УХВАЛА
20 липня 2026 року
м. Київ
справа №400/852/25
адміністративне провадження № К/990/32133/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів - Мацедонської В. Е., Смоковича М. І.,
перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2026 року у справі № 400/852/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,
установив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність (дії) військової частини НОМЕР_1 щодо безпідставного ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 додаткової винагороди у збільшеному до 100 000 грн на місяць розмірі за період лікування з 15 січня 2024 року по 19 січня 2024 року, з 14 лютого 2024 року по 05 березня 2024 року, з 10 квітня 2024 року по 11 квітня 2024 року, з 12 квітня 2024 року по 15 травня 2024 року, з 15 травня 2024 року по 23 травня 2024 року, з 24 травня 2024 року по 11 червня 2024 року, з 11 червня 2024 року по 10 липня 2024 року, з 11 липня 2024 року по 07 вересня 2024 року, з 26 вересня 2024 року по 17 жовтня 2024 року, у зв`язку з пораненням (травмою), пов`язаною із захистом Батьківщини відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»;
- зобов`язати нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 додаткову винагороду у збільшеному до 100 000 грн на місяць розмірі за період лікування з 15 січня 2024 року по 19 січня 2024 року, з 14 лютого 2024 року по 05 березня 2024 року, з 10 квітня 2024 року по 11 квітня 2024 року, з 12 квітня 2024 року по 15 травня 2024 року, з 15 травня 2024 року по 23 травня 2024 року, з 24 травня 2024 року по 11 червня 2024 року, з 11 червня 2024 року по 10 липня 2024 року, з 11 липня 2024 року по 07 вересня 2024 року, з 26 вересня 2024 року по 17 жовтня 2024 року, у зв`язку з пораненням (травмою), пов`язаною із захистом Батьківщини відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн за період лікування з 14 лютого 2024 року по 05 березня 2024 року, у зв`язку з пораненням (травмою), пов`язаною із захистом Батьківщини відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».
Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 100 000 грн на місяць за період лікування з 14 лютого 2024 року по 05 березня 2024 року, у зв`язку з пораненням (травмою), пов`язаною із захистом Батьківщини відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».
У визнанні протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 та зобов`язання нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 100 000 грн. на місяць за періоди з 15 січня 2024 року по 19 січня 2024 року, з 10 квітня 2024 року по 11 квітня 2024 року, з 12 квітня 2024 року по 15 травня 2024 року, з 15 травня 2024 року по 23 травня 2024 року, з 24 травня 2024 року по 11 червня 2024 року, з 11 червня 2024 року по 10 липня 2024 року, з 11 липня 2024 року по 07 вересня 2024 року, з 26 вересня 2024 року по 17 жовтня 2024 року відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, додавши клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження цього рішення.
Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року визнано неповажними причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2025 року у справі № 400/852/25, наведені військовою частиною НОМЕР_1 у клопотанні про його поновлення. Апеляційну скаргу залишено без руху у зв`язку з невідповідністю вимогам статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в частині дотримання строків апеляційного оскарження та сплати судового збору. Скаржнику надано десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.
24 квітня 2026 року до апеляційного суду надійшло клопотання військової частини НОМЕР_1 про звільнення від сплати судового збору.
Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання військової частини НОМЕР_1 про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Апеляційну скаргу повернуто скаржнику на підставі частини другої статті 298 та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України у зв`язку з невиконанням вимог ухвали апеляційного суду про залишення апеляційної скарги без руху.
Постановою Верховного Суду від 09 червня 2026 року ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2026 року скасовано, а справу № 400/852/25 направлено для продовження розгляду до П`ятого апеляційного адміністративного суду.
Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання військової частини НОМЕР_1 про поновлення строку апеляційного, апеляційну скаргу залишено без руху у зв`язку з невідповідністю вимогам статті 296 КАС України, в частині дотримання строків апеляційного оскарження та сплати судового збору. Скаржнику надано десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.
На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху військової частини НОМЕР_1 подала заяву про сплату судового збору та повторно просила поновити строк на апеляційне оскарження.
Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2026 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 299 КАС України, оскільки скаржник так і не обґрунтував поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
Військова частина НОМЕР_1 подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2026 року, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
У касаційній скарзі військова частина НОМЕР_1 зазначає, що не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, оскільки, вважає, що суд безпідставно не визнав поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження. Скаржник посилається на те, що з 2022 року військова частина постійно виконує бойові завдання у Донецькій, Луганській та Харківській областях, які перебувають під постійними обстрілами, а також на значне службове навантаження єдиного офіцера юридичної служби, який забезпечував супровід судових справ. Крім того, зазначає, що щодо цієї посадової особи проводиться службова перевірка.
