Судові рішення

Ухвала № 138612083 у справі № 910/13047/25 від 30.07.2026

Ухвала від 30.07.2026 у господарській справі № 910/13047/25 (категорія «Щодо оренди»). Суд: Касаційний господарський суд Верховного Суду, суддя Зуєв В.А.

Справа№ 910/13047/25
СудКасаційний господарський суд Верховного Суду
СуддяЗуєв В.А.
Форма рішенняУхвала
Форма судочинстваГосподарське
КатегоріяЩодо оренди
Дата ухвалення30.07.2026
Надійшло до реєстру30.07.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/138612083

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

УХВАЛА

30 липня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/13047/25

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Волковицької Н.О., Краснова Є.В., Мачульського Г.М., Міщенка І.С., Могила К.С., Рогач Л.І., Случа О.В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Комунального підприємства "Київтранспарксервіс"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2026 (у складі колегії суддів: Ткаченка Б.О. (головуючого), Суліма В.В., Гаврилюка О.М.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 (суддя Пукас А.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Минрейз"

до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс"

ВСТАНОВИВ:

1. 21.10.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Минрейз" (далі - ТОВ "Минрейз", Позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" (далі - Скаржник, Відповідач, КП "Київтранспарксервіс"), у якому просить визнати договір про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування № ДНП-2019-10/3 від 18.10.2019, укладений між КП "Київтранспарксервіс" та ТОВ "Минрейз" (далі - Договір), продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану згідно положень пункту 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" (далі - Постанова № 634).

2. Позов обґрунтований тим, що станом на дату закінчення дії Договору діяла Постанова № 634 (у редакції від 16.09.2022), згідно пункту 5 якої дія договорів оренди комунального майна продовжується на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.02.2026, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2026, позов задоволено та визнано Договір продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.

4. Задовольняючи позовні вимоги, суди керувалися тим, що укладений між сторонами Договір є договором найму та підпадає під правове регулювання Закону України № 157-IX "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закон № 157-IX) та Постанови № 634.

Суди також врахували, що 06.02.2023 КП "Київтранспарксервіс" направило Позивачу лист про звільнення майданчика для паркування у зв`язку з закінченням строку дії Договору 21.10.2022 та у подальшому повідомило про підписання в односторонньому порядку акта повернення майданчика з експлуатації.

При цьому, обґрунтовуючи свої рішення, суди послалися, зокрема, на постанову Верховного Суду від 15.10.2024 у справі № 920/910/23. Предметом позову в цій справі була саме вимога про визнання договору оренди нерухомого майна продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.

5. Відповідач з такими судовими рішеннями не погодився та скористався правом їх касаційного оскарження, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, посиланням на неправильне застосування судами частин першої та другої статті 5 Цивільного кодексу України, а саме без урахування висновків Верховного Суду в подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17, та застосування статей 3, 627 Цивільного кодексу України, статті 179 Господарського кодексу України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30.09.2020 у справі № 559/1605/18 та від 16.06.2021 у справі № 554/4741/19.

Зокрема Відповідач зазначає про порушення судами принципу свободи договору та заперечує поширення на правовідносини сторін норм Закону Закон № 157-IX та Постанови № 634.

6. Касаційне провадження у справі відкрито 01.06.2026 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

7. Переглядаючи у касаційному порядку справу № 910/13047/25, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про її передачу на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду з наступних підстав.

8. У справі № 910/1801/25 суди розглядали спір між товариством з обмеженою відповідальністю та КП "Киїтранспарксервіс" про визнання продовженим договору про надання майданчика для експлуатації, який був спричинений невизнанням відповідачем права позивача на автоматичне продовження договору оренди, строк дії якого закінчується під час дії воєнного стану, на строк до припинення чи скасування та на чотири місяці після припинення чи скасування воєнного стану в силу імперативних приписів пунктів 5 та 16 Постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022.

