Судові рішення

Ухвала № 138502154 у справі № 910/13047/25 від 15.07.2026

Ухвала від 15.07.2026 у господарській справі № 910/13047/25 (категорія «Щодо оренди»). Суд: Касаційний господарський суд Верховного Суду, суддя Зуєв В.А.

Справа№ 910/13047/25
СудКасаційний господарський суд Верховного Суду
СуддяЗуєв В.А.
Форма рішенняУхвала
Форма судочинстваГосподарське
КатегоріяЩодо оренди
Дата ухвалення15.07.2026
Надійшло до реєстру27.07.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/138502154

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

УХВАЛА

15 липня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/13047/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився

відповідача - Решетило Р.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства "Київтранспарксервіс"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2026 (у складі колегії суддів: Ткаченка Б.О. (головуючого), Суліма В.В., Гаврилюка О.М.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 (суддя Пукас А.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Минрейз"

до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс"

про визнання договору продовженим

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст та підстави позовних вимог

1. 21.10.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Минрейз" (далі - ТОВ "Минрейз", Позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" (далі - Скаржник, Відповідач, КП "Київтранспарксервіс"), у якому просить визнати договір про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування № ДНП-2019-10/3 від 18.10.2019, укладений між КП "Київтранспарксервіс" та ТОВ "Минрейз" (далі - Договір), продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану згідно положень пункту 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" (далі - Постанова № 634).

2. Позов обґрунтований тим, що станом на дату закінчення дії Договору діяла Постанова № 634 (у редакції від 16.09.2022), згідно пункту 5 якої дія договорів оренди комунального майна продовжується на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.02.2026, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2026, позов задоволено та визнано Договір продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.

4. Задовольняючи позовні вимоги, суди керувалися тим, що укладений між сторонами Договір є договором найму та підпадає під правове регулювання Закону України № 157-IX "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закон № 157-IX) та Постанови № 634.

5. Відповідач з такими судовими рішеннями не погодився та скористався правом їх касаційного оскарження.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

6. Касаційне провадження у справі відкрито 01.06.2026 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

7. У своїй касаційній скарзі КП "Київтранспарксервіс" просить Суд скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 і прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позову.

8. Підставами касаційного оскарження Відповідач визначив неправильне застосування судами частин першої та другої статті 5 Цивільного кодексу України, а саме без урахування висновків Верховного Суду в подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17, та застосування статей 3, 627 Цивільного кодексу України, статті 179 Господарського кодексу України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30.09.2020 у справі № 559/1605/18 та від 16.06.2021 у справі № 554/4741/19.

Зокрема Відповідач зазначає про порушення судами принципу свободи договору та заперечує поширення на правовідносини сторін норм Закону Закон № 157-IX та Постанови № 634.

9. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Минрейз" просить Суд закрити касаційне провадження з огляду на неподібність правовідносин у цій справі № 910/13047/25 та у справах, на які посилається Скаржник як на підставу касаційного оскарження.

10. 01.07.2026 Судом отримано клопотання Відповідача про застосування при розгляді справи правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 10.06.2026 у справі № 910/1801/25, якою товариству відмовлено у позові до КП "Київтранспарксервіс" про визнання договору про надання майданчика для експлуатації продовженим з підстав обрання неналежного способу захисту.

11. У надісланих Суду 10.07.2026 додаткових поясненнях Позивач зазначив про безпідставність посилання КП "Київтранспарксервіс" на постанову Верховного Суду від 10.06.2026 у справі № 910/1801/25.

Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

12. Рішенням Київської міської ради від 26.06.2007 №930/1591 "Про вдосконалення паркування автотранспорту в м. Києві" Комунальне підприємство "Київстранспарксервіс" визначено єдиним оператором з паркування транспортних засобів у місті Києві.

13. Пункт 4 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1342 (далі - Правила паркування) визначає спеціально обладнані майданчики для паркування як майданчики, розміщені поза межами проїзної частини вулиці або дороги та обладнані відповідно до вимог цих Правил і Правил дорожнього руху; оператором є юридична або фізична особа-підприємець, яка організовує та провадить діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для паркування, здійснює їх утримання, облаштування та обладнання, надає послуги з користування такими майданчиками, забезпечує відповідно до Податкового кодексу України сплату збору за місця для паркування транспортних засобів.

