Ухвала № 138474536 у справі № 420/22681/26 від 24.07.2026

Справа № 420/22681/26

УХВАЛА

24 липня 2026 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) 23.07.2026 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації при ІНФОРМАЦІЯ_3 , оформлене Протоколом № 31 від 16.07.2026, про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з урахуванням висновків суду та прийняти рішення про надання відстрочки на підставі пункту 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

24.07.2026 (документ сформований в системі «Електронний суд» 23.07.2026) позивач подав заяву про забезпечення позову, у якій просить:

зупинити дію рішення Комісії з питань надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації при ІНФОРМАЦІЯ_3 , оформленого Протоколом № 31 від 16.07.2026 про відмову в наданні відстрочки ОСОБА_1 , до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі;

заборонити ІНФОРМАЦІЯ_3 , його структурним підрозділам, посадовим та службовим особам, а також будь-яким іншим територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки, їх органам військового управління та посадовим особам на території України вчиняти дії щодо мобілізації (призову на військову службу за мобілізацією) ОСОБА_1 , у тому числі вручати мобілізаційні розпорядження, направляти на проходження військово-лікарської комісії (ВЛК), здійснювати заходи з примусового доставлення, призову та направлення до військових частин (навчальних центрів) - до набрання законної сили остаточним судовим рішенням у цій справі.

Заява умотивована тим, відповідач, ухваливши протиправне рішення про відмову у наданні відстрочки, грубо порушив імперативну норму п. 4 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та проігнорував судове рішення від 04.05.2026 у справі №705/6680/25, яке підтверджує статус заявника як батька, що самостійно виховує та утримує неповнолітню дитину. Невжиття заходів забезпечення позову створює реальну загрозу негайної примусової мобілізації заявника до ухвалення рішення по суті, що залишить дитину без батьківського піклування, засобів для існування та завдає їй незворотної шкоди, а також унеможливить ефективний судовий захист, оскільки статус військовослужбовця заблокує реалізацію права на відстрочку.

Отже, за твердженням позивача, наявні підстави для забезпечення позову, які передбачена ст. 150 КАС України.

Станом на час вирішення заяви про забезпечення позову провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії ще не відкрито.

Відповідно до частин 1 - 5 статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.

Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Ураховуючи наведене, суд розглядає подану позивачем заяву про забезпечення позову в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи).

Оцінюючи наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (ч.2 ст.150 КАС України).

Згідно ч. 1 ст. 151 КАС України, позов може бути забезпечено, зокрема: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

За приписами ч. 2 ст. 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі. Метою застосування заходів забезпечення позову є, перш за все, захист прав позивача до ухвалення рішення у справі.

За змістом ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову та доведеності належними доказами обставин, на які посилається заявник в заяві; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Таким чином, суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи наявна хоча б одна з вищенаведених обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи з забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.

За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.

Із наведеного випливає, що вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Так позивач в обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначає, що не підлягає мобілізації, оскільки має право на відстрочку на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як батько, який самостійно виховує дитину (дітей) віком до 18 років.

Щодо вимоги заявника про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Комісії при ІНФОРМАЦІЯ_3 , оформленого Протоколом № 31 від 16.07.2026 року, то суд зазначає, що таке рішення не встановлює, не змінює і не припиняє для позивача жодних прав чи обов`язків, тимчасове припинення або навпаки збереження яких на час розгляду і вирішення судом цієї справи мало б значення для досягнення мети забезпечення позову.

Оскільки протокол не покладає на позивача обов`язку з`явитися до ТЦК та СП або до військової частини, він не створює невідворотних наслідків, а тому зупинення його дії є юридично неефективним заходом, який ніяк не змінить становище заявника.

Крім того, оцінка законності Протоколу № 31 від 16.07.2026 року є ключовим предметом судового спору, який має вирішуватися виключно під час розгляду справи по суті. Зупинення дії цього рішення на стадії забезпечення позову свідчило б про передчасне вирішення справи судом, що заборонено статтею 150 КАС України.

З огляду на вищевказане, у задоволенні заяви про забезпечення позову в частині зупинення дії рішення Комісії слід відмовити.

Водночас, права та інтереси ОСОБА_1 у сфері мобілізації можуть бути невідворотно порушені не самим рішенням Комісії, а саме наступними заходами (врученням повістки, виданням наказу про призов на військову службу, направленням до військової частини).

