Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
УХВАЛА
про відмову в забезпеченні адміністративного позову
20 липня 2026 року Справа № 520/17521/26
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Бадюков Ю.В., розглянувши у приміщенні суду в м Харкові заяву про забезпечення позову по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними бездіяльності та дій, зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення ОСОБА_1 з військового обліку з 18.02.2014.
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 привести відомості Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо ОСОБА_1 у відповідність до військового квитка серії НОМЕР_1 шляхом внесення відомостей про його виключення з військового обліку з 18.02.2014 та виключення недостовірних відомостей про перебування на військовому обліку, статус військовозобов`язаного та порушення правил військового обліку.
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення та збереження в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про перебування ОСОБА_1 у статусі «розшуку».
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про перебування ОСОБА_1 у статусі «розшуку»
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 направити до органів Національної поліції України повідомлення про відсутність правових підстав для його подальшого розшуку, адміністративного затримання та доставлення.
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь позивача судові витрати.
Разом з позовом позивачем надано до суду клопотання про забезпечення позову, в якому просить суд:
- заборонити ІНФОРМАЦІЯ_3 та іншим ТЦК та СП до набрання законної сили рішенням суду вчиняти щодо позивача дії з розшуку, адміністративного затримання та доставлення на підставі звернення від 04.02.2026 та відомостей Реєстру про перебування позивача у статусі «розшуку».
- заборонити органам Національної поліції України до набрання законної сили рішенням суду вчиняти щодо позивача дії з розшуку, адміністративного затримання та доставлення на підставі звернення ІНФОРМАЦІЯ_4 від 04.02.2026.
Мотивуючи необхідність вжиття судом заходів забезпечення позову позивач зазначив, що згідно зі статтею 38 КУпАП адміністративне стягнення за правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 КУпАП, вчинені в особливий період, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення. Оскільки датою звернення відповідача до органів Національної поліції є 04.02.2026, тримісячний строк сплив 04.05.2026, а отже законна мета розшуку (доставлення особи для складення протоколу чи розгляду справи про адміністративне правопорушення) відпала. За таких обставин подальше збереження статусу «розшуку» позбавлене законної мети, проте продовжує створювати для позивача реальний ризик необґрунтованого затримання та доставлення, який може бути усунутий лише вжиттям заходів забезпечення позову.
Також стверджує про наявність очевидних ознак протиправності дій ТЦК та СП, що підтверджується: записом та штампом у військовому квитку; визнанням відповідачем факту виключення з військового обліку у листах від 20.05.2026 №ЩТ/2632 та від 08.06.2026 № ЩТ/2887; витягом № 473572-19062024 з Реєстру від 19.06.2024; визнанням відповідача (лист від 08.06.2026 № ЩТ/2887) про те, що позивач до адміністративної відповідальності не притягувався, штрафи не накладалися та адміністративне провадження відсутнє; ненаданням відповідачем жодного індивідуального рішення, наказу чи розпорядження про повторне взяття позивача на військовий облік після 18.02.2014.
Очевидність протиправності оскаржуваних відомостей підтверджується й усталеною судовою практикою у тотожних правовідносинах.
Дослідивши подану позовну заяву та додані до неї документи суд зазначає, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття адміністративним судом, в провадженні якого знаходиться справа, певних заходів щодо охорони прав та свобод позивача, для створення можливості реального виконання позитивного (для позивача) рішення суду. Також суд вважає за доцільне відмітити, що приймаючи ухвалу про вжиття заходів по забезпеченню позову, суд повинен враховувати, що прийняття такого рішення доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що не вжиття таких заходів може у майбутньому ускладнити виконання рішення суду чи привести до потреби докладати значні зусилля для відновлення прав позивача.
Згідно з частиною першою статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
За змістом пункту 10 частини першої статті 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Суд розглянув подану заяву разом з доданими до неї матеріалами та дійшов такого висновку.