Відповідно до пункту 7 Правил паркування майданчики для паркування є об`єктами благоустрою і повинні відповідати нормам, нормативам, стандартам у сфері благоустрою населених пунктів.

14. Рішенням Київської міської ради №1051/1051 від 25.12.2008 затверджено Правила благоустрою міста Києва, пунктами 17.3.1-17.3.2 яких передбачено, що платні місця для паркування транспортних засобів (майданчики для платного паркування) призначені для тимчасової стоянки транспортного засобу зі стягненням плати за паркування у відведених або спеціально обладнаних місцях без відповідальності за збереження транспортного засобу або з такою відповідальністю, якщо можливе оснащення місця для паркування транспортних засобів необхідним обладнанням. Організація та експлуатація місць платного паркування транспортних засобів здійснюється лише оператором або підприємствами, з якими оператор уклав відповідний договір. Особливі умови користування земельними ділянками, на яких розташовані спеціально обладнані та відведені місця, полягають в розробці та погодженні в установленому цими Правилами порядку схем організації дорожнього руху, згідно з якими у оператора виникає право надання платних послуг паркування транспортних засобів та не потребує розроблення проектів відведення цих земельних ділянок.

15. Таблицею №1 до додатка 5 до рішення Київської міської ради 23.06.2011 №242/5629 визначено перелік паркувальних майданчиків, які закріплені за КП "Київтранспарксервіс", зокрема закріплено спеціально обладнаний майданчик для паркування за адресою: м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 22/15.

16. 18.10.2019 між КП "Київтранспарксервіс" (Сторона-1) та ТОВ "Минрейз" (Сторона- 2) за результатами електронного аукціону від 04.10.2019 укладено договір про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування № ДНП-2019-10/03.

Відповідно до пункту 1.1 Договору Сторона-1 передає за плату Стороні-2 для експлуатації, утримання та облаштування майданчик для паркування для ведення діяльності з паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхніх транспортних засобів.

Пунктом 3.1 Договору визначено, що майданчик для паркування вважається переданим в експлуатацію Стороні-2 з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майданчика для паркування в експлуатацію. Такий акт підписано сторонами 22.10.2019.

Згідно з пунктами 7.1, 7.2 Договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами, а строк його дії становить 1096 календарних днів від дати підписання акта приймання-передачі (як встановили суди - до 21.10.2022).

Право Сторони-1 на дострокове розірвання Договору передбачено пунктом 7.7 Договору, про яке вона має повідомити Сторону-2 не пізніше ніж за 30 календарних днів до дати такого розірвання.

17. 06.02.2023 КП "Київтранспарксервіс" скерувало Позивачу лист про те, що строк дії Договору закінчився 21.10.2022 і ТОВ "Минрейз" зобов`язаний був звільнити майданчик для паркування у строк до 05.11.2022.

18. Також КП "Київтранспарксервіс" повідомило, що оскільки представник ТОВ "Минрейз" не з`явився для підписання акта повернення з експлуатації майданчика для паркування, він (орендодавець) підписує такий акт в односторонньому порядку.

19. Про інші листи-повідомлення щодо припинення дії Договору сторони не зазначали та матеріали справи не містять.

20. Позивач не погодився з такими діями Відповідача, звернувся до суду з позовом у цій справі та зазначає, що станом на дату закінчення дії Договору діяла постанова Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" (у редакції від 16.09.2022), згідно пункту 5 якої дія Договору продовжується на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати його припинення чи скасування.

21. У свою чергу Відповідач наполягає, що дія Договору закінчилась 21.10.2022 в силу закінчення строку, на який його було укладено. За доводами Відповідача, за своєю правовою природою договори, які укладає КП "Київтранспарксервіс" із суб`єктами господарювання щодо експлуатації паркувальних майданчиків, належать до договорів про надання послуг відповідно до правової позиції, сформованої у постановах Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 910/6312/19 та від 04.06.2018 у справі №910/20720/16 при розгляді справ у спорах, що виникли з подібних правовідносин.

За доводами Відповідача, оскільки Договір закінчив свою дію, він не може бути продовжений на підставі пункту 5 Постанови № 634.

Позиція Верховного Суду щодо передачі справи на розгляд судової палати

22. Заслухавши суддю-доповідача, присутнього у судовому засіданні представника Відповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для передачі цієї справи на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з огляду на таке.