При цьому постановою Верховного Суду від 10.06.2026 змінено мотивувальні частини судових рішень місцевого та апеляційного суду, а саме відмовлено у позові товариства до КП "Киїтранспарксервіс" (є відповідачем і у цій справі № 910/13047/25, яка є подібною до справи № 910/1801/25 також за предметом і підставами позову) з огляду на те, що заявлена позовна вимога є вимогою про встановлення факту того, що договір є продовженим, тому є неналежним способом захисту прав та інтересів орендаря (пункт 6.9. постанови).

Зокрема, у пунктах 6.2-6.4 Верховний Суд виснував, що відповідно до пункту 5 Постанови № 634 договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються. Тобто, наведеною нормою права встановлено автоматичне продовження договорів оренди державного та комунального майна, строк яких закінчується під час дії воєнного стану, починаючи з 24.02.2022, за умови, зокрема, що строк дії відповідних договорів завершується у період воєнного стану. Зважаючи на цю норму права, за умови відсутності певних умов щодо непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону України № 157-IX, такі договори є продовженими в силу Закону, тобто автоматично, і орендар вправі посилатися на таке продовження у спорах про виселення (звільнення) орендованого майна.

Тобто Верховний Суд визнав право орендаря на користування орендованим майном (майданчиком для паркування) на визначений Постановою № 634 період, проте відмовив у позові про визнання такого Договору продовженим на цей же період.

Підставою відмови Суд визначив те, що за його висновками позивач стверджує, що договір оренди вже є продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану (тобто в силу закону), і разом з тим просить суд прийняти рішення, яким фактично підтвердити це в резолютивній частині. Тому позов про визнання продовженим договору від 24.02.2021 насправді містить у собі вимогу про встановлення судом факту, що має юридичне значення (пункт 6.8).

Додатково суд наголосив, що в разі неможливості захисту позивачем його права, що не визнається чи оспорюється (зокрема, якщо особа не вважає себе боржником у зобов`язальних відносинах і не може захистити своє право в межах судового розгляду, оскільки кредитор такий судовий розгляд не ініціював), то позивач може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України заявити відповідну вимогу про визнання відсутності права вимоги у особи, що вважає себе кредитором, а також відсутності у себе кореспондуючого обов`язку.

Передбачений у пункті 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України спосіб захисту цивільних прав та інтересів може стосуватися визнання як наявності права, так і його відсутності. Визнання права у позитивному значенні (визнання існуючого права) та у негативному значенні (визнання відсутності права та відповідного йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у юридичній визначеності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.14) та від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15 (пункти 54-56)).

Однак таких вимог позивач не заявляв, обставин, що надали б суду можливості витлумачити його вимоги саме таким чином, не наводив, і суди такі обставини не встановлювали (пункти 6.11 - 6.13).

В такий спосіб, колегія суддів у справі фактично дійшла до двох висновків: 1) позовна вимога про визнання продовженим договору насправді містить у собі вимогу про встановлення судом факту, що має юридичне значення, а отже не є належним способом захисту; 2) належним та ефективним способом захисту в подібній ситуації є позовна вимога про визнання права.

9. Додатково колегією суддів також встановлено застосування Верховним Судом аналогічного підходу при вирішенні спору у справі № 911/1237/25, у якій господарюючий суб`єкт звернувся з позовом до обласної дитячої лікарні та до обласної ради про визнання продовженим договору оренди нерухомого майна. Так у пунктах 4.18, 4.21 постанови від 24.06.2026 суд касаційної інстанції виснував, що цивільні права виникають або із рішення суду, у такому випадку початок їх виникнення обумовлюється набранням законної сили рішенням суду, або ті права, які вже виникли, можуть продовжувати існувати в силу закону і для їх підтвердження судового рішення не вимагається. При цьому захист цивільних прав та інтересів не досягається встановленням юридичних фактів, а таке встановлення є елементом оцінки обставин справи й обґрунтованості вимог. Тому воно не зумовить попередження порушення або відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного права чи інтересу. Отже, позовна вимога про визнання договору оренди продовженим (тобто про встановлення факту того, що цей договір є продовженим) є неналежним способом захисту прав та інтересів орендаря.

Саме в такій редакції Верховним Судом викладено мотивувальні частини судових рішень у справі про відмову у позові.