Так, частиною першою статті 150 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Відповідно до частини 2 ст. 150 КАСУ передбачено, що забезпечення позову допускається якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Отже, для можливості застосування судом вищезазначених форм забезпечення позову необхідна наявність певних підстав, передбачених чинним законодавством України, підтверджених відповідними доказами.
Крім того, згідно приписів ч. 1 ст.151 КАСУ позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
3) виключена;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Виходячи зі змісту поданої заяви та встановлених судом обставин, заявником у заяві про забезпечення позову не наведено наявності жодної з підстав, зазначених у Кодексі адміністративного судочинства України, а саме: у чому полягає існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів; необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.
Частиною 2 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Таким чином, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Спосіб забезпечення позову має бути безпосередньо пов`язаним з предметом спору, співмірним суті порушеного права та водночас запобігати порушенню прав інших осіб, тобто в основі має бути принцип збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 77 КАС України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Застосування судом обраних позивачем заходів забезпечення позову не може ґрунтуватися лише на припущеннях позивача, як і суду.
При розгляді заяви про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Застосування судом таких заходів забезпечення, які за змістом є ухваленням рішення без розгляду справи по суті, не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Забезпеченням позову у такий спосіб суди виходять за межі підстав забезпечення позову, що є неприпустимим.
Так, порушення правил військового обліку - це невиконання або неналежне виконання встановлених законодавством вимог щодо реєстрації, оновлення даних та виконання обов`язків військовозобов`язаними, призовниками, а також резервістами. Такі дії можуть виражатися у непостановці на облік, несвоєчасному оновленні даних, ухиленні від медичних оглядів чи військової служби, а також у порушеннях з боку роботодавців тощо. У разі виявлення порушення особою правил військового обліку така особа підлягає притягненню до адміністративної відповідальності.
У даному випадку дії відповідача щодо звернення до органу Національної поліції України про розшук, затримання та доставлення позивача не є очевидно протиправними, оскільки здійснюються в межах повноважень даного органу, визначених Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022р. №1487.
Так, відповідно до п.79 Порядку №1487, районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки звертаються в установленому законом порядку до органів Національної поліції (у разі неможливості складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці його вчинення) для доставлення осіб, які скоїли адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з метою складення протоколів про адміністративні правопорушення, до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому ця особа перебуває (повинна перебувати) на військовому обліку, з урахуванням вимог абзацу третього пункту 56 цього Порядку.
Після отримання такого звернення органи поліції здійснюють розшук та доставлення особи до ТЦК та СП для складення протоколу про вчинення адміністративного правопорушення.
Отже, відмітка в електронному військово-обліковому документі про порушення правил військового обліку означає, що ТЦК звернувся до органів поліції щодо доставлення громадянина за вчинення адміністративного правопорушення для складення протоколу про вчинення адміністративного правопорушення та можливого притягнення до відповідальності.
Сам по собі факт відображення в електронному військово-обліковому документі «Резерв+» даних щодо порушення позивачем правил військового обліку та розшук його ТЦК не вказує на очевидність протиправних дій відповідача. Можливість прийняття рішення про затримання та доставлення до ТЦК, носить характер припущення та не підтверджене належними, достовірними та достатніми доказами.
Як вбачається з матеріалів справи, клопотання про забезпечення позову не містить посилання на беззаперечні мотиви, за якими позивач вважає, що захист прав, свобод та інтересів буде неможливим без вжиття відповідних заходів і для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також не вказано в чому полягає значимість таких зусиль і наскільки значні витрати будуть позивачем при цьому понесені.
Суд звертає увагу на те, що обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивач вказує лише на ймовірну протиправність дій ТЦК та СП і органів національної поліції у майбутньому щодо доставлення позивача до ТЦК задля проведення в подальшому дій щодо мобілізації. При цьому неможливо наперед стверджувати, що такі дії будуть носити незаконний характер. Такі дії можуть призвести до додаткового надмірного тягаря щодо доведення протиправності дій шляхом складання скарг та в подальшому звернення до суду.