23. Як вже зазначалося, предметом позову у цій справі є вимога ТОВ "Минрейз" про визнання договору про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану. Позов обґрунтований тим, що станом на дату закінчення дії Договору вже діяла Постанова № 634, згідно пункту 5 якої дія договорів оренди комунального майна продовжується на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.

24. Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

25. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

26. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16.

27. Поряд з цим, колегія суддів акцентує, що застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18.

28. У цій справі № 910/13047/25 суди прийшли до висновку, що обраний Позивачем спосіб захисту порушеного права - визнання Договору продовженим - є належним і ефективним, при цьому керувалися, зокрема, тим, що спірний Договір є договором найму та підпадає під правове регулювання Закону № 157-IX та Постанови № 634.

29. При розгляді справи суди також врахували, що 06.02.2023 КП "Київтранспарксервіс" направило Позивачу лист про звільнення майданчика для паркування у зв`язку з закінченням строку дії Договору 21.10.2022 та у подальшому повідомило про підписання в односторонньому порядку акта повернення майданчика з експлуатації.

Колегія суддів зазначає, що за таких обставин виникла ситуація, за якої одна з сторін наполягає, що орендні відносини сторін юридично припинилися та фактично вживає заходів щодо повернення майна. Тобто КП "Київтранспарксервіс", стверджуючи про закінчення строку дії Договору та про його непродовження, а також з посиланням на акт повернення майданчика з експлуатації, має правову підставу, наприклад, передати майданчик у користування іншій особі.

30. Зважаючи на зазначені обставини Позивач звернувся до суду саме з таким позовом - визнати Договір продовженим. На його думку, задоволення позову поновило б право ТОВ "Минрейз" на користування майданчиком, а судове рішення про відмову у позові лише підтвердило б позицію КП "Київтранспарксервіс" (орендодавця) про припинення орендних відносин з ТОВ "Минрейз".

31. При цьому, обґрунтовуючи своє рішення, суди послалися, зокрема, на позицію Верховного Суду від 15.10.2024 року у справі № 920/910/23. Предметом позову в цій справі була саме вимога про визнання договору оренди нерухомого майна продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.

Зокрема, позовні вимоги у справі № 920/910/23 були обґрунтовані тим, що позивач має право на автоматичне продовження договору оренди, строк дії якого закінчується під час дії воєнного стану, на строк до припинення чи скасування та на чотири місяці після припинення чи скасування воєнного стану в силу імперативних приписів пунктів 5 та 16 Постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022, водночас відповідач цього права не визнає.

Переглядаючи постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду фактично дійшла таких висновків.

Скаржник, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, посилався на те, що судами обох інстанцій не надано належної оцінки обрання позивачем ефективного способу захисту своїх прав та законних інтересів, що призвело до застосування норм права у подібних правовідносинах без врахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 27.05.2020 у справі № 916/1126/19, від 18.04.2018 у справі № 910/6916/17, від 04.08.2020 у справі № 910/10764/19, у постановах Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарсько суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, від 04.04.2018 у справі № 910/6914/17.

В такий спосіб він вважав, що заявлена позовна вимога є вимогою про встановлення факту, який має юридичне значення, а обраний позивачем спосіб захисту не відповідає належним та ефективним способам захисту.

Закриваючи в цій частині касаційне провадження колегія суддів, з посиланням на неподібність відносин у наведених скаржником справах, фактично погодилась з тим, що наведений спосіб захисту є належним та ефективним.

32. Водночас, при розгляді справи №910/13047/25 надійшло клопотання Відповідача про застосування при розгляді цієї справи правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 10.06.2026 у справі № 910/1801/25.

Розглянувши зазначене клопотання колегія суддів встановила, що у вказаній справі суди розглядали спір між товариством з обмеженою відповідальністю та КП "Киїтранспарксервіс" про визнання продовженим договору про надання майданчика для експлуатації, який був спричинений невизнанням відповідачем права позивача на автоматичне продовження договору оренди, строк дії якого закінчується під час дії воєнного стану, на строк до припинення чи скасування та на чотири місяці після припинення чи скасування воєнного стану в силу імперативних приписів пунктів 5 та 16 Постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022.