10. Колегія суддів частково погоджується з правовими висновками у вищевказаних справах № 910/1801/25 та № 911/1237/25, а саме про наявність у орендаря права на подальше користування об`єктом оренди, проте не погоджується з відмовою у задоволенні позовних вимог про визнання договорів продовженими з підстав обрання неналежного способу захисту.

11. Так, згідно з цивільним законодавством, договір є однією з основних підстав для виникнення цивільних прав та обов`язків. Більше того, для підтвердження права недостатньо лише тексту угоди, а важливими є її належне укладення, чинність та фактичне виконання.

Право власності чи інше майнове право за договором виникає з моменту передання майна або нотаріального посвідчення, якщо це вимагається законом.

12. З наведеного вбачається, що договір є підтвердженням речового права особи; за обставинами цієї справи саме спірний Договір про надання майданчика для експлуатації підтверджує право Позивача на користування ним.

Тобто "визнання права" і "визнання Договору продовженим" - не взаємовиключні, а, навпаки, взаємодоповнюючі поняття, за допомогою яких особа може захистити своє право.

При цьому, як позовна вимога "про визнання договору продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану" (яка за позицією суду у справі № 910/1801/25 є неналежним способом захисту), так і позовна вимога "про визнання права оренди продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану" в такому контексті можуть бути сприйняті саме як вимога про встановлення факту.

13. За таких обставин не сприяє правовій визначеності ситуація, за якої суд одночасно і визнає право Позивача в мотивувальній частині рішення, і відмовляє у визнанні продовженим Договору у резолютивній.

14. В такий спосіб застосування до правовідносин у цій справі № 910/13047/25 правових висновків Верховного Суду зі справ № 910/1801/25 та № 911/1237/25 (тобто за умови відмови у позові) призведе до наступної ситуації за результатами розгляду справи:

1) на питання "чи має право Позивач на користування орендованим майном?" суд надає ствердну відповідь;

2) на питання "чи визнає Відповідач право Позивача?" з урахуванням встановлених обставин щодо заперечень такого право з посиланням на підписаний Відповідачем акт повернення майна з оренди та закінчення строку дії Договору суд констатує невизнання права Відповідача;

3) за наслідками розгляду спору про захист права, яке не визнається, суд має відмовити у визнанні Договору продовженим з посиланням на неналежність способу захисту.

15. З урахуванням наведеного колегія суддів вбачає підстави для відступу від правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах у справах № 910/1801/25 та № 911/1237/25, ухвалених колегіями суддів судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, додатково звернувши увагу на наступне.

16. Застосований судами попередніх інстанцій у цій справі № 910/13047/25 спосіб захисту (визнання Договору продовженим) вбачається ефективним і правомірним механізмом захисту права орендаря, наданого йому Постановою № 634, та сприятиме припиненню триваючого порушення, тобто невизнання на даний час такого права Відповідачем.

Водночас констатація у постановах у справах № 910/1801/25 та № 911/1237/25 права орендаря посилатися на продовження Договору у спорах про виселення (звільнення) орендованого майна не захищає його порушене право станом ні на момент пред`явлення позову, ні на момент розгляду справи судом, а гіпотетично відсилає до ймовірного спору про виселення, що є лише припущенням.

17. За таких обставин Суд зазначає, що належним способом захисту права орендаря майданчика у випадку невизнання такого права орендодавцем є саме визнання договору продовженим. Натомість звернення з позовом про визнання права не усуває порушення та не гарантує ефективного відновлення порушених прав, оскільки не перешкоджатиме Відповідачу вживати заходи щодо фактичного звільнення предмета оренди, передачі його в користування іншому орендарю тощо.

Більше того, судове рішення про визнання Договору продовженим стане запобіжником до пред`явлення Відповідачем (чи іншими особами, яким Відповідач передасть майданчик в оренду) позову про виселення, при розгляді якого, за висновками Верховного Суду у справах № 910/1801/25 та № 911/1237/25, Позивач посилатиметься на своє право.

