"17" липня 2026 р. Справа № 363/4424/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 липня 2026 року суддя Вишгородського районного суду Київської області Котлярова І.Ю., розглянувши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; проживає за адресою: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ), третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Вишгородської міської ради (07301, Київська область, м. Вишгород, пл. Т. Шевченка, буд. 1) про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей батьком,-
ВСТАНОВИВ:
До Вишгородського районного суду Київської області засобами поштового зв`язку надійшла вказана позовна заява, яку передано судді, для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати статті 175 ЦПК України, а також вимогам статті 177 цього Кодексу.
Перевіривши заяву та додані до неї документи, суд приходить до висновку, що заява подана з порушенням вимог ЦПК України, тому дані вимоги слід залишити без руху з наступних підстав.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Позивач, звертаючись до суду із позовною заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання ним дітей, в порушення вимог п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, не зазначає доказів того, що відповідний факт оспорюється будь-якою особою, а також не обґрунтовує неможливість встановлення такого факту у позасудовому порядку.
Також, в порушення вимог п. 5, п. 6 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява не містить посилань на докази якими саме діями відповідач не визнає, порушує чи оспорює права позивача відносно самостійного виховання та утримання ним дітей, в чому саме виник спір між позивачем і відповідачем у цій частині та не вказує факту порушення його прав з боку відповідача в частині його участі в утриманні дітей.
Позовне провадження вид провадження у судовому процесі, у якому розглядається спір двох сторін (позивача та відповідача), який виникає з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Згідно з ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Водночас, у справах позовного провадження факт виховання та утримання дитини, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
При цьому в позові, вимоги позовного характеру відсутні та не зазначені обставини порушення, невизнання або оспорювання його права відповідачем або іншими особами.
Відповідно до ст. 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (ст. 164 СК України).
У батьків дитини зберігається обов`язок утримання своєї дитини з моменту її народження до досягнення нею повноліття, при чому такий обов`язок не залежить від наявності зареєстрованого шлюбу між батьками, факту позбавлення батьківських прав, визнання батьків недієздатними тощо, а припиняється лише фактом смерті батьків.
Доведення факту самостійного виховання та перебування на утриманні дитини стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Встановлення такого факту може мати негативні наслідки для батьків дитини.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена ч. 1 ст. 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо утримання дитини, то факт утримання дитини може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі щодо виконання батьками обов`язків з виховання та утримання дитини.
Тому, позивачу слід уточнити позовні вимоги, конкретизувати, який спір виник між сторонами, яке саме право порушене, не визнане чи оспорюється, а також надати належні та допустимі докази на підтвердження зазначених обставин.
Окрім того, у позовній заяві позивач зазначив, що встановлення факту самостійного виховання та утримання ним дітей небхідне йому для належної реалізіції батьківських прав та виконання батьківських обовязків, зокрема для можливості самостійного вирішення питань щодо навчання, лікування, оздоровлення дітей, представництва їх інтерсів перед державними органами, органами місцевого самоврядування, закладами освіти та охорони здоровя, а також для підтвердження фактичних обставин самостійного виховання дітей при звернення до компетентних органів та установ.
Однак, таке зазначення юридичних наслідків встановлення зазначеного факту, є невизначеним та неконкретним. Також позивачем не долучено і жодного доказу, який би підтверджува, що позивач позбавлений у реалізації вказаних ним батьківських прав.
У позовній заяві не зазначено конкретних особистих чи майнових прав позивача, на виникнення, зміну або припинення яких вплине встановлення судом факту самостійного виховання та утримання ним дітей з посиланнями на відповідні норми закону, які регулюють такі права позивача, враховуючи, що рішенням суду місце проживання дітей визначено з батьком.
Відповідно до абз. 4 ч.1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
При цьому, суд звертає увагу, що у випадку звернення позивачем до суду з даним позовом з метою реалізації права на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, до участі у справі мають бути залучені відповідний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, а випадку проходження військової служби - військова частина.
Отже, залучення до участі у справі лише матері дітей та Служби у справах дітей та сім`ї не свідчить про належне визначення кола учасників справи.
Окрім іншого, долучені позивачем до позовної докази є не належної якості та не читабельні, що унеможливлює суд їх належним чином дослідити та встановити обставини на які посилається позивач у поданій позовній заяві.
У відповідності до частини 1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Позивачу необхідно усунути зазначені недоліки протягом десяти днів з дня одержання копії ухвали, шляхом подання до суду позовної заяви в новій редакції із зазначеням, які самі права позивача порушені, не визнаються або оспорюється відповідачем, та який саме спір виник між батьками дітей щодо виконання ними обов`язків з виховання дітей; зазначення, з якою саме метою необхідно встановити факт самостійного виховання та утримання дітей із посиланням на відповідні норми закону; надання доказів неможливості встановлення зазначеного факту у позасудовому порядку або доказів того, що такий факт оспорюється іншими особами; визначенням належного коло учасників справи, зокрема вирішення питання щодо необхідності залучення до участі у справі відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, військової частини (у разі проходження військової служби), а також інших осіб, на права та обов`язки яких може вплунити судове рішення; подання в належній якості долучених до позовної заяви доказів.
Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені в ухвалі суду, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві, що встановлено положеннями частини 3 ст. 185 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 175-177, 185 Цивільного процесуального кодексу України, суддя, -
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; проживає за адресою: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ), третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Вишгородської міської ради (07301, Київська область, м. Вишгород, пл. Т. Шевченка, буд. 1) про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей батьком - залишити без руху, надавши заявнику строк у десять днів, з дня отримання копії ухвали, для усунення зазначених недоліків.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя І.Ю. Котлярова