УХВАЛА
23 липня 2026року
м. Київ
справа № 127/40364/25
провадження № 61-9492ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 травня 2026 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 06 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова про визнання протиправними та скасування пунктів наказів в частині відсторонення від роботи без збереження заробітної плати та стягнення середнього заробітку за час незаконного відсторонення від роботи,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова про визнання протиправними та скасування пунктів наказів в частині відсторонення від роботи без збереження заробітної плати та стягнення середнього заробітку за час незаконного відсторонення від роботи.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 травня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 06 липня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 травня 2026 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
У решті рішення Вінницького міського суду залишено без змін.
15 липня 2026 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 травня 2026 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 06 липня 2026 року, ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити в повному обсязі.
Частиною першою статті 394 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки судове рішення у цій справі не підлягає касаційному оскарженню.
Згідно із статтею 129 Конституції України та статтями 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», частина четверта статті 10 ЦПК України), умови прийнятності касаційної скарги відповідно до норм національного законодавства можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Касаційний перегляд справи вважається екстраординарним.
Обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством вартісного порогу для скарг, що подаються на розгляд суду касаційної інстанції, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.
Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року визнано доречним вживати заходів щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають, передусім, подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. При розгляді можливих заходів щодо судів третьої інстанції державам слід мати на увазі, що справи вже пройшли слухання в двох інших судах.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же статті ЦПК України.
Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом
на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).
Встановлення у процесуальному законі виняткових підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах (справах незначної складності) та справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним (зокрема, коли касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу), має гарантувати право на остаточне та обов`язкове до виконання судове рішення, сприяти стабільності й визначеності у цивільних правовідносинах, слугувати суспільним інтересам щодо забезпечення єдності судової практики й розвитку права, забезпечувати повагу до ролі судів першої та апеляційної інстанції при вирішенні цивільних спорів.
Конституційний Суд України у Рішенні від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 дійшов висновку, що припис пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, який встановлює один з «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, є зрозумілим за змістом та передбаченим за наслідками застосування. Зазначений припис ЦПК України також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності. Пункт 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу містить домірні засоби законодавчого внормування процесуальних відносин щодо відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд як суд касаційної інстанції з перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом позову в цій справі є скасування пунктів наказів в частині відсторонення від роботи без збереження заробітної плати та стягнення середнього заробітку за час незаконного відсторонення від роботи у розмірі 56 026,44 грн, до предмету доказування входить питання щодо правомірності винесення відповідачем оскаржуваних наказів, факту обізнаності позивача про існування цих наказів та дотримання ним строку звернення до суду з позовом. Ціна позову у справі не перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб
(80 х 3 328 грн = 266 240грн).
Спір вирішено судом апеляційної інстанції за результатами оцінки доказів, зокрема апеляційним судом встановлено, що позивачем значно пропущено тримісячний строк звернення до суду з позов про визнання протиправними та скасування пунктів наказів в частині відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, а вимога про стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи є похідною від вимоги про визнання протиправними та скасування наказів в частині відсторонення від роботи.
Зазначена справа може бути віднесена до категорії справ незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.
Таким чином, судові рішення у цій справі незначної складності не підлягають касаційному оскарженню.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на наявність випадів, передбачених підпунктами а), в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, вважаючи, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа має для позивача виняткове значення. Вказує на визнання неконституційним відповідного положення статті 233 КЗпП України в справах про стягнення заробітної плати та самостійне правове значення відповідної вимоги про стягнення заробітної плати.
Колегією суддів не встановлено фундаментального значення розглядуваної справи для формування єдиної правозастосовчої практики.
Заявником не обґрунтовано в чому полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування норм права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів подібних правовідносин.
Водночас, твердження заявника щодо непоширення визначеного статтею 233 КЗпП України строку на звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час незаконного відсторонення від роботи, ґрунтуються на невірному трактуванні вказаної норми права. У цій справі вимога про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу не є самостійною, а залежить від вирішення вимоги про визнання протиправними та скасування оскаржуваних наказів про відсторонення від роботи.
Оцінка судом «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційний скарзі.
Колегією суддів не встановлено виняткового значення цієї справи для позивача.
Верховний Суд, взявши до уваги предмет позову, надану судами першої та апеляційної інстанцій оцінку наявним у матеріалах справи доказам і встановленим обставинам, а також дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що наведені у касаційній скарзі аргументи не свідчать про наявність підстав для перегляду у касаційному порядку судових рішень у цій справі незначної складності.
Повноваження суду касаційної інстанції не можуть використовуватися для здійснення нового судового розгляду справи та переоцінки доказів, яким було надано належну оцінку двома судами попередніх інстанцій. Позивач у цій справі не має права вимагати касаційного перегляду остаточного та обов`язкового судового рішення лише з метою повторного слухання справи та ухвалення нового судового рішення.
Отже, випадків, за наявності яких судові рішення у цій справі могли б підлягати касаційному оскарженню, не встановлено Верховним Судом.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судові рішення, що згідно з приписами ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню, не обґрунтував наявності виключних обставин, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, у відкритті касаційного провадження у справі належить відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області
від 21 травня 2026 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 06 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова про визнання протиправними та скасування пунктів наказів в частині відсторонення від роботи без збереження заробітної плати та стягнення середнього заробітку за час незаконного відсторонення від роботи.
Копію ухвали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Синельников
О. М. Осіян
В. В. Шипович