікуванні протягом 2024-2025 років захворювань, отриманих під час проходження військової служби, а у період з 03 квітня 2026 року по 10 квітня 2026 року перебував на лікуванні в ННМЦ Університетська клініка «ЗДМФУ. Окрім того, вказує, що про складові грошового забезпечення позивачу стало відомо після одержання листів відповідача у квітні 2026 року та у червні 2026 року, а не після звільнення.
Розглянувши подану заяву позивача про поновлення строку звернення до суду із даним позовом, суддя виходить із наступного.
Так, позовну заяву ОСОБА_1 ухвалою судді Запорізького окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року залишено у зв`язку із пропущенням ним тримісячного строку звернення до суду із позовом, встановленого статтею 233 Кодексу законів про працю України.
Суддя враховує, що заява позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду містить пояснення, відповідно до яких позивач не одержував письмового повідомлення щодо застосованого розміру прожиткового мінімуму у спірний період. Відомостей щодо видачі йому грошового атестату під час звільнення з військової служби позивач не зазначив.
Відповідно до частин другої та третьої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За усталеною позицією Верховного Суду, право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного здійснення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не повинні перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні проміжки часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків.
Отже, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
На підставі Закону України від 25 квітня 2024 року №3680-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання праці домашніх працівників», який набрав чинності 24 серпня 2024 року, частину другу статті 233 КЗпП України доповнено другим реченням такого змісту: «Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права».
Крім того, відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24:00 год. 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
У постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.
В означеній постанові Судова палата зазначила, що частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Судова палата урахувала позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, яку неодноразово висловлював Конституційний Суд України, зокрема, у Рішеннях від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Так, Судова палата виснувала, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України в редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України у попередній редакції; у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX.
З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
У Рішенні від 05 жовтня 2013 року №8-рп/2013 Конституційний Суд України, аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення‚ виходив з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.
Крім обов`язку оплатити результати праці робітника‚ існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо.
Конституційний Суд України зазначив, що праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому указані виплати‚ гарантовані державою‚ і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
З урахуванням викладеного Конституційний Суд України констатував, що під заробітною платою, що належить працівникові, або‚ за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року)‚ належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Чинна редакція частини другої статті 233 КЗпП України містить поняття «суми, що належать працівникові при звільненні».
За усталеною позицією Верховного Суду з питання застосування частини 2 статті 233 КЗпП України (якою визначено тримісячний строк (з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні) звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні), початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України, слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.
Такий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, ухваленій у складі Судової палати, у якій сформувано єдиний підхід до застосування частини другої статті 233 КЗпП України, якого дотримується Верховний Суд і у подальшій правозастосовній практиці, зокрема, у постанові від 25 вересня 2025 у справі №440/9690/24, від 11 грудня 2025 року у справі №420/3504/25 та ін.
Суди попередніх інстанцій вважали, що відлік тримісячного строку звернення у цьому випадку потрібно обраховувати з дня ознайомлення позивача з грошовим атестатом, оскільки саме із цього документа він набув інформацію про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Верховний Суд у постанові від 25 червня 2026 року у справі № 520/25416/25 в аспекті з`ясування значення грошового атестата в спірних правовідносинах, зокрема, зазначив, що грошовий атестат за правовою природою є документом про остаточний розрахунок з особами рядового і начальницького складу, який видається, зокрема, при звільненні в запас або відставку із призначенням пенсії, та підтверджує виплату належних такій особі складових грошового забезпечення саме на цей день.
Також, колегія суддів зауважила, що хоч грошовий атестат і містить інформацію про суми, нараховані та виплачені позивачеві при звільненні, тобто є повідомленням про ці суми у значенні, вжитому в частині другій статті 233 КЗпП України, з отриманням якого ця норма пов`язує початок перебігу тримісячного строку звернення до суду, однак обсяг відомостей, які у ньому мають відображатися, визначено нормативно і з-поміж таких немає інформації про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення з розшифровкою за складовими такого грошового забезпечення за минулі періоди служби.
Послуговуючись позицією Судової палати, викладеною в постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, Верховний Суд сформував у подібних справах загальний підхід, за якого для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення з позовом, суд має перевірити наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення до моменту отримання відповіді на запит, в даному випадку до квітня 2026 року, як-то докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо.
Правової норми, яка б зобов`язувала відповідача при звільненні позивача видавати йому документ іншого змісту (з іншими відомостями), чинні нормативні акти не містять.
Верховним Судом у постанові від 25 червня 2026 року у справі № 520/25416/25 також зазначено, що у частині другій статті 233 КЗпП України законодавець визначив строк у три місяці, протягом якого звільнена особа має право вжити заходів щодо отримання необхідної інформації, пов`язаної з оплатою праці, та за необхідності звернутися до суду.