Отже, розгляд вказаної заяви без з`ясування фактичних обставин справи означатиме надання судом передчасних правових оцінок по суті пред`явленого позову і ототожнюватиметься з фактичним задоволенням позову. Забезпечуючи такий позов до вирішення справи по суті, і якому ще не надано офіційну правову оцінку в межах оскарження та без застосування принципів адміністративного судочинства, зокрема, таких як гласності і відкритості, змагальності тощо, суд фактично ухвалює рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу, що згідно частини другої статті 12 КПК України кожен, кого затримано через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення або інакше позбавлено свободи, повинен бути в найкоротший строк доставлений до слідчого судді для вирішення питання про законність та обґрунтованість його затримання, іншого позбавлення свободи та подальшого тримання. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого судового рішення про тримання під вартою.
Відповідно до частини четвертої, п`ятої статті 12 КПК України кожен, хто понад строк, передбачений цим Кодексом, тримається під вартою або позбавлений свободи в інший спосіб, має бути негайно звільнений.
Затримання особи, взяття її під варту або обмеження в праві на вільне пересування в інший спосіб під час кримінального провадження, здійснене за відсутності підстав або з порушенням порядку, передбаченого цим Кодексом, тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Так, статтею 146 Кримінального кодексу України передбачено кримінальну відповідальність за незаконне позбавлення волі або викрадення людини, а статтею 371 Кримінального кодексу України передбачено кримінальну відповідальність за завідомо незаконні затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою.
З наведених законодавчих приписів вбачається, що незаконне, на думку представника, затримання та позбавлення позивача свободи може бути предметом розслідування у кримінальному провадженні, а тому не може бути предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Поряд з цим, відповідно до пунктів 47, 54 постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 "Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період" (далі - Постанова №560):
- у разі відмови від отримання повістки поліцейський, який входить складу групи оповіщення, проводить адміністративне затримання та доставлення громадянина до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки на підставі статей 261 і 262 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
- у разі відмови прослідувати до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки поліцейський, який входить до складу групи оповіщення, проводить адміністративне затримання та доставлення громадянина до такого центру на підставі статей 261 і 262 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Адміністративне затримання та доставлення громадянина до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки здійснюється поліцейським та відноситься до заходів забезпечення провадження у справах про адміністративне правопорушення (Глава 20 КУпАП).
Відповідно до статті 267 КУпАП адміністративне затримання може бути оскаржено заінтересованою особою у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) відносно органу (посадової особи), який застосував ці заходи, або до суду.
При цьому, частиною першою статті 286 КАС України, яка встановлює особливості провадження окремих категорій адміністративних справ, передбачено, що адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами, як адміністративними судами.
Таким чином, дії та рішення уповноважених осіб, щодо адміністративного затримання та доставлення громадянина до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, є заходом забезпечення провадження у справах про адміністративне правопорушення, та можуть бути оскаржені до суду шляхом подання адміністративного позову до місцевого загального суду як адміністративного суду.
Виходячи з наведеного суд зазначає, що незаконне затримання, а також позбавлення особи свободи, в тому числі якщо затримання здійснено не уповноваженими особами, є кримінально караними діяннями та підлягають розслідуванню та розгляду в порядку кримінального судочинства.
Крім цього, дії та рішення уповноважених осіб щодо адміністративного затримання та доставлення громадянина до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, як захід забезпечення провадження у справах про адміністративне правопорушення, можуть бути оскаржені до суду шляхом подання адміністративного позову до місцевого загального суду як адміністративного суду. А тому підстави та заходи для забезпечення позову, котрі виникають з відносин, врегульованих приписами КПК та КУпАП мають і розглядатись належним судом у відповідних провадженнях.
Виходячи з вищезазначеного, суд вважає подану заяву безпідставною та необґрунтованою, а тому наявні підстави для відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 150, 151, 154, 248, 256, 294 КАС України, суд,-
УХВАЛИВ:
У задоволенні заяви про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними бездіяльності та дій, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду, яка не передбачена статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Ухвала може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Повна ухвала складена 20 липня 2026 року.
Суддя Бадюков Ю.В.