Справа №: 398/2355/26
провадження №: 2/398/2922/26
УХВАЛА
Іменем України
"17" липня 2026 р. м.Олександрія
Суддя Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області Петренко С.Ю. розглянувши заяву ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Руссу Надія Олексіївна, про забезпечення позову, в межах цивільного позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
В С Т А Н О В И В:
В провадженні суду знаходиться справа за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу в розмірі 325 940,25 грн.
Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 08.06.2026 відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження.
15 липня 2026 року ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Руссу Надія Олексіївна, звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на частину квартира АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 . В обґрунтування вказував, що в провадженні Олександрійського міськрайсуду знаходиться справа за його позовними вимогами про стягнення на його користь боргу в сумі 325 940 грн. 25 коп. з колишньої співмешканки відповідачки ОСОБА_2 . Як вбачається з рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26.12.2025 року, яке є в матеріалах справи, зазначено, що він брав у борг у ОСОБА_3 в сумі 15 000 доларів США на покупку квартири АДРЕСА_1 . Борг в сумі 15000 доларів США він ОСОБА_4 повернув, про що підтверджується його розпискою, яка є в матеріалах справи. А так як він виконав перед ОСОБА_5 боргові обов`язки повністю, тому вимушений звернутись до суду про стягнення 1/2 частини боргу, які він виплатив за свою співмешканку. Зі слів її родичів йому стало відомо, щоб не виконувати свої боргові зобов`язання переді ним, вона звернулася до нотаріуса з питання оформлення дарування своєї 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 на свого сина ОСОБА_6 , а тому для забезпечення його позовних вимог вважає за необхідне винести рішення, яким забезпечити його позовні вимоги, шляхом накладення арешту на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 на ім`я ОСОБА_2 , яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 .
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
При цьому, фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювалось відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи та заяву про забезпечення позову, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. ст. 149 та 150 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з положеннями ч. 2, 3 ст. 150 ЦПК України суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до ч. 6, 7 ст. 153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Також підставою для вжиття заходів забезпечення позову є достатньо-обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених процесуальним законом, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 25 травня 2020 року (справа № 759/3972/18), яка згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України має враховуватися судами при застосуванні норм права.
Водночас, ст. 151 ЦПК України визначено вимоги до заяви про забезпечення позову.
Згідно з ч. 1 ст. 151 ЦПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та адресу електронної пошти, за наявності; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення, у разі прийняття такого.
Підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника про те, що незастосування заходів по забезпеченню позову, може утруднити або взагалі унеможливити виконання рішення суду.
Разом з тим, суд враховує, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Як вбачається з висновків щодо застосування норм права, викладених, зокрема, в постанові Верховного Суду від 25.09.2019 року, справа № 320/3560/18, заявником суду повинні бути надані відомості щодо конкретного індивідуально визначеного майна, яке належить відповідачу та щодо якого мають вживатись заходи забезпечення позову. Зокрема, Верховним Судом зазначено, що суд може накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат, проте відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником.
При розгляді зазначеної заяви суд враховує розумність та співрозмірність заходів забезпечення позову, враховує наслідки забезпечення позову, правову підставу для накладення арешту на нерухоме майно і заборони реєстраційних дій, та наявність обґрунтованих сумнівах в порушеннях та діях, які можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справах «Антріш проти Франції» (Hentrich v. France)» від 22 вересня 1994 року, серія А № 296-А, пункт 42, та «Кушоглу проти Болгарії» 10 травня 2007 року, заява № 48191/99, підпункти 4962). Будь-яке втручання державного органу у права осіб повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, пункти 69, 73, серія A № 52).
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції регламентує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Так, згідно до позовних вимог, позивач просить стягнути з відповідача борг у сумі 325 940,25 грн. Проте, подав заяву про накладення арешту на частку квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 .
Із зазначеного не вбачається, яка вартість вказаного житлового приміщення та хто мешкає в ньому, тобто, зі змісту заяви про забезпечення позову про стягнення грошових коштів не вбачається, в чому саме полягає необхідність у забезпеченні позову, шляхом накладення арешту на частини квартири належній відповідачу, належним чином не обґрунтовано необхідність застосування вказаного виду забезпечення позову, у вигляді арешту, не зазначено вартість майна та чи співмірна ця вартість ціні позову.
Твердження позивача про те, що відповідач звернулася до нотаріуса щодо оформлення дарування 1/2 квартири на свого сина та може ускладнити виконання рішення суду у разі задоволення позову нічим не підтверджені.
Враховуючи наведене, суть спірних правовідносин, суддя вважає, що вжиття саме таких заходів забезпечення позову, запропонованих позивачем, є не співмірним позовним вимогам. Крім того, суддя доходить висновку про відсутність підстав вважати, що невжиття саме таких заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 149, 150, 153-154, 353 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні заяви про забезпечення позову, поданої ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Руссу Надія Олексіївна, про забезпечення позову, в межах цивільного позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - відмовити.
Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Кропивницького апеляційного суду.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя С.Ю.ПЕТРЕНКО