Суд вказує, що обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації врегулюванні статтею 22 Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII, зокрема, призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту). Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України. Цей порядок визначає:

механізм реалізації повноважень та взаємодію між місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від підпорядкування і форми власності, органами військового управління, органами та підрозділами, що входять до системи поліції, та посадовими особами територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки з організації проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період;

порядок оповіщення військовозобов`язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин Збройних Сил України, інших військових формувань, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України чи відповідного підрозділу розвідувальних органів України;

процедуру перевірки військово-облікових документів громадян, уточнення персональних даних військовозобов`язаних та резервістів та внесення відповідних змін у військово-облікові документи;

порядок надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення;

організацію медичного огляду військовозобов`язаних та резервістів;

процедури оформлення призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період;

механізм відправлення військовозобов`язаних та резервістів до місць проходження військової служби.

Право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.

Також суд зазначає, що відповідно до частини 9 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці - це особи, які проходять військову службу.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

З аналізу зазначених норм вбачається, що військовозобов`язані, які були призвані на військову службу під час мобілізації, в особливий період, набувають нового юридичного статусу - військовослужбовці.

За своєю правовою природою мобілізація особи супроводжується, в тому числі, виданням відповідного наказу, який є актом індивідуальної дії. Оскарження такого акту буде знаходитись за межами цього спору та правовідносин щодо реалізації позивачем свого права на відстрочку.

Таким чином, у разі призову позивача на військового службу, то у нього зміниться правовий статус з військовозобов`язаного на військовослужбовця і така зміна є незворотною.

З урахуванням вказаного, суд вважає, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить належне виконання рішення суду в частині вимог щодо оскарження рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки, якщо за наслідком розгляду цієї справи по суті судом буде прийнято рішення про задоволення позову, проте позивач буде до цього призваний на військову службу. Наведене також свідчить про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам заявника, але насамперед правам та інтересам неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , щодо якого рішенням Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 04 травня 2026 року у справі № 705/6680/25, яке набрало законної сили, встановлено факт самостійного виховання та утримання, а рішенням Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 30 липня 2024 року у справі № 766/13077/23 визначено місце його проживання разом із батьком.

У той же час, в разі відмови в задоволенні заявлених позивачем позовних вимог відповідач не буде позбавлений права, невідкладно, після набрання таким судовим рішенням законної сили здійснити заходи щодо мобілізації позивача.

Щодо співмірності вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_3 , його структурним підрозділам, посадовим та службовим особам вчиняти дії щодо мобілізації позивача - до набранням законної сили судовим рішенням у справі, суд зазначає, що забезпечення позову у даній справі лише відтермінує мобілізацію позивача до лав Збройних Сил України, якщо за результатом розгляду справи по суті суд відмовить у задоволенні адміністративного позову. Проте, як суд зазначав вище, у разі задоволення адміністративного позову, без його забезпечення (оскільки неможливе надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем), унеможливить виконання вказаного рішення.

Відтак, суд дійшов висновку, що заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Беручи до уваги, що призов за мобілізацією є незворотним процесом, який повністю унеможливить виконання майбутнього рішення суду та змінить статус позивача на військовослужбовця, загрозу для його прав становлять саме майбутні заходи з примусового призову.

Зважаючи на наявність у матеріалах справи заочного рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 04.05.2026 року у справі № 705/6680/25 про самостійне виховання дитини, суд вважає, що для забезпечення реального захисту прав позивача та інтересів його дитини, клопотання в частині заборони ІНФОРМАЦІЯ_3 вчиняти мобілізаційні дії є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Водночас відсутні підстави для покладення заборони вчиняти дії щодо мобілізації позивача на будь-які інші територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, їх органи військового управління та посадовим особам на території України.

З огляду на викладене, враховуючи специфіку військової служби та умови воєнного стану, введеного на всій території України, слід визнати, що мотиви, наведені позивачем у заяві про забезпечення позову, свідчать про реальний характер загрози правам та законним інтересам позивача в частині його можливого примусового призову на військову службу за мобілізацією та направлення до військової частини до остаточного вирішення судом спору про законність відмови у наданні відстрочки.

Заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виключних, виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.

Вищезазначене в сукупності дає підстави для висновку про часткове задоволення заяви про забезпечення позову, передбачених статтею 150 КАС України.

Керуючись ст.ст.150, 151, 152, 154, 248 КАС України, суд

ухвалив:

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - задовольнити частково.

Заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 , його структурним підрозділам, посадовим та службовим особам вчиняти дії щодо мобілізації (призову на військову службу за мобілізацією) ОСОБА_1 , у тому числі вручати мобілізаційні розпорядження, направляти на проходження військово-лікарської комісії (ВЛК), здійснювати заходи з примусового доставлення, призову та направлення до військових частин (навчальних центрів) - до набрання законної сили остаточним судовим рішенням у цій справі.

В задоволенні інших вимог заяви про забезпечення позову відмовити.

Ухвала про забезпечення позову в частині заборони вчинення дій підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Суддя А.С. Пекний