18. Колегія суддів також звернула увагу на те, що (з урахуванням відмінностей у правовому регулюванні) стосовно оренди землі Велика Палати Верховного Суду сформувала висновки, викладені у постановах від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 та від 05.07.2023 у справі № 904/8884/24, згідно яких поновлення договору оренди землі в судовому порядку в передбачений статтею 33 Закону України "Про оренду землі" спосіб вимагає укладення сторонами додаткової угоди як єдиної підстави продовження орендних прав і обов`язків на новий строк, а право сторони на оскарження в суді відмови або зволікання з укладенням додаткової угоди в контексті спірних правовідносин означає право на звернення до суду для її укладення.

19. Зважаючи на викладене колегія суддів зазначила, що порушене право Позивача у цій справі може бути захищено у судовому порядку й за вимогою про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди та з фіксацією її повного тексту в резолютивній частині рішення суду.

20. При цьому стаття 5 Господарського процесуального кодексу України визначає способи судового захисту. Так, у частинах першій та другій цієї норми закріплено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

21. Зазначене, на думку колегії суддів, свідчить про покладений на суд обов`язок не лише вирішити спір, а й забезпечити реальну можливість ефективного захисту та відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів, виходячи з характеру спірних правовідносин та з урахуванням вимог законодавства.

В свою чергу, Суд вважає, що ефективний захист порушених інтересів може відбуватися не виключно визначенням єдино можливого ефективного та/або належного способу захисту, а можливістю обрання Позивачем альтернативних способів за своїм вибором, які можуть відновити його порушене або невизнане право.

22. Ухвалою Верховного Суду від 15.07.2026 справу № 910/13047/25 передано на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з огляду на необхідність відступлення від правових висновків, викладених в у постановах від 10.06.2026 у справі № 910/1801/25 та від 24.06.2026 № 911/1237/25 у подібних правовідносинах, з метою формування єдиної правозастосовчої практики.

23. За змістом частини першої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.

24. З огляду на викладене касаційна скарга Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 у справі № 910/13047/25 підлягає прийняттю до розгляду у судовому засіданні судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Керуючись статтями 120, 121, 234, 301, 302 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Прийняти до розгляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справу № 910/13047/25 за касаційною скаргою Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2026.

2. Призначити розгляд касаційної скарги у відкритому судовому засіданні на 24 вересня 2026 року о 12:00

у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, зал судових засідань № 203.

3. Участь у судовому засіданні представників учасників справи є необов`язковою.

4. Звернути увагу усіх учасників судового провадження на виконання вимог статті 6 Господарського процесуального кодексу України, а саме щодо реєстрації своїх електронних кабінетів в підсистемі "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік Н. Волковицька

Є. Краснов Г. Мачульський

І. Міщенко С. Могил

Л. Рогач О. Случ

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
24.09.2026 Ухвала № 140190038 Касаційний господарський суд Верховного Суду
24.09.2026 Ухвала № 140020583 Касаційний господарський суд Верховного Суду
23.09.2026 Ухвала № 139979533 Касаційний господарський суд Верховного Суду
15.07.2026 Ухвала № 138502154 Касаційний господарський суд Верховного Суду
13.07.2026 Ухвала № 138142710 Касаційний господарський суд Верховного Суду
22.06.2026 Ухвала № 137632658 Північний апеляційний господарський суд
01.06.2026 Рішення № 137024891 Господарський суд міста Києва
01.06.2026 Ухвала № 136982812 Касаційний господарський суд Верховного Суду
15.04.2026 Постанова № 136234138 без тексту Північний апеляційний господарський суд
25.02.2026 Ухвала № 134343651 без тексту Північний апеляційний господарський суд
02.02.2026 Рішення № 133718217 без тексту Господарський суд міста Києва
02.02.2026 Рішення № 133718207 без тексту Господарський суд міста Києва
26.01.2026 Ухвала № 133554298 без тексту Господарський суд міста Києва
15.01.2026 Ухвала № 133317596 без тексту Господарський суд міста Києва
24.10.2025 Ухвала № 131279434 без тексту Господарський суд міста Києва