При цьому Верховний Суд у постанові від 25 червня 2026 року у справі №520/25416/25 звернув увагу, що підхід, за якого особа після отримання документа про суми, нараховані та виплачені при звільненні, може протягом необмеженого строку не вчиняти жодних дій для отримання необхідної їй додаткової інформації, а надалі у будь-який момент звернутися із запитом та з дня отримання відповіді вважати таким, що має новий тримісячний строк для звернення до суду, надто розширює нормативний зміст частини другої статті 233 КЗпП України та нівелює саму суть строкового обмеження звернення до суду трьома місяцями.
Верховний Суд у вказаній постанові наголосив, що якщо звернення до суду обґрунтовано положеннями частини другої статті 233 КЗпП України, якою для подання позову встановлено тримісячний строк, то у ці три місяці належить включати й період від дня отримання особою документа про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні, до вчинення нею будь-яких інших юридично значимих дій, що слугують меті звернення до суду з позовом.
Отже, сама по собі обставина отримання позивачем листа відповідача у квітні 2026 року, червні 2026 року не є безумовною підставою для поновлення строку звернення до суду, оскільки суд має оцінити не лише дату отримання відповіді на адвокатський запит/заяву позивача, а й поведінку позивача протягом усього періоду після припинення служби та виключення його зі списків особового складу і всіх видів забезпечення.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просить захистити право на нарахування та виплату грошового забезпечення за період з 19 серпня 2023 року по 05 березня 2024 року, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік та одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за 133 дні невикористаних календарних днів відпусток без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення тарифного коефіцієнта на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року.
У заяві про поновлення строку зазначено, що на теперішній час позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
На підтвердження доводів щодо моменту, з якого позивач дізнався про порушення свого права, позивач посилається на лист ІНФОРМАЦІЯ_3 № 259/юр датований 16 березня 2026 року, одержаний ним у квітні 2026 року та лист ІНФОРМАЦІЯ_3 № 535/ф від 01 червня 2026 року.
Разом з тим, наведені у заяві обставини не пояснюють, чому з моменту виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, а також після завершення спірного періоду з 06 березня 2024 року (наступний день за днем звільнення позивача), позивач упродовж тривалого часу не вчиняв дій, спрямованих на отримання відомостей про складові грошового забезпечення, довідок про грошове забезпечення чи інших документів, необхідних для звернення до суду.
Посилання представника позивача на те, що лише після отримання листів відповідача у квітні та червні 2026 року позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, не спростовує обов`язку позивача діяти сумлінно та у розумні строки після припинення служби і виникнення спору щодо повноти виплати грошового забезпечення.
Відсутність у грошовому атестаті чи іншому документі при звільненні розшифровки всіх складових грошового забезпечення за минулі періоди служби, зокрема щодо розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Така обставина могла бути підставою для вчинення позивачем юридично значимих дій з метою отримання необхідної інформації, однак не звільняла його від обов`язку вжити таких заходів у межах установленого законом строку або обґрунтувати об`єктивні перешкоди для їх своєчасного вчинення.
Обставини щодо проходження позивачем лікування та проходження державної служби у 2024-2025 роках та тиждень у квітні 2026 року суд до уваги не приймає, оскільки вони не підтверджують об`єктивну неможливість позивача звернутись у встановлений процесуальним законодавством строк з позовом до суду.
Заявником не наведено доказів того, що позивач одразу після виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення звертався до відповідача за відповідними документами, однак не мав можливості їх отримати з причин, які не залежали від нього.
За таких обставин суд доходить висновку, що наведені у заяві представника позивача підстави для поновлення строку звернення до суду є необґрунтованими, оскільки зводяться до посилання на дату отримання відповіді на адвокатський запит, без належного пояснення причин тривалого невчинення позивачем дій щодо отримання необхідної інформації та звернення до суду після виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, а також без наведення обставин об`єктивного характеру, які перешкоджали позивачу у розумний строк після завершення спірного періоду служби звернутися до відповідача за отриманням розрахункових документів, довідок про грошове забезпечення чи інших відомостей, необхідних для судового захисту.
Суд звертає увагу, що отримання листа відповідача від 07 травня 2026 року не може свідчити про поважність причин пропуску строку, оскільки такий підхід не узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 25 червня 2026 року у справі №520/25416/25.
Відповідно до частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне визнати неповажними наведені представником позивача підстави для поновлення строку звернення до суду та залишити позовну заяву без руху, надавши позивачу строк для подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав для поновлення такого строку та доказів на підтвердження поважності причин його пропуску.
Відповідно до статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
За наведених обставин, суд не знаходить підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду та вважає за необхідне повернути позовну заяву позивачу.
Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Згідно з частиною восьмою статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись статтями 122, 123, 161, 169, 240, 241, 246, 248 КАС України, суд, -
УХВАЛИВ:
Визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду та відмовити ОСОБА_1 у поновленні такого строку.
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - повернути позивачу.
Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати позивачу.
Роз`яснити позивачеві, що повернення позовної заяви, згідно частиною 8 статті 169 КАС України, не позбавляють права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання. Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня її постановлення.
Ухвалу виготовлено та підписано 20 липня 2026 року.
Суддя Д.В. Татаринов