Також скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції застосував надмірно формальний підхід при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, не забезпечивши ефективного доступу до суду, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та не врахував правових позицій Європейського суду з прав людини щодо необхідності оцінки пропорційності обмеження права на доступ до суду.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за поданою скаргою, Верховний Суд дійшов висновку, що правильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права при постановленні ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження є очевидним, розумні сумніви щодо їх застосування чи тлумачення відсутні.
Відповідно до частини першої статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з частиною третьою статті 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 299 КАС України суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Відповідно до пункту 6 частини п`ятої статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Інститут процесуальних строків в адміністративному судочинстві сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними, а після їх закінчення забезпечують стабільність правовідносин.
Підстави пропуску особою строку на оскарження судового рішення можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з дійсно непереборними та об`єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежали від волі особи та унеможливили своєчасне звернення зі скаргою у встановлений процесуальним законом строк.
Отже, наведеними нормами чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, проявляти добросовісне ставлення до наявних у них процесуальних прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити своєчасне виконання процесуальних обов`язків, установлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строків апеляційного оскарження. Для цього учасник справи повинен вчиняти всі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені чинним законодавством.
Окрім цього, пунктом 2 частини третьої статті 2 КАС України рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом віднесено до основних засад адміністративного судочинства. Відповідно до статті 8 КАС України всі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом, а згідно з частиною першою статті 44 цього Кодексу мають рівні процесуальні права та обов`язки.
Отже, органи державної влади, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов`язків поряд з іншими учасниками справи, повинні діяти своєчасно та в належний спосіб, дотримуватися вимог процесуального закону і не можуть отримувати переваги внаслідок недотримання власних внутрішніх процедур або неналежної організації своєї діяльності.
Згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду справи, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у провадженні, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури розгляду.
Крім того, у рішенні у справі «Мушта проти України» Європейський суд з прав людини наголосив, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження повинні переслідувати легітимну мету, бути пропорційними та не порушувати саму сутність права на доступ до суду. Встановлення процесуальних строків спрямоване на забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності.
У рішенні у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що питання поновлення строку на оскарження належить до дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Суди повинні оцінювати кожну із наведених заявником причин пропуску строку з урахуванням конкретних обставин справи, наводячи належне мотивування прийнятого рішення.
Оцінюючи наведені скаржником обставини крізь призму наведених норм процесуального права та практики ЄСПЛ, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
У цій справі апеляційну скаргу подано майже через один рік після ухвалення рішення судом першої інстанції. Наведені заявником обставини щодо значного службового навантаження офіцера юридичної служби, виконання військовою частиною бойових завдань у районах ведення бойових дій, запровадження воєнного стану, а також проведення службової перевірки стосовно посадової особи, відповідальної за супровід судових справ, суд апеляційної інстанції обґрунтовано не визнав поважними причинами пропуску строку, оскільки вони не підтверджують наявності об`єктивних і непереборних перешкод, які унеможливлювали своєчасне звернення до суду з апеляційною скаргою. За таких обставин скаржник не довів, що вжив усіх залежних від нього заходів для своєчасної реалізації права на апеляційне оскарження.
Колегія суддів звертає увагу, що неналежна організація роботи юридичної служби суб`єкта владних повноважень, зокрема значне службове навантаження окремих працівників, належить до сфери внутрішньої організації його діяльності та не може бути підставою для поновлення процесуального строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану без наведення конкретних обставин, які об`єктивно унеможливили своєчасне подання апеляційної скарги, також не свідчить про наявність поважних причин пропуску такого строку. Проведення службової перевірки щодо посадової особи, відповідальної за ведення справи, не підтверджує існування обставин, які об`єктивно перешкоджали своєчасному зверненню до суду. Обов`язок доведення поважності причин пропуску процесуального строку покладається на особу, яка просить його поновити.
Посилання скаржника на практику Європейського суду з прав людини щодо забезпечення права на доступ до суду не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції, оскільки у цій справі відмова у відкритті апеляційного провадження зумовлена недоведеністю поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, а застосовані судом процесуальні наслідки відповідають вимогам КАС України та не свідчать про надмірний формалізм.
Отже, Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, правильно застосував положення пункту 4 частини першої статті 299 КАС України. Правильність застосування цієї норми процесуального права є очевидною, а доводи касаційної скарги не викликають розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо якщо провадження здійснюється після розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій (рішення у справах «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93, та «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року, заява № 26737/95).
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
З огляду на зазначене, керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України,
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2026 року у справі № 400/852/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Дашутін
Судді В. Е. Мацедонська
М. І. Смокович