УХВАЛА
22 липня 2026 року
м. Київ
справа № 202/7806/24
провадження № 61-9309ск26
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Шиповича В. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 30 січня 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2026 року у справі
за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Орган опіки та піклування в особі Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання дітей з матір`ю
та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування в особі Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання дітей з батьком,
ВСТАНОВИВ:
10 липня 2026 рок через підсистему Електронний суд ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Індустріального районного суду м. Дніпра
від 30 січня 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 09 червня 2026 року (повний текст постанови складено 10 червня
2026 року) у справі № 202/7806/24.
За змістом частини першої статті 394 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження) вирішує колегія у складі трьох суддів після одержання касаційної скарги оформленої відповідно до вимог статті 392 ЦПК України.
Касаційна скарга підлягає залишенню без руху з таких підстав.
І. Щодо зазначення підстав касаційного оскарження
Відповідно до положень пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої
статті 389 ЦПК України в касаційній скарзі зазначається норма (норми) права, щодо застосування яких у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини другої
статті 389 ЦПК України, особа, яка подає скаргу має враховувати, що частина перша статті 411 ЦПК України в чинній редакції містить сім, а частина третя цієї статті - чотири, окремих пункти в яких викладено підстави для скасування судового рішення.
Отже, у разі посилання на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, як підставу касаційного оскарження, заявник має конкретизувати, які саме випадки передбачені відповідними пунктами частин першої та/або третьої статті 411 ЦПК України наявні, на його думку, для скасування судових рішень та обґрунтувати свої доводи.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Посилаючись на те, що касаційна скарга подається на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник не вказує конкретних постанов Верховного Суду/Верховного Суду України, у яких викладені висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах які, на його думку, не були враховані судами попередніх інстанцій.
Посилаючись на те, що касаційна скарга подається на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник не конкретизує, які саме випадки передбачені відповідними пунктами частин першої та/або третьої статті 411 ЦПК України наявні, на його думку, для скасування судових рішень.
Коректне визначення підстав касаційного оскарження має важливе значення, оскільки суд касаційної інстанції переглядаючи у касаційному порядку судові рішення перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження (частина перша статті 400 ЦПК України), підстава (підстави) відкриття касаційного провадження зазначаються в ухвалі про відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України), в окремих випадках непідтвердження підстав касаційного оскарження може мати наслідком закриття касаційного провадження (пункти 4, 5 частини першої статті 396 ЦПК України).
ІІ. Щодо сплати судового збору
Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги до касаційної скарги додається документ, що підтверджує сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі, або документ, що підтверджує підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
У червні 2024 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом, відповідно до якого, з урахуванням зміни предмету позову, просила:
- визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю ОСОБА_2 ;
- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частина з усіх видів заробітку (доходу), але не менш ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття;
- припинити стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які призначені рішенням Індустріального районного суду
м. Дніпропетровська (справа № 202/2300/24).
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою, відповідно до якої просив визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із ним.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпра від 30 січня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визначено місце проживання малолітніх дітей - ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , почергово з кожним з батьків, у такому порядку: два тижні з матір`ю
ОСОБА_2 ; два тижні з батьком ОСОБА_1 .
Двотижневий період проживання дітей з кожним з батьків починається
з 10:00 години - неділі та завершується через два тижні о 10.00 годині неділі.
По завершенню двох тижнів, протягом яких діти проживали з батьком чи матір`ю, той з батьків, з ким вони проживали, зобов`язаний супроводити (привезти) дітей до місця проживання іншого з батьків та передати під фізичну опіку іншого з батьків. Перші два тижні, починаючи з дня набрання рішенням законної сили, діти проживають з матір`ю.
У задоволенні іншої частини первісних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. У задоволенні іншої частини зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Додатковим рішенням Індустріального районного суду м. Дніпра від 10 лютого 2026 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Костогриза О. В. про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі
№ 202/7806/24 про припинення стягнення аліментів відмовлено. Ухвалено по цивільній справі № 202/7806/24 додаткове рішення, яким у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей відмовлено.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2026 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах якої діє
Костогриз О. В. , залишено без задоволення. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 30 січня 2026 року та додаткове рішення суду
від 10 лютого 2026 року залишено без змін.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухваливши нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , та про задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до підпункту 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір за подання касаційної скарги фізичною особою на рішення суду становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми, але не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за позовними заявами майнового характеру, а у справах, в яких предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав (крім права власності на майно), відшкодування шкоди здоров`ю (крім моральної шкоди), - не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Відповідно до положень частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до положень статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб становить з 1 січня 2024 року - 3 028 гривень, а отже 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 1 211,20 гривень.
Таким чином розмір судового збору за подану касаційну скаргу становить 3 875,84 грн ((1 211,20 грн х2) х 200% х 0,8).
Судовий збір за подання касаційної скарги до Верховного Суду має бути перераховано до ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102, код ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача (стандарт IBAN): [рахунок приховано], ККДБ: 22030102, найменування податку, збору, платежу: «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».
Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір».
Недоліки касаційної скарги мають бути усунені шляхом:
1) подання уточненої касаційної скарги із зазначенням у ній підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав), з урахуванням роз`яснень викладених в цій ухвалі.
У разі подання уточненої касаційної скарги через підсистему Електронний суд заявник має надати докази надсилання копії касаційної скарги до електронних кабінетів іншим учасникам справи або докази надсилання копії касаційної скарги листом з описом вкладення іншим учасникам справи, які не зареєстровані в системі Електронний суд та не мають передбаченого законом обов`язку реєстрації електронного кабінету.
2) надання документу про сплату судового збору у розмірі 3 875,84 грн.
Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, визначених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Питання про відкриття касаційного провадження або про відмову у відкритті касаційного провадження буде вирішено колегією суддів після оформлення касаційної скарги відповідно до вимог статті 392 ЦПК України.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 30 січня 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2026 року у справі № 202/7806/24 залишити без руху.
Визначити для усунення недоліків касаційної скарги строк - десять днів з дня вручення ОСОБА_1 копії цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга у вважатиметься неподаною та буде повернута особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя В. В. Шипович