При цьому постановою Верховного Суду від 10.06.2026 змінено мотивувальні частини судових рішень місцевого та апеляційного суду, а саме відмовлено у позові товариства до КП "Киїтранспарксервіс" (є відповідачем і у цій справі № 910/13047/25, яка є подібною до справи № 910/1801/25 також за предметом і підставами позову) з огляду на те, що заявлена позовна вимога є вимогою про встановлення факту того, що договір є продовженим, тому є неналежним способом захисту прав та інтересів орендаря (пункт 6.9. постанови).

Зокрема, у пунктах 6.2-6.4 Верховний суд виснував, що відповідно до пункту 5 Постанови № 634 договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються. Тобто, наведеною нормою права встановлено автоматичне продовження договорів оренди державного та комунального майна, строк яких закінчується під час дії воєнного стану, починаючи з 24.02.2022, за умови, зокрема, що строк дії відповідних договорів завершується у період воєнного стану. Зважаючи на цю норму права, за умови відсутності певних умов щодо непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону України № 157-IX, такі договори є продовженими в силу Закону, тобто автоматично, і орендар вправі посилатися на таке продовження у спорах про виселення (звільнення) орендованого майна.

33. Тобто Верховний Суд визнав право орендаря на користування орендованим майном (майданчиком для паркування) на визначений Постановою № 634 період, проте відмовив у позові про визнання такого Договору продовженим на цей же період.

Підставою відмови Суд визначив те, що за його висновками позивач стверджує, що договір оренди вже є продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану (тобто в силу закону), і разом з тим просить суд прийняти рішення, яким фактично підтвердити це в резолютивній частині. Тому позов про визнання продовженим договору від 24.02.2021 насправді містить у собі вимогу про встановлення судом факту, що має юридичне значення (пункт 6.8).

34. Додатково суд наголосив, що в разі неможливості захисту позивачем його права, що не визнається чи оспорюється (зокрема, якщо особа не вважає себе боржником у зобов`язальних відносинах і не може захистити своє право в межах судового розгляду, оскільки кредитор такий судовий розгляд не ініціював), то позивач може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України заявити відповідну вимогу про визнання відсутності права вимоги у особи, що вважає себе кредитором, а також відсутності у себе кореспондуючого обов`язку.

Передбачений у пункті 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України спосіб захисту цивільних прав та інтересів може стосуватися визнання як наявності права, так і його відсутності. Визнання права у позитивному значенні (визнання існуючого права) та у негативному значенні (визнання відсутності права та відповідного йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у юридичній визначеності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.14) та від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15 (пункти 54-56)).

Однак таких вимог позивач не заявляв, обставин, що надали б суду можливості витлумачити його вимоги саме таким чином, не наводив, і суди такі обставини не встановлювали (пункти 6.11 - 6.13).

35. В такий спосіб, колегія суддів у справі фактично дійшла до двох висновків: 1) позовна вимога про визнання продовженим договору насправді містить у собі вимогу про встановлення судом факту, що має юридичне значення, а отже не є належним способом захисту; 2) належним та ефективним способом захисту в подібній ситуації є позовна вимога про визнання права.

36. Додатково колегією суддів також встановлено застосування Верховним Судом аналогічного підходу при вирішенні спору у справі № 911/1237/25, у якій господарюючий суб`єкт звернувся з позовом до обласної дитячої лікарні та до обласної ради про визнання продовженим договору оренди нерухомого майна. Так у пунктах 4.18, 4.21 постанови від 24.06.2026 суд касаційної інстанції виснував, що цивільні права виникають або із рішення суду, у такому випадку початок їх виникнення обумовлюється набранням законної сили рішенням суду, або ті права, які вже виникли, можуть продовжувати існувати в силу закону і для їх підтвердження судового рішення не вимагається. При цьому захист цивільних прав та інтересів не досягається встановленням юридичних фактів, а таке встановлення є елементом оцінки обставин справи й обґрунтованості вимог. Тому воно не зумовить попередження порушення або відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного права чи інтересу. Отже, позовна вимога про визнання договору оренди продовженим (тобто про встановлення факту того, що цей договір є продовженим) є неналежним способом захисту прав та інтересів орендаря.

Саме в такій редакції Верховним Судом викладено мотивувальні частини судових рішень у справі про відмову у позові.

37. Колегія суддів частково погоджується з правовими висновками у вищевказаних справах № 910/1801/25 та № 911/1237/25, а саме про наявність у орендаря права на подальше користування об`єктом оренди, проте не погоджується з відмовою у задоволенні позовних вимог про визнання договорів продовженими з підстав обрання неналежного способу захисту.

38. Так, згідно з цивільним законодавством, договір є однією з основних підстав для виникнення цивільних прав та обов`язків. Більше того, для підтвердження права недостатньо лише тексту угоди, а важливими є її належне укладення, чинність та фактичне виконання.

Право власності чи інше майнове право за договором виникає з моменту передання майна або нотаріального посвідчення, якщо це вимагається законом.

39. З наведеного вбачається, що договір є підтвердженням речового права особи; за обставинами цієї справи саме спірний Договір про надання майданчика для експлуатації підтверджує право Позивача на користування ним.

Тобто "визнання права" і "визнання Договору продовженим" - не взаємовиключні, а, навпаки, взаємодоповнюючі поняття, за допомогою яких особа може захистити своє право.

При цьому, як позовна вимога "про визнання договору продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану" (яка за позицією суду у справі № 910/1801/25 є неналежним способом захисту), так і позовна вимога "про визнання права оренди продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану" в такому контексті можуть бути сприйняті саме як вимога про встановлення факту.

40. За таких обставин не сприяє правовій визначеності ситуація, за якої суд одночасно і визнає право Позивача в мотивувальній частині рішення, і відмовляє у визнанні продовженим Договору у резолютивній.

41. В такий спосіб застосування до правовідносин у цій справі № 910/13047/25 правових висновків Верховного Суду зі справ № 910/1801/25 та № 911/1237/25 (тобто за умови відмови у позові) призведе до наступної ситуації за результатами розгляду справи:

1) на питання "чи має право Позивач на користування орендованим майном?" суд надає ствердну відповідь;

2) на питання "чи визнає Відповідач право Позивача?" з урахуванням встановлених обставин щодо заперечень такого право з посиланням на підписаний Відповідачем акт повернення майна з оренди та закінчення строку дії Договору суд констатує невизнання права Відповідача;

3) за наслідками розгляду спору про захист права, яке не визнається, суд має відмовити у визнанні Договору продовженим з посиланням на неналежність способу захисту.

42. З наведеного колегія суддів вбачає підстави для відступу від правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах у справах № 910/1801/25 та № 911/1237/25, ухвалених колегіями суддів судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, додатково звернувши увагу на наступне.

43. Застосований судами попередніх інстанцій у цій справі № 910/13047/25 спосіб захисту (визнання Договору продовженим) вбачається ефективним і правомірним механізмом захисту права орендаря, наданого йому Постановою № 634, та сприятиме припиненню триваючого порушення, тобто невизнання на даний час такого права Відповідачем.

Водночас констатація у постановах у справах № 910/1801/25 та № 911/1237/25 права орендаря посилатися на продовження Договору у спорах про виселення (звільнення) орендованого майна не захищає його порушене право станом ні на момент пред`явлення позову, ні на момент розгляду справи судом, а гіпотетично відсилає до ймовірного спору про виселення, що є лише припущенням.

44. Ураховуючи наведене, Суд зазначає, що належним способом захисту права орендаря майданчика у випадку невизнання такого права орендодавцем є саме визнання договору продовженим. Натомість звернення з позовом про визнання права не усуває порушення та не гарантує ефективного відновлення порушених прав, оскільки не перешкоджатиме Відповідачу вживати заходи щодо фактичного звільнення предмета оренди, передачі його в користування іншому орендарю тощо.

Більше того, судове рішення про визнання Договору продовженим стане запобіжником до пред`явлення Відповідачем (чи іншими особами, яким Відповідач передасть майданчик в оренду) позову про виселення, при розгляді якого, за висновками Верховного Суду у справах № 910/1801/25 та № 911/1237/25, Позивач посилатиметься на своє право.

45. Колегія суддів додатково зазначає, що у клопотанні Відповідача від 01.07.2026 про застосування при розгляді справи правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 10.06.2026 у справі № 910/1801/25, йдеться лише про необхідність відмовити у позові, при цьому жодним чином не зазначається про будь-яке визнання права Позивача на оренду майданчика в силу норм Постанови № 634. Зокрема Відповідач не спростовує надсилання листів про виселення, підписання акта повернення майна з оренди тощо та своєї заперечувальної позиції проти позову в цілому.

46. Суд звертає увагу й на те, що (з урахуванням відмінностей у правовому регулюванні) стосовно оренди землі Велика Палати Верховного Суду сформувала висновки, викладені у постановах від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 та від 05.07.2023 у справі № 904/8884/24, згідно яких поновлення договору оренди землі в судовому порядку в передбачений статтею 33 Закону України "Про оренду землі" спосіб вимагає укладення сторонами додаткової угоди як єдиної підстави продовження орендних прав і обов`язків на новий строк, а право сторони на оскарження в суді відмови або зволікання з укладенням додаткової угоди в контексті спірних правовідносин означає право на звернення до суду для її укладення.

47. Зважаючи на викладене Суд зазначає, що порушене право Позивача у цій справі може бути захищено у судовому порядку й за вимогою про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди та з фіксацією її повного тексту в резолютивній частині рішення суду.

48. Колегія суддів звертає увагу, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право особи на ефективний засіб правового захисту, та визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому стаття 5 Господарського процесуального кодексу України визначає способи судового захисту. Так, у частинах першій та другій цієї норми закріплено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

49. Зазначене, на думку колегії суддів, свідчить про покладений на суд обов`язок не лише вирішити спір, а й забезпечити реальну можливість ефективного захисту та відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів, виходячи з характеру спірних правовідносин та з урахуванням вимог законодавства.

В свою чергу, Суд вважає, що ефективний захист порушених інтересів може відбуватися не виключно визначенням єдино можливого ефективного та/або належного способу захисту, а можливістю обрання Позивачем альтернативних способів за своїм вибором, які можуть відновити його порушене або невизнане право.

50. За приписами частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" основною функцією Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою є забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначених процесуальним законом.

51. Відповідно до частини першої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.

52. Положеннями частин першої, третьої й четвертої статті 303 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати може бути вирішене до прийняття постанови судом касаційної інстанції. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій-четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.

53. Наведена норма процесуального права зобов`язує колегію суддів у разі необхідності відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати передати справу на розгляд цієї палати. Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права.

54. З огляду на виконання функцій із забезпечення сталості та єдності судової практики, справа № 910/13047/25 підлягає передачі на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду згідно із частиною першою статті 302 Господарського процесуального кодексу України, оскільки колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 10.06.2026 у справі № 910/1801/25 та від 24.06.2026 № 911/1237/25 про те, що позовна вимога про визнання договору оренди продовженим (тобто про встановлення факту того, що цей договір є продовженим) є неналежним способом захисту прав та інтересів орендаря, а натомість належним способом захисту є подання позову про визнання права.

55. Також Суд додатково вважає, що належним і ефективним способом захисту інтересів орендаря у разі заперечення орендодавця щодо продовження дії договору оренди (користування, експлуатації тощо) є також позовна вимога про визнання такого договору продовженим, а судове рішення про задоволення цієї вимоги підтверджує визнання такого права.

На підставі викладеного та керуючись статтями 234, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Справу № 910/13047/25 за касаційною скаргою Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 передати на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
24.09.2026 Ухвала № 140190038 Касаційний господарський суд Верховного Суду
24.09.2026 Ухвала № 140020583 Касаційний господарський суд Верховного Суду
23.09.2026 Ухвала № 139979533 Касаційний господарський суд Верховного Суду
30.07.2026 Ухвала № 138612083 Касаційний господарський суд Верховного Суду
13.07.2026 Ухвала № 138142710 Касаційний господарський суд Верховного Суду
22.06.2026 Ухвала № 137632658 Північний апеляційний господарський суд
01.06.2026 Рішення № 137024891 Господарський суд міста Києва
01.06.2026 Ухвала № 136982812 Касаційний господарський суд Верховного Суду
15.04.2026 Постанова № 136234138 без тексту Північний апеляційний господарський суд
25.02.2026 Ухвала № 134343651 без тексту Північний апеляційний господарський суд
02.02.2026 Рішення № 133718217 без тексту Господарський суд міста Києва
02.02.2026 Рішення № 133718207 без тексту Господарський суд міста Києва
26.01.2026 Ухвала № 133554298 без тексту Господарський суд міста Києва
15.01.2026 Ухвала № 133317596 без тексту Господарський суд міста Києва
24.10.2025 Ухвала № 131279434 без тексту Господарський суд